Розжарене місто: Як забудовники мають допомогти місту охолонути у спеку
Місто знемагає від спеки. І за 25 років, які я будую в Києві, у столиці стає дедалі гарячіше.
Щоправда, є різниця — у кілька градусів. Згадайте, йдеш повз щільну забудову з голим асфальтом і повітря в прямому сенсі тисне на тебе. Заходиш у двір із деревами й водою — дихати стає легше за кілька кроків.
Довгий час це вважалося дрібницею, естетикою, «озелененням для галочки». Нині це питання, наскільки взагалі можна буде жити в містах за десять-п'ятнадцять років.
Місто саме заганяє себе в температурну пастку
Це явище у кліматології називається «міським островом тепла». Споруди вікна-у-вікна, асфальт і бетон вдень накопичують сонячну енергію, а вночі повільно її віддають, не даючи місту охолонути. На супутникових знімках столиці найгарячіші точки — райони Оболонь, Осокорки, Троєщина, центр і нові масиви. Там рівень озеленення ледь дотягує до 10−35 відсотків. Найпрохолодніше у Голосіївському районі, на Відрадному, Нивках, де зелені 35−70%.
І тенденція, судячи з усього, не зміниться сама по собі. Київ продовжує ущільнюватися, а спекотних днів, за прогнозами кліматологів, з роками буде більше. То хто врешті-решт має зробити так, щоб у липні чи серпні тут можна було знаходитися на вулиці?
Чого можна повчитися в інших мегаполісів?
Мене завжди цікавило, як інші мегаполіси охолоджують цю ситуацію. І знаєте, вони роблять це на абсолютно різних бюджетах і технологіях.
Париж після рекордної спеки 2019 року, коли температура сягала 42,6°C, а у Франції загинуло близько 1 500 людей, побудував мережу з понад 1 400 «острівців прохолоди». Це парки, басейни, музеї й навіть церкви, поєднані маршрутами так, щоб кожен міг дійти до безпечного місця максимум за сім хвилин. Паралельно місто висаджує 170 тисяч нових дерев і масово зриває асфальт та бетон зі шкільних дворів і площ. Мета — щоб до 2050 року на 40% території Парижа була відкрита, жива земля, яка дихає та природно вбирає дощову воду.
Фінікс в Аризоні — то зовсім інша історія. Це місто в пустелі. Ані дерев, ані води. Влітку асфальт нагрівається до 80 °C. Й з 2020 року міська адміністрація стала «фарбувати» вулиці світловідбивним покриттям «cool pavement». За даними самого міста та Arizona State University, це охолодило дорожнє покриття на 6−7°C удень.
Реклама:
У Сінгапурі проблема геть інша. Вільної землі під нові парки там фізично немає, тому ставку зробили на вертикальне й дахове озеленення — понад 300 гектарів рослин на фасадах і дахах. І що? Кондиціонери стали працювати на 10−31% менше.
Та найбільше мене свого часу вразив Сеул — не масштабом, а рішучістю. У центрі мегаполіса демонтували шестисмугову естакаду й відновили під нею історичну річку Чхонгечхон, яку колись заради міста закатали в бетон. Що отримали? Повітря вздовж набережної влітку на 3,3−5,9°C прохолодніше, ніж на паралельній вулиці за кілька кварталів, а забудова навколо подорожчала на 30−50%, бо люди справді хочуть там жити.
Що з цього підходить Києву вже зараз?
Столичний «Київзеленбуд» торік висадив понад 7 тисяч дерев і облаштував перші дощові сади — це важливий крок, хоч і поки що точковий у масштабах міста. Але левова частка того, яким буде мікроклімат конкретного двору, залежить не від муніципальних програм, а від того, як спроєктований сам квартал ще на етапі генплану.
За роки роботи я на власному досвіді переконався: дерево, яке щойно посадили саджанцем, почне давати відчутну тінь років за десять-п'ятнадцять. Але ж людям потрібен комфорт зараз, а не «потім». Тому ми з командою свідомо йдемо на суттєво дорожче рішення — одразу висаджуємо сформовані дерева з розвиненою кроною. Так само з водою. Вона не лише елемент естетики, а в першу чергу — інженерний інструмент, що працює на випаровування й відчутно знижує температуру на кілька градусів — чи класичний фонтан, дощовий туман чи невеликий біоставок. І, звісно, двір без автомобілів на поверхні. Прибрати джерело перегріву — розжарений асфальт — ефективніше, ніж боротися з його наслідками.
Реклама:
Жодне з цих рішень окремо не врятує від спеки. Але досвід міст, які вже проходять через це — від Парижа до Сінгапуру — показує: результат залежить не від одного технологічного прориву, а від того, наскільки рано і наскільки системно про це починають думати.
Якщо говорити зовсім конкретно, з чого я б порадив почати колегам по галузі — це два прості кроки.
Перший: закладати в проєкт басейн чи водойму, навіть декоративну, — вода охолоджує повітря навколо себе фізично, а не для картинки.
Другий: садити не молоді саджанці, а вже дорослі, високі дерева з розвиненою кроною — тінь від них працює одразу. Це недешево і вимагає іншої логістики на будівництві, але саме ці два елементи найшвидше окупаються в тому, наскільки комфортно людям стає надворі.
Я переконаний, що для української містобудівної практики це питання часу — не «чи», а «коли» боротьба зі спекою стане такою ж обов’язковою частиною проєктування, як розрахунок фундаменту чи інсоляції. І чим раніше галузь визнає це нормою, а не винятком, тим менше киян будуть щоліта рахувати дні до вересня.