Що підпалило відносини України та Польщі і чому це не тільки УПА та Волинь
Східна Європа сьогодні входить у фазу, де старі ролі держав більше не працюють, а нові ще не оформлені. Саме тому польсько-український конфлікт виглядає нервовим, емоційним і непропорційним.
До 2022 року Польща була для України воротами на Захід, адвокатом України в ЄС і НАТО.
Однак від початку повномасштабної війни Україна отримала прямий доступ до Вашингтона, Лондона, Парижа, Берліна, Брюсселя, скандинавських столиць і пізніше – до нових напрямків на Близькому Сході. Як наслідок, Польща перестала сприйматися як незамінний посередник.
Крім того, Україна більше не є державою, яка тільки просить.
Про те, що стало реальним каталізатором кризи у відносинах Польщі з Україною, читайте в статті директора з науково-дослідної роботи ГО "Міжнародний дипломатичний альянс" Тараса Мишляєва "Обурливо самостійна" Україна. Де захована справжня причина суперечки Варшави та Києва. Далі – стислий її виклад.
На тлі повномасштабної війни Україна стала вагомим військовим фактором, оскільки має найбільший бойовий досвід у Європі та власну індустрію дронів, успішно б’є по російських промислових об’єктах. Володимир Зеленський може поставити ультиматуми Лукашенку щодо ретрансляторів і домогтися свого.
Усе це породжує нову українську психологію: тепер Україна вірить в себе.
Українська держава відчула власну суб’єктність. Українці кажуть полякам: "ми воюємо, ми вмираємо, ми стримуємо Росію, і ви не будете нам пояснювати, як нам будувати власний пантеон".
Але те, що для України є природним елементом суверенності, для Польщі звучить як образа. І саме тут криється справжня причина кризи.
Польща також несе відповідальність за останнє загострення.
Саме польський президент з політичних мотивів загострив ситуацію з Україною, відбираючи орден Білого Орла.
А уряд Дональда Туска за майже три роки так і не створив стратегічної рамки, яка могла б вивести польсько-українські відносини з режиму взаємних реакцій.
Впливає і те, що політично Польща є глибоко поділеною. Вона хоче бути регіональним лідером, але вона скута внутрішнім конфліктом (влади й опозиції).
Проте Україна, обираючи шлях руху без Польщі, потрапляє у пастку, бо географія продовжує грати на користь Польщі.
Польща залишається головним сухопутним коридором України на Захід. Залишається ключовою країною східного флангу НАТО. Державою, через яку проходитиме значна частина логістики, торгівлі, міграції, гуманітарних зв’язків і політичної комунікації України.
Також географія дає Польщі інструменти тиску. Торгівля, транспорт, економічна політика, питання української діаспори, статус українців у Польщі, ринок праці – усе це може стати картами для торгу або засобами натиску.
Україна може не потребувати Польщі як старшого брата. Але вона все одно потребує того, щоби Польща лишалася партнером.
І так само діє зворотне.
Польща може ображатися на українську самостійність, може вимагати історичних жестів, говорити про Волинь, УПА тощо, але Польща не може змінити того факту, що її безпека сьогодні значною мірою тримається на українській армії.
Україна досі слабша економічно, корумпованіша, бідніша, залежна від зовнішніх грошей. Але військово і психологічно вона стала дорослішою.
А це створює статусний конфлікт.
Найбільша іронія полягає в тому, що Польща і Україна сваряться саме тоді, коли їхня взаємозалежність стала максимальною.
Історія Східної Європи завжди карала тих, хто плутав емоцію зі стратегією. Сьогодні Польща та Україна небезпечно близько підійшли саме до цієї помилки.
Докладніше – Тараса Мишляєва "Обурливо самостійна" Україна. Де захована справжня причина суперечки Варшави та Києва.