Як Україна рухається до Шенгенської зони і чи реальне швидке приєднання
В Євросоюзі недавно розпочалася дискусія щодо того, як максимально інтегрувати Україну в його структури ще до вступу.
Наприклад, Україна ще до набуття членства може приєднатися до Шенгенської зони, до якої рухається вже понад п’ятнадцять років.
Озирнувшись назад, можна побачити цілісну логіку розвитку цієї політики: від візової лібералізації до формування системи інтегрованого управління кордонами, а від неї – до імплементації Шенгенського доробку. І це не три окремі історії чи набір несистемних реформ, а послідовні етапи єдиної трансформації – переходу від пострадянської моделі охорони кордону до європейської системи прикордонного менеджменту.
Про те, що таке Шенген, що треба зробити для приєднання до нього і де зараз Україна, читайте в статті Євгенії Григор’євої і Ірини Сушко з аналітичного центру "Європа без бар'єрів" Від безвізу до Шенгену: що треба зробити, аби Україна приєдналася до простору без кордонів. Далі – стислий її виклад.
Для мільйонів українців безвізовий режим з ЄС став символом свободи пересування та відкритості кордонів з Європою. Але для держави він означав значно більше.
Безвіз став результатом масштабних реформ у сферах безпеки документів, міграційної політики, управління кордонами та міжвідомчої взаємодії. Водночас – першою великою перевіркою готовності України працювати у цих сферах за європейськими підходами.
У 2025 році завершився цикл реалізації першої Стратегії інтегрованого управління кордонами (ІУК) України. Одним із її головних результатів стало перетворення загальної концепції на практичну модель сучасного управління кордонами.
Саме цей досвід створив основу для наступного етапу євроінтеграції – підготовки до функціонування відповідно до вимог Шенгенського простору.
Шенген є одним із ключових досягнень європейської інтеграції та невід’ємною складовою права ЄС. Для країн-кандидатів його імплементація є обов’язковою умовою вступу. Водночас Шенген – це не лише простір без внутрішніх кордонів і свобода подорожей. Йдеться про одну з найбільш комплексних систем внутрішньої безпеки в Європі.
Єврокомісія прямо визначає, що Шенген функціонує як єдина інтегрована система, у якій усі елементи – від прикордонного контролю до міграційної політики та правоохоронної співпраці – мають бути узгоджені між собою та працювати скоординовано. Саме тому для країн-кандидатів одним із перших завдань є створення повноцінної національної системи Шенгенського управління.
Відповідно до рекомендацій ЄС, така система має спиратися на три ключові складові: структуру національного Шенгенського управління, національну Шенгенську стратегію та Шенгенський план дій.
Шенген передбачає не лише формальне виконання законодавчих вимог. Єврокомісія та держави-члени оцінюють також реальну інституційну спроможність країни, зокрема ефективність роботи правоохоронних органів, рівень міжвідомчої координації, систему підготовки персоналу, антикорупційні механізми та здатність забезпечувати належний рівень безпеки на практиці.
Наприклад, готовність до вступу Румунії та Болгарії в Шенгенську зону була офіційно підтверджена ще у 2011 році – однак повне приєднання обох країн відбулося лише у 2025 році.
Отже, навіть масштабна підготовка та позитивна оцінка Єврокомісії не гарантували швидкого приєднання.
У 2026 році Україна розпочала підготовку національної Шенгенської стратегії та плану дій щодо Шенгенської угоди. Для координації цієї роботи створили міжвідомчу робочу групу та чотири тематичні тимчасові робочі групи.
За своєю логікою нинішній процес нагадує підготовку України до безвізового режиму. Проте якщо тоді головним завданням було досягнення відповідності окремим критеріям візової лібералізації, то сьогодні йдеться про значно глибшу інтеграцію – адаптацію цілих секторів державної політики до правил та механізмів функціонування ЄС.
Докладніше – в матеріалі Євгенії Григор’євої і Ірини Сушко Від безвізу до Шенгену: що треба зробити, аби Україна приєдналася до простору без кордонів.