"Могли б шантажувати весь світ". Чи могла Україна зберегти ядерну зброю - BBC News Україна
"Могли б шантажувати весь світ". Чи могла Україна зберегти ядерну зброю
- Георгій Ерман
- BBC News Україна
2 хвилин(и) тому
Лідер фракції "Слуга народу" Давид Арахамія в інтерв'ю програмі "Хард з Влащенко" назвав фатальною помилкою президента Кравчука відмову від ядерної зброї, за допомогою якої, за словами депутата, можна було б "шантажувати весь світ".
Слова депутата викликали резонанс у соцмережах і не тільки.
А чи могла Україна у 90-х дійсно зберегти ядерну зброю?
BBC News Україна наводить пояснення самого Леоніда Кравчука про це, а також думки експертів.
Що сказав Арахамія
"У Кравчука, мені здається, помилка фатальна - це позбутися ядерної зброї, підписавши меморандум (Будапештський. - Ред.), який нічого не значить. В цілому ми сьогодні успадковуємо цю одну помилку. Якби ми були ядерною державою, повірте, всі б з нами розмовляли інакше", - заявив Арахамія в інтерв'ю.
На думку голови фракції "Слуга народу", треба було проявити наполегливість і домогтися підписання більш сприятливих документів. Він також заперечив аргумент про відмову від ядерної зброї через високу вартість її обслуговування.
"Навіть якби не могли обслуговувати, ми могли б тоді скоротити, але залишити ядерний потенціал. І ми могли б шантажувати весь світ. Давали гроші б на обслуговування. Як зараз відбувається в багатьох інших країнах", - заявив Давид Арахамія.
Підпис до фото,
Давид Арахамія назвав "фатальною помилкою" відмову від ядерної зброї у 1990-хРаніше в інтерв'ю виданню Axios, опублікованого у лютому 2021 року, президент Зеленський заявив про "велику помилку" і "зраду стосовно України" щодо відмови від ядерного статусу.
"Якби в Україні зараз була ядерна зброя, якби ми тоді не зробили таку велику помилку, а я вважаю, що це помилка на сьогодні, то не було би вторгнення, і ми мали б свої території. Тому що ми завжди могли б говорити на рівних з Російською Федерацією та з усім світом", - сказав Зеленський.
Як відбувалося роззброєння. Коротко
Ядерне роззброєння України тривало кілька років. Шлях був прокладений ще Декларацією про суверенітет України від 16 липня 1990 року, де зазначалося: "Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї".
24 жовтня 1991 року Верховна Рада ухвалила Заяву про без'ядерний статус України.
"Україна проводитиме політику, спрямовану на повне знищення ядерної зброї та компонентів її базування, що розташовані на території Української держави. Вона має намір зробити це у мінімальні строки", - йшлося в документі.
30 грудня 1991 року Україна підписала Мінську угоду СНД щодо Стратегічних сил, яка зберігала єдиний контроль над ядерною зброєю на території колишнього СРСР і затверджувала вивезення тактичної ядерної зброї з території України.
"На період до повного знищення ядерна зброя, розміщена на території України, знаходиться під контролем об'єднаного командування Стратегічних сил з метою її невикористання і розукомплектування до кінця 1994 року, у тому числі тактичної ядерної зброї - до 1 липня 1992 року", - йшлося в цій угоді.
7 травня 1992 року з України повністю вивезли до Росії тактичну ядерну зброю, після чого перемовини відбувалися лише щодо стратегічної ядерної зброї. США були дуже зацікавлені в цих перемовинах, оскільки ракети з ядерними боєголовками на території України мали радіус дії, достатній для ураження американської території.
14 січня 1994 року підписали Тристоронню заяву президентів України, США та Росії щодо української ядерної зброї.
"Президент Л. Кравчук підтвердив свою відданість тому, щоб Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як держава, що не володіє ядерною зброєю, в якомога коротший можливий час", - йдеться в цій заяві.
У листопаді 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, а 5 грудня того ж року був укладений Будапештський меморандум про неядерний статус України.
Щоправда, підписав його вже Леонід Кучма - переможець президентських виборів влітку 1994 року, а не Леонід Кравчук, як вважає Давид Арахамія.
Підпис до фото,
Підписав Будапештський меморандум Леонід Кучма, який переміг Леоніда Кравчука на виборах у липні 1994 року. До того часу Україна вже зобов'язалася позбутися ядерної зброї2 червня 1996 року Україна втратила ядерний статус, коли з країни вивезли останню боєголовку. Шахтно-пускові установки для балістичних ракет знищили у 1996-2001 роках. Стратегічні бомбардувальники, які могли нести ядерну зброю, до 2006 року знищили, передали Росії як плату за газ або відправили до музеїв.
Що казав Кравчук
Президент України у 1991-1994 роках Леонід Кравчук неодноразово коментував питання відмови України від ядерного статусу.
"Ядерна зброя, що перебувала на території України, була чужою - російською ядерною зброєю: кнопка в Росії, відтворення ядерної зброї в Росії. Ми нічого не могли б зробити з цією ядерною зброєю", - заявив він у серпні 2011 року.
"Ми з ядерною зброєю, не маючи систем управління, випробування, відновлення, були схожі на мавпу, яка тримає в руках гранату і затиснула "чеку". Їй сказали не відпускати, вона й тримає. А потім їй набридло і вона відпустила", - казав у 2016 році.
Підпис до фото,
Леонід Кравчук на початку 1990-х років зіграв ключову рольу відмові України від ядерного статусуУ червні цього року Кравчук розповів про тогочасну ситуацію в інтерв'ю Яніні Соколовій.
По-перше, він послався на те, що Україна не управляла запуском ракет з боєголовками.
"Ми знали, що ми ними не управляємо. У мене не було чорної валізи: вона була в Москві. Я міг тільки телефоном говорити з командувачем ракетної армії. Він міг виконувати або не виконувати мої прохання, не кажучи вже про доручення: це нереально було. Ядерна зброя знаходилася за межами контролю України", - розповів Кравчук.
Другою причиною він назвав високу вартість обслуговування та нездатність замінити боєголовки, час експлуатації яких, за його словами, спливав 1997 року.
Заміна була необхідною, щоб запобігти радіаційному забрудненню.
"У 1997 році завершувався термін життя боєголовок, які стояли в Україні. Нам потрібно було зняти всі боєголовки - 1270 і замінити їх. Хто нам міг дати 1270 боєголовок, якщо ми їх не виготовляли? Ми були в небезпеці. Вони могли б залишитися, якби вироблялися в Україні", - сказав він.
Третьою причиною Кравчук назвав міжнародну ізоляцію, якби Україна вирішила залишити собі ядерну зброю.
Підпис до фото,
Підірвана шахтно-пускова установка для міжконтинентальних балістичних ракет поблизу Первомайська Миколаївської області, жовтень 2001 року"У Кравчука не було уявлення про важливість ядерної зброї"
Професор Інституту міжнародних відносин КНУ ім. Т. Шевченка Сергій Галака є одним з ключових українських спеціалістів з ядерної зброї та нерозповсюдження.
Економічний фактор відмови від ядерного статусу він вважає другорядним.
"Тут було політичне рішення. У Кравчука не було уявлення про важливість ядерної зброї. Він боявся відповідальності і наслідків протидії з боку Росії. І по-третє, він виконав російську умову", - каже експерт.
Йдеться про вивезення тактичної ядерної зброї, яке Кравчук погодив у Мінській угоді 30 грудня 1991 року. Вивезення здійснили під контролем спецслужб і завершили 7 травня 1992 року, навіть раніше за встановлену в угоді дату 1 липня.
Сергій Галака пояснює, що для України більш критичним було збереження саме цієї тактичної ядерної зброї (артилерійських снарядів, авіабомб з ядерними зарядами, які мають потужність у декілька кілотонн). Її можна було використати на відстані до 1 000 км або ж на лінії фронту.
"На території України було дуже багато тактичних боєприпасів, можливо, понад 4 000, точну кількість досі не знаємо. Тактичне озброєння Україна могла проконтролювати, бо воно не вимагає спеціальних кодів. Там рішення ухвалювалося так: командир корпусу має сейф, у сейфі пакет з вказаними цілями, і командир корпусу ухвалює рішення на випадок війни. Вони за радіусом дії до 1000 км, це був би ідеальний засіб стримування для України", - каже експерт.
Тактична ядерна зброя могла стримати агресію будь-якого сусіда, водночас не становила загрози будь-якій західній державі, окрім східної частини Німеччини.
"Можна було на якийсь період зберегти тактичну ядерну зброю як елемент торгу. Я думаю, довелося б її віддати, але можна було отримати реальні гарантії безпеки, вимагати для себе статус особливого партнера, можливо, навіть в перспективі - зобов'язань прийняти Україну в НАТО", - вважає експерт.
"Або можна було отримати економічні гарантії. Якби навіть прийшли 20 млрд американських інвестицій, не важливо в яку сферу, з гарантіями від Корпорації приватних закордонних інвестицій США (Overseas Private Investment Corporation), ніхто б сюди сунутися не ризикнув. Це була б найкраща гарантія, але цю ідею не використали".
Сергій Галака наголошує, що у порівнянні з тактичним стратегічне ядерне озброєння, перемовини про вивезення якого йшли у 1992-1994 роках, не мало для України такого значення як фактор стримування.
Йдеться про 176 шахтно-пускових установок з балістичними ракетами, націлених на США, понад тисячу боєголовок для них та стратегічні бомбардувальники. Зрозуміло, що Вашингтон прагнув позбутися такої загрози.
Підпис до фото,
Стратегічний бомбардувальник Ту-160 на аеродромі під Полтавою, 2002 рік"Ці стратегічні озброєння були розраховані на дальність понад 5500 км. Вони не могли зачепити Європу, були націлені на США, а в Росію могли долетіти від району Байкалу і далі", - пояснює експерт.
"Стратегічні заряди в Україні використали як засіб торгу, залучення США в процес перемовин. Проте це зробили навздогін, коли вже основне рішення вивезти тактичне озброєння ухвалили", - додає він.
Сергій Галака каже, що Україна на початку 1990-х дійсно не мала виробництва ядерних боєголовок, як каже Кравчук, хоча могла збагачувати уран.
Також боєголовки дійсно могли експлуатувати безпечно лише 3-4 роки після проголошення незалежності через елемент тритій.
"Є такий вислів: "тритій потік". Почалося б виділення радіоактивних елементів. А обслуговували боєголовки спеціальні команди, які управлялися з Москви".
Водночас експерт заперечує аргумент про неминучу відсутність в України доступу до стратегічних озброєнь. Було б бажання.
"Там була складна система кодування. Україні треба було її переробити під себе. Це було складно зробити, але на "Хартроні" (підприємство з розробки автоматичного управління ракетною технікою у Харкові. - Ред.) це могли зробити, бо вони робили це для всього СРСР. Щоправда, у таємниці зробити це б не вдалося, реакція Росії була б швидкою", - розповідає він.
Були інші несприятливі фактори для збереження ядерної зброї - антиядерні настрої в суспільстві, відсутність політичної волі керівництва, політичний розкол та погрози Росії у випадку ймовірного запровадження перехідного ядерного статусу України взяти під контроль об'єкти з ядерною зброєю.
"Думаю, вони б цього не зробили. Але проблема в тому, що присяга вищого командного складу армії Україні почалася переважно у січні-лютому 1992 року, а рішення про вивезення тактичної зброї ухвалили 30 грудня 1991 року. Багато військових потім писали, що виконували рішення політиків. А політична верхівка вчасно не зрозуміла значення події", - вважає експерт.
Сергій Галака згадує, що Леонід Кучма, як директор "Південмашу" та очільник уряду, довгий час був проти вивезення стратегічних озброєнь, вимагав серйозної компенсації. Будапештський меморандум 1994 року був спробою досягти хоч якихось гарантій безпеки в тих умовах, але дав Україні лише звичайні запевнення в підтримці територіальної цілісності без юридичних зобов'язань підписантів.
"Навіть, якби вони були, я не впевнений, що вони могли спрацювати в умовах 2014 року. Те, що відбулося у 2014 році, перекреслило всі підсумки Другої світової", - переконаний експерт.
"Шансів зберегти зброю не було"
Доцент ІМВ КНУ ім. Т.Шевченка, політолог Микола Капітоненко вважає рішення позбутися ядерної зброї правильним в умовах 1990-х років.
"Головна причина - для США останні 70 років зупинити розповсюдження ядерної зброї є пріоритетом №1. Були б санкції США, вони не залишають без відповіді спроби держав стати ядерними. В них є великий діапазон засобів тиску. Якби Україна обрала ізоляцію та шлях КНДР, я думаю, вона б не збереглася в нинішніх кордонах".
Він нагадує, що той період був часом розрядки, до України відмовилася від ядерної зброї Південно-Африканська республіка, роззброєння було трендом. Водночас в умовах економічної кризи 90-х та ще й під санкціями США, Україні було б важко вижити.
"Інша справа - ми могли б отримати більше за відмову від ядерної зброї. Могли б отримати і членство у НАТО, якби прагнули. На позицію Росії могли б закрити очі, її б обійшли, як у випадку з іншими країнами Центральної та Східної Європи".
Микола Капітоненко нагадує, що в 1990-х і більшість політиків, і більшість виборців в Україні не були готові вступити в НАТО, і мало хто хотів ставити під загрозу відносини з Росією або вважав її ворогом.
"Не сприймали Росію як загрозу, яку треба стримувати".
Коментуючи слова Давида Арахамії про можливість "шантажу всього світу", політолог зазначає, що йдеться про вислів людини, яка не розбирається в цих питаннях.
Микола Капітоненко не вважає, що ядерна зброя допомогла б зберегти цілісність у 2014 році.
"Україна нікого б не змогла шантажувати. В ядерному стримуванні діє своя логіка. Якщо ти є суперником держави, в якої ядерний потенціал в 100 разів більше за твій, твоя ядерна зброя не працює для захисту території, можливо, навіть створює додаткові ризики. В сильнішої сторони є стимул знищити суперника превентивним ударом".
Ще більш абсурдним експерт вважає спроби перекласти відповідальність за ситуацію, в якій опинилася Україна 2014 року, на Будапештський меморандум.
"Будь-які домовленості, якщо вони продумані або спираються на баланс інтересів, вони будуть виконуватися. Якщо ж ви підписуєте договір, за яким стоїть нестабільний баланс інтересів, який дуже скоро може перестати бути вигідним для одного з учасників, - це ваша проблема", - пояснює Микола Капітоненко.
"Будапештський меморандум - це документ у дусі свого часу. Він довго пропрацював, до 2014 року майже 20 років, які були мирними. А от те, що за ці 20 років нічого не придумали у сфері безпеки та жодним чином її не укріпили, це вже проблема не тих, хто його підписував. Не можна підписати документ, який буде гарантувати вашу безпеку назавжди".
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!