Ядерні помилки. Кожна з них могла стати початком Третьої світової
Щонайменше 22 рази світ опинявся під загрозою помилково завданого ядерного удару.
Це сталося вночі 25 жовтня 1962 року. Злітною смугою військової авіабази в штаті Вісконсин мчала вантажівка. У водія було лише кілька секунд, щоби зупинити літак.
Кількома хвилинами раніше охоронець у командно-спостережному пункті в Дулуті (штат Міннесота) помітив тінь, яка рухалася вздовж огорожі. Хтось хотів перелізти через паркан.
Охоронець вистрілив у порушника і підняв тривогу, вирішивши, що це - початок нападу Радянського Союзу на Сполучені Штати. На всіх сусідніх авіабазах увімкнулася сигналізація.
Ситуація розвивалася приголомшливо швидко. На одній з авіабаз - у Волк-Філд - хтось натиснув не на ту кнопку, і замість стандартного попередження системи безпеки пілоти почули сирену, яка означала зліт по тривозі.
Поспіхом вони кинулися до своїх машин, готові злетіти з ядерною зброєю на борту.
Це відбувалося у розпал Карибської кризи, яку в США називають Кубинською ракетною. Всі були на межі. За одинадцять днів до того літак-розвідник сфотографував на Кубі пускові установки і ракети. Це означало: Радянський Союз готується завдати ракетного удару по цілях у США.
Світ вже тоді добре усвідомлював: достатньо одного удару, щоби почалася ескалація з непередбачуваними наслідками.
Як з'ясувалося, нападу в Дулуті не було. Порушником виявився ведмідь. Але на авіабазі Волк-Філд про це не знали.
Пілотам сказали, що цього разу - це не навчальний виліт. І вони були абсолютно переконані, що почалася Третя світова війна.
Зрештою, командир бази зрозумів, що сталося. Бомбардувальників перехопили на злітній смузі, коли вони вже запустили двигуни - якийсь кмітливий військовий виїхав їм назустріч на вантажівці.
Перенесемося у теперішній час. Ядерні жахи 1960-х майже забуті. Атомні бомбосховища цікавлять лише ексцентричних виживальників та супербагатіїв, а екзистенційні тривоги перемістилися на проблеми змін клімату.
Тепер досить легко забути про те, що у світі існує близько 14 тис. ядерних боєголовок, загальної потужності яких достатньо, щоби знищити три мільярди людських життів - а можливо, й стерти з лиця землі все живе в результаті ядерної зими.
Імовірність того, що один із лідерів ядерної держави свідомо застосує ядерну зброю, вкрай мала - зрештою вони не божевільні.
Однак ми чомусь забуваємо про те, що це може статися помилково.
Лише уявіть, з моменту винаходу ядерної зброї принаймні 22 рази світ опинявся на небезпечній межі. А ставалося це через такі невинні на позір речі, як зграя лебедів, Місяць, дрібні неполадки з комп'ютером і сонячна буря.
Зграї перелітних птахів не раз вмикали сигнал тривогиУ 1958 році американський бомбардувальник випадково скинув ядерну бомбу в сад однієї родини у Південній Кароліні. Якимось дивом ніхто не загинув, крім курчат, які зникли в кратері розміром 10 на 15 метрів.
Схожі "казуси" траплялися й зовсім нещодавно, приміром, 2010 року, коли ВПС США тимчасово втратили контроль над 50 ядерними ракетами. Тобто виявити і зупинити автоматичний запуск було в той момент неможливо.
Попри величезну вартість і технологічну витонченість сучасних ядерних озброєнь (наприклад, США, як очікується, витратять на них 400 млрд доларів з 2017 по 2026 рік), історія показує, як легко всі запобіжні заходи може зруйнувати проста людська помилка або раптове втручання тварин.
25 січня 1995 Борис Єльцин, тодішній президент Росії, став першим в історії світовим лідером, який активував так звану "ядерну валізку" - електронний прилад, через який вище керівництво країни віддає наказ про застосування ядерної зброї.
Російські радари засікли запуск ракети біля берегів Норвегії, який був схожий на пуск бойової балістичної ракети з атомного підводного човна. Ракета піднялася вертикально вгору, і було неможливо зрозуміти, куди вона летить.
Центр керування часів Холодної війни у Південній ДакотіРосійські ракетні війська стратегічного призначення привели в повну бойову готовність. "Ядерні валізки" активували у президента Єльцина, міністра оборони Павла Грачова і начальника Генштабу Михайла Колесникова.
Між ними був конференц-зв'язок, під час якого вирішувалося, чи завдати удар у відповідь.
За декілька хвилин виявилося, що ракета віддаляється від російської території і, отже, не несе загрози.
Трохи пізніше з'ясувалося, що це - дослідницька ракета з науковим обладнанням для вивчення полярного сяйва.
Владу Норвегії вразило те, що запуск ракети спричинив таку реакцію у російської сторони, про випробування попереджали ще за місяць.
Утім, неважливо, чи буде рішення про завдання ядерного удару помилковим або свідомим. Річ у тім, що скасувати його неможливо, запущеним ракетам не послати сигнал деактивації.
"Якщо президент відреагує на хибну тривогу, він раптово почне ядерну війну", - наголошує Вільям Перрі, колишній міністр оборони в адміністрації президента Білла Клінтона і заступник міністра оборони - у президента Картера.
"Потім вже нічого не зробити. Ракети не розвернеш назад".
Але чому світ стільки раз опинявся на волосинці від небезпеки? І як уникнути такого в майбутньому?
Що відбувається під час ядерного ракетного нападу
В основі всіх потенційних помилок - системи раннього оповіщення, розроблені під час Холодної війни.
Вони не чекають, поки пущені ракети вразять ціль (що було б конкретним доказом того, що удар завдано), а намагаються виявити запуск противника до того, як їхню зброю знищать.
Наукові випробування ракети, схожі на ті, які стривожили Росію у 1995 роціЩоби така система працювала, потрібна інформація.
Багато американців й гадки не мають, що США наразі мають мережу супутників, яка безмовно і безперервно спостерігає за тим, що відбувається на планеті. Чотири з них роблять це з висоти 35400 км над Землею.
Вони перебувають на геосинхронній орбіті - тобто для спостерігача з Землі вони не змінюють свою позицію у небі, а висять нерухомо. Це дозволяє їм постійно "вдивлятися" в ту саму частину поверхні планети.
Так вони здатні помітити будь-який запуск ракети - потенційно з ядерною боєголовкою.
Утім, траєкторію ракети вони не здатні відстежити. Для цього США має сотні радарних станцій, які визначають положення і швидкість запущеної ракети і обчислюють за цими даними її траєкторію.
Коли доказів того, що напад скоєно, достатньо, повідомляють президенту США.
"Таким чином, президент дізнається про напад через приблизно п'ять-десять хвилин після пуску ракет", - пояснює Перрі.
І тоді йому доведеться вирішувати, чи завдавати удар у відповідь.
"Система ця досить складна, і вона весь час працює, - зазначає Перрі. - Але ми тут говоримо про подію, яка дуже малоймовірно, але наслідки якої будуть вкрай серйозними". Дійсно, цьому достатньо трапитися лише раз.
Як президента вчасно не розбудили
Є два типи помилки, які призводять до хибної тривоги - технічна і людська (або, якщо сильно не пощастить, - обидві одразу).
Класичний приклад першої - те, що сталося 1980 року, коли Перрі працював в адміністрації президента Джиммі Картера.
"Це було справжнім потрясінням", - згадує Перрі. Почалося все з телефонного дзвінка о третій ранку. Черговий штабу протиповітряної оборони США повідомив йому, що комп'ютери системи спостереження виявили 200 ракет, які летять прямо з Радянського Союзу в напрямку Сполучених Штатів.
На той час уже було зрозуміло, що не справжній напад - якимось чином комп'ютери помилилися.
Авіабаза Волк-Філд, де 1962 року підняли тривогу через ведмедя, який, заблукавши, зайшов на територію"З'ясувалося, що перед тим, як зателефонувати мені, вони вже зв'язалися з Білим домом. Вони подзвонили президенту. На дзвінок відповів його радник з питань національної безпеки", - розповідає Перрі.
На щастя, він не почав одразу будити президента. І за ці хвилини встигла надійти інформація, що тривога - хибна.
Однак якби такої паузи не зробили, якби президента Картера розбудили негайно, сьогодні світ міг би бути геть іншим.
"Якби президент сам підняв слухавку, у нього було б лише п'ять хвилин на рішення, чи завдавати удару у відповідь. І це посеред ночі, коли навіть немає з ким проконсультуватися", - описує ситуацію Перрі.
Після того випадку він вже ніколи не сприймав помилковий ядерний удар як теоретичну проблему - це було справжньою і цілком реальною загрозою. "Я б сказав, що це ледь не сталося", - наголошує він.
У тому випадку джерелом проблеми став несправний чіп в комп'ютері національної системи раннього оповіщення. Його заміна коштувала менше долара.
А ще роком раніше Перрі був свідком того, як технічний працівник через неуважність завантажив у комп'ютер навчальний запис і випадково почав передавати центрам оповіщення дуже реалістичні подробиці вигаданого ракетного запуску.
Це підводить нас до проблеми участі двоногих приматів з мозком, що має масу вад, у використанні зброї, яка може зрівняти з землею столиці світу.
Помилковий ядерний удар є цілком реальною загрозоюІ проблема не лише у недбалих технічних робітниках. Головне занепокоєння повинні викликати ті, хто має владу санкціонувати ядерний удар. Світові лідери.
"Президент США має повну владу застосувати ядерну зброю, і таке право є тільки у нього. Одноосібне право", - пояснює говорить Перрі.
Так було з днів президентства Гаррі Трумена. Під час Холодної війни рішення про застосування ядерної зброї було покладено на військове командування. Але Трумен вважав, що ядерна зброя - інструмент політики, і значить, має бути під контролем політика.
На посаді президента США Дональда Трампа також всюди супроводжує помічник з валізкою (схожою за формою на м'яч для гри в американський футбол). У ній - пластикова картка з президентськими кодами активації ядерних сил США.
Хоч де б він був, Трамп завжди має можливість завдати ядерного удару. Все, що йому потрібно для цього зробити, - сказати умовні слова. І так зване взаємно гарантоване знищення, коли і той, хто напав, і той, хто завдав удару у відповідь, знищують один одного (англ. mutually assured destruction - MAD), відбудеться за лічені хвилини.
Як зазначають багато організацій і експертів, концентрація такої влади в одних руках - великий ризик.
"В історії не раз було, що президент міг випити, міг прийняти ліки сильної дії, міг відчувати стрес. Все це траплялося в минулому", - зазначає Перрі.
Помічниця американського президента несе валізку з кодами для запуску ядерних ракетІ що більше ви про це замислюєтеся, то тривожнішими виглядають можливості.
Якщо це, приміром, ніч, і президент уже спить? У нього буде лише кілька хвилин на те, щоб ухвалити найважче рішення у своєму житті, і геть не буде часу на те, щоб якось прийти до тями, не кажучи вже про те, щоб випити чашку кави.
Малоймовірно, що президент у такому стані буде здатний функціонувати найефективнішим чином.
У серпні 1974-го, коли президент Річард Ніксон був у вирі Вотергейтського скандалу і на межі відставки, він страждав на клінічну депресію.
Розповідають, що він був на межі нервового виснаження, пив і поводився дивно - наприклад, агент секретної служби одного разу бачив, як він їсть собачий корм.
Кажуть, що Ніксон взагалі був схильний до нападів гніву, випивав і сидів на таблетках, але цього разу все було набагато серйозніше. І він мав одноосібне право завдати ядерного удару.
(Наркотичне або алкогольне сп'яніння, до речі, - проблема і для військового персоналу, який охороняє ядерний арсенал США. У 2016 році кілька членів льотних екіпажів на ракетній базі зізналися, що вживали наркотики, зокрема кокаїн та ЛСД. Чотирьох з них пізніше засудили).
Як уникнути катастрофи
Нещодавно Перрі у співавторстві з Томом Колліною із благодійного фонду нерозповсюдження ядерної зброї Ploughshares Fund написав книгу The Button: The New Nuclear Arms Race and Presidential Power from Truman to Trump ("Кнопка. Нова гонка ядерних озброєнь і влада президентів - від Трумена до Трампа").
Автори описують ненадійність нинішніх ядерних гарантій і пропонують кілька можливих рішень.
По-перше, вони закликають скасувати те саме одноосібне право президента, щоби рішення щодо застосування зброї масового знищення ухвалювали демократично. Це знизило б імовірність того, що таке рішення буде прийнято у стані порушення психіки.
У США це могло б бути голосування у Конгресі. "Це пригальмувало б процес ухвалення рішення про ядерний удар", - зазначає Перрі.
Ядерні держави повинні взяти на себе зобов'язання застосовувати ядерну зброю тільки у відповідь - і ніколи першимиВважають, що ядерний удар у відповідь треба завдавати якомога швидше, поки ще є можливість його здійснити. Але навіть якщо напад знищить багато американських міст і наземних систем запуску ядерних ракет, уряд все одно буде здатен санкціонувати пуск ядерних ракет з підводних човнів.
"Єдиний виправданий удар у відповідь - це той, коли ви точно знаєте, що на вас напали. Ми ніколи не повинні відповідати на сигнал тривоги, який може бути помилковим", - наголошує Колліна.
І єдиний спосіб точно дізнатися, що загроза реальна, - це дочекатися, коли ракети противника приземляться на твоїй території.
Якщо країни уповільнять темпи реагування, вони зможуть зберегти переваги стримувальних факторів системи взаємно гарантованого знищення, але при цьому - зі значно нижчими шансами помилково почати ядерну війну через те, що, скажімо, ведмідь вирішив відвідати вашу авіабазу.
По-друге, Перрі і Колліна наводять переконливі аргументи на користь того, щоб ядерні держави взяли на себе зобов'язання застосовувати ядерну зброю тільки у відповідь - і ніколи першими.
"Китай - цікавий приклад, він вже дотримується політики "ніколи першим", - каже Колліна. - І є причини йому вірити, оскільки в Китаї ядерні боєголовки зберігаються окремо від ракет".
Це означає, що якщо Китай вирішить доставити боєголовки до цілей, то хоча б один із супутників повинен це помітити.
Цікаво, що ані США, ані Росія цього принципу не дотримують - вони залишають за собою право завдати ядерний удар навіть у відповідь на використання у військових діях звичайних озброєнь.
Адміністрація президента Обами намагалася запровадити концепцію "ніколи першими", але рішення так і не було ухвалено.
І нарешті, пишуть автори книги "Кнопка. Нова гонка ядерних озброєнь і влада президентів - від Трумена до Трампа", країнам було б краще повністю відмовитися від міжконтинентальних балістичних ракет наземного базування, тому що їх може знищити ядерний удар противника.
Це те озброєння, яке розгортається у першу чергу і поспіхом у відповідь на можливий, але ще не підтверджений напад.
Бойові ракети також потрібно обладнати системою самознищення на випадок помилкового запускуЩе один варіант - обладнати ядерні ракети технологією скасування на випадок, коли тривога виявилася хибною.
"Цікаво, що коли проводять випробування ракет, така можливість є, - додає Колліна. - Якщо ракети збиваються з курсу, вони самознищуються. Але з бойовими ракетами таке не можна зробити через побоювання, що противник якимось чином зможе встановити дистанційний контроль і вивести їх з ладу".
Сучасні комп'ютерні технології зробили величезний крок, але водночас розширилися й можливості зловмисників. Зростає загроза з боку хакерів, вірусів і ботів, здатних потрапити в оборонні системи і розпочати ядерну війну.
"Ми вважаємо, що шанси на помилкове спрацювання зростають разом із небезпекою кібератак", - каже Колліна.
Наприклад, систему можна ввести в оману, змусивши її вважати, що наближається ядерна ракета. Президенту країни тоді нічого не залишається, окрім як віддати наказ про завдання удару у відповідь.
Ширша проблема, звичайно, - це те, що держави хочуть, щоб їхня ядерна зброя була простою у застосуванні і швидкою в реагуванні - одним натиском кнопки. І це неминуче ускладнює контроль.
Хоча Холодна війна давно завершилася, Колліна вказує на те, що ми як і раніше ходимо під дамокловим мечем неспровокованого нападу - хоча насправді живемо у геть іншому світі.
І, за іронією долі, найбільша загроза походить від тих самих пускових комплексів, які призначені нас захистити, зазначають багато експертів.
Прочитатиоригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.
Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу questions.ukrainian@bbc.co.uk, і наші журналісти з вами зв'яжуться.
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!
--