Ми справляємо краще враження на людей, ніж нам здається
Ми часто з жахом пригадуємо першу розмову з незнайомою людиною, переконані, що справили погане враження. Але дослідження свідчать, що зазвичай ми подобаємось людям більше, ніж нам здається.
Дослідження свідчать, що більшість людей недооцінює свої навички спілкування й враження, яке вони справляють на інших.
Розбіжність між тим, як ми оцінюємо свою взаємодію, і тим, як нас насправді сприймають люди, називають "розривом вподобань".
Ця упередженість може заважати нам встановлювати корисні зв'язки й перешкоджати взаємовигідній співпраці.
Утім, виправити її та позбутися соціальної тривоги, хоча й непросто, але цілком можливо. Ось що треба зробити.
Особистий досвід
Психологи з Пенсільванського університету Еріки Бутбі та Гас Куні почали досліджувати "розрив вподобань" після особистого досвіду.
Одного разу Бутбі розмовляла з новим знайомим, коли Куні сидів поруч. Для чоловіка було очевидним, що розмова пройшла добре, але Бутбі засмутилася, що справила не надто гарне враження.
Навіть якщо у це важко повірити, дослідження свідчать, ми справляємо краще враження на людей, ніж нам здаєтьсяПідозрюючи, що це звичайне явище, вони розробили серію експериментів, щоби перевірити, що відчувають люди після знайомства з іншими.
Психологи провели дослідження спочатку зі студентами, а потім і з ширшим колом людей.
Як вони й припускали, уявлення більшості людей про розмову з незнайомцями були надзвичайно песимістичними. І це не відповідало дійсності.
Кожен учасник експерименту справив краще враження, ніж вважав.
Дослідники також з'ясували, що розрив зберігався протягом кількох місяців, поки у людей не встановлювалися ближчі стосунки й судження про почуття іншого не ставали точнішими.
Попри очікування, результати у чоловіків і жінок були практично однаковими.
На останньому етапі експериментів, опублікованому на початку цього року, вчені з'ясували, що "розрив вподобань" відбувається як у групових зустрічах, так у бесідах віч-на-віч.
І це має важливі наслідки для професійного середовища. Що більше "розрив у симпатіях" між колегами, то складніше їм попросити про пораду або надати фідбек, тому вони менше зацікавлені у співпраці.
Пропущені сигнали
Розрив вподобань виникає через те, що ми надто зосереджені на собі. Ми переймаємось кожною помилкою, якої припустилися, не звертаємо уваги на позитивні сигнали від співрозмовника.
Ми не помічаємо сміх, обнадійливу посмішку чи теплоту в очах людини.
Схильність до цього виникає ще у дитинстві. Воутер Вулф та його колеги з університету Дьюка у США нещодавно провели експеримент з дітьми.
Вони попросили малюків побудувати разом вежу, а потім розпитали їх про те, чи сподобався їм їхній партнер і чи сподобалися вони йому.
Цікаво, що чотирирічні діти не виявили жодних ознак розриву вподобань - вони досить точно оцінили думку партнера про себе.
Однак уже в п'ять років діти почали недооцінювати шанси того, що їхній новий знайомий захоче з ними дружити.
Наша соціальна тривога заважає нам спілкуватися з тими, хто міг би дійсно нас цінувати"Маленькі діти ще не мають поняття ввічливості", - каже Вулф, який працює асистентом кафедри психології розвитку в Утрехтському університеті у Нідерландах.
Однак з віком дитина починає усвідомлювати, що люди можуть приховувати своє роздратування чи нудьгу.
"З'являється більше невизначеності у тому, як пов'язувати поведінку людини з тим, що вона насправді про вас думає". І тоді ми починаємо вгадувати реакції інших людей.
Але багато хто з нас надто песимістичний. І ці судження заважають нам спілкуватися з людьми, які насправді можуть цінувати нас, попри нашу дещо незграбну розмову.
Страх незнайомців
Дослідження розриву вподобань перегукується з дослідженнями страху перед спілкуванням із незнайомцями, таксистами, офіціантами чи людьми у парку.
Нам загалом здається, що розмова з іншою людиною буде складнішою, ніж це насправді. І саме тому ми часто не починаємо розмову першими.
"Люди страшенно бояться ніякового мовчання, - каже Джилліан Сандстром з Університету Ессексу у Великій Британії.
Виглядає так, що й до, й після спілкування ми вмикаємо негативне мислення, яке затьмарює наші враження від цілком приємної зустрічі.
Сандстром припустила, що кілька порад щодо мистецтва розмови може полегшити нашу тривогу. Але в реальності це тільки погіршило ситуацію.
Нам загалом здається, що розмова з іншою людиною буде складнішою, ніж це насправдіСхоже, що поради лише привернули увагу до можливих помилок, давши додаткову поживу суворому внутрішньому критику.
Подальші дослідження Сандстром показали, що найкращий спосіб полегшити тривогу - це спілкуватися з незнайомцями.
Розуміння розриву вподобань допомогло Куні впоратися й з іншими соціальними страхами. Якщо ви відчуваєте страх перед розмовою, просто уявіть себе на місці вашого співрозмовника й подумайте, чи звернули б ви увагу на якісь незначні промахи.
Коли ж ви дійсно допустили ляп, вважайте його уроком, який допоможе уникнути помилки наступного разу.
Але у більшості випадків вам немає чого хвилюватися. Шанси великі, що співрозмовник поставився до вашого промаху з розумінням, а може й не помітив його.
Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Worklife.
Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу questions.ukrainian@bbc.co.uk, і наші журналісти з вами зв'яжуться.
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!
--