Карабах рік потому. Коли вирішать конфлікт і що несе майбутнє
За рік, що минув з початку збройного конфлікту в Карабаху, бої поступилися місцем дипломатії та спробам відновити економічні зв'язки. Старі противники помінялися місцями, а в регіон прийшли нові гравці.
Але, попри часті зустрічі, розбіжності між Азербайджаном і Вірменією залишалися нерозв'язними. Будь-яке питання трактується по-різному, і влади обох країн не хочуть або не можуть собі дозволити компромісу в жодному з них.
Зроблена Росією ставка на розвиток економічних зв'язків наразі не наблизила мир і породила нові територіальні претензії, вже далеко за межами Карабаху.
Присутність російських миротворців гарантує крихкий мир. Але це тимчасова присутність, вона не означає вирішення конфлікту, який не раз остигав і знову розпалювався за останні десятиліття, кажуть експерти.
Водночас по обидва боки тимчасових кордонів розгорнули масштабне будівництво - Азербайджан будує дороги, готелі та аеропорти; карабаські вірмени за допомогою Росії зводять житло для біженців.
Жовтень 2020 року. Мешканка Гянджі Василе Мамедова на руїнах свого будинку, який постраждав від ракетного удару ВірменіїРік війни і рік дипломатії
Розпочаті 27 вересня 2020 року в Карабаху бої заскочили зненацька політиків, дипломатів і провідних експертів. Регіон залишався конфліктною зоною останні тридцять років, але після російсько-грузинської війни і війни на сході України він перестав бути головною гарячою точкою пострадянського простору.
За 44 дні азербайджанська армія зайняла значну частину територій, які були під контролем вірменських сил з 1994 року, зокрема Шушу, символічне серце Карабаху.
Загинули близько 7 тисяч військових і понад 160 цивільних; сотні були поранені. Під бомбардування по обидва боки потрапили житлові будинки, лікарні і школи. Правозахисники звинуватили обидві сторони у військових злочинах, ті відкинули звинувачення.
Бої припинилися за посередництва Москви; двічі перемир'я, укладене на рівні міністрів закордонних справ, зривалося. По-справжньому війна зупинилася, коли лідери двох країн підписали угоду, складену президентом Росії.
Стежити за перемир'ям відправили 2 тис. російських миротворців - на п'ять років з можливістю продовження терміну. Реальність була на межі гуманітарної катастрофи. Треба було відновлювати будинки, школи, повертати біженців. Незабаром вірменський бізнес почав знову інвестувати в територію.
По інший бік рубежів, на яких зупинилися армії, розгорнули ще більш масштабне будівництво.
Азербайджан не тільки відновлював зруйноване - будували нові дороги, готелі. У Фізулі вже майже звели міжнародний аеропорт.
Питання про статус, за якого будуть жити вірмени Карабаху, досі не вирішенеКінець обстрілів, повернення біженців, будівництво - все це ознаки мирного життя. Можливо, це і дало привід Володимиру Путіну заявити, що "конфлікт завершено".
Але без реального мирного процесу і серйозного діалогу повоєнний період може стати черговим затишшям між війнами, сказав в інтерв'ю ВВС Джонатан Коен, директор британської організації "Ресурси примирення". Росія хоче стабільності в регіоні і працювала над припиненням війни, вважає Коен. Але стабільність - це не довгострокове рішення.
Перестрілки на кордонах тривають. Питання про статус Нагірного Карабаху не вирішене, в Баку залишаються вірменські військові, а мирні жителі продовжують гинути від мін на землях, які повернув Азербайджан.
Розбіжності між двома країнами не вирішені - список претензій тільки поповнився новими, такими, як запекла суперечка про "Зангезурський коридор", який з'єднав би Азербайджан та його ексклав Нахічевань через територію Вірменії.
І все ж, попри взаємні звинувачення, минулий рік став чи не найбільш насиченим в сенсі дипломатії. Представники двох країн зустрічалися частіше, ніж будь-коли - і багато питань обговорювали вперше: економічні зв'язки і розблокування транспортних комунікацій.
Робоча група, створена на рівні віцепрем'єрів, збиралася вже сім разів.
Втім, наразі жодного прогресу в цих переговорах не відбулося. Всі зустрічі проходять в тристоронньому форматі - за участю Росії.
Статус Карабаху: відкладене питання
Ракета системи залпового вогню "Смерч" у СтепанакертіАктивні тристоронні переговори не стосуються Карабаху. Його майбутнє мають обговорювати в рамках Мінської групи ОБСЄ, яку разом очолюють Росія, США і Франція.
Ця група існує з 1994 року, і вона розробила декілька варіантів компромісу, на який у підсумку сторони не пішли. Вона займалася переважно двома проблемами - питанням окупованих вірменськими силами семи районів Азербайджану навколо Карабаху, і питанням про статус Нагірного Карабаху, тобто населеної вірменами території колишньої Нагірно-Карабаської автономної області (НКАО) у складі Азербайджанської РСР.
Перше питання було знято в результаті останньої війни - частину районів азербайджанська армія відвоювала, іншу частину повернула за умовами перемир'я.
У Баку вважають, що друге питання також вирішено.
"Про жодний статус не може бути й мови. Є єдиний Азербайджан - багатонаціональний і багатоконфесійний", - говорив президент Азербайджану Ільхам Алієв. У вересні в МЗС Азербайджану заявили, що питання про статус Нагірного Карабаху закрите й самого поняття Нагірний Карабах більше немає.
"Ми вважаємо вірменське населення Карабаху громадянами Азербайджану, але для цього вони повинні визнати закони Азербайджану ... і розглядати себе як громадян Азербайджану", - сказав помічник Алієва Хікмет Гаджієв у відповідь на запитання кореспондента ВВС.
Однак карабаські вірмени не вважають себе азербайджанськими громадянами і вимагають поважати їхнє право на самовизначення. І зараз Баку не контролює територію, на якій вони живуть. Саме біля її кордонів встали російські миротворці.
Позиції з цього питання настільки полярні, що керівник МЗС Росії закликав відкласти його до моменту, коли обидві країни заживуть кращим життям.
"Я розумію, що зараз багато говорять про те, що залишився невирішеним статус Нагірного Карабаху. Це має бути остаточно узгоджено за участю співголів Мінської групи ОБСЄ, які на даному етапі, напевно, повинні не порушувати проблему статусу, а сприяти зміцненню заходів довіри, рішенню гуманітарних питань, тому, щоб вірмени і азербайджанці знову стали жити разом у безпеці й в економічному добробуті. Й тоді, я вас запевняю, через кілька років, якщо ми налагодимо таке життя, усі проблеми статусу будуть вирішуватися набагато простіше", - сказав Сергій Лавров.
Тим часом міжнародні посередники продовжують розглядати долю цієї території.
Пані посол США у Вірменії Лін Трейсі кілька разів підкреслювала, що статус Нагірного Карабаху не визначений.
"Попри те, що торішня війна різко змінила динаміку конфлікту, фундаментальне питання, що розділяє обидві сторони з 1980-х років - статус населеного вірменами Нагірного Карабаху - залишається тим самим", - відзначає Джошуа Кучера, редактор сайту Eurasianet.
І в самому Азербайджані не всі поділяють впевненість офіційного Баку в тому, що конфлікт завершено. "Думаю, що це далеко не перемога, це ситуація, коли обидві країни опинилися в програші, хоча Азербайджан звільнив Шушу і сім районів [навколо Карабаху], і три з них без людських жертв", - сказав політичний оглядач Шахін Рзаєв у розмові з ВВС.
"Якийсь компроміс має бути, щоправда, я не бачу готовності нашої влади до цього компромісу", - додає він.
Чим довше конфлікт триває, тим складніше стає його закінчити, вважає Коен з "Ресурсів примирення". З роками він буде мутувати і ускладнюватися.
"Цей конфлікт - суперечка про самовизначення, іредентизм, деколонізацію, розбіжності двох держав, суперництву великих держав, нову колонізацію. У нього є всі ці елементи, і з'являться нові", - каже він.
"Людям це важко": перешкоди на шляху до миру
10 листопада 2020 року лідери Азербайджану, Вірменії та Росії заявили про припинення війни і обмін полоненими - але не тільки.
Вони домовилися також розблокувати всі економічні та транспортні зв'язки в регіоні - і домовитися про нові шляхи з Азербайджану в автономну Нахічеванську республіку.
Масштабних військових дій більше не було - але всі інші пункти договору залишаються предметами суперечок. Вірменія заявляє про те, що її громадяни залишаються в азербайджанському полоні. У Баку кажуть, що вони диверсанти - і судять їх у своєму суді. Повернути їх додому закликали Росія, США і Франція.
Азербайджан у відповідь вказував на проблему мін на повернутих територіях - за рік на них загинули кілька мирних жителів, зокрема журналісти. Баку вимагав передати карти мінних полів.
В Єревані спочатку говорили, що таких карт немає - але влітку за посередництва Грузії і США відбувся обмін карт мінних полів на 15 полонених.
Обмін не задовольнив жодну зі сторін: у Вірменії вказують на те, що в азербайджанських в'язницях залишаються вірменські солдати, а в Азербайджані скаржаться на неточність карт мінних полів.
Розблокування економічних і транспортних зв'язків також виявилося можливим тільки на папері. У реальності для цього немає ані інфраструктури, ані політичної волі.
Коридори і загрози
Прикладом того, як питання економіки й логістики можуть призводити до нових конфліктів замість миру, стала суперечка навколо нового транспортного шляху між Азербайджаном і його ексклавом, Нахічеванською Автономною Республікою.
Його створення прописано у тій самій угоді від 10 листопада. Як і інші пункти документа, він не містить майже ніяких деталей - в ньому зазначено лише, що його безпеку повинні забезпечувати прикордонники ФСБ Росії.
Президент Азербайджану Ільхам Алієв називає цей проєкт "Зангезурський коридор" - і його підтримує в цьому президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган. Турецький лідер навіть поставив створення такого коридору як умову для зустрічі з прем'єром Вірменії Ніколом Пашиняном.
Алієв каже, що його країна "виконає задачу зі здійснення Зангезурського коридору, хоче того Вірменія чи ні".
У Вірменії ж побоюються, що такий коридор блокує її кордон з Іраном, який є життєво важливим для країни. Вірменські чиновники вважають, що тристороння угода не передбачає жодних коридорів.
"У нас немає коридорів. Ми не обговорюємо питання коридорів", - сказав минулого тижня російський віцепрем'єр Оверчук. Слова російського віцепрем'єра дали надію Вірменії, але навряд чи вони можуть зняти питання з порядку денного Азербайджану. Алієв, а слідом за ним азербайджанські чиновники та ЗМІ, вже почали називати прикордонні вірменські області Західним Зангезуром. У риториці азербайджанського лідера - це історичні землі його народу.
"Західний Зангезур наразі перебуває під контролем Вірменії. Але в результаті прокладення Зангезурського коридору, звичайно ж, ми, користуючись цим коридором, повернемо своїх громадян на землі їхніх предків", - сказав Алієв.
В Єревані побачили у цих словах посягання на територіальну цілісність своєї країни.
Експерти ж вказують, що подібні суперечки можуть надовго виключити шанси на реальний мирний процес.
"Азербайджан буде нарощувати тиск уздовж кордону, щоб змусити вірмен вести переговори, а вірмени будуть говорити: ми не можемо домовлятися з Азербайджаном, якщо він застосовує проти нас силу", - описує цей сценарій Коен.
Мова ненависті
До компромісів не готова не тільки влада. У ЗМІ та громадських дискусіях обох країн домінують патріотична й націоналістична риторика, сказав в інтерв'ю ВВС соціолог Сергій Румянцев, який займається Азербайджаном. "Можна сказати, що [азербайджанська] влада тисне на пресу, але насправді це завжди був зустрічний рух", - говорить Румянцев.
"Мова ненависті, образ ворога, це завжди підтримувалося пресою без політичного замовлення. Цей непроговорений націоналізм - кого не спитай, ми не націоналісти, ми все толерантні - розділяють журналісти", - додає він.
За словами дослідника, редактори та репортери часто сприймають себе як агентів країни: "Це радянська спадщина, як в радянському кіно, де "на трибуну піднімаються представники Азербайджану", де люди представляють республіку і вже потім професію".
Вірменський журналіст Юрій Манвелян, головний редактор видання epress.am, теж згадав у розмові з ВВС про те, як під час війни його колеги по цеху відмовлялися від принципів неупередженості та починали діяти в інтересах країни - якими вони їх бачили.
"Вони брехали і несли нісенітницю", - говорить Манвелян.
Він зауважує, що в інших темах вірменські медіа "можуть бути більш толерантними і вільнодумними, але у випадку з Азербайджаном вони не приховують своєї упередженості й у випадку журналістів вони стають пропагандистами".
Геополітичні рівняння
Крім російських військових, за дотриманням перемир'я стежить і спільний російсько-турецький моніторинговий центр, розташований на підконтрольній Азербайджану території неподалік від лінії зіткнення.
Цей центр став результатом складних переговорів між дипломатами двох країн.
Під час війни Туреччина домагалася провідної ролі у Мінській групі ОБСЄ поряд з Францією, Росією та США. Москва виступила проти.
В результаті турецька присутність виявилася обмеженою: все спостереження зі спільного центру здійснюється за допомогою безпілотників, і співробітники не покидають його територію.
Але саме по собі це стало новим фактором: до війни ані турецькі, ані російські офіцери постійно не базувалися в Карабаху або прилеглих до нього районах.
Посилення присутності Росії й Туреччини в регіоні відбувається не тільки за згодою, але й за бажанням обох сторін конфлікту.
Президент Азербайджану називав отримане з Туреччини озброєння важливим фактором перемоги у війні, й після закінчення війни зближення Баку з Анкарою продовжилося.
Алієв вже приймав Ердогана в Шуші, і зовсім недавно армії двох країн провели спільні навчання на території повернутого минулого роу Лачинського району.
У пресі навіть з'являлися спекуляції про створення військової бази Туреччини на території Азербайджану. Офіційний Баку їх спростовував, жодних підтверджень цієї інформації немає.
Схожі чутки були й про створення ще однієї російської військової бази у Вірменії. Вони також не підтвердилися. Але Вірменія дійсно стала залежною від Росії в питаннях безпеки, як ніколи раніше.
Кабінет Пашиняна, спочатку налаштований на багатовекторну дипломатію й розвиток відносин із Заходом, став постійно апелювати до Москви й домагатися збільшення російської військової присутності на своїй території.
На геополітичну динаміку карабаського конфлікту впливає й Іран, і меншою мірою США і Євросоюз, які не визначились з форматом своєї участі, говорить Джонатан Коен.
Втрачена вигода
Азербайджан має отримати можливість возити вантажі в Нахічевань і далі до Туреччини, Вірменія через територію Азербайджану має бути забезпечена транспортним коридором з РосієюУ вересні вірменський міністр економіки Ваан Керобян заявив, що відкриття комунікацій з Азербайджаном і Туреччиною може привести до 30-відсоткового зростання економіки Вірменії.
Подібні розрахунки проводили не раз за роки конфлікту. У 2014 році британська організація International Alert за допомогою фахівців з регіону провела дослідження економічних вигод від відновлення залізниць, що зв'язують Азербайджан, Вірменію, Туреччину та Іран.
Дослідження дійшло, що вартість відновлення залізничної лінії становить 434 млн доларів. Це в півтора раза дешевше "обхідної" дороги, що з'єднує сьогодні Азербайджан і Туреччину через Грузію, яку в багатьох місцях доводилося будувати з нуля. І ця сума майже втричі нижча за вартість інших залізниць, які зараз будують у регіоні.
Згідно з дослідженням, у разі розблокування комунікацій Вірменія зможе поставляти свою металургійну продукцію в чорноморські і середземноморські порти Туреччини, а завдяки гілці на Іран перетвориться на свого роду регіональний хаб для вантажоперевезень. Азербайджан же буде пов'язаний зі своїм анклавом Нахічевань.
Така дорога почне окупати себе вже через 13 років після початку експлуатації - хороший показник, на думку дослідників. Вони виходять з розрахунку, що вантажопотік буде сягати 4-5 мільйонів тонн на рік.
Погляд у майбутнє
Усі етнічні та територіальні конфлікти відрізняються один від одного, але у них є й деякі подібності, вважає Джонатан Коен з "Ресурсів примирення".
Один з універсальних уроків, вважає він, - поки сторони конфлікти самі не захочуть змін, можливості зовнішніх гравців вплинути на ситуацію обмежені.
"Зараз ми бачимо, що обидві сторони уникають ризиків. Вірменія вкрай обережна, зазнавши поразки; Азербайджан готовий чинити жорсткий тиск, щоб отримати бажані результати, але він розуміє, що на його території стоять російські війська, і це не входило в його розрахунки. Йому доводиться мати справу з тим, що він повернув території і здобув перемогу, але опинився у менш вигідній позиції, ніж розраховував, і тепер йому треба витратити багато зусиль на вибудовування відносин з Росією", - говорить експерт.
Для Коена одне з головних питань з урахуванням сильної позиції переможця - чи готовий буде Азербайджан "продемонструвати великодушність у своїй політиці й риториці, щоб показати Вірменії, що нинішній сценарій може мати для неї не тільки принизливий результат".
"Тому що поки Вірменія відчуває, що її принижують і цькують, вона буде протистояти навіть найменшим крокам назустріч. І Азербайджану варто задуматися, що він запропонує Вірменії, щоб вона не почувалася приниженою, але наразі ми не бачимо подібних дій", - підсумовує він.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!