Будь-яка згадка про радіацію викликає в багатьох із нас параноїдальні настрої, одразу нагадуючи про холодну війну, проекти створення ядерної зброї (Манхеттенський і Курчатівський (Waltham, 2002)), закриті наукові інститути, атмосферу невизначеності, відсутності порозуміння, страху і конспірації. Історії про “закриті поселення”, що не мали навіть назв — лише номери, підписки про невиїзд, домовленості про нерозголошення. Радіація має присмак небезпечної таємниці, про яку говорять пошепки. У сучасній Україні маємо унікального радіаційного монстра, що дедалі частіше нагадує нам про своє існування: Чорнобильська АЕС, на енергоблоці якої сталася наймасштабніша (Steinhauser, Brandl, & Johnson, 2014) відома радіаційна аварія в історії людства, стала причиною виникнення зони відчуження — ЗВ ЧАЕС. І уже ЗВ не дає розслабитись українцям, майже кожного року пропонуючи причини для занепокоєння. Тільки навесні 2020 громадськість хвилювалась щодо пожеж (див. “ Карта пожеж Чорнобильської зони відчуження “), восени ж завдяки надзвичайному врожаю грибів питання вмісту у них радіонуклідів були дуже популярні. З іншого боку, в Україні є сусіди, що, навіть у радіаційному плані, змушують країну хвилюватись. Протягом останніх трьох років на території Російської Федерації сталася низка радіаційних аварій, наслідки яких у вигляді наявності радіонуклідів у повітрі детектували автоматизовані системи контролю радіаційного стану (АСКРС) України та інших країн Європи (Masson et al., 2019). Білорусь прямо зараз запускає першу, побудовану РосАтомом, АЕС на своїй території . Майже всі країни, які нас оточують, користуються електроенергією, що виробляє “атомка”…
