Чому правило 10 000 годин не працює?
Getty ImagesОглядач BBC Future розвінчує популярну теорію про 10 000 годин практики, які начебто дозволяють досягти майстерності в будь-якій справі.
Талант у якійсь справі зазвичай вважають вродженим. Музичний хист, художні здібності, математичний дар або фізична спритність передається із покоління в покоління. Гени, без сумніву, відіграють важливу роль, але виховання і зовнішні умови також необхідні.
Вочевидь, одне без одного не можливе, і талант по-справжньому розкривається, тільки якщо постійно тренувати необхідні навички.
Але сьогодні дедалі більше людей упевнені, що самовіддана праця і наполегливість допоможуть досягти майстерності в будь-якій справі, і "талановиті" гени для цього зовсім не обов'язкові.
Найкраще цю ідею втілює правило 10 000 годин, яке популяризував канадський журналіст і письменник Малкольм Гледвелл у своїй книжці Outliers: The Story of Success (2008).
Він спирається на дослідження психолога Андерса Еріксона з Університету штату Флорида, який довів, що для майстерності в будь-якій справі достатньо лише 10 000 годин наполегливої практики.
Але чи можливо це насправді? Пропоную простежити, як народилася ця ідея.
Еріксон ілюструє свою теорію прикладом професійних музикантів. Своє ключове дослідження він проводив на скрипалях Берлінської музичної академії. Багато з них починали вчитися грати на скрипці в п'ять років, займаючись приблизно однакову кількість годин щотижня.
Білл Гейтс з 13 років проводив усі вечори і вихідні за комп'ютером, що дало йому фору в програмуванні, і, вочевидь, дозволило створити свою компанію в більш ранньому віці, ніж іншим.Але вже з восьми років хтось починав приділяти урокам помітно більше часу. Коли Еріксон порівняв успіхи двадцятирічних студентів Академії, він з'ясував, що найкращі музиканти мали позаду приблизно 10 000 годин практики, тоді як посередні - тільки 8 000, а найменш здібні - лише 4 000 годин.
Схожа картина виявилася і в піаністів. Еріксон та його команда з'ясували, що до 20 років музиканти-аматори в цілому провели за роялем 2 000 годин практики, тоді як професіонали - понад 10 000.
Магічна формула?
Гледвелл зазначає, що правило 10 000 годин поширюється не лише на класичних музикантів, але й на спортсменів, артистів, митців, і навіть програмістів.
"Бітлз", приміром, уже в перші роки своєї популярності реалізували цю магічну формулу, оскільки з 1960-го до 1964 року зіграли незліченну кількість концертів у нічних клубах і барах Гамбурга.
Це дало їм те, чого не мали більшість музикантів того часу - багато годин практики. На думку Гледвелла, саме завдяки цьому ліверпульська четвірка і досягла такої слави.
Він також наводить приклад Білла Гейтса, який вже в 13 років мав доступ до комп'ютера, тоді як всі його однолітки в Сіетлі або грали в бейсбол, або мріяли приєднатися до хіпі й поїхати до Сан-Франциско. Гейтс із друзями проводив усі вечори і вихідні за комп'ютером, що дало йому фору в програмуванні, і, вочевидь, дозволило створити свою компанію в більш ранньому віці, ніж іншим.
На перший погляд здається, що в цій теорії немає нічого дивного - практикуючись день у день, ми легко досягнемо бажаних 10 000 годин. Але в реальності все трохи інакше. Я грав на гітарі з 12 років, але до професійного рівня ніскільки не наблизився. Кожен, хто чує моє бренькання на гітарі, одразу пропонує вдягнути навушники і вимкнути звук.
А втім, проста арифметика розставляє усе по місцях. 10 000 годин означає близько 90 хвилин тренувань щодня протягом 20 років. Це пояснює чому звичайна дитина, яка вчиться грати на піаніно, ніколи не досягне концертного рівня виконання.
Звісно, можна тренуватися по три години на день і здолати 10 000 годин за десять років. Але навички формуються поступово. До того ж, різним людям потрібен дуже різний час для досягнення професіоналізму - "концертного рівня", так би мовити, в будь-якій галузі.
Недосяжна мета
Повертаючись до дослідження Еріксона на скрипалях Берлинської академії, з'ясовується, що магічного числа 10 000 по суті не існує.
Найкращі музиканти в середньому проводили за грою на інструменті приблизно стільки часу, але переможці міжнародних змагань, приміром, тренувались більше - до 25 000 протягом понад 20 років.
А в інших галузях досягти міжнародного рівня професіоналізму можна й за коротший час. Наприклад, світовим чемпіонам із запам'ятовування чисел вистачає 500-1000 годин тренувань.
Правило 10 000 годин навряд чи застосовне до спорстменів, адже існує межа фізичних навантажень, які може витримати організмВажливо й те, як тренуватися. Еріксон наголошує, що кожна година з цих 10 тисяч має бути наполегливою, усвідомленою практикою, спрямованою на покращення результату. Але далеко не всі приклади в книжці Гледвела відповідають визначенню "усвідомленої практики".
Написання комп'ютерних програм або гра в хокей навряд чи рахуються. У спортсменів, приміром, інші мірки, адже існує фізична межа, скільки годин наполегливої практики може витримати організм.
Але питання про те, чи достатньо 10 000 або навіть 25 000 годин для досягнення майстерності, нічого не говорить про існування вродженого хисту до певної справи. Отже, нам невідомо напевне, чи можна стати віртуозом лише за допомогою сильної мотивації та вільного часу для занять з року в рік.
З наукової точки зору, 10 000 годин - це не точна цифра, а метафора для "наполегливої праці протягом довгого часу". Вам може й не вистачити 10 000 годин, але якщо ви мрієте виступати в концертному залі, віртуозно грати на гітарі або пробігти марафон, саме з цієї кількості годин й варто почати. Зробіть вдвічі більше - і у вас з'явиться шанс виграти на міжнародних змаганнях.
Хай там як, але майстерність вимагає багато часу і зусиль, і лише окремі люди готові присвятити таку велику частину свого життя єдиній меті. Ось чому для багатьох такі мрії так й залишаються недосяжними.
Але ж це не причина кидати улюблене хобі. Одного дня, можливо, я візьму в руки гітару, і публіка захоче послухати мою гру.
Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.