Окуповані. Як Росія маніпулює почуттями українців, які опинилися по різні боки лінії фронту
Фото: putinism.wordpress.comОсновні міфи, які поширює російська пропаганда на ТОТ
Що довше триває війна, то вища ймовірність того, що люди, які з різних причин залишилися жити на окупованих територіях, будуть готові прийняти будь-які дії для стабілізації ситуації. Цю думку підтверджують співрозмовники Громадянської мережі ОПОРА, які жили чи досі живуть в окупації. Вони порівнюють нинішній стан справ не з життям до 24 лютого, а з тим, що відбувалося на початку повномасштабного вторгнення — знищення інфраструктури та житлових будинків, терор, репресії проти тих, хто не підтримує окупацію.
Військовий психолог Олег Покальчук пояснює: цей феномен спирається на природну динаміку людської поведінки. Спочатку людина намагається примітизуватися, аби вижити, а потім шукає можливостей соціалізації, якщо нова соціалізація буде видаватися незворотною. Тож за певний період люди адаптуються і приймають нові правила гри — подобаються вони їм чи ні. За словами психолога, цей процес може тривати приблизно 2,5–3 роки.
Втім, російські окупанти не готові чекати так довго, особливо на фоні інформації про український контрнаступ, який може розпочатися вже невдовзі. Підкинув хмизу у вогонь і той факт, що попередня операція ЗСУ завершилася успіхом. В її результаті вдалося звільнити майже всю окуповану частину Харківської області та правобережну Херсонщину. Навряд чи російська армія хоче повторити такий не надто радісний для себе досвід.
Деокупована БалакліяТому окупанти активно користуються психологічним станом українців, аби швидше приборкати спротив на ТОТ та отримати максимально лояльне до себе населення, яке не допомагатиме українській армії — не повідомлятиме координати місць дислокації російських військ і техніки, складів з боєприпасами, не розклеюватиме листівки із закликом до спротиву тощо.
Окупанти розуміють: українці в окупації неминуче змушені з ними взаємодіяти. Це дозволяє ворогу провокувати міфи про те, що мешканці ТОТ “заплямовані” перед Україною. Ворожа пропаганда посилює ці страхи й наполягає: як тільки території будуть звільнені, Україна одразу розпочне поголовну мобілізацію, всіх без винятку звинуватять у колаборації, а ті, хто отримав російський паспорт (часто це робили вимушено, під тиском), опиняться у в’язницях чи взагалі будуть розстріляні. Новим російським міфом стало те, що це нібито Україна підірвала Каховську ГЕС та покинула своїх громадян один на один з водною стихією.
Звісно, все це — неправда. Втім, це очевидно для тих, хто перебуває на вільній території та має доступ до об'єктивної інформації. Ситуація ж на ТОТ дещо інша. Росія хоче інформаційно відрізати ці території від українського інформаційного простору, блокуючи соціальні мережі (Viber, Instagram, Twitter, Google та YouTube), українські урядові сайти та онлайн-ресурси. Так, за даними дослідження Громадянської мережі ОПОРА, станом на березень окупанти заблокували доступ до 979 українських онлайн-ресурсів і 10 сайтів органів державної влади.
Натомість Росія будує власну інформаційну інфраструктуру на окупованих територіях. Загарбники роблять ставку на розвиток двох основних платформ — соціальну мережу Вконтактe та месенджер Telegram. Дослідники виявили 1045 активних сторінок та груп у Вконтакте та 640 Telegram-каналів, створених для інформаційного обслуговування російської окупації.
Отже, російська пропаганда, поширюючи дезінформацію проти України, розпалює ненависть, страх, недовіру та соціальну напругу між українцями, які залишилися жити на ТОТ, і тими, хто звідти виїхав. Наприклад, таку стратегію активно використовують в окупованому Маріуполі. За словами президента “Маріупольського телебачення” Миколи Осиченка, її суть зводиться до наступних тез: люди які виїхали з міста, — “зрадники” і “гастарбайтери”, а ті, хто залишився, — справжні “патріоти”, які не кинули своє місто.
Маріуполь, грудень 2022.Саме тому в своїй інформаційній політиці щодо ТОТ наша країна має враховувати, що люди в окупації майже не мають доступу до об'єктивної інформації. В таких умовах важливо, щоб влада країни говорила в один голос і не допускала різнотлумачень, коли один посадовець рекомендує брати російські паспорти, щоб вижити в умовах тотального тиску, а інший каже, що цього робити не потрібно.
Що впливає на ставлення українців до тих, хто залишився на ТОТ
Росія зацікавлена не лише посварити мешканців окупованих територій із тими, хто живе на підконтрольних Україні землях, а й загалом посилити напругу в суспільстві. Наприклад, пропаганда стверджує: ті, хто підтримував Україну, давно виїхали з окупованих міст, а ті, хто залишилися, — підтримують Росію. Тому, мовляв, не потрібно гинути за людей із антиукраїнськими поглядами.
Попри всі намагання Росії, така думка в Україні не популярна. Це підтверджують результати опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) у вересні 2022 року. Так, переважна більшість українців (72%) вважають жителів окупованих після 24 лютого територій жертвами обставин, і лише 12% думають про них як про колаборантів чи байдужих до України.
Згідно з результатами іншого опитування, проведеного Харківським інститутом соціальних досліджень у листопаді 2022 року, переважна більшість українців (85%) вважають, що з жителями ТОТ варто зберігати зв'язок. Також третина українців із розумінням ставляться до людей, що залишилися в окупації та були змушені взяти російські паспорти, якщо це допомогло їм вижити. Втім, 14% опитаних вважають отримання роспаспорта злочином, який вимагає покарання.
Втім, раніші дослідження демонструють дещо гірше ставлення українців до жителів ТОТ. З одного боку, це можна пояснити тим, що питання в анкетах дещо відрізнялися. З іншого боку, думка суспільства й окремих людей може змінюватися в силу різних обставин — наприклад, через успіхи на фронті, спілкування зі знайомими, які перебувають на ТОТ, тощо. Так, згідно з опитуванням, яке проводив КМІС у серпні 2022 року на замовлення Громадянської мережі ОПОРА, 51% опитаних українців вважають, що людей, які отримали паспорт РФ, потрібно карати. При цьому 36% висловилися проти такого переслідування.
Фото: EPA/UPGЦікаві дані демонструють і результати опитування, яке провела група “Рейтинг” у серпні 2022 року. Дослідники виявили, що третина українців негативно ставилися до людей, які жили в окупації останні 7-8 років. При цьому позитивно до них ставиться майже 20%. Інші ж ставляться до них нейтрально або не визначилися з відповіддю.
На жаль, жодне з цих опитувань не дає чіткої відповіді на запитання про те, чому з'являється негативне ставлення до мешканців ТОТ, навіть якщо його відсоток невеликий. Можна припустити, що на це впливає кілька факторів.
По-перше, має значення тривалість окупації: люди менше довіряють тим, хто змушений довше контактувати з ворогом.
По-друге, частині українців бракує інформації про реалії життя на окупованих територіях (тиск, викрадення, складна гуманітарна ситуація тощо), про обставини, які змушують людей залишатися в окупації, та про важкі рішення, які доводиться приймати в цих умовах.
По-третє, у ЗМІ активно висвітлюють факти колаборації з боку місцевих політиків та громадян — однак насправді вони не є масовим явищем. Зокрема, про це свідчать повільні темпи паспортизації та спротив окупації.
По-четверте, працює російський міф, що більшість мешканців Криму та Донбасу начебто справді хотіли стати частиною Росії. Звісно, такі люди були, але їх відсоток був значно меншим, ніж тих, хто підтримував цілісність України. Про це свідчать дані соціологічних опитувань. Так, наприклад, у березні 2014 року, за даними групи “Рейтинг”, відділення від України підтримувала тільки третина мешканців Донбасу, а відкидали цю ідею 56%. Цю тезу підтверджують багатотисячні проукраїнські мітинги в Донецьку, Луганську, Сімферополі й інших менших містах — у рази численніші, ніж проросійські зборища. Наприклад, на проукраїнські мітинги в Донецьку приходило 7-10 тисяч людей, на проросійські — 1,5 тисячі.
Проукраїнський мітинг в Донецьку, 28 квітня 2014Водночас не слід забувати, що активну участь в окупації Криму та Донбасу брала регулярна російська армія та агентурна мережа, яку Росія тривалий час будувала на території України. Наприклад, Верховну Раду Автономної Республіки Крим захоплювали російські військові, які під тиском змушували депутатів голосувати за відставку тодішнього прем'єр-міністра Криму Анатолія Могильова та проведення псевдореферендуму.
По-п'яте, ми дуже часто реагуємо на події та настрої на ТОТ, ігноруючи факт масового виїзду громадян та пов'язаних із ним змін складу населення. Для того, щоб оцінити ставлення громадян на ТОТ до України, спершу необхідно надати всім можливість повернутися додому. А нас, у тому числі з подачі ворога, змушують вірити, що, скажімо, ціле окуповане місто виступає “за” чи “проти” України, хай навіть велика частина його населення виїхала. І справді, внаслідок агресії Росії кожне знищене чи постраждале місто може стати “проросійським”.
Як бачимо, в цілому українці з розумінням ставляться до людей, які залишилися на ТОТ. Водночас певна частина суспільства має недовіру до тих, хто залишився в окупації — як після повномасштабного вторгнення, так і після російської агресії 2014-2015 років. Саме з цією категорією українців потрібно працювати владі, медіа й неурядовому сектору.
Ключовий посил має полягати в тому, що переважна більшість людей, які залишилися на ТОТ, попри шалений тиск, чинять спротив окупації (чого вартий лише рух “Жовта Стрічка”) та чекає на звільнення. Приклад Херсона й інших деокупованих восени 2022 року українських громад Херсонщини, Харківщини та Миколаївщини — тому яскраве підтвердження.
Якщо цього не зробити, суспільним розбратом скористається російська пропаганда. Її мета — змусити українську державу припинити боротися за державність, території та людей, а також право обирати власне майбутнє і цивілізаційний вектор розвитку.
Фото: zhovtastrichka.org