Болотяні люди Європи. Чому їхні тіла та таємниці смерті досі не дають спокою вченим
У залізну добу верхові болота були багатим джерелом корисних ресурсів, від торфу для спалювання до залізної руди для виготовлення котлів, щитів і зброїУ болотах Північної Європи досі виявляють тіла стародавніх людей, які збереглися не подив добре. Утім, ще дивнішим і дуже моторошним є те, як саме ці люди померли.
Увага! Стаття містить описи вбивств, ритуальних жертвоприношень, самогубств і чутливі фотографії. Це може вас засмутити.
Твердий округлий предмет, який Ендрю Молд виявив у торфі на болоті Ліндоу-Мосс, що у графстві Чешир на північному заході Англії, спочатку здався йому схожим на старомодний шкіряний футбольний м'яч. Але при ближчому розгляді виявилося, що це дещо набагато жахливіше.
"Ми його вичистили і зрозуміли, що це череп", — каже Молд. У ньому була жовтувата речовина, яка, як він дізнався пізніше, була залишками мозку.
Знахідка людських останків у болоті не стала такою вже несподіванкою. Схожі рештки людей виявляли у болотяній місцевості по всій Північній Європі.
Видобуток торфу був сімейною справою родини Молда - багато його родичів чоловічої статі працювали на болоті, і Молд з дитинства ходив до Ліндоу-Мосса, щоб спостерігати, як його батько вирубував торф. Молд читав про такі випадки раніше, та він і сам час від часу виявляв "якісь шматки", але це було дещо геть нове.
І Молд зробив те, що зробив би на його місці будь-хто, - звернувся до поліції. Стояв травень 1983 року, понад 20 років поліція графства Чешир підозрювала місцевого жителя Пітера Рейн-Бардта у вбивстві своєї дружини Малікі де Фернандес, але її тіло так і не знайшли.
Тіло або його частина, виявлені у болоті неподалік, могли нарешті закрити справу.
- "Вагітна єгипетська мумія". Вчені виявили унікальну знахідку
- Прах правителів мая перетворювали на спортивні м'ячі. Навіщо?
- Вчені уперше "розгорнули" мумію фараона за допомогою цифрових технологій
Коли Чеширська поліція повідомила Рейн-Бардту, що в Ліндоу-Моссі знайшли жіночий череп, він зізнався у вбивстві своєї дружини. "Минуло стільки часу, я думав, що мене ніколи не знайдуть", — сказав він слідчим.
Рейн-Бардт не знав, що череп аж ніяк не належав його померлій дружині. Він належав жінці, яка померла близько 1600 років тому. Коли поліція закрила одну нерозкриту справу, археологи відкрили іншу, набагато довшу.
У кислих водянистих глибинах болота з низьким вмістом кисню бактерії та інші мікроорганізми не здатні розщеплювати органічні тканини. Таким чином біологічні рештки фактично застигають у часі. У Жінки з Ліндоу, як її назвали, навіть збереглося одне очне яблуко та мозок.
Таких, як вона, багато. У болотах Північної Європи той самий процес, завдяки якому з білого моху зʼявляється торф, перетворює людські останки на болотяні тіла. Їх виявляють на такій далекій відстані одне від одного, як Ірландія і Німеччина, найдавніші з них датовані 2000 до н.е. Хоча вчені знаходили і скелети болотяних людей без мʼяких тканин, яких датували 8500 до н.е.
Крім надзвичайно добре збережених решток болотяні люди мають ще деякі загадки.
По-перше, поховання у Європі залізного віку не були нормою. Померлих часто кремували, ховали на небі (тіло залишали на вершині гори) або використовували низку інших винахідливих практик.
По-друге, більшість болотяних тіл належать дорослим молодим людям, підліткам та дітям, які виглядають цілком здоровими. Деякі з них оголені, за винятком добре збереженого шматка мотузки, капелюха чи плаща, іноді їхній одяг похований окремо від них неподалік у болоті. Крім цього на багатьох тілах є сліди насильницької смерті.
Оскільки за останні роки методи судово-медичної експертизи швидко розвиваються, таємниці болотяних тіл починають поступово розкриватися.
Ретельний аналіз решток Чоловіка з Ліндоу показує, що він помер жахливою смертю, здійсненою вправним злочинцемЩе одне випадкове відкриття на тій самій ділянці торфовища, де знайшли Жінку з Ліндоу, допомогло змінити спосіб дослідження боліт у Європі. Нове відкриття зробила вже відома особа - це знову був Ендрю Молд.
Влітку після того, як він знайшов Жінку з Ліндоу, Молд працював на конвеєрі торфорізного верстата, коли темна тверда грудка випала зі стрічки біля його ніг.
"Спочатку ми подумали, що це шматок болотного дерева", — каже Молд. Коли він взяв його у руки, він нагадував невелику сумку зі шкіри. Він показав його своєму другові та колезі.
"Ми його трохи почистили і виявили нігті на пальцях ніг".
У наступні дні вони виявили цілу голову і тулуб цього чоловіка (цього разу у Чеширської поліції нерозкритих вбивств вже не було).
Тіло, яке тепер зберігається у Британському музеї, належало молодому чоловіку до 30 років зростом приблизно 1,73 м і вагою 64 кг, який жив приблизно у I столітті нашої ери.
"Вражало те, що його вбивали практично тричі", — каже Міранда Олдхаус-Грін, почесна професорка Школи історії, археології та релігії Кардіффського університету та авторка книги Bog Bodies Uncovered.
"Його вбивці, вочевидь, добре розуміли людську анатомію, змусивши його помирати особливо довго. Спочатку його вдарили по голові досить сильно, щоб оглушити, але не вбити. Потім його душили гаротою (давнє знаряддя тортур. - Ред.), і після цього перерізали горло".
Чоловік із Ліндоу, мабуть, найвідоміша знахідка серед болотяних тіл Англії, він зберігається у Британському музеїЧому його так жорстоко вбили? За словами Олдхаус-Грін, ознаки такого насильства вказують на щось більш ніж звичайне вбивство.
Священні місця
Щоб зрозуміти долю болотяних тіл, потрібно розібратися для початку з тим, чим були болота в Європі залізного віку та римської доби.
"Люди залізного віку сприймали болота не так, як ми", - каже Мелані Джайлз, старша викладачка кафедри археології Манчестерського університету та авторка дослідження про болотяних людей.
"Болота були для них джерелом палива, торфу, залізної руди, з якої вони робили знаряддя праці та зброю, як-от котли та мечі. Вони збирали сфанговий мох і плели з нього надзвичайні речі. Вони полювали на птахів, які там жили. Болота були багатими та продуктивними місцями для людей залізного віку".
Крім цього болота — це межа десь між землею й водою. "Вони виділяють пари, які іноді спонтанно загоряються. Вони можуть мати неприємний запах. Вони виглядають як земля, але не є землею", — каже Олдхаус-Грін.
"Можливо, їх вважали брамою в інший світ чи брамою до богів".
"Насправді не потрібна велика фантазія, щоб уявити, що в болотах криється дещо більше, ніж можна побачити неозброєним оком", - каже Оле Нільсен, директор музею Сількеборг у Говедгордені, в Данії.
Болота Північної Європи можуть бути оманливою, небезпечною місциною між водою та твердою землеюАналіз показав, що Чоловік з Ліндоу, швидше за все, був ще живий, коли його залишили у болоті. Дослідники також виявили, що його поховали у найглибшій частині болота.
Віднести мертву або непритомну людину у таке місце було б надзвичайно важко і небезпечно, каже Джайлз. Вочевидь, він був ще живим, коли він потрапив на місце своєї смерті.
На це вказують і деталі його травм. "Злочинець був дуже добре обізнаний з анатомією людини і знав, як тримати людину на межі між життям і смертю досить довго", — каже Олдхаус-Грін. "Коли його штовхнули обличчям у трясовину, він усе ще дихав, тому що в його легенях була вода".
Остання трапеза
Подальші підказки надходять зі шлунка Чоловіка з Ліндоу. Аналіз його останньої трапези свідчить, що він зʼїв страву на основі ячменю, яка трохи підгоріла.
"Це дуже проста їжа, щось на кшталт пирога на пательні", - каже Софія Адамс, кураторка відділу європейського залізного віку та періоду римських завоювань у Британському музеї.
На думку дослідниці кельтської культури Енн Росс, цей пиріг, виготовлений з ячменю та частково обпалений, розкриває дещо про його долю. Серед священників Британії тієї доби пиріг на пательні використовувався у церемонії, схожої на витягання короткої соломинки.
Люди витягували з мішка шматки пирога, а той, кому діставався обгорілий шматок, ставав цапом-відбувайлом.
Рештки інших болотяних тіл також свідчать про досить незвичайні останні страви. Одне з них, виявлене у Данії, належало фермеру залізного віку, який жив приблизно у 390 році до нашої ери. Остання трапеза Чоловіка із Граубалле, як його назвали, містила понад 60 різних видів рослин, перетертих разом у несмачну кашу зі злаків, гірких на смак бур'янів і понад 13 видів трав.
"У цій страві - рослини і насіння, зібрані на досить великій території, що свідчить про те, що він брав участь у певному ритуалі або жертвоприношенні", — каже Олдхаус-Грін. "Але це можна інтерпретувати й інакше. Можливо, це була принизлива їжа".
У страві, яку востаннє їв Чоловік з Ліндоу, також був помітний слід рослини - омели. Це натякає на зв'язок зі стародавніми друїдами, які, як відомо, використовували омелу у своїх ритуалах.
Олдхаус-Грін зазначає, що у давнину омелу також використовували при нервових розладах і "можливо, її дали Чоловіку з Ліндоу, щоб заспокоїти його і зробити його більш покірним перед жахливою смертю".
У залізну добу верхові болота були багатим джерелом корисних ресурсів, від торфу для спалювання до залізної руди для виготовлення котлів, щитів і зброїУ шлунку Чоловіка із Граубалле також виявили психоактивну речовину, хоча в його випадку це могло бути чим завгодно, але не заспокійливим. Сліди алкалоїдних токсинів у його кишківнику показали, що його остання їжа містила грибок, який росте на колосках злаків, як-от жито та ячмінь.
У великих дозах отруєння цим грибком викликає галюцинації та жахливі наслідки, відомі як вогонь святого Антонія: порушення кровообігу, відчуття печіння та втрату кінцівок через гангрену. Утім, кількість речовини, виявлена у шлунку Чоловіка з Граубалле, свідчила про більш м'який ефект.
"Вона могла змусити його поводитися дивно, він мав бути гарячим, імовірно, кричав. Він бився в агонії, і тому, можливо, це було частиною підготовки до жертвопринесення", - припускає Олдхаус-Грін.
Ритуальна смерть
Обличчя з усіх болотяних тіл найкраще збереглося у Чоловіка з Толлунда, знайденого у Данії в травні 1950 року. Сьогодні Чоловік з Толлунда лежить у позі ембріона в музеї Сількеборга. Болотна кислота, як і у решти його "товаришів", надала його шкірі синювато-чорного кольору, а щетину та волосся зробила яскраво-помаранчевими, хоча більшу частину його голови прикриває капелюх з овчини.
На його обличчі можна роздивитися кожну зморшку, кожну пору шкіри, його повіки закриті, наче він мирно спить.
"З ним буквально можна познайомитися, - каже дослідник із музею Сількеборга. - Обличчя — це найбільш виразна частина тіла. Це справді захопливо зустріти людину залізного віку, якій понад 2000 років, яка виглядає так, наче може будь-якої миті прокинутися".
Окрім капелюха з овечої шкури на талії Чоловіка з Толлунда повʼязаний тканий пояс, а навколо його шиї - петля, іншого одягу на ньому немає.
"Якби на ньому був якийсь вовняний одяг, він, безсумнівно, зберігся б", — каже дослідник. Болотні кислоти зберігають колаген і кератин, які присутні в таких матеріалах, як шерсть. "У нього залишилося волосся і нігті".
Залишків тканини не має і на шкірі Чоловіка з Толлунда. "Ми дуже ретельно досліджували його тіло за допомогою мікроскопа. На ньому досі видно багато листків моху, але нічого не вказує на те, що на ньому було щось інше. Тож його поклали, вочевидь, у такому вигляді, в якому ми його і бачимо. Досить дивно, що він оголений, але в капелюсі".
Людина з Толлунда, чиє обличчя збереглося надзвичайно добре, вочевидь, була обʼєктом людського жертвоприношення понад 2000 років томуТіло Чоловіка з Толлунда має багато ознак ритуальної смерті. "Перед жертвоприношенням його поголили і посадили в болото з петлею на шиї", — пояснюють дослідники. Сплетена мотузка була доволі цінною річчю, яку можна було використати ще раз, але якщо її залишили, це було невипадково.
"Можливо, це був знак, — пояснює вчений. - Залишитися у болотах, здається, було призначенням цього чоловіка. Може, це було його власне рішення або він витягнув коротку соломинку, ми не знаємо. Але він не виглядає так, якби він опирався".
Дари богам
У XXI столітті складно уявити, що хтось може добровільно піти на таку жахливу смерть, але у залізну добу це не було таким дивним рішенням.
"Це був світ, у якому скрізь панували боги. Усе, що люди робили, було повʼязано з богами", — каже Олдхаус-Грін. Задоволення богів було завданням життя і смерті не лише окремих людей, але й цілих громад.
"Якщо ви роздратуєте богів, вони дадуть вам поганий урожай або чуму і так далі. Тому їх потрібно було постійно задобрювати".
Джайлз додає, що у жертвоприношеннях людей богам через болото, можливо, був певний елемент циклічності. "Оскільки люди багато брали з боліт, вони, можливо, відчували, що повинні багато повернути". Іноді вони залишали в болотах казани, іноді їжу.
"А якщо ви приносите в жертву людину, життя - це, вочевидь, найбільший дар, який ив можете зробити для бога".
Утім, хоча є докази того, що Чоловік з Ліндоу, Чоловік з Толлунда і Чоловік з Граубалле були жертвами ритуальних вбивств, ми не повинні припускати, що всі болотяні люди загинули через жертвоприношення, застерігає Джайлз. Про деяких з них, як-от про Жінку з Ліндоу, відомо недостатньо, щоби зʼясувати, як саме вони померли.
Alamy"На деяких із тіл немає слідів насильства, ці люди могли просто потонути", - зазначає вчена. - Люди нерідко гинуть у таких небезпечних місцях".
Інші, за словами дослідниці, могли стати жертвами вбивства. Безлюдні болота були зручним місцем для злочинів. Можливо, серед померлих також були жертви самогубства. Їх могли залишити у болоті, адже у ті часи до таких смертей ставилися радше зі страхом, ніж зі співчуттям.
"Можливо, у болотах ховали людей, які загинули таємничим чи неприродним шляхом, — каже Джайлз. - Можливо, церква відмовилась ховати цих людей на своєму цвинтарі. А може, болото - це потужне місце за межами досяжності людей, яке могло оберігати спокій померлих".
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!