"Лежать без рук, без ніг і голови". Як російські мобілізовані гинуть під Сватовим
Ashley Chan/SOPA Images/LightRocketРосійські генерали латають дірки на фронті під Луганськом мобілізованими, яких шлють на передову без плану дій, командирів та зв'язку. ВВС розповідає, як це відбувається.
Внаслідок повномасштабного вторгнення російської армії в Україну з 24 лютого вже загинули щонайменше 6,5 тис. цивільних (дані ООН) та 430 дітей (дані офісу генпрокурора).
Російські війська знищили або суттєво пошкодити десятки українських міст, ракетних ударів зазнають усі області України - навіть у глибокому тилу. Мільйони людей змушені покинути свої домівки та виїхати в інші регіони чи країни.
Мобілізація в Росії дала змогу командуванню наситити війська особовим складом та укріпити позиції. Як вказують експерти, через направлення майже сотні тисяч мобілізованих на український фронт Росії вдалось суттєво сповільнити просування ЗСУ та звільнення окупованих Росією територій.
Старі карти
Вночі українська артилерія майже не працює - коптери з повітря гірше бачать російських солдатів. Займати оборону в селі - погана ідея, бо вдень станеш легкою мішенню.
Окопуватися доводиться у лісі. На виданих солдатам картах часто немає населених пунктів, які мобілізовані мають зайняти, тому що карти ще радянські. Зі зв'язком також негаразди - рації сідають і вимикаються, тож сконтактувати з командуванням неможливо.
- "Кинули у м'ясорубку". Елітна бригада розвідки РФ зазнала серйозних втрат при відступі з Лиману
- "Краще сяду у в'язницю". Історія росіянина, який відмовився воювати в Україні
- На Херсон і Сватове: українська армія наступає вже на двох напрямках
Це звичайна ситуація для російської армії. В таких умовах у ніч на 2 листопада чотири роти мобілізованих з Воронезької, Свердловської, Челябінської областей - загалом близько 500 людей - за наказом командування вирушили в бік Макіївки Луганської області.
"Їхали вночі з однієї лісосмуги до іншої, [нам] сказали, що вийдемо на третю лінію оборони", - розповідає ВВС 28-річний Дмитро Слободчиков.
"Завдання не було спочатку ніякого, тому що зв'язку, коли ми вирушали, не було", - додає його товариш по службі Олексій Агафонов. Командири запевнили, що їхній взвод буде за 15 км від фронту, а перед ними - ще дві лінії оборони.
У лісосмузі військовим наказали окопуватись. На взвод знайшлося лише дві лопати. У сусідньому взводі - на 10 людей три. Копати довелося штик-ножами чи руками. Копали швидко: на позиції мобілізованих привезли близько п'ятої ранку, щойно розвиднілося, їх накрило вогнем.
"Шквальний вогонь. Квадрокоптери літають - тільки відлетять, і одразу вогонь", - розповідає Дмитро.
"Нас ліворуч і праворуч обстрілювали. Мінометами, "Градами", - Олексій переконаний, що українські військові планували взяти їх у кільце. - За 8 годин обстрілу, коли лежиш у викопаній власноруч могилі, розумієш, звідки що летить".
Наказу відступати не було, і тому військові лежали у викопаних окопах і чекали. Командир взводу наказав стояти. "Між обстрілами, коли дрони відлітали, запитували: "Що робитимемо? Ви розумієте, що це розстріл? Командир роти відповідав: сидимо", - каже Олексій.
На "третю лінію оборони", що опинилася під обстрілом, їх відправили з села Красноріченське - за 20 км на південь від Сватового.
На той час воно було під окупацією російських військ. Менше село, на яке російські військові чи то наступали, чи то намагалися його утримати - Площанка, на пів дороги до Макіївки. Зв'язку не було, тож не було й наказів - лише не відступати й окопуватись.
Дмитро Слободчиков каже, що на собі відніс пораненого в тил, назад у бік Красноріченського. Йому уламком роздробило коліно. Пораненого Дмитро доніс, але на місці командири ще півтори години вирішували, чи відправляти його до шпиталю. Хотів повернутися до тих, хто лишився, щоб вивести їх з-під вогню. Полковник дозволу не дав: "Вони все одно вже мертві". Дмитро пішов до ротного лейтенанта. Той дозволив, але казав: "Я тобі нічого не говорив, наказу не давав".
Олексій стверджує, що з двох взводів, з якими вони тримали оборону на 100 метрах, загинули близько 10 людей. На світанку 2 листопада вони побачили, що навколо багато загиблих. Так зрозуміли, що в цьому місці раніше вже обстрілювали російські позиції, і тіла ніхто не забрав.
"Без рук, без ніг, без голови, але з військовими квитками й жетонами", - так описує Олексій те, що побачив.
"Двохсотих" (військовий код для позначення перевезення загиблих. - Ред.) дуже багато було. Можна сказати, ходили по них. Там не десятки, там більше", - підтверджує Дмитро.
Повертатися до Красноріченського довелося пішки. У селі дані військовослужбовців переписала військова поліція, після чого їх на КамАЗах повернули до Сватового.
Зараз вони кажуть, що ніхто з тих, хто вижив, не хоче повертатися на передову. Але в місті мобілізованих ловить військова поліція, яка силою повертає їх на "передок". На передову поступово перетворюється саме Сватове, бо ЗСУ вже за кілька кілометрів від міста.
Увечері 7 листопада в одному з будинків у Сватовому ховалися 29 мобілізованих, у сусідньому - 21.
"У всіх одна й та сама історія: привели, поклали, обстріляли, командири втекли", - скаржиться Дмитро. І він, і Олексій стверджують, що у Сватовому не лишилося жодного офіцера, який міг би віддати їм якусь команду. Командир взводу Олексія й Дмитра лежить у шпиталі з контузією. Прапорщик - зник.
Однак Олексій каже: якщо українські військові штурмуватимуть Сватове, то мобілізовані, що залишилися, відстрілюватимуться. Вони зміцнюють двір біля будинку, де оселилися, і готують вогневі точки.
Дмитро, щоправда, готовий відстрілюватися й від військової поліції: "Якщо сюди сунуться, ми відбиватимемося. Ми не хочемо на "перед" йти, ми надивилися - кишки, ноги відірвані".
"Рятуйте нас"
Про те, що мобілізовані з Воронезької області потрапили під обстріл під Макіївкою та зазнали втрат у 500 людей, першим у суботу повідомило російське видання "Верстка" з посиланням на того ж Олексія Агафонова та родичів інших військовослужбовців з Воронезької області.
Агафонов у розмові з ВВС уточнив, що з Воронежа до Красноріченського, а потім у бік Макіївки дійсно відправили понад 500 мобілізованих, і доля більшості йому невідома. Підтверджень, що вони загинули, Агафонов не має.
ВВС також зв'язалася з Миколою Вороніним - це ще один мобілізований, який підтвердив виданню "Верстка" слова Агафонова про сотні загиблих. Воронін сказав ВВС, що загиблих багато, але не зміг назвати їхню кількість. Сам він отримав наскрізне поранення ліктя і зараз у шпиталі у Бєлгороді.
Мобілізовані біля воронезького військкоматуЩе чотири жінки, чиї рідні були мобілізовані й опинилися в районі Макіївки під обстрілом у ніч з 1 на 2 листопада, розповіли ВВС однакові історії зі слів чоловіків чи синів, що вижили. Мобілізованих привезли до лісу, наказали окопуватись, їх обстріляли. Загиблих багато, але скільки - незрозуміло.
Людмила Черних переказала ВВС телефонну розмову з чоловіком, якому вдалося вийти з-під обстрілу живим. Чоловік не зміг уточнити, скільки загиблих бачив він особисто: "Він був у такому дезорієнтованому стані. Вони, найімовірніше, не мають нічого: ні їжі, ні води, ні зв'язку, нічого".
Черних, за словами чоловіка, підтверджує, що зараз у Сватовому в одному з будинків близько 30 військовослужбовців - ті, кому вдалося втекти з-під обстрілу. Чоловік Людмили - колишній строковик, відслужив у 1998 році механіком-водієм. До мобілізації тримав у руках автомат лише кілька разів.
Тетяна Дубініна, мама мобілізованого Антона Дубініна з Калача Воронезької області, розповідає зі слів сина таку ж історію: "Поїхали туди окопи рити, і почалося бомбардування, і хто куди, скільки там розбили, я не знаю. Поки туман був, кудись там вони втекли".
Тетяна не розуміє, чому її сина і товаришів по службі, що вижили, російське командування навіть не намагаються вивезти зі Сватового. "А раптом комусь там допомога потрібна? Якщо там хтось лежить, стікає кров'ю? Їх же розбомбили там. Що це за країна така?"
Антону Дубініну 35 років, він служив зв'язківцем у Сарові. "Який там бойовий досвід, господи, жодного разу їх нікуди не збирали", - скаржиться Тетяна Дубініна.
Альбіні Дудкіній мобілізований чоловік Олександр Бобровських зателефонував зранку в суботу, також зі Сватового. Від нього вона дізналася, що вони з товаришами по службі ховаються в покинутому будинку, в підвалі. Олександр також опинився під обстрілом з 1 на 2 листопада.
"Їх відвезли в поле, біля якихось дерев змусили копати, одну лопату на 10-15 людей [дали], і почалося бомбардування. Хто до половини докопав, хто глибше докопав".
Олександр розповів дружині, що командири втекли, коли почався обстріл. Вибравшись у Сватове із ще 30 товаришами, він попросив: "Будь ласка, рятуйте нас, тому що зараз командири прийдуть і назад нас відправлять на передову", - каже Альбіна.
Альбіна Дудкіна з чоловікомПідтвердити, що за ніч обстрілу втрати російської армії склали 500 людей, ВВС не вдалося.
Водночас мобілізовані, що опинилися під вогнем, навряд чи могли об'єктивно оцінити кількість загиблих. Більшість не мають ані бойового досвіду, ані відповідної підготовки. Навчання після мобілізації, за словами самих військових та їхніх родичів, тривало два тижні. Усі співрозмовники ВВС - мобілізовані чи їхні родичі - стверджували, що на фронт відправили чоловіків, у яких за плечима лише строкова служба.
Дірки на фронті
Після стрімкого контрнаступу ЗСУ на Харківщині на початку вересня російські війська відкотилися на раніше захоплені кордони самопроголошеної "ЛНР".
Виявилося, що тут в них немає підготовлених ліній оборони. Поки увага командування й Москви залишається прикутою до Херсона та спроб утримати під окупацією хоч якийсь плацдарм на правому березі Дніпра, перед російськими військами постала перспектива втратити захоплені території Луганської області.
Українські військові у Луганській областіНехай і не так стрімко, як це було під Харковом, але ЗСУ поступово просуваються на цій ділянці фронту, і сподіваються повернути під свій контроль Сватове, Кремінну з виходом на Лисичанськ та Сєвєродонецьк, які російська армія з великими труднощами й втратами штурмувала влітку.
У цих умовах російське командування ухвалило не найочевидніше рішення: намагатися утримувати фронт у Луганській області за допомогою мобілізованих, а на окремих ділянках навіть контратакувати силами ненавчених людей. ВВС знайшла кілька таких історій.
- Хвороби, бійки, суїциди. Як мобілізовані в Росії гинуть без фронту
- "Вивозили на КАМАЗі". Як російські солдати та офіцери роками крали в армії труси та берці
"Без підготовки, розвідки й техніки"
Мобілізація. Кілька днів на погану підготовку - і до Сватового. День йшли лісом. Ночівля. Наступ без розвідки. Засідка. "Капітан наш отримав поранення. Зв'язалися з частиною, нам у відповідь: а хто вам взагалі сказав туди йти?"
Таку, типову для російських мобілізованих, історію розповідає боєць 35-ї мотострілецької бригади Володимир (ім'я змінене), який описує шлях своєї частини територією так званої "ЛНР".
Мобілізовані опинилися на передовій без зв'язку, командування, артилерії, розвідки та їжі. Сиділи кілька днів у багнюці, доки не вирішили відступати до Сватового. Кажуть, що по тих, що залишилися на позиції, дві години працював український танк. Військові не могли ні відповісти, ні вийти з-під вогню. Коли вантажівка почала вивозити поранених, один з них помер. Небіжчика просто викинули з машини й поїхали далі.
Поверталися через блокпости, на яких стояли контрактники й розводили руками: "Ми не розуміємо, чому вас кинули туди". Пройшли пішки 20 кілометрів. Зустріли людей з військової поліції. "Командир бригади, підполковник Андрій Матішевський, записав усі скарги і пішов. За добу повернувся і каже: "Хто хоче, їде на передову, хто не хоче - до прокурора", - розповідає Володимир.
Володимир та його бійці досі там. "Втрати нашого взводу - четверо поранених разом з капітаном. Одного розірвало, поки на обороні стояли, у сусідньому взводі - третину не вдалося витягнути. Але тут ніхто не підраховує втрати, загиблих ніхто навіть не забирає. Навіть поранених не завжди вивозять, техніки немає їх вивозити. Вони тут у Сватовому у шпиталі залишаються".
Схожу історію ВВС розповіли родичі інших військовослужбовців з 35-ї та 55-ї мотострілецьких бригад, які мають утримувати сватівську ділянку фронту.
Генерал назвав дезертирами й сказав повертатися на фронт
Судячи з розповідей бійців з різних підрозділів та їхніх родичів, командування часто кидає мобілізованих на передову.
Мобілізований з Воронежа В'ячеслав опинився на передовій за 20 днів після "підготовки" - за цей час вони кілька разів вийшли на стрільби, розповіла ВВС його дружина Тетяна. 11 жовтня їхній батальйон відправили до району Кремінної на Луганщині - сказали, що вони їдуть зміцнювати блокпости, а опинилися на другій лінії оборони.
Коли мобілізовані лишилися без командира, їх почали обстрілювати. Багато хто загинув, а ті, що вижили, були змушені відступати. "У них нічого не було, не було рацій, їм видали лише автомат і шість гранат, - розповідає Тетяна. - Вони розбрелися хто куди".
Вона стверджує, що до Макіївки до штабу російських військ повернулися 12 людей, а початково у підрозділі було 128 бійців. За чотири дні до них приїхав генерал, і, не представившись, сказав мобілізованим, які втекли з передової, що вони дезертири і мають повернутися воювати.
Наприкінці жовтня В'ячеслав, командир та ще один військовослужбовець отримали контузію - поруч із ними розірвалася міна. Їх відправили до польового шпиталю. Зараз він на Луганщині й збирається назад у бій.
Getty ImagesДружина мобілізованого з Єкатеринбурга розповідає, що взвод її чоловіка командири просто забули десь у лісах під Сватовим.
"Їм казали, що спочатку вони навчатимуться, а потім триматимуть другу чи третю лінію оборони, але насправді вони одразу опинилися на передовій", - розповідала ВВС Олена Сапрунова. Її чоловік кілька тижнів не виходив на зв'язок, а 27 жовтня зміг додзвонитися. Він розповів, що вони перебувають у якомусь лісі без командування. Єдиний офіцер, який був із ними, тяжко поранений.
"Вони не мають їжі, озброєні старими автоматами, а половина техніки зламалася на пів дороги. Вони не розуміють, де перебувають, а коли намагаються відступати, одразу опиняються під вогнем власних же бійців. У цьому лісі багато загиблих, яких ніхто не забирає", - розповіла Сапрунова.
Про жодні проблеми в Луганській області російське командування останніми тижнями не повідомляло. У зведеннях міноборони РФ регулярно розповідає хіба що про нібито успішне відбиття українських атак на сватівському напрямку та обстріли з боку ЗСУ.
За участю Ольги Івшиної.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!