"Зима йде, а в хаті жодного вікна": як мешканці Запорізької області живуть на лінії фронту
Антон Осєнєв каже, що росіяни намагались мобілізувати його, щоб воювати проти власної країниЩодня до автостоянки супермаркету в Запоріжжі приїжджають колони людей у супроводі поліцейських машин.
Вони здійснили небезпечну подорож з окупованої Росією території на півдні України, нарешті досягнувши відносної безпеки в обласному центрі, який перебуває під контролем України.
І все ж Запорізька область - одна з чотирьох, які Росія формально анексує після 5-денних процедур, які вона назвала "референдумом", а Україна та Захід засудили як фейкові.
- Ракетний удар по колоні машин під Запоріжжям: понад 20 людей загинули
- Росія планує анексувати захоплені території 30 вересня. Що відомо
Серед тих, хто подав документи поліції, є Антон Осенєв, який каже, що росіяни двічі намагалися мобілізувати його для боротьби проти власної країни в районі його рідного міста Мелітополя.
"Ми не були вдома, коли була перша спроба, - каже він. - Наступного разу вони деякий час залишалися біля нашого будинку".
Якби в кімнаті не була вагітна дружина, його б забрали, вважає він. Його батько служить в українській армії, і якби його схопили, то він був би на протилежній стороні.
"Я все ще не розумію, що відбувається, нам потрібно трохи відпочити".
Проголошення Москвою анексії тут мало кого хвилює.
Бояться вони лише того, що зараз будуть робити окупанти, щоб утримати захоплені території - чи змусять усіх воювати за Росію, чи Москва вдасться до більш смертоносної зброї.
Минулого тижня Володимир Путін погрожував використати всі ресурси, які є в його розпорядженні, навіть ядерну зброю.
Для Кремля це головне - створити невизначеність щодо того, що буде далі.
Місцева влада в Запоріжжі каже про зростання кількості людей, які намагаються виїхати з окупованих територійКоли їдеш із Запоріжжя на південь до лінії фронту, дороги ніби порожніють.
По узбіччях ходить менше людей. Зрідка проїжджає автомобіль чи військова техніка. Тут неможливо їздити спокійно.
Більше стає лише військових блокпостів. Українські сили використовують їх, щоб контролювати, хто перетинає місцевість, і відстежувати тих, хто йде з боку окупованої Росією території.
Після того, як наш військовий супровід проводить нас далі, ми потрапляємо на відкриту пряму дорогу.
Через пів години приїжджаємо в село Комишуваха, невелике селище в українській глибинці.
Кілька пошкоджених будівель по обидва боки широкої прямої магістралі. Більшість вікон забиті дошками. Цього осіннього полудня тут майже тиша.
Якби ми продовжили їхати ще 18 км, то побачили б російський КПП. Це територія, яку Москва тепер розглядає як свій новий "кордон" з Україною.
Незважаючи на те, що столиця області залишається під контролем України, російські війська контролюють більшу частину Запорізької області. Заплановане оголошення про анексію є продовженням їхніх спроб зробити свою присутність тут "законною".
Для тих, кого ми зустрічаємо в Комишувасі, нічого з цього не виглядає насправді законним.
Одна з них - Любов Смирнова. Вона зі сльозами веде нас до обгорілого укриття, яке колись було її будинком.
У травні в нього влучила ракета. Це було саме тоді, коли вона щойно відчула, що вже може повернутися додому.
"Я думаю, що політика Путіна полягає в тому, щоб знищити нас, це геноцид нашого народу", — каже вона мені, перебираючи уламки.
"Ми перебуваємо під постійним тиском. Я навіть не можу це описати словами. Комишуваху обстрілюють чи не щодня".
Зруйнований будинок Любові Смирнової поряд з лінією фронту на ЗапоріжжіБільшість людей перебуває всередині будинків, оскільки, як нам кажуть, обстріли зазвичай відбуваються в середині дня. Наразі спів птахів і час від часу гавкіт собаки маскують те, що сталося з цією маленькою громадою.
Стає зрозумілим, що тут залишилися переважно жінки. Чоловіки Комишувахи здебільшого воюють або просто поділися деінде.
За рогом ми розмовляємо з трьома жінками біля будинку, в якому вони жили 70 років. Їхні очі наповнюються сльозами, коли напруга тутешнього життя виринає на поверхню.
"Зима йде, а в хаті жодного вікна, — пояснюють вони, часто перемовляючись між собою. - Ми наче сидимо на пороховій діжці".
Отже, як вони реагують на претензії Росії на половину регіону, в якому вони живуть?
"Має бути вільна і незалежна Україна, - кажуть вони. - Ми ні на кого не нападали, нікого не кривдили і нічого не хотіли. Ми хочемо жити так, як жили раніше".
За дверима пожежного виходу в порожньому дитячому садку кипить активність. Там три жінки діловито миють картоплю та готують млинці.
Вони не знають, для кого готують, мовляв, про це їм розкажуть українські військові.
Ця мешканка Комишувахи каже, що українські військові сказали їй приготувати їжуПоки вона замішує тісто у великій мисці, я питаю Анжелу, чи не хвилює її те, що Росія тепер вважає її село близьким до свого нового "кордону".
"Ми не хочемо цього", - каже вона. - Ми хочемо жити так, як жили. Все було добре, все було правильно".
Вона починає замішувати тісто трохи енергійніше.
"Ми зростали саме так. Наші діти виросли такими, і наші онуки - теж".
Ви завжди можете отримувати головні новини в месенджер. Достатньо підписатися на наш Telegram або Viber.