Твоє кохане Києво-Могилянське обличчя. Рецензія на нову книгу Сергія Осоки
Читацька рецензія Марини Марченко на книгу "Три лини для Марії" Сергія Осоки, яка увійшла до Довгого списку дорослих книжок Книги року ВВС 2021.
"Три лини для Марії" Сергія Осоки - збірка коротких оповідань завдовжки в життя. Ви спитаєте, як ціле життя вміщується в коротке оповідання?
Якщо розповідати, то не вміститься, а в Осоки воно намальоване. І не оповідання це власне, а картини, замальовки, акварелі. З ефектом звуків і запахів. Життя він не переказує, воно є, тут, зараз; щойно розкривши книжку, ви його відчуваєте, мов сонячний промінь на шкірі. Чуєте, як дихають жуки на поверхні трухлявої кори, як витікає з дупел ніч, як місяць торкається губами води.
Коли б я вибирала, радше б назвала збірку за оповіданням "Є в осені світло…". Найбільше в автора осені, хоча й весни - "Березень, Господи, квітень…", "Травневий дощ", і зими вистачає - "На Різдво до Катьки", "Прийдете четвертого січня", є й літо. Але осені таки більше. Коли небо розчиняється, як ляда. Таке світло буває тільки восени… Воно не ллється зверху, не обступає, ні, воно тебе застає! … Змушує побачити все, як уперше.
Отак і оповідання ці змушують побачити, як уперше, мов через кольорове скельце, важливу дрібничку колишнього дитячого щастя й горя, забуту деталь проминулого життя сусідської баби, і світ зимового ранку, до схід сонця, такий тонкий, що пальцем торкни - хрусне й розсиплеться.
А ще тут багато смерті, поховань і поминок. А як ви думали, осінь, вона й у житті осінь - озирнешся назад, дорога вже збігла. А от не треба, не озирайтесь, так і живіть, як баба Охрім: "За минулим не шкодуючи, про майбутнє не дбаючи". І сміючись: "Люба, ну які там катлєти?! Ну це ж не в колгоспі тобі! … Шо?! Люба, йди ти зі своїми карасями знаєш куди, це тобі не поминки!"
Таке воно, життя, все минає: біля свіжих могил дехто ще гірко плаче, припадає, витирає портрета на пам'ятничку, цілує, витирає, знову цілує, змахує кінчиками хустки сльози. А біля давніх мало хто вже плаче. Їдять, п'ють, згадують.
Є в осені світло… Змилуйся, Господи. Дивися! Моє серце й очі плачуть перед Тобою. За тим же, що й ми всі. За тим, що не вертається, як його не клич. За тією глибиною осіннього колодязя, куди не дістане жодне золоте відерце.
Останнє оповідання - моє улюблене - "Люблю тебе в пальтах". Неймовірне освідчення, де немає ні слова про кохання, ні слова "кохання". Я б дуже хотіла, щоб хтось про мене таке написав, як про Ірку. Про мимолітну зустріч, коли людина п'є тебе і їсть, і дихає тобою. Вивчає твої пальці, твоє "Києво-Могилянське" обличчя, помічає, як ти ступаєш, як їси й робиш паузу після кожної ложки - оце і є вона, любов.
Випускники Києво-Могилянської академіїПропустити подкаст і продовжити подкаст
Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти
Випуски
Кінець подкаст
Якби мене спитали з анкети Пруста: "Яким природним даром ви хотіли б володіти?" Відповіла б не вагаючись - хочу вміти отак говорити, такі слова знаходити, так прості речі описувати, щоб зрозуміло ставало, що не прості вони, зовсім не прості, а унікальні, особливі.
А ще можна б назвати цю збірку "Зачарований Псел". Так, це я про Довженка, про його "Зачаровану Десну", бо тільки раз після неї пережила такий екстаз любові до мови й природи.
Мені, як читачці, хотілося б звісно, щоб із таким-от талантом оповідача Сергій Осока взяв, та й написав би захопливий роман, щоб крім сп'яніння мовою, можна було би стежити ще за й закрученим сюжетом. Бо ніде правди діти, всі ми любимо, щоб нас трошечки обманювали, уводили від реальності, заколисували. Та я розумію, що це марні й безглузді мрії - наче просити Пікассо писати "схоже".
Він такий, як є, і дякувати Богу, що є, і що так пише. До речі, всі поетичні слова в цьому відгуку - Осокини, не хотіла ув'язнювати їх у лапки.
Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber.