У павуків і людей більше спільного, ніж здається. Чому ж ми їх так ненавидимо
У Північній півкулі почався сезон полювання на павуків. Холоднішає, і мільйони крихітних створінь перебираються в людські оселі. Але там їх не чекають. Чому ми так легко й буденно розправляємося з ними? Адже між нами та павуками набагато більше спільного, ніж здається.
Відкриваючи хвіртку свого будинку, я морально готуюся до випробування.
По-перше, мені потрібно дещо взяти з сараю, а там панують жахливі павуки розміром з мишеня, які виставили з усіх кутів незграбні волохаті лапи.
Потім я пересуваю колись складені про запас тротуарні плити, намагаючись не зачепити інший вид павуків, які влаштували там собі лігво і, поки мене немає, поїдають мокриць.
Зрештою я добираюся до внутрішнього дворика, але там на мене чекає потрясіння. Розкидавши лапи, наче він впав з висоти й розбився, лежить бездиханний Смугастик.
Цей талановитий дизайнер три роки будував вигадливу павутину між двома сміттєвими баками. Я вигадала йому ім'я і, уявіть собі, встигла полюбити.
Звалившись додолу зі свого повітряного трону, він більше не виглядає як інопланетний монстр, від якого стигне кров у жилах, а схожий на будь-яку живу істоту, чиє серце раптом припинило битися.
Втім, не всі павуки йдуть до іншого світу так мирно. Варто нам почути тупотіння їхніх крихітних лапок по підлозі або краєм ока помітити рух у кутку, як їх розчавлять, отруять, втягнуть пилососом або змиють в унітаз.
Чому люди, немов могутні злі божества, майже інстинктивно позбавляють павуків життя?
Звичайно, люди постійно вбивають тварин. Ні сільське господарство, ні лабораторні експерименти неможливі без цієї малоприємної справи.
Але знищення павуків часто приносить задоволення й сприймається як якась перемога.
"У мене жив павук у ванній кімнаті, я пшикнув на нього спреєм, і за хвилину він помер. Справді відмінний засіб!" - йдеться у відгуку на засіб для знищення павуків на сайті Amazon.
Новітні дослідження спростовують уявлення про павуків як бездумних роботів - вони здатні вчитися та виявляти ментальну гнучкістьСкладна форма життя
Подібне ставлення шокує передусім тому, що між нами й павуками набагато більше спільного, ніж здається.
Наші еволюційні шляхи розійшлися приблизно 530 млн років тому, але ми маємо багато подібних органів - наприклад, колінні суглоби, - і схожий набір хімічних речовин у мозку, від дофаміну до адреналіну.
Ніхто ще не намагався вивчати емоції павуків, але легко уявити, що вони до певної міри такі ж, як у нас.
У павуків великий мозок в порівнянні з обсягом тіла. Іноді йому навіть бракує простору в голові, і він частково розташований у лапках.
Павуки здатні на досить складні інтелектуальні дії - наприклад, використовують різні прийоми, щоб вполювати здобич. З'являється все більше свідчень того, що їм властивий свого роду розумовий процес, причому важливу роль в цьому процесі відіграє павутина.
І зрештою, якщо павуку вдасться уникнути загибелі від рук істеричних людей, він може прожити десятки років.
Найстаріша з відомих науці особин - самиця павука-муляра (тарантула) на прізвисько Номер 16 - померла у 2018 році у віці 43 років. Весь цей час вона жила у тій самій нірці у заповіднику Північна Бунгулла на південному заході Австралії.
Причому, як розповіла газеті Washington Post біологиня Ліанда Мейсон, яка вивчала її багато років, Номер 16 загинула не від старості, а у розквіті сил - через личинку місцевої оси-паразита.
Життя павуків слід цінувати хоча б тому, що кожен з них, як і будь-яка жива істота на Землі, - остання ланка безперервного ланцюжка успішних предків. Вона тягнеться з часів виникнення життя на нашій планеті приблизно 3,8 млрд років тому.
Попри всі небезпеки, вони зуміли вижити і продовжити свій рід. І ось цей нескінченний живий ланцюг обривається щоразу, коли хтось із нас мимохідь чавить павука підошвою у своїй ванні, тому що... тому що він нас дратує!
Чому ми такі жорстокі? Чи на це є інші причини?
У зовнішньому вигляді павуків є знайомі нам риси, і водночас вони виглядають як неземні істоти, як якісь інопланетні біомеханізмиЯк стверджує професор біології Університету штату Вайомінг і автор книги "Заражений мозок: чому люди бояться, ненавидять і люблять комах?" Джеффрі Локвуд, річ у тім, що павукам не пощастило. Вони мають низку рис, які здаються людям відразливими. Хоча вони, на відміну від клопів, мух і ос, абсолютно нешкідливі.
Давній ворог
Вочевидь, головна причина полягає у тому, що людям природно важко відчувати симпатію до істот із вісьмома ногами.
Діти вже у п'ять місяців лякаються павуків на картинках більше, ніж будь-яких інших живих істот. Це вроджене відторгнення, завдяки якому ми інстинктивно уникаємо брати в руки створіння, яке може виявитися отруйним.
Воно багаторазово посилюється культурою: достатньо згадати багато у чому ірраціональний страх перед акулами, який на деякий час заволодів людством після виходу 1975 року фільму "Щелепи".
Інші членистоногі, наприклад, раки й краби, не викликають такої інстинктивної відрази.
Можливо, справа у позаземному зовнішньому вигляді павуків з їхніми дванадцятьма очима, вісьмома ногами та щелепами без зубів.
Можливо - в їхній поведінці: павуки готують пастки для необережних жертв, а потім висмоктують нутро у нездатної захищатися здобичі. Вони також поїдають собі подібних.
"Павуки незвичайні, і водночас постійно перебувають поруч із нами. Це викликає у людей гидливість", - пояснює професор Локвуд.
Павуки відрізняються від нас і генетично. У нас із ними набагато менше спільного, ніж з іншими ссавцями чи навіть рептиліями.
У павуків-скакунів величезні очі, завдяки яким вони чудово бачать - вони сприймають колір і глибину зображення та розрізняють більше деталей, ніж деякі хребетніУ цьому й проблема. Що більше нас об'єднує з іншими, що більше ми на них схожі, то простіше нам відчувати до них симпатію.
Проведене 2019 року дослідження встановило прямий зв'язок між ставленням людей до різних живих істот і часом, який минув із того моменту, коли наші еволюційні шляхи розійшлися.
Навіть фахівцям більше подобається займатися харизматичними й схожими на нас тваринами.
Учасникам одного експерименту показували зображення людей, яким загрожує небезпека, і вони набагато сильніше співпереживали тим, хто належить до тієї ж групи, що і вони самі.
Цим ефектом завжди користувалася військова пропаганда - для пробудження і формування ненависті до ворога.
Втрата контролю
Багато страшилок про павуків побудовані на раптовості. Приміром, хтось вдягнувся у гелловінський костюм, знайдений на горищі, а його приятель вигукує: "Вау, мені подобається павук у тебе на шиї! Він так реалістично виглядає". І тут виявляється, що павук справжній, і всі верещать.
Джеффрі Локвуд зауважує, що відраза до павуків частково виникає з нашої нездатності контролювати їх.
"Ми вважаємо себе господарями у будинку, а комахи, зокрема павуки, не питаючи нас, лізуть звідусіль, і виникає неприємне відчуття, що ми тут не головні".
Павуки вміють вправно ховатися та швидко рухатися. Від них неможливо відгородитися парканом, як від голубів та лисиць.
Ми звикли до того, що, завдяки досягненням цивілізації, здатні тримати під контролем все, навіть регулювати температуру у будинку з іншого боку Землі, але павуки несподівано опиняються у наших ліжках і черевиках, як і тисячі років тому.
Беззвучний крик
Крім того, павуки не можуть висловлювати свої емоції зрозумілим для нас чином і видавати звуки, так що коли павуку боляче, нам все одно.
"Павуки перебувають у несприятливій для них ніші, - каже професор Локвуд. - Якби вони взагалі з нами не стикалися, проблем б не виникало. Але ми добре їх знаємо і при цьому абсолютно не розуміємо".
Павуки викликають у багатьох страх і сильну відразу, і це затьмарює нашу здатність співчувати їмЯк писав у своїй книзі "Мистецтво бути паном: біофілія в еволюції і розвитку людини" еколог Стівен Келлерт, "нам здається, що ці створіння позбавлені будь-якої розумової діяльності".
Люди хибно вважають, що комахи, й взагалі всі безхребетні, не мають почуттів, як ми та більш складні тварини, і тому нам байдуже, живуть вони чи ні.
Ми вбиваємо павука і одразу забуваємо про нього, якщо тільки він не втік.
До великих павуків ставлення дещо інше. Їх або не чіпають, або вважають об'єктом полювання.
"У нас тут живуть ось такі павуки, - розповідає професор Сіднейського університету Грег Нілі, показуючи 15-сантиметрову особину. - Але місцеві їх не вбивають, вони наші друзі. Максимум, що можна зробити - спробувати прогнати його з дому".
Професор Локвуд погоджується з колегою й розповідає, що його дружина мала звичку накривати тарганів порожніми стаканчиками з-під йогурту, доки він не повернеться додому й не викине їх на вулицю.
"Загалом вона не любила комах, але чавити їх не наважувалася, бо великі таргани видають при цьому неприємний тріск", - пояснює він.
"Нам легко розчавити живу істоту, якщо наші органи чуття не отримують сигналу, що у цей момент відбувається вбивство або акт насильства", - додає він.
Лиходійський вигляд
Крім загрозливих щелеп і численних лапок, зовнішній вид павуків має, з людської точки зору, величезний недолік: вони геть не схожі на людських дитинчат.
Цей потужний ефект відомий давно. Нам підсвідомо подобаються риси дитячого обличчя: великі очі, високе чоло, маленький ніс і підборіддя, пухкі янголоподібні губки. Задокументовано багато випадків, коли у заповідниках, зоопарках і лабораторіях "гарненькі" тварини отримували від людей набагато більше уваги і турботи, ніж "потворні".
Павуки-землекопи (тарантули) проводять більшу частину життя у норах, відчуваючи дрібну вібрацію, яку, наближаючись, створює жертваПавуки з їхніми крихітними очима-намистинками, безумовно, належать до другої категорії. При цьому ми хибно приписуємо істотам із несимпатичною зовнішністю всілякі негативні риси: жорстокість, віроломство, бездушність.
Цікаво, що менш огидними й страшними людям здаються великоокі павуки. Наприклад, павуки-скакуни, що мають пару великих очей спереду і ще кілька менш помітних на потилиці.
Один дослідник у своїй роботі навіть назвав їх "павуками-посередниками" між всім павуковим плем'ям і людьми. Відео, на якому вони виконують свій шлюбний танець під звуки пісні YMCA американського гурту Village People, здобуло величезну популярність у соцмережах.
Спотворена ієрархія
Утім, і чимало аргументів за те, щоб ставитися до павуків дбайливо - і тут можуть допомогти прості психологічні прийоми.
Один з них - олюднити павука та приписати йому наші почуття: "Поглянь, він так злиться!" При цьому зовсім не обов'язково знати, якої статі павук насправді.
Інший прийом - згадати про важливість збереження видів, що зникають, до яких належить і багато павукоподібних.
Є й інша думка: оскільки природна людська емпатія до інших істот має підсвідомий характер і зробити з цим нічого не можна, взагалі не слід приймати її як інструкцію до дії.
Натомість потрібно керуватися раціональними міркуваннями, як-от корисна роль павуків в екосистемі. За різними оцінками, павукоподібні щорічно поїдають від 360 до 730 тонн здобичі, стримуючи зростання популяції інших комах, зокрема й шкідливих для людини.
Можна задуматися і про те, якими складними істотами є павуки насправді. Вони здатні ухвалювати непрості рішення, хоча їхній мозок за обсягом у десятки тисяч разів менший, ніж у великих ссавців.
"Люди вважають, що одні форми життя цінніші за інші, часто не замислюючись, чому", - зазначає професор-ентомолог з Оксфордського університету Джеральдіна Райт.
Вона додає, що виражена відраза до павуків - частина західної культурної традиції, тоді як, приміром, буддизм сповідує принцип "Все живе має право на життя".
У світі набирає силу ідея збереження дикої природи і біологічного різноманіття. Багато експертів сподіваються, що люди з часом стануть терпимішими й до павуків.
"Думка, що будь-яка істота цінна сама по собі, а отже, її не можна знищувати просто так, поступово завойовує місце під сонцем", - зазначає почесний професор зоології Кембридзького університету Дональд Брум.
А поки я писала цю статтю, я помітила, що на тому ж місці у моєму саду влаштовується новий Смугастик, можливо, син або онук колишнього. І нехай - попри те, подобається він мені чи не дуже.
Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.
Хочете поділитися з нами своїми життєвими історіями? Напишіть про себе на адресу questions.ukrainian@bbc.co.uk, і наші журналісти з вами зв'яжуться.
Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.
--