Візажистка з Кабулу: "Жінки як я - вороги в очах талібів"
У першу ж добу після захоплення Кабула талібами рекламні плакати салонів краси з зображеннями дівчат у весільних сукнях повсюдно зафарбували фарбою. Слідом закрилися й самі салони. За деякий час окремі власники повідомили про відновлення роботи. Інші ховаються й побоюються за своє майбутнє.
Афсун (ім'я змінено) розповідає про афганську індустрію краси до приходу талібів і про власне життя за нових порядків.
Поняття takaan khordum важко перекласти з мови дарі. Воно означає подію, яка приголомшила вас і назавжди змінила ваше життя - наприклад, смерть коханої людини.
Афсун зазнала takaan 15 серпня 2021 року.
Це була неділя, і дівчина дозволила собі довше поспати. О 10 ранку знайомий хлопець, колега по роботі, розбудив її телефонним дзвінком і сказав: "Більше не приходь. Ми закриваємося. Все скінчено".
Афсун любила свою роботу в салоні краси, запахи шампуню й лаку для нігтів, гудіння фенів і безтурботні балачки з клієнтками.
У своєму мобільному Афсун виявила з десяток повідомлень від рідних і знайомих, від яких їй, за її словами, зробилося одночасно й жарко, й холодно. А подібних постів однакового змісту в соцмережах можна було легко нарахувати й сотню.
Цього ранку таліби увійшли в Кабул. Через 16 днів афганську столицю покинули останні західні військові та дипломати.
"Все скінчено, - повторювала собі Афсун. - Треба ховатися".
Афсун 25 років, вона вважає себе сучасною афганкою: користувалася соцмережами, дивилася кіно, водила машину й хотіла самостійно заробляти.
Вона не пам'ятає 1990-х років, коли таліби теж були при владі й забороняли моду та косметику.
Афсун виросла в країні, де салони краси були звичною частиною життя. Тільки в Кабулі їх працювало близько двохсот, і щонайменше стільки ж - по всьому Афганістану.
Молоді афганки просто не пам'ятають, як це - жити за талібівПідлітком Афсун гортала глянцеві журнали й ходила в перукарні зі старшими родичками.
Там їй подобалося все: різнокольорові лаки, майстрині, які схилилися над юними й не дуже юними відвідувачками, щоб нанести на їхні обличчя блискучу вологу основу, чорну підводку для очей і густу туш для вій, високі укладки й довге розпущене волосся.
Афсун здійснила свою мрію: стала хорошою візажисткою-косметологинею в одному з салонів. Жодного іншого життя для себе вона не хотіла.
В її салоні, як і в усіх подібних закладах в Кабулі, вітрину від верху до низу заповнювали постери з зображеннями стильних елегантних красунь: увійди, і теж станеш такою!
Постери виконували й утилітарну роль: не дозволяли перехожим-чоловікам заглядати всередину. У маленькому жіночому світі панували спокій і прохолода.
Кількість людей в салоні, включно зі співробітницями та клієнтками, ніколи неї перевищувала дюжини. Туди приходили журналістки, співачки, телезірки, лікарки, але найчастіше - молоді наречені напередодні головного дня в їхньому житті. Вони були зі своїми матусями, весь час про щось перешіптувалися з ними й сміялися.
Бізнес процвітав, особливо у передсвяткові дні. Напередодні Ід аль-Фитра, що відзначають у травні, коли завершується місяць Рамадан, в чергу записувалися за кілька днів.
"Я люблю жінок, - каже Афсун. - Мені завжди хотілося працювати в такому місці, де жінки почувалися б невимушено й могли б трохи відпочити від чоловіків".
15 серпня усе це скінчилося.
У Кабулі майже опівночі. Афсун розмовляє з нами телефоном приглушеним голосом. Відчувається, що вона боїться. З тієї неділі вона живе не вдома. За її словами, в надійному місці.
"Жінки, які працювали в модній індустрії й були на видноті - такі, як я - вороги в очах талібів", - говорить вона.
У перший же день за нової влади усі рекламні плакати були спотворені фарбою. Знайомий Афсун, який попередив її, що приходити на роботу більше не треба, зробив це власноруч, щоб потішити талібів.
"Вони ніколи не погодяться з публічним зображенням жінок з відкритими обличчями або шиями, - каже Афсун. - Вони завжди ясно давали зрозуміти, що, на їхню думку, головне для жінки - не привертати уваги. Тому модній індустрії в Афганістані настав кінець".
Афганські візажистки з інших країн, такі як Нілаб Аделяр, яка живе в Канаді і веде популярний блог, проявляють солідарність з колегами, які залишилися в АфганістаніАфсун не працювала на іноземців і не мала документів або запрошення, що дозволяють отримати місце в літаку.
Раз на день Афсун виходить на зв'язок з колишніми колегами в чаті. Останню зарплату вона отримала 24 серпня, і надалі жодної роботи не видно.
Майбутнє для неї - заборонена тема. Яке майбутнє, якщо вона навіть не знає, коли наважиться вийти на вулицю? Поки все виглядає похмуро.
"Кожну секунду я боюся, що таліби прийдуть за мною, - каже вона. - Якось вижити - ось про що всі мої думки. А з іншого боку невідомо, що гірше: смерть або життя в страху й без будь-якої надії".
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!