Директорка Нарвського музею Марія Сморжевських-Смірнова спілкується з журналістами, тоді як на екрані видно великий банер з портретом Путіна, вивішений на Нарвській фортеціЖовто-блакитна Нарва. Репортаж з "найбільш російського" міста у ЄС, яке вже не хоче до Росії
Нарва – без перебільшення унікальне місце в Естонії. І не лише через те, що воно просто на кордоні з Росією.
Це місто, де приблизно половина мешканців не мають права голосувати на виборах, бо вони – або громадяни Росії з посвідкою на проживання в Естонії, або особи без громадянства. А етнічні росіяни складають тут понад 90% населення.
Це місто, яке не підпадає під лекала естонської державної політики у багатьох сферах і часто випадає з розгляду – а тому почувається ображеним. І яке при цьому лишається однією з цілей гібридного впливу сусідньої Росії. А це, як відомо – та гра, в яку Москва вміє та любить грати.
Місто, де у 2022 році люди були готові захищати радянський танк і плакали, коли влада його демонтувала. Де люди не соромляться визнати, що вони або їхні рідні дивляться російське телебачення. Але попри все це – парадоксально – зараз тут непросто знайти публічні проросійські прояви.
Також це місто, в якому вже знають про дронові атаки.
Звідси лише 30 кілометрів до знаменитої Усть-Луги, куди нерідко навідуються добрі дрони Сил оборони України.
Місцеві розповідають, що за ясної погоди йдуть на дах, щоб подивитися на палаючий російський термінал… Хоча те, що деякі дрони під впливом російського РЕБ завертають в естонський простір, любові до України не додає.
І попри все це, у Нарві є ті, хто плетуть маскувальні сітки для ЗСУ, збирають і доставляють допомогу українським дронарям. А російськомовні нарвитяни, всупереч іміджу, переважно підтримують членство своєї держави у НАТО, готові воювати за Естонію і беруть участь у Кайтселійті – збройному формуванні, що є аналогом ТРО. Часом – навіть не маючи громадянства країни, яку вони готуються захищати.
Таким непростим і зовсім не чорно-білим є реальне зображення Нарви. Воно подекуди дуже відрізняється від медійної картини. У Нарві скептично ставляться до західних медіа, які приїздять, щоб написати про "Narva Next" – але не заперечують існування російської загрози.
Про все це – у статті редактора "Європейської правди".
Маріуполь в естонському дзеркалі
У туриста, що приїхав до Нарви та дістався її центру, неодмінно виникає відчуття, що це містечко має якусь славетну історію.
Тут – стрімка річка шириною близько 100 метрів, що тече між двома великими середньовічними фортецями. Одна з них – в естонській Нарві. По інший бік – російський Івангород.
"Тут завжди був кордон. Естонія як незалежна держава з'явилася у 1918-му, а до того була Швеція тощо. Словом, Нарва була кордоном між Росією і цивілізацією", – каже естонець Аллан Калдоя, який нещодавно став почесним консулом України у Нарві.
Ця фортеця пам’ятає Битву під Нарвою, в якій Петро I програв шведському королю Карлу XII. Але якщо цей епізод не викликає суперечок, то події останнього сторіччя частина місцевих сприйняти не може. Хоча саме вони сформували російськомовне місто, яка відрізняється від решти Естонії.
"У 1944 році Нарву зруйнувала радянська авіація. Але пропаганда подала це як злочин нацистів. В СРСР підготували навіть фотоальбом про масштаби руйнувань для Нюрнберзького процесу, бо радянська окупаційна влада сподівалася отримати репарації", – розповідає "ЄвроПравді" директорка Нарвського музею Марія Сморжевських-Смірнова.
І питання не лише у тому, що те бомбардування вщент зруйнувало Нарву, яка на той час була багатим містом, "перлиною північного бароко".
Ще важливіше – що радянська влада заборонила повертатися до Нарви тим, хто жив там до війни або виїхав перед бомбардуванням. Натомість місто збудували по новій та завезли туди нових мешканців з усього Радянського Союзу.
Так з'явилася повністю російськомовна Нарва: на час розпаду Радянського союзу частка етнічних естонців тут складала менше 4%.
Та для багатьох мешканців, передусім для старшого покоління, правда про знищення міста Москвою і досі табуйована.
Просвітницька робота міського музею викликає опір міської влади, яка прагне не дратувати виборців правдою. У 2024 році музей організував поблизу фортеці виставку про цей радянський злочин. Марія Сморжевських-Смірнова пригадує, як на неї та інших активістів тисли з вимогами прибрати цю інформацію. Та вони не піддалися навіть попри епізоди насильства.
"Те, що сталося з містом, багато в чому схоже на Маріуполь, і нам важливо нагадувати про це. Тим більше що Нарва була першим містом, через яке у 2022 році пролягав потік маріупольців", – пояснює директорка.
Місто перевернутого українського прапора
Естонія – одна з тих держав, де підтримка України лишається дуже високою, і це видно також на вулицях Таллінна. Величезні українські прапори на абсолютно усіх адміністративних будівлях були звичною картиною в ЄС у 2022 році. В Естонії це лишається і досі.
А дату 24 лютого знає кожен естонець.
Неймовірний збіг, але саме цього дня Естонія відзначає свій День незалежності.
"У нас є традиція: рано-вранці 24 лютого містяни збираються на церемонію підняття прапора. У 2022 році люди сходилися, і було видно, хто вже дивився новини, а хто ще ні; у кого в очах були сльози, а хто посміхався", – розповідає Катрі Райк, тогочасна очільниця Нарви.
Приклад Райк нерідко наводять, щоб показати готовність Нарви інтегруватися в естонське середовище: мовляв, погляньте, нарвитяни обрали керівницею міста немісцеву, естонку та історикиню (тобто людину, що знає ціну радянським історичним міфам). Причому вона виграла вибори у кандидата від проросійської партії. І ці аргументи мають ґрунт.
Однак початок великої війни став точкою вододілу, коли розбіжності загострилися і для багатьох стали визначальними. Згодом міськрада відсторонила Райк від посади. А у 2026-му вона програла вибори.
А ранок 24 лютого 2022 року у колишньої мерки лишився в пам'яті також через епізод у кав’ярні місцевого готелю.
"Після офіційної церемонії ми прийшли сюди, щоб випити кави та поділитися думками одне з одним. Офіціантка почула, що ми говоримо про Україну, і каже нам: "Українці на це заслужили". Це був шок!" – пригадує вона.
Зараз почути подібні "наїзди" у Нарві практично нереально, і цьому є пояснення; на них зупинимося згодом.
Але спершу – про прапори.
На міських адмінбудівлях впадає в очі "український прапор", який перевернули догори дригом.
Тобто з жовтим згори і блакитним знизу.
У цьому немає антиукраїнських чи подібних мотивів. Просто офіційний прапор міста Нарва має вигляд як перевернутий український:)
Прапори Естонії, ЄС та НарвиА от справжній український прапор тут знайти майже неможливо. Контраст із рештою Естонії – неймовірний.
На початку великої війни мерія пробувала "побути як всі", розповідає Катрі Райк. Але ця історія виявилася сумною.
"Ми відкрили пункт для біженців і вивісили там український прапор. Одного разу вранці побачили, що його хтось просто зняв. Вдруге – його спалили. Я тоді сказала: "Давайте ще втретє спробуємо, може, тепер вийде. А якщо ні, то не судилося". Втретє нам вдалося, прапор провисів довго. Але потім його зняли під приводом, що десь знадобилася українська символіка – і не повернули", – розповідає вона.
Зараз негатив до України суттєво впав і, можливо, прапор можна було би повернути, але тепер місцевій владі на думку це не спадає. Утім, наступного тижня у місті запрацює почесне консульство України, на якому має з'явитися синьо-жовтий стяг.
Допомога для ЗСУ російськомовної Нарви
Для української громади Нарви це загострення було дуже болючим, розповідає Ірина Лобанова, місцева активістка, яка народилася в Естонії, в україномовній родині. Ми спілкуємося у приміщенні місцевого театру, що став осередком активних нарвитян.
Відразу привертає увагу її чудова, витончена українська мова – нетипова для представників діаспори.
Це, звісно ж, походить із родини. Батьки Ірини – з Хмельниччини, і коли в радянські часи їх перекинули до Нарви, вони зберегли свої традиції.
Ще за СРСР українська меншина була другою за чисельністю, трохи поступаючись естонській. Але багато її представників були українцями лише на папері. Війна це також проявила.
"Було чимало випадків, що люди у 2022-му приїжджали сюди до родичів і ніби й отримали житло і безпеку – але виявлялося, що їхні рідні підтримують політику Путіна. І вони їхали назад, в Україну, до однодумців", – каже Ірина. Значну провину вона покладає на російське телебачення, яке формує думку багатьох, особливо старших людей.
Є, втім, у Нарві і справжні українці.
У 2022-му українки міста об'єдналися, щоб плести маскувальні сітки для підрозділів ЗСУ.
Та ще важливіше, що допомога надходить не лише від українців.
"Я хочу, щоб ви знали, що у Нарві теж є ті, хто власним коштом, у свій вільний час збирає допомогу та надсилає або відвозить її на фронт. І та група, яку я знаю, напевно, не єдині, хто так роблять", – розповідає "ЄП" Аллан Калдоя. Він додає, що у його волонтерській групі приблизно порівну етнічних естонців та росіян.
Ми вже згадували про Аллана як про новопризначеного почесного консула України у місті. Ця історія заслуговує на окрему увагу.
Зазвичай почесними консулами стають ті, хто має зв'язок з Україною – чи то бізнесовий, чи то історичний. Аллан до 2022 року не мав жодного. Він не говорить українською, тож ми спілкуємося англійською та російською, якою йому дещо простіше.
Утім, знаючи історію своєї держави, він ще до 2022 року усвідомлював, що в Україні визначається майбутнє також Естонії. Від початку повномасштабного вторгнення почав підтримувати ініціативи з допомоги Україні. А згодом, зважаючи на його активність, посольство запропонувало йому титул (і додатковий клопіт, що додається до посади почесного консула).
На додаток Аллан та його друзі продовжують допомагати ЗСУ.
Вони обрали для цього конкретний підрозділ дронарів.
"Ми десь раз на квартал збираємо один-два автомобілі зі "старлінками" та "екофлоу". Відвозимо їх до Краматорська або кудись поблизу – оскільки зараз до Краматорська вже не пускають – і там залишаємо ці автомобілі, а самі повертаємося поїздами", – розповідає він.
Та ще важливіше – що серед російськомовних естонців та нарвитян зокрема є готовність захищати свою батьківщину.
Що змушує людей не робити ставку на Путіна
Олександр (редакція має його прізвище, та ми вирішили його не розкривати через долучення до Сил оборони) – корінний нарвитянин. Якщо так можна говорити про це місто, заселене з нуля після Другої світової.
Він не має естонського громадянства і пояснює, що це через мову. Естонія ставить достатньо жорсткі вимоги для отримання паспорта: треба мати сертифікат мовних знань на рівні В2. Здати усну частину тесту він не може.
Та відсутність паспорта не заважає йому готуватися захищати Естонію зі зброєю в руках. Для цього Олександр пішов у Кайтселійт – добровольче воєнізоване об'єднання у складі Сил оборони Естонії. Його можна порівняти з ТРО. Туди йдуть для захисту своєї громади, містечка та повіту в разі війни або надзвичайних подій.
А ще у Кайтселійті, на відміну від регулярних збройних сил, можна служити не лише громадянам.
У тому, що одного дня Росія нападе також на інші держави, крім України, Олександр, як і багато інших естонців, з яким спілкувалася "ЄвроПравда", практично впевнений.
"Немає таких людей, які б сказали: "Та ні, це все дурниці". Є тільки промінчик надії, що це станеться не тут у нас. Але ілюзій немає, з 2022 року Росія показала, на що здатна", – каже він
І найголовніше: йдеться не про поодиноку історію.
Серед нарвитян є чимало тих готові боронити свою землю від загарбника. 46% російськомовних естонців, за опитуванням літа 2026 року, заявили, що "готові брати участь у обороні, у разі нападу на Естонію" Причому географія Естонії загалом та Нарви зокрема не лишає різночитання: йдеться про оборону від можливого нападу Росії. Іншої загрози тут не існує.
Якщо це станеться, російськомовні та естонськомовні естонці діятимуть разом – і готуються до цього. Попри те, що у Нарві у Кайтселійті 90% російськомовних, вони тренують взаємодіємо з іншими підрозділами, де 100% естонськомовних.
"Складнощів немає. Все ж таки армія – це не поезія. Там короткі команди. Ось я – кулеметник у піхотному підрозділі, знаю своє завдання й команди, що до нього належать", – пояснює Олександр.
Нарвська фортеця, "прикрашена" портретом ПутінаЗвісно, готовність діяти зі зброєю в руках демонструють не всі. Та тут немає чогось дивного.
Однак і нарвитяни, і представники центральної влади, з якими спілкувався редактор "ЄП", сходяться на думці: навіть ті, хто не палає любов’ю до Естонії, все одно не є прибічниками приєднання до Росії. "Сепаратистських настроїв у нас немає у принципі", – це доводилося чути навіть від найбільш песимістичних співрозмовників.
Навіть пенсіонери з радянською ностальгією мають стимул лишатися в Естонії, бо тут пенсія разів у п’ять більша за російську. Понад те, у Нарві розуміння цього є кращим, ніж, скажімо, серед російськомовних Таллінна, переконаний депутат естонського парламенту Ерік Кросс.
"У Нарві люди краще знають реальну ситуацію в Росії, бо бачать її не лише по телевізору. Росіяни з Нарви точно знають, що в Росії панує бідність. Знають про низькі пенсії. Знають, що Росія – це просто дупа, вибачте на слові", – каже він.
Тому, попри незадоволення політикою Естонії і попри право переїхати до "матінки-Росії", практично ніхто цього не робить. Хоча приводи для незадоволення дійсно є.
Жорстка інтеграція Нарви
Написане вище точно не має створювати враження, що ситуація у місті є райдужною. Це точно не так.
Сама по собі історія Олександра вже свідчить про те, що не все працює ідеально. Чоловік готовий захищати Естонію від Росії, прагне жити у цій державі. Він також робить усе, щоб його доньки інтегрувалися в естонське суспільство, навчалися естонською тощо. Однак сам, попри спроби, не зміг отримати громадянство.
Тривалий час, понад 30 років після відновлення незалежності Естонії, Нарва не була у фокусі естонської політики. Не було розуміння, що робити з цим тотально російськомовним містом, яке не підпадає під загальні лекала.
2022 рік став точкою неповернення і дав центральній владі підстави та можливість діяти.
Естонська влада нарешті поставила хрест на російських маркерах у Нарві, на захисті яких до того місто твердо стояло. Улітку 2022-го тут нарешті демонтували радянські монументи – від Леніна до танка Т-34. Щодо останнього були серйозні сумніви, чи не спричинить його демонтаж масові протести. Обійшлося, хоча нарвитяни в абсолютній більшості були проти.
10 років тому у місті було складно знайти вивіску естонською мовою. Естонець без знання російської, який приїхав з Тарту, Пярну чи Таллінна, не мав шансів зорієнтуватися. Зараз – навпаки, майже немає російських написів. Як максимум, написи дублюються, причому естонська має бути першою.
Найбільш карколомні зміни сталися в освіті.
Як і Україна, Естонія оголосила поза законом суто російські школи. Тепер є або суто естонські, або змішані, в яких часткове викладання російською лишається, але лише в старших класах. А молодші діти вже мають 100% естонськомовне навчання від першого класу, від першого дня. За законом, щороку додається ще один клас, де навчання має бути 100% естонською.
Стратегічно це – безумовно добре. Діти повинні мати майбутнє у державі, в якій вони живуть. Без естонської мови вони будуть позбавлені кар’єрних перспектив.
Але на практиці багатьом непросто.
"Є діти, які приходять у школу і не знають жодного слова естонською. Тоді ключове значення має професіоналізм вчителів – щоб діти через гру, через інтеграцію засвоїли мову до такого рівня, щоб ефективно навчатися", – розповідає "ЄвроПравді" Ірене Кяосаар, директорка естонської гімназії у Нарві.
Але і вона визнає, що для освіти у Нарві головні виклики попереду. За законом, вже наступного року треба буде перевести на 100% естонської мови навчання у сьомому класі. "З першого по шостий ми з цим впоралися. А від сьомого класу потрібні інші вчителі – фізики, хіміки, біологи, математики. А їх тут просто немає, лише російськомовні", – каже фахівчиня.
Ще одне обмеження стосується політичних прав.
Тривалий час мешканці Нарви звикали до того, що вони можуть голосувати лише на місцевих виборах.
Річ у тім, що у місті тільки половина дорослих мешканців мають громадянство Естонії. Решта – або російські громадяни з правом постійного проживання у Естонії, або особи без громадянства (за народною естонською термінологією – власники "сірого паспорта"). Без паспорта громадянина Естонії не можна брати участь у виборах в естонський парламент, але можна голосувати за мера, місцевих депутатів тощо.
Точніше, можна було.
Вже на останніх виборах влада цілком резонно скасувала це право для громадян Росії. А на наступних виборче право заберуть і у тих, хто має "сірий паспорт". Хочете брати участь у політичному житті – отримайте паспорт громадянина Естонії.
Рішення цілком логічне, якщо дивитися на нього з Києва або Таллінна. У Нарві його сприйняття інше.
Від мовчання до депортації
Навіть ті, хто має безсумнівну лояльність до Естонії, не приховують, що у суспільстві є певні питання.
"Люди кажуть: у нас забрали освіту нашою мовою. Церкву також. В армію без знання естонської мови тепер теж не беруть. Ми – спокійні громадяни, але у нас весь час щось відбирають, відбирають, відбирають. Тож емоційно це, звісно, складний період", – каже Ірене Кяосаар. Хоча відразу додає, що стратегічно, у віддаленому майбутньому, це матиме добрі наслідки.
Скоріше питання у тому, що влада занадто довго тягнула з рішеннями.
Та попри незадоволеність, про яку знають місцеві, на вулицях Нарви не побачити ознак незадоволення антиросійським курсом влади.
Абсолютно усі, з ким спілкувалася про це в Нарві "Європейська правда", попереджали: мовчання тут не завжди є ознакою згоди. Тут радше діє протилежний принцип. "Розумію, що хочеться вірити, що наші російськомовні змінили свої погляди. Це не завжди так. Є багато тих, хто просто мовчить. Люди не хочуть про це говорити. Або обмежуються загальними словами типу "Ми за мир", – каже Катрі Райк.
"Нарва – це немов місто мовчання. Тут люди зазвичай не розмовляють про політику з незнайомцями", – каже Ірене Кяосаар.
Тут варто нагадати, що навіть у 2022 році під час демонтажу пам'ятників у місті не було значних протестів. А тих, хто виходив на вулиці, дуже швидко вгамували. В Естонії є закон про заборону тоталітарних символів, передбачені серйозні штрафи, і цей закон діє.
А для тих, хто становить ще серйознішу загрозу – є окрема процедура.
За останні роки місцева служба нацбезпеки KAPO ідентифікувала і вислала з країни низку місцевих, які жили в Естонії за російським паспортом та з посвідкою на проживання та працювали на російській спецслужби. У KAPO "ЄвроПравді" наголосили: про масові покарання не йдеться. На цей крок ідуть, лише якщо є чіткі докази співпраці з ФСБ абощо.
Але далі був дуже елегантний крок.
Місцеві журналісти дослідили, що ж сталося з російськими агентами після того, як їх вислали в Росію. І з'ясувалося, що там вони нікому не потрібні та ледь зводять кінці з кінцями. Матеріали, які описували їхню долю, були достатньо популярними у медіа.
Це стало, мабуть, найкращим антидотом для тих, хто міг обрати подібний шлях.
Система громадянства в Естонії, за якою чимало людей не мають тамтешнього паспорта, зробила це можливим. Однак системні проблеми, які накопичуються у російської меншини в Нарві, від того не зникають. Їх може вилікувати тільки час, причому його знадобиться багато.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди", Нарва-Київ