Нова енергосистема в Україні: Як приватний капітал може допомогти?
Повномасштабне вторгнення докорінно змінило наше уявлення про енергетичну безпеку.
До 2022 року її передусім пов’язували з достатньою кількістю генерації, стабільністю мереж та можливістю безперебійного постачання електроенергії споживачам. Російські атаки на енергетичну інфраструктуру показали, що навіть профіцитна система може бути вразливою, якщо значна частина обсягів генерації зосереджена на великих об'єктах.
Тому ключовим елементом енергетичної стійкості для України має стати не просто відбудова втрачених мегаватів. Нам потрібно створити енергосистему, яку значно складніше вивести з ладу. Саме тому майбутнє української енергетики я бачу у розумному поєднанні великої базової та розподіленої генерації по регіонах. У перспективі це дозволить формувати автономні промислові та житлові кластери із власними розподільчими системами.
Що стримує нові інвестиції в енергетику
Технологічна модель майбутньої енергосистеми вже достатньо зрозуміла. Є й приватний капітал, готовий інвестувати в її розвиток. Але сьогодні реалізація нових проєктів часто впирається не стільки у відсутність грошей, скільки у воєнні ризики, передбачуваність правил та інфраструктурні обмеження.
Для інвестора важливо розуміти правила гри на кілька років уперед. В енергетиці зміна ринкових умов навіть за пів року може суттєво змінити економіку проєкту. Це видно на прикладі систем накопичення енергії, де бізнес-моделі доводиться переглядати разом зі змінами регуляторного середовища.
Перший блок проблем — ускладнення через повномасштабне вторгнення. Це логістика, обмежене страхування, невизначеність щодо стану мережі, брак визначеності щодо попиту. Для будівництва ВЕС потрібно доставляти великогабаритне обладнання, а через відсутність організованих портів та значну кількість погоджень це залишається складним процесом. Постачальники часто не готові доставляти обладнання безпосередньо в Україну, тому девелоперам доводиться організовувати логістику з морських портів Польщі або Румунії. Це потребує додаткових ресурсів і часу. Крім цього, є ряд суміжних питань, як-то підготовка доріг, мостів, проїздів, транспортування великогабаритного і важкого обладнання. Для цього потрібні і додаткові інвестиції на ремонти і посилення доріг, і сприяння місцевих громад.
Реклама:
Другий фактор — додаткові витрати, коштів та часу, через регуляторну нестабільність. Для довгострокових інвестицій у вітроенергетику критично важливо мати стабільні правила гри. Натомість регуляторне поле в Україні часто змінюється, і часом це проривні та хороші ініціативи, наприклад, можливість без втрати «зеленого» тарифу продавати відновлювальну енергію на ринкових засадах. Можливість ввезення обладнання без ПДВ та ввізного мита — це гарна ініціатива, тим більше на час війни.
Та є і негативні зміни, інколи навіть ретроспективні. Прикладом є закон, який встановлює додаткову плату за приєднання до мережі НЕК «Укренерго» навіть для вже підписаних договорів та виданих технічних умов. Для інвестора це створює ситуацію, коли він або сплачує нову суму, або ризикує втратити проєкт. Навіть попри потенційний позитивний вплив, який закладався в цю зміну, до сплеску нових проєктів він не призвів, як ми бачимо на прикладі введених потужностей. Натомість, деякі проєкти, призупинені на час воєнного стану, будуть втрачені. В Україні ще недостатньо зрілий ринок електроенергії, де б виробник ВДЕ міг очікувати окупності в десятирічній перспективі просто продаючи електроенергію на енергодефіцитному ринку. Тож будь-які додаткові витрати впливають на окупність проєкту. Що б натомість додало впевненості - це наприклад пріоритетна диспетчеризація для вітропарків, аби вітропарк не потрібно було б вимикати надто часто.
Третій виклик — фінансування. Для проєктного фінансування банкам та міжнародним фінансовим інституціям потрібні довгострокові контракти — CfD або корпоративні PPA. В Україні таких інструментів поки недостатньо, а іноземні компанії не завжди готові брати на себе довгострокові зобов’язання через воєнні ризики. Крім цього, є лише частка гравців, фінансове здоровʼя яких достатнє для довгострокових угод, з точки зору позикодавців. Альтернативою є корпоративне фінансування під заставу діючих грошових потоків, але це доступно лише найбільшим системним гравцям. І відкритим залишається питання відключень від мережі. Рішення, за якого ВДЕ відключали б після розвантаження іншої генерації, суттєво підвищило б передбачуваність проєктів.
Реклама:
Ще є барʼєри для внутрішньогрупового фінансування. Можливість відсоткових позик всередині групи компаній підвищить привабливість для бізнесу у фінансуванні нових інвест-проєктів. Так само вбачаємо необхідність незастосування правил «тонкої капіталізації» щодо процентів до сум процентів, нарахованих на користь міжнародних фінансових організацій в межах фінансування енергетичних інвестиційних проєктів — наразі це правило діє лише для фінансування, що залучається під державні чи місцеві гарантії. Якщо ж Україна справді планує досягти 6,2 ГВт вітрових потужностей до 2030 року, як передбачено урядовим документом, це мало працювати ще вчора.
Не менш критичним є питання приєднання до мереж. На момент ухвалення рішення інвестор часто не має достатньої визначеності щодо строків та вартості необхідних робіт. При цьому можливості самостійно реалізувати відповідні технічні роботи обмежені. В результаті нові проєкти відкладаються, навіть коли є технологія, інвестор та готовність будувати. За нашими оцінками, в Україні зараз поставлено на паузу щонайменше 1,5 ГВт готових проєктів нової стійкої генерації. Наразі напрацьовуються рішення для можливості інвестора більше контролювати процес. Ми чекаємо, поки ці зміни будуть ухвалені й розблокують проєкти.
В Україні зараз поставлено на паузу щонайменше 1,5 ГВт готових проєктів нової стійкої генерації
Важливо розуміти, що кожен мегават нової розподіленої генерації - це потенційно додатковий елемент стійкості системи. Тому швидкість реалізації таких проєктів сьогодні має фактично таке ж значення, як і кількість.
Реклама:
Воєнні ризики
Енергетичні проєкти потребують значного довгострокового капіталу. Для великих вітропарків потужністю 80−100 МВт і більше можливостей українського банківського сектору недостатньо, тому такі проєкти значною мірою залежать від міжнародних фінансових інституцій, зокрема IFC та EBRD.
Міжнародне фінансування передбачає високі вимоги до комплаєнсу та ESG-політик. Для українського бізнесу це додатковий рівень підготовки, який потребує часу та ресурсів. Але наявність капіталу не розв’язує всіх питань. Один із найбільших викликів для інвестора в Україні — це страхування воєнних ризиків.
На жаль, ми зараз змушені набувати практично унікального досвіду в цьому питанні. Міжнародні інституції типу MIGA мають обмежені ліміти. Наприклад, покриття на рівні близько 20 млн євро для великого вітропарку вистачить хіба на пару турбін. Комерційне страхування при цьому може коштувати космічні 6−10% від вартості об'єкта на рік. Для капіталомісткої енергетики це суттєво впливає на економіку всього проєкту.
Донорське фінансування та гранти допомагають балансувати цю економіку. Водночас через тривалі процедури перевірки, які можуть займати один-два роки, бізнес не може будувати довгострокову інвестиційну стратегію виключно на очікуванні донорської підтримки. Тому нам потрібна модель, у якій донорські кошти та міжнародні гарантії не замінюють приватний капітал, а допомагають йому заходити в Україну та масштабуватися.
Кроки, потрібні вже сьогодні
Важливим кроком держави буде дати приватному капіталу більше свободи у реалізації інфраструктурних рішень. Якщо інвестор готовий власним коштом побудувати об'єкт або профінансувати технічне рішення, регуляторна система має дозволяти йому це зробити за зрозумілими правилами. Якщо для цього йому потрібно консолідувати капітал шляхом надання внутрішньогрупових відсоткових позик — це потрібно робити. Якщо інвесторам потрібна гарантія щодо обсягів проданої електроенергії хоча б на перші роки роботи вітропарку — потрібно запроваджувати пріоритетну диспетчеризацію, хоча б на час виходу на окупність проєкту. Інакше проєктів буде недостатньо. Над позитивними сигналами для інвестора потрібно працювати вже зараз, аби за декілька років ми переживали бум відбудови енергетики.
Реклама:
Україна вже отримала унікальний досвід роботи енергосистеми в умовах постійної загрози. Його варто використати не лише для відновлення зруйнованого, а для створення принципово стійкішої моделі. Післявоєнна енергосистема не має бути копією довоєнної. Вона може створюватися вже більш децентралізованою, гнучкою та адаптивною. Але успішна трансформація енергосистеми потребує не тільки фінансування, а й передусім швидких рішень. Щоб розблокувати нову генерацію без додаткових витрат для бюджету, державі варто дати приватному капіталу більше свободи та дозволити інвесторам самостійно реалізовувати необхідні інфраструктурні рішення.