Готовність Гончаренка прогинатися задля "права" Алієва руйнувати демократію в Азербайджані здивувала його колег по ПАРЄ. Рівно ті самі аргументи лунали свого часу на захист РосіїНа захисті диктатури. Як Гончаренко здивував ПАРЄ у ролі головного адвоката Азербайджану
Азербайджан далеко не вперше стає темою для ухвалень Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ). Наприкінці червня, на літній сесії ПАРЄ, знову відбулися дебати з цієї теми під назвою "Придушення критики в Азербайджані" ("Silencing Critical Voices in Azerbaijan"), за підсумками яких було ухвалено резолюцію з позицією асамблеї.
Текст документа, затвердженого переважною більшістю голосів, доступний на сайті ПАРЄ. І справа навіть не в його змісті. Набагато важливіше те, що й дебати, й ухвалений документ стали наслідком того, що в Азербайджані:
- відбувається повне знищення незалежних ЗМІ;
- заарештовано близько сорока журналістів, серед яких вісім молодих жінок;
- кількість політичних в’язнів зросла майже до чотирьохсот осіб;
- усі незалежні громадські організації зіткнулися з масовими арештами;
- фактично криміналізовано політичну діяльність, що не підконтрольна владі.
В Азербайджані сам факт причетності до політичної організації оголошується "державною зрадою", а активісти та лідери партій опиняються у в’язницях за сфабрикованими звинуваченнями.
Так, сьогодні політичним в’язнем №1 в Азербайджані вважається лідер найбільшої прозахідної опозиційної партії ("Народний фронт Азербайджану") Алі Керімлі. Абсурдності ситуації додає те, що Керімлі, найпослідовнішого організатора та прихильника антиросійського руху в країні, заарештували наприкінці 2025 року за повністю сфальсифікованим звинуваченням у спробі повалити Ільхама Алієва у змові з Росією.
Те, що сьогодні відбувається в Азербайджані, – це вже не просто репресії.
Цей процес цілком можна назвати політицидом (politicide). Коли послідовно знищуються інститути громадського самоврядування, систематично ліквідується політична еліта, демонтуються конституційні інститути державності та свідомо знищуються можливості для вільного самовираження суспільства, назвати те, що відбувається, інакше вже неможливо.
Про це говорили й у ПАРЄ.
І лише один член асамблеї став на захист азербайджанського режиму.
Ним став український депутат Олексій Гончаренко.
Навіть ті депутати, які зрештою проголосували проти резолюції (а червону кнопку натиснули лише представники Туреччини), не наважилися виступити на захист дій Ільхама Алієва.
А Гончаренко таку "сміливість" проявив.
На захисті режиму Алієва
Аргументи, висловлені Олексієм Гончаренком, збігаються з тими, які азербайджанська влада використовує щонайменше вже 15 років, виправдовуючи знищення громадянського суспільства в країні.
Головний із них – географія.
Гончаренко вважає, що з огляду на сусідство з Росією, оцінювати Азербайджан треба інакше, ніж інші країни Ради Європи:
"Сусіди Азербайджану – Російська імперія та Іран. Це прагматичний підхід, але це дійсно так: Азербайджан перебуває на правильному боці за єдиним критерієм, який сьогодні має значення".
Причому Олексій Гончаренко не намагався заперечувати чи оскаржувати повідомлення про масові порушення прав людини.
Йшлося про те, що ці порушення режиму Алієва слід пробачити.
"Щоб діяти ефективно та захистити себе й наші цінності, нам (Раді Європи) потрібно бути прагматичними. А з прагматичної точки зору нам сьогодні потрібен Азербайджан", – пояснив він у відповідь на уточнювальне запитання лідера групи лівоцентристів у ПАРЄ Франка Швабе.
І Швабе, і ще кілька колег намагалися переконати Гончаренка, або ж висловлювали здивування тим, як можна так відверто просувати подвійні стандарти.
У автора цих рядків виступ українського депутата викликав чітку асоціацію з історією про так звану "ікорну дипломатію". Наскільки глибоко вона проникла в ПАРЄ?
ДОВІДКА "ЄП": "Ікорна дипломатія" – масштабна схема підкупу депутатів ПАРЄ, щоб вони голосували проти рішень із критикою Азербайджану. Режим Алієва "дякував" їм як у грошовій формі, так і поставками чорної ікри. Активісти European Stability Initiative повідомили про цю схему у 2012 році, але тривалий час у ПАРЄ заперечували існування проблеми. У 2015 році масштаби підкупу були вже такими, що дозволили ухвалити резолюцію ПАРЄ щодо стану демократії в Азербайджані в редакції, з якої викреслили всю критику. Розпочалося кримінальне розслідування, яке довело, що топлобісти отримували мільйонні хабарі. При цьому головні захисники Азербайджану захищали також Росію (як, наприклад, тодішній президент ПАРЄ Педро Аграмунт; асамблея усунула його з посади). "ЄП" розповідала про цю схему підкупу в статті "Гроші, секс, ікра та 17 депутатів".
Про підкуп депутатів згадав у своєму виступі у відповідь на промову Олексія Гончаренка також австрійський депутат Домінік Обергофер.
"У нас уже були депутати, які у своїх доповідях описували ситуацію набагато позитивніше, ніж вона була насправді, тому що їм за це платили. Сьогоднішня доповідь (з критикою режиму) – це чітка відповідь, яка нам потрібна, щоб стати потужним сигналом (що цих виплат більше немає)", – витіювато пояснив австрійський депутат.
Згодом пан Гончаренко спробував виправдати свою позицію, написавши в X: "Ми всі в ПАРЄ надаємо значення демократії та правам людини. Але ми маємо бути прагматичними: для народу Азербайджану буде краще, якщо їхня країна залишиться в Раді Європи".
На все це хочеться відповісти: ви це серйозно, Олексію?
Географія не виправдовує знищення демократії
Схоже, необхідно пояснити, що не так і з апеляцією до географічного розташування Азербайджану, і з заявами про "інтереси азербайджанського народу".
Почнемо з географії.
Якщо географія є головним чинником, що пояснює проблеми демократії, то чому ця логіка ніколи не застосовувалася до України?
Адже Україна протягом багатьох років також жила під потужним політичним, економічним і військовим тиском Росії. Москва відкрито виступала проти курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу та НАТО. У 2014 році був анексований Крим, розпочалася війна на Донбасі, а в 2022 році Росія розв’язала повномасштабне вторгнення.
Незважаючи на все це, політична позиція України ніколи не зводилася до того, що, мовляв, "оскільки ми живемо поруч із Росією, то треба відкласти демократію та права людини до кращих часів".
Навпаки, головний посил українського суспільства завжди був зовсім іншим:
географія не має визначати долю держави.
Близькість Росії не має значення, коли йдеться про вибір України. Український народ зробив вибір на користь демократії та європейської інтеграції.
Тож спроби українського депутата пояснити проблеми Азербайджану насамперед його геополітичним становищем – до того ж депутата, який заявляє про підтримку європейського майбутнього своєї країни, – суперечать логіці.
Звісно, повністю заперечувати вплив геополітики неможливо.
Сусідство з такою сильною й агресивною державою, як Росія, не полегшує життя жодній країні. Зрештою, саме європейський і демократичний вибір став однією з головних причин російської агресії проти України. А загрози та тиск з боку РФ є реальністю навіть для тих країн, які не межують з РФ.
Тож географія може пояснювати певні процеси та рішення. Пояснювати, але не виправдовувати.
І тим більше вона не може виправдовувати руйнування демократії.
А саме це – руйнування демократії та знищення громадянських свобод, яке стало реальністю в Азербайджані, – Гончаренко намагався виправдати розташуванням країни. Попри те, що одним із найважливіших політичних принципів, який Україна захищала протягом останніх тридцяти років, було те, що держави не є бранцями своєї географії.
Коли у 2001 році Азербайджан з власної волі вступав до Ради Європи й добровільно брав на себе відповідні зобов’язання, Росія вже перебувала на його північному кордоні, а Іран – на південному. Географія Азербайджану відтоді не змінилася.
Важлива деталь: ті в Азербайджані, хто сьогодні використовує географію як аргумент для придушення азербайджанського суспільства, чудово вміють домовлятися з Росією, коли це відповідає їхнім інтересам.
Так, широко відома компанія Coral Energy, яка бере участь у торгівлі російською нафтою Володимира Путіна, перебуває під особистим контролем Ільхама Алієва.
А розслідування української платформи United24 показало, що у виробництві керованих авіаційних ракет класу "повітря – земля" Х-29ТЕ, якими Росія завдає ударів по Україні, бере участь державне азербайджанське Науково-виробниче підприємство "Іглім".
Тож перейматися тим, як географічне положення обмежує Ільхама Алієва, немає підстав. Він отримує від сусідства з Росією особисту вигоду.
Не меншу (цього разу політичну) вигоду Алієву дає використання "географічного аргументу" для виправдання знищення фундаментальних прав і свобод у країні. Щоправда, вакуум, створений режимом Алієва в азербайджанському суспільному просторі, дедалі активніше заповнюють вплив Ірану, радикальні релігійні погляди та антисемітизм.
На щастя, у залі ПАРЄ "географічний аргумент" не спрацював.
Голосів на підтримку Азербайджану не знайшлося, окрім як від турецької делегації (депутати з самого Азербайджану вже кілька років ігнорують ПАРЄ – так само, як після 2015 року робили російські депутати).
А кілька парламентаріїв, зокрема вже згадані німець Франк Швабе та австрієць Домінік Обергофер, прямо пояснили пану Гончаренку, що заповнити в’язниці країни майже 400 політичними в’язнями – це вже не питання географічних координат. Це перетин червоних ліній ПАРЄ. Так само, як і тортури лідера опозиції Алі Керімлі у в’язниці лише за інтерв’ю французькій пресі, про які згадав Швабе.
Народ Азербайджану не зацікавлений у диктатурі
Другий аргумент, який прозвучав від Гончаренка, – це "інтереси азербайджанського народу". Мовляв, для дотримання цих інтересів так важливо залишити країну у складі Ради Європи (хоча ні на цій, ні на попередніх сесіях ПАРЄ питання про виключення Азербайджану з організації взагалі не розглядалося).
За двадцять п’ять років, що минули з моменту вступу Азербайджану до ПАРЄ, усі без винятку права та інтереси азербайджанського народу – громадянські свободи, виборчі права, право на політичне об’єднання, право на справедливий розподіл національного багатства, право на справедливий суд, свобода слова – неухильно й стрімко погіршувалися.
Сьогодні Азербайджан входить до десятки країн світу з найнижчим рівнем свободи преси, а за більшістю інших показників політичних і громадянських свобод впевнено закріплюється серед світових аутсайдерів.
Однією з головних рис Ільхама Алієва, який отримав президентську владу у спадок від свого батька, та створеного ним режиму стала тотальна корупція, що перетворилася на основний метод державного управління.
Ще у 2012 році консорціум OCCRP називав Алієва світовим "лідером з корупції", а в наступні роки режим лише продовжував досягати ще більш "вражаючих" результатів. Panama Papers, потім Pandora Papers – великі міжнародні розслідування, присвячені корупції та відмиванню грошей, незмінно виявляють документи та факти, що свідчать про причетність азербайджанського режиму й особисто Ільхама Алієва. А зараз корупція проникла так глибоко, що не тільки великий, але навіть середній і малий бізнес фактично підпорядковані інтересам президентської родини.
Після вступу Азербайджану до ПАРЄ влада настільки послідовно відмовлялася виконувати взяті на себе зобов’язання, що
зрештою країна прийшла до повноцінної диктатури.
Невже захист диктатури можна вважати інтересом азербайджанського народу?
При цьому й сама ПАРЄ, багато в чому завдяки практиці "ікорної дипломатії", виявилася співучасницею процесу зміцнення режиму.
Це настільки важливо, що варто повторити ще раз: один із головних політичних та ідеологічних центрів європейської демократії виявився заручником мережі депутатів, які, прикриваючи розпещену поведінку диктатора аргументами про "географію" чи "національні інтереси", фактично зрадили власні принципи.
Здавалося, що той період масштабного азербайджанського впливу залишився в минулому.
Тому й лунає таке здивування та такі запитання щодо мотивів Олексія Гончаренка, який став на захист режиму Алієва в ПАРЄ.
Гончаренко, безперечно, добре знає про жахливі тортури, яким піддаються українські військовослужбовці в російському полоні. А в Азербайджані подібні жорстокі тортури стали повсякденністю – причому як щодо військових, так і щодо цивільних осіб. Документальна книга, яку написав автор цієї статті, – "Torture for Stability" ("Тортури в ім’я стабільності"), – жахає кожного, хто з нею ознайомився.
І це зумовлено не географією. І цього аж ніяк не вимагають якісь "прагматичні інтереси азербайджанського народу".
Режим Алієва керує Азербайджаном, б’ючи власних громадян.
Ільхам Алієв переслідує людей не лише всередині країни. Він організовує переслідування, побиття та вбивства навіть тих, кому вдалося врятуватися за кордоном, як показує "Справа Мірзалі".
Щодо одного з таких терористичних нападів зовсім недавно французький суд уже виніс обвинувальний вирок. В іншій справі розслідування триває.
Автор цієї статті також перебуває під загрозою з боку режиму Алієва і пересувається під цілодобовою охороною, наданою французькою поліцією.
Те, що Гончаренко називає "прагматизмом", щодня падає на голови азербайджанського народу дедалі важчими ударами.
І наостанок.
Чи знаєте ви, що Азербайджан залишається єдиною країною, яка тримає свої сухопутні кордони закритими, пояснюючи це коронавірусом? Досі, у 2026 році!
Це вже справжня трагікомедія. І до географії вона не має жодного стосунку.
Це лише спосіб оточити власний народ високим парканом і нескінченно розповідати йому казки про щасливе життя.
Автор: Ганімат Захід,
головний редактор газети "Азадлиг", що виходить в екзилі,
для "Європейської правди"