Президент України Володимир Зеленський і президент США Дональд Трамп зустрічалися на полях саміту аж двічі"Я тут бос": що отримала Україна від "сімки" в Ев'яні і як змінив позицію Трамп
Дональд Трамп прибув із запізненням на робочу сесію "Групи семи" в Ев'яні, озирнувся за столом і заявив: "Я тут бос".
Це – найкращий опис внутрішнього балансу сил на саміті.
Франція витратила місяці на підготовку саміту G7, присвяченого глобальним економічним дисбалансам, критично важливим корисним копалинам, штучному інтелекту та загостренню конфлікту навколо Ормузької протоки.
Україна не була гарантовано центральною темою порядку денного, перевантаженого Іраном, Китаєм і крихкою світовою економікою. Проте наприкінці саміту сім лідерів ухвалили окрему декларацію щодо неї. Документ передбачає більше систем ППО, більше перехоплювачів, далекобійні спроможності, підтримку енергетичної системи України та посилення санкцій проти російського нафтового й газового секторів.
Той факт, що її підписали США, був ключовим.
Рік тому саміт "Групи семи" в Канаді завершився без спільної позиції щодо України після того, як Трамп поїхав достроково. В Ев'яні він залишився до кінця. Двічі зустрічався з Володимиром Зеленським на полях саміту.
Емманюель Макрон заявив про "ресинхронізацію" G7 щодо України та "дуже глибоку зміну" американського підходу до війни. Сполучені Штати залишаються країною, здатною найшвидше змінити військовий баланс – через запаси ППО, розвідувальні можливості, промислову потужність або політичний вплив на союзників.
За розрахунками, базованими на даних МВФ, частка "Групи семи" у світовому ВВП зменшилася приблизно з 60% у 1980 році до близько 45% у 2025-му. Водночас розподіл впливу всередині G7 став більш нерівномірним. США становили майже 59% ВВП G7 у 2023 році проти 46% у 2000-му. Європа все ще може говорити від імені багатьох держав, але в економічному та військовому сенсі Америка дедалі більше виступає як важковаговик.
Кращий саміт, ніж очікувалося
Декларація G7 містить більше, ніж ритуальні формулювання. Крім збільшення постачання засобів ППО, додаткових систем і перехоплювачів та далекобійних озброєнь зазначено про готовність розглянути надання ліцензій, які дозволили б Україні розширити власне військове виробництво.
Документ обіцяє подальшу підтримку енергетичної стійкості України напередодні наступної зими та посилення тиску на російську воєнну економіку.
Ці зобов’язання об’єднують кілька вимірів війни в одну політичну пропозицію. ППО захищає міста та промисловість. Далекобійність впливає на спроможність Росії за лінією фронту. Енергетична стійкість дозволяє країні функціонувати взимку. Промислові ліцензії можуть зменшити залежність України від дедалі більш виснажених арсеналів партнерів.
Аргумент Макрона полягав у тому, що G7 нарешті прийняла реальність, про яку Київ говорить уже місяцями: Росія не веде серйозних переговорів, бо вважає, що час досі грає на її боці.
Трамп, за словами французького президента, тепер поділяє цю оцінку.
Та не варто надавати цій зміні надмірного значення.
Позиція Трампа вже змінювалася раніше – може змінитися знову. Його адміністрація залишається непередбачуваним учасником коаліції на підтримку України, здатним оголосити нову лінію одного тижня і підірвати її наступного.
Але дипломатія часто починається з невеликих здобутків.
Франція не домоглася американського переходу на європейське стратегічне мислення. Вона отримала дещо більш негайне: підпис США під текстом, який визначає Росію як проблему, Україну – як партнера, якого варто озброювати, а тиск на Москву – як незавершену справу.
Це значне покращення порівняно з атмосферою попереднього саміту G7.
І водночас воно показує, наскільки низько опустилася планка. Європейські лідери тепер вважають стратегічним успіхом ситуацію, коли американський президент залишається за столом, підтримує спільну позицію і не залишає інших сам на сам із наслідками.
Обіцянка – не угода
Декларація саміту G7 пропонує політичний напрям, а не операційні деталі. В ній немає цифр щодо додаткових систем або перехоплювачів. Вона не встановлює графік. Вона не говорить, яка країна що саме постачатиме, як саме будуть структуровані ліцензії або яке фінансування зробить виробництво в Україні життєздатним.
Для країни, яка стикається з черговим сезоном російських ракетних і дронових атак, ця різниця є суттєвою. Перехоплювач існує в одній із трьох форм: він або на складі, або на пусковій установці, або вже летить до цілі. Його не можна замінити абзацом, ухваленим біля Женевського озера.
Те саме стосується військового виробництва.
Федеральний канцлер Німеччини Фрідріх Мерц мав рацію, коли сказав, що Європа та США виробляють замало і що ліцензії могли б частково компенсувати цей дефіцит. Україна має заводи, інженерів, досвід і жорстке розуміння того, що працює у сучасній війні.
Але формулювання "готові розглянути" – не те саме, що підписана промислова угода. Американські компанії мають комерційні інтереси, експортні обмеження та занепокоєння щодо інтелектуальної власності. Європейські уряди – власні правила закупівель і політичні обмеження.
Сполучені Штати та Європа роками відправляли озброєння зі своїх складів. Але їхні запаси не є нескінченними. Наступний етап має включати виробничі лінії, спільні розробки, ремонтні потужності та довгострокові замовлення.
Україна не повинна залишатися лише клієнтом, який чекає на постачання ззовні. Вона має стати частиною промислової бази, що виробляє озброєння, яке знадобиться і самій Європі.
Ев'ян визнав цю можливість. Але не закріпив її.
Гарантія, якої досі бракує
Саміт не створив механізму безпекових гарантій для України. ЄС і його держави-члени заявили, що готові сприяти "надійним і достовірним гарантіям безпеки" для України через "коаліцію рішучих" і "у співпраці зі Сполученими Штатами".
Європа хоче готуватися до майбутнього, в якому вона нестиме більшу відповідальність за власну безпеку. Але гарантії, які вона починає окреслювати, все ще залежать від співпраці з тією самою країною, чию надійність дедалі важче передбачити.
Немає суперечності в тому, щоб прагнути американської участі.
Європа не може замінити США за одну ніч.
Вона й досі залежить від американської розвідки, спостереження, стратегічної авіатранспортної логістики, ядерного стримування та кількох категорій високоточної зброї. Але залежність стає небезпечною, коли партнер у її центрі змінює політику відповідно до особистих інстинктів, внутрішньої політики чи чергової кризи.
Фраза Трампа "я тут бос" була сказана жартома. Але вона добре передає дилему європейських столиць. Вони не довіряють його методам, сумніваються в послідовності й розуміють, що він може використовувати їхню залежність як важіль тиску.
Водночас вони знають, що Сполучені Штати залишаються незамінними в короткостроковій перспективі.
Політика Франції в Ев'яні будувалася саме на цій незручній реальності.
Версія стратегічної автономії Емманюеля Макрона часто описується як спроба звільнити Європу від Америки. Саміт показав більш прагматичний варіант. Франція не намагається витіснити Вашингтон із європейської безпеки. Вона прагне зберегти американську участь, одночасно вибудовуючи достатній потенціал, щоб пережити можливий майбутній відхід США.
Київ – серед архітекторів безпеки
Досягненням Франції в Ев'яні була, отже, не автономія. Це був час.
Час для Європи наростити військове виробництво. Час для створення більш надійної архітектури протиповітряної оборони. Час для перетворення української та європейської оборонної промисловості на партнерів, а не епізодичних підрядників. Час для зниження ризику того, що політичний розворот у Вашингтоні залишить прогалину в обороні України.
Європейська рада закликала прискорити виробництво та постачання систем ППО, боєприпасів, дронів і ракет. Вона також пов’язала безпеку України із захистом енергетичної інфраструктури, відновленням енергомережі та стійкістю цивільного життя. У фінансовій сфері ЄС має значно сильніші інструменти. Брюссель очікує, що перший транш із 90 млрд євро кредиту для України на 2026–2027 роки буде виплачений до кінця червня.
Європа може підтримувати функціонування української держави. Вона може фінансувати відбудову, підтримувати реформи та просувати переговори про вступ. Вона неодноразово це доводила.
Її слабке місце залишається у "жорсткій силі". Європа здатна фінансувати відновлення – але нездатна самостійно убезпечити українське небо без американської допомоги, бо ще не досягла стратегічної автономії. Вона досягла лише її часткової форми.
Україна своєю чергою є не лише отримувачем європейської політики безпеки. Вона стає одним із її архітекторів. Українські сили швидше за більшість європейських армій адаптувалися до використання дронів, радіоелектронної боротьби, розосередженого виробництва, цивільної стійкості та промислових вимог високої інтенсивності війни. Європейські армії вивчають ці уроки, бо не мають іншого вибору.
Війна вже зробила Україну центральною для майбутнього європейського безпекового порядку. Питання в тому, чи розглядатиме Європа Україну як тимчасове поле бою на своєму східному фланзі чи як постійного військового та промислового партнера.
Дебати про ліцензії вказують на другий варіант. Так само як і зростаюче усвідомлення, що українські заводи мають не лише ремонтувати іноземні системи, а й допомагати виробляти нове покоління європейських арсеналів.
На що дивитися після Ев'яна
Перший тест – протиповітряна оборона. Україні потрібні додаткові системи та перехоплювачі до наступної великої російської кампанії проти міст і енергетичної інфраструктури. Кожна затримка вимірюватиметься зруйнованими підстанціями, знищеним житлом і цивільними, які ночують у сховищах.
Другий – промисловість. Оголошення про ліцензії мають перетворитися на контракти, передачу технологій і виробництво. Інакше Європа й надалі називатиме Україну оборонно-промисловим партнером, залишаючи її заводи залежними від рішень, ухвалених деінде.
Третій – санкції.
G7 пообіцяла посилити тиск на російські нафту й газ.
Європейська рада пішла далі, закликавши скоротити доходи Росії від енергоносіїв, посилити боротьбу з "тіньовим флотом", тиснути на банківську систему та серйозніше боротися з обходом санкцій.
Саме там лежить наступний етап економічного тиску. Росія навчилася підтримувати свою воєнну економіку через непрозорі перевезення, посередників і ланцюги постачання через треті країни. Чергового пакета обмежень буде недостатньо, якщо виконання залишатиметься вибірковим.
І нарешті – сам Вашингтон.
Зміна тону Трампа в Ев'яні корисна. Її слід вітати, але не ідеалізувати. Президент, який визнає Росію стороною агресії та підписує декларацію про посилення української ППО, є кращим за президента, який залишає саміт достроково і пропонує Європі розбиратися самостійно.
Франція досягла успіху в тому, щоб утримати США в коаліції. Складніше завдання – зробити безпеку України менш залежною від цього зв’язку.
Авторка: Шарлотт Гійу-Клер,
журналістка (Франція)