Президент Євроради Антоніу Кошта, президент України Володимир Зеленський та президентка Єврокомісії Урсула фон дер ЛяєнВід Путіна до членства: які кроки щодо України розглядав саміт ЄС та про що домовилися
У п’ятницю, 19 червня, о другій годині ночі, коли літак Зеленського вже давно приземлився у Кишиневі, у будівлі Європейської ради у Брюсселі відбувся цікавий діалог.
Тоді саме закінчилося вечірнє засідання лідерів ЄС. Бельгійський прем’єр Барт де Вевер спілкувався з журналістами, коли повз нього до виходу пройшов президент Євроради Антоніу Кошта. Раптом де Вевер зупинив Кошту, гукнувши: "Ми якраз говоримо про вас, Антоніу!"
– Суцільна похвала для вас! Кажу, що ви єдиний, хто може нас представляти! – продовжив бельгієць.
Кошта встиг лише подякувати, коли де Вевер додав, про що саме йдеться.
– Кажу, що ми відправимо вас у Москву якнайшвидше! – уточнив він. Кошті гумор сподобався, і політики розреготались.
Насправді цей жарт відображає тему, що стала основною на зустрічі лідерів Євросоюзу. Левова частка першого дня саміту Європейської ради пішла на обговорення того, як ЄС збирається вести діалог із Путіним.
Причому не йдеться про нагальну потребу: навпаки, на цьому саміті усі лідери ЄС погодилися, що зараз діалог із Путіним не має жодного сенсу, адже Росія не демонструє жодного бажання припинити війну і почати реальні перемовини. Але у майбутньому така потреба може виникнути – і Кошта прагне мати особливу роль. Тому його команда вже встановила робочі контакти з Кремлем.
Україна підтримує більше залучення Європи, про що Володимир Зеленський особисто заявив на саміті.
Але не всі бажання офіційного Києва цього разу збіглися з позицією ЄС.
У питанні вступних переговорів події пішли всупереч бажанню України. За останні дні суттєво впали шанси відкрити всі перемовні кластери до кінця літа. Спроби зафіксувати у висновках Євроради бажання швидко відкрити всі кластери не завершилися успіхом.
А частина європейських країн публічно висловилася проти кроків, які б означали пришвидшення руху України до вступу.
Публічним лідером скептиків стала Угорщина. Петер Мадяр заявив, що особисто домігся зміни рішення щодо України. Та варто зазначити, що заява Мадяра була неправдивою.
І нарешті третьою суперважливою для нас темою стали санкції. Тут ми маємо і досягнення, і загрози одночасно. Друзі України вперше домоглися продовження санкцій проти Росії відразу на рік, що зменшує важелі для торгівлі інтересами України у ЄС (цим, наприклад, полюбляв займатися Віктор Орбан). Однак спроби посилити санкції стикнулися з новим противником: ним став новий лідер Болгарії.
Переговори про вступ: ЄС не поспішає
Велика дипломатична перемога України, що відбулася на початку тижня у Люксембурзі, – коли Рада ЄС відкрила переговори за першим кластером, – могла отримати продовження рівно за місяць, 14 липня. На цей день призначили засідання Ради ЄС у загальних справах, тобто органу, який зазвичай ухвалює рішення щодо вступних перемовин.
Від українських та європейських посадовців, включаючи єврокомісарку Марту Кос, лунали очікування, що у липні ЄС "оптом" дасть згоду на відкриття решти 5 переговорних кластерів.
Друзі України сподівалися, що цей підхід схвалять на саміті, тож до проєкту рішення лідерів ЄС додали фразу про якнайшвидше відкриття всіх кластерів. Позитиву в очікуваннях додавало і те, що за відкриття виступав один з європейських важковаговиків, німецький канцлер Фрідріх Мерц.
Але сподівання не виправдалися. За кілька днів, що минули між люксембурзькою "перемогою" та початком Європейської ради 18 червня, формулювання рішення змінили.
З нього викреслили критичне для України слово "всі".
Ухвалена лідерами ЄС фраза звучить так: "Європейська рада вітає відкриття 15 червня 2026 року кластера "Основи" і з нетерпінням очікує на відкриття кластерів, ґрунтуючись на заслугах (України у процесі реформ. – ЄП)".
Тобто, по-перше, кластери для України можуть відкривати частинами, і у такому разі процес затягнеться.
А по-друге, відкриття наступних етапів переговорів прив'язали до успіхів України у проведенні реформ. Перш за все тих, що є у кластері "Основи" – тобто реформ у сферах верховенства права, дотримання прав людини, протидії корупції тощо.
Рішення про відхід від ідеї відкриття всіх кластерів у липні ще не є фінальним, ЄС має простір для маневру. Але у разі, якщо Київ не покаже принципово іншої динаміки щодо реформ, шанси на зміну підходу є невисокими.
Неправда від Петера Мадяра
Роль політика, який нібито зірвав затвердження потрібної Україні норми, взяв на себе угорський прем'єр-міністр Петер Мадяр.
Ще перед початком саміту він вийшов до журналістів і оголосив: Угорщина проти швидкого руху України до вступу. Жодних умов Мадяр не виголосив, мотивів своєї позиції не назвав (крім фрази про те, що "на першому кластері ще не висохли чорнила, не варто поспішати"), але натякнув, що разом з Україною до вступу варто просуватися також Сербії.
Після засідання саміту Мадяр похвалився: мовляв, його відчайдушні зусилля допомогли зупинити рішення ЄС про швидкий формат вступу України. І ця історія заслуговує на окрему увагу.
Мадяр сказав неправду. Він не змінив рішення ЄС з цього питання ані на слово.
"ЄвроПравда" має у розпорядженні кілька проєктів декларації саміту, включаючи останній, що був винесений на обговорення лідерів. У жодному з них не йшлося про пришвидшений рух України до вступу, тож угорському лідеру не було чого звідти прибирати.
І навіть якщо творчо сприймати як "пришвидшення" пункт про відкриття всіх (або ні) кластерів – то і тут зміни вніс не Мадяр і не Угорщина. Станом на переддень саміту згадку про "всі кластери" вже прибрали з проєкту, бо потрібне Україні формулювання не мало достатньої підтримки у залі, і його просто не було сенсу ставити на голосування. Причому основними противниками одночасного відкриття всіх кластерів була не Угорщина або Словаччина; проти були західноєвропейські країни, які традиційно виступають за поступовий рух України до вступу.
Навіщо ж Мадяр взяв на себе "провину"?
Пояснення просте. Угорському прем'єру електорально вигідно розповідати угорським виборцям про те, як він чинить тиск на Україну, бо це – після років пропаганди Орбана – має підтримку консервативних угорських виборців. Тож заради створення собі іміджу "україноскептика" Мадяр не проти прибрехати.
Також імовірно, що цей пункт для нього є важелем тиску на Україну – наприклад, у домовленостях про те, де проводити перші повноцінні угорсько-українські переговори. Мадяр хоче зустрічі в Берегові; для Києва це неприйнятно. Втім, підтверджень цієї версії немає.
Лишається додати, що у Брюсселі відбулася перша зустріч Зеленського і Мадяра – коротка, у залі засідань. Лідерам ще належить налагодити контакт. Події на саміті свідчать, що це може бути тривалим процесом.
Радев замість Орбана
Ще одна важлива для України тема – продовження і посилення санкційного тиску на Росію – під час цієї Європейської ради отримала як позитивні, так і негативні новини.
Безперечний позитив і перемога: вперше від початку російської агресії лідери ЄС погодилися із пропозицією продовжити санкції проти Росії на 12 місяців, а не на 6, як було досі.
Продовження санкцій на рік стало прецедентом для Євросоюзу, оскільки з 2015 року, у тому числі протягом повномасштабної війни, держави ЄС повинні були продовжувати санкції раз на пів року, що давало окремим столицям, зокрема Будапешту, можливість "торгуватися" з цього приводу. Зміна періоду стала можливою лише після поразки Орбана на виборах.
(Про те, як угорський експремʼєр шантажував весь Євросоюз погрозами не продовжувати антиросійські санкції, "Європейська правда" розповідала неодноразово, наприклад, у статті Орбан ламає санкції. Як вето Угорщини може "розморозити" третину російських активів у ЄС).
Тому після відставки Орбана Єврорада охоче скористалася можливістю вдвічі продовжити термін дії санкцій.
На цьому хороші новини щодо санкцій закінчуються.
Обговорення нещодавно запропонованого Єврокомісією нового, 21-го пакета санкцій ЄС проти Росії виявило, що місце Орбана як головного критика та "ветувальника" антиросійських санкційних пакетів недовго залишалося вакантним.
Його впевнено посів новий премʼєр-міністр Болгарії Румен Радев.
Інформація про те, що Болгарії не подобається 21-й санкційний пакет – і насамперед пропозиція включення до санкційного списку патріарха РПЦ Кирила – вирувала коридорами Брюсселя ще з минулого тижня.
18 червня це невдоволення прозвучало з вуст Радева, причому в нових деталях.
"Ми вже заявили свою позицію, що не допустимо санкцій, які завдають шкоди та становлять ризик для болгарської економіки. Я можу вказати тут на ризик для функціонування "Лукойлу", можу вказати на ризик постачання запчастин для столичного метрополітену, а також на занепокоєння міністерства закордонних справ щодо доставки (певних) товарів для Болгарії та загалом для ЄС", – заявив болгарський премʼєр.
Також офіційна Софія вимагатиме виключити з проєкту 21-го пакета санкцій прізвище патріарха Кирила (Гундяєва) – а інакше заветує весь пакет.
Втім, для домовленостей держав ЄС щодо нового пакета лишається ще місяць. Його треба затвердити до 15 липня через крайній термін оновлення "цінової стелі" на російську нафту.
Листи Мерца й Макрона відклали на жовтень
А ось дискусія щодо розширення ЄС у рамках Європейської ради 18-19 червня, можна сказати, не відбулася – попри сподівання багатьох в Україні про це.
Хоча тематику розширення внесли до тематичного плану саміту, за даними джерел "ЄвроПравди", серйозних намірів обговорювати нові підходи до розширення Євросоюзу серед держав-членів не було від самого початку.
Предметно обговорити лист канцлера Мерца про "асоційоване членство" України та non-paper Німеччини та Франції про нові можливості для Молдови й Західних Балкан Європейська рада запланувала аж у жовтні.
І це – ще один епізод, який демонструє відмінність ставлення України та європейських столиць до терміновості питань, пов’язаних з розширенням ЄС. У європейських столицях сприймають обговорення в жовтні як "термінову" дію з їхнього боку. Так само вони часом щиро не можуть зрозуміти, куди так поспішає Україна – зокрема, з відкриттям кластерів.
Різне сприйняття часу є реальною проблемою, на яку часто скаржаться українці.
Хай там як, але свої плани Європейська рада визначає самостійно.
Тому єдине, що лідери ухвалили у червні у Брюсселі з цього приводу – це рішення про те, що саміт ЄС, який відбудеться 15 жовтня, має стати "самітом з розширення". До того часу як держави-члени, так і Європейська комісія повинні фіналізувати свої пропозиції щодо того, як саме Євросоюз хоче приймати до своїх лав нових членів.
І, до речі, не варто скидати з терезів однозначно вигідну для України ідею про "реверсне розширення" (reversed enlargement), яку свого часу просувала Єврокомісія. Вона полягає у тому, що українці спочатку підписують угоду про вступ, а потім крок за кроком наповнюють її змістом та інтегруються в Європейський Союз.
Публічно в ЄС заявляють, що ця ідея "вбита" і більше не розглядається після того, як її розкритикували держави-члени.
Але беручи до уваги факт, що питання майбутнього членства України в ЄС є частиною гарантій безпеки, які обговорюватимуться під час майбутніх мирних перемовин з Росією, цілком імовірно, що восени ці ідеї за авторства Єврокомісії будуть на столі перемовин знову, в дещо оновленому вигляді та, напевно, з новою назвою.
Переговори з Путіним
Та попри важливість для Києва питання санкцій, вступу до ЄС тощо, насправді головним "українським" питанням саміту стало зовсім інше.
За кілька днів до зустрічі лідерів у Брюсселі у медіа з’явилася інформація про непублічні контакти між командами президента Євроради Антоніу Кошти та російського лідера Владіміра Путіна.
Як розповідала "Європейська правда" – за даними джерел, втім, не підтвердженими офіційно, – йдеться про дві розмови глави кабінету Кошти, Педро Луртьє, та багаторічного помічника Путіна з питань зовнішньої політики Юрія Ушакова, що відбулися останніми тижнями.
Варто наголосити: не йдеться про повноцінні переговори; у Брюсселі також наполягають, що це не можна називати переговорами у принципі, лише "відкриття каналу комунікації". Зокрема, стверджується, що Луртьє не обговорював змістовні питання, а лише домовлявся про можливість контакту Кошти з Путіним у разі, якщо така потреба виникне.
Ця історія підтвердила чутки, що Антоніу Кошта дуже хоче отримати статус переговірника від ЄС у потенційних мирних переговорах з Кремлем.
Утім, для багатьох столиць повідомлення ЗМІ про це стали сюрпризом.
Як з’ясувалося, Кошта не повідомив про наміри більшість європейських держав, і тим більше не отримував їхньої згоди. Причому за бортом лишилися навіть окремі важковаговики (у команді Кошти наполягають, що він проводив точкові консультації з кількома столицями перед дзвінком в Кремль, але не уточнюють список).
Саме ця історія забрала більшу частину часу для обговорення українських тем на саміті ЄС.
Обговорення почалося ще за присутності Зеленського у залі засідань і продовжилося після того, як він поїхав, бо "дуже багато лідерів хотіли висловитися".
Як вдалося зʼясувати "Європейській правді", ще напередодні саміту, коли стався витік цієї інформації у ЗМІ, дипломати деяких держав-членів зажадали пояснень від апарату Кошти – і отримали їх від Педро Луртьє особисто під час засідання Комітету постійних представників Coreper, який вже планово проводився увечері того ж дня.
Не всі держави розлютило те, що створення прямого каналу контактів ЄС з Москвою відбулося без їхнього відома і схвалення. "Для нас це не проблема. Що буде, якщо Кошта узгоджуватиме всі свої дії з 27 (державами-членами)?" – зауважив представник так званої "старої Європи".
Але були й ті, хто не приховував обурення. Наприклад, Польща була дуже чітка у своєму роздратуванні. І згодом, на саміті прем’єр Дональд Туск висловив вимогу: Польща має бути частиною будь-яких контактів з цього приводу.
"Польща не відчуває зобов’язуючими для себе рішення, ухвалені у форматах, де вона не представлена. Перемовини у форматі "євротрійки" (Франція, Німеччина, Британія) Польща теж не вважає прийнятним рішенням", – прокоментував неназваний польський дипломат.
Загалом польський фактор під час саміту супроводжував також Зеленського. Саме тут, на саміті, відбулася перша зустріч Зеленського і Туска після загострення історичної суперечки. А попереду – польський тиждень, коли Зеленський має ухвалити рішення, чи їхати йому на Конференцію з питань відбудови України (URC) у Гданську. І немає сумніву, що у Брюсселі це питання також обговорювали – утім, жодне рішення з цього приводу так і не зробили публічним.
Автори: Сергій Сидоренко, Тетяна Висоцька,
"Європейська правда", з Брюсселя