Міністр оборони України Михайло Федоров і комісар ЄС з питань оборони і космосу Андрюс КубілюсТримати оборону разом з Україною: що має зробити ЄС і чому це вигідно для Києва
Європейська архітектура безпеки і Україна. Чому вони так тісно пов'язані і чому нам потрібно говорити про це зараз?
Почнімо з дуже простих фактів.
По-перше, ми в Європі безумовно живемо в зовсім інші часи, ніж це було кілька років тому. Справді маємо чітке розуміння загроз: продовження війни в Україні, можливість російської агресії проти країн-членів ЄС і НАТО, яку прогнозують наші спецслужби.
Потім – війна в Ірані, питання, пов'язані з постачанням зброї в Європу і в Україну – вони можуть виникнути дуже скоро. Ну й дуже голосно і досить чітко оголошені американські плани з виведення ресурсів з Європи та перекидання їх в інші регіони, такі як Індо-Тихоокеанський або західна півкуля.
По-друге, варто прислухатися до деяких нещодавніх гучних заяв. Наприклад, держсекретар США Марко Рубіо заявив, що Україна має найсильнішу армію в Європі. Це повторив президент Фінляндії Алекс Стубб.
Навіть сказав, що українська армія може бути найкращою у світі.
Можливо, з цим не погодяться американці – але це була гарна заява.
І це повинно підказувати: якщо ми в ЄС маємо найсильнішу армію просто по сусідству з нами, тоді інтеграція українських оборонних можливостей з європейською обороною має бути в найбільших життєвих інтересах Європи.
Зараз Україна має найсильнішу армію не лише тому, що в ній найхоробріші солдати і найрозумніші генерали. А й тому, що в неї є найсильніша інноваційна оборонна промисловість. Тож Європа також повинна бути дуже зацікавлена в тому, щоб інтегрувати її з європейською оборонною промисловістю.
Об'єднання замість подрібненості
З іншого боку, нам потрібно поглянути на нашу власну ситуацію.
Маємо фрагментовану європейську оборонну політику і оборонну промисловість. Це наша історична спадщина. 27 оборонних політик, 27 оборонних бюджетів, 27 національних армій і 27 національних вето. І ми можемо лише запитати себе: чи стали б американці сильнішими, якби замість однієї федеральної армії у них було 50 армій на рівні штатів, 50 оборонних бюджетів, 50 оборонних політик і 50 вето?
Мабуть, ні. Тому потрібно розуміти: якщо ми справді з огляду на всі виклики хочемо стати сильнішими – нам потрібно стати більш об'єднаними, а не більш фрагментованими.
Це одне з ключових завдань. І це найважче виконати, тому що політично і психологічно саме фрагментованість є історичною спадщиною. Згідно з договорами ЄС, оборона для країн-членів є національною прерогативою, і Євросоюз досі відіграє дуже обмежену роль.
Нещодавно президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн на конференції послів і міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадефуль на конференції Аденауера підняли дуже важливе питання, яке вже має очевидну відповідь: чи відповідають сучасним викликам наші доктрини, інститути і процес ухвалення рішень у зовнішній політиці та політиці безпеки?
Зрозуміло, що ні. Наші інституції і наша оборонна архітектура в їх теперішньому вигляді не відповідають усім викликам, які стоять перед ЄС.
Зокрема, це великі оборонно-промислові виклики.
Незважаючи на всі фінансові ресурси, які ми вкладаємо в оборонну промисловість Європи, Росія все ще досить сильно переважає Європейський Союз у всіх сферах оборонного виробництва.
Виведення американських військ вимагає ефективної заміни їхніх стратегічних сил і засобів на європейському континенті. Німецькі експерти нещодавно підрахували, що
це коштуватиме європейцям близько 500 мільярдів євро.
І на додаток, у нас немає єдиного оборонного ринку.
Отже, ми потребуємо великих змін у нашій політиці і практиці щодо оборонної сфери.
Потрібен новий договір
Вище йшлося про ширші проблеми, з якими стикається Європа.
Але головним чином через Україну нам терміново потрібно говорити про нову архітектуру європейської безпеки. Ми не можемо інтегрувати найкращий в Європі український оборонний потенціал в старі структури.
Питання членства України в НАТО наразі не узгоджене, і ми не знаємо, коли це може статися.
Я був би дуже радий бачити Україну в Євросоюзі вже завтра, але треба бути реалістами – це може зайняти багато часу. А Європа повинна стати набагато сильнішою не колись у майбутньому, а вже зараз.
Слід розуміти: якщо Путін зараз почне агресію проти країни ЄС або НАТО, ми стикнемося з перевіреною в боях російською армією, яка має можливість використовувати мільйони безпілотників. Такого досвіду у країн-членів ЄС чи НАТО немає – його має лише Україна.
Тому нам потрібна європейська оборонна архітектура з можливістю для України інтегруватися інституційно зараз, а не завтра.
Ось чому нам треба те, що ми називаємо Європейським оборонним союзом.
У ньому Україна, а також Велика Британія, Норвегія, можливо Туреччина, навіть Канада могли би приєднатися до країн-членів Європейського Союзу. Європейський оборонний союз має бути створений добровільно країнами, які прагнуть набагато сильнішої співпраці та єдності в галузі оборони – чого зараз немає.
З юридичної або конституційної точки зору такий союз міг би бути створений у різні способи. Найефективнішим шляхом було б укладення нового міжурядового договору. Тому що всі інші спроби знайти в договорах ЄС якісь статті про поглиблену співпрацю і так далі залишать деякі країни, які не є членами ЄС, у якійсь сірій зоні.
І ще один важливий момент. З історичної точки зору статті Договору про Європейський Союз, які стосуються оборони, безпеки і зовнішньої політики, присвячені переважно діяльності ЄС за його межами – зовнішній активності, операціям і так далі. Але не територіальній обороні європейських країн.
Отже, Європейський оборонний союз потрібен для залучення до оборони інших держав, насамперед України. Але також є багато переваг і для внутрішнього розвитку Європи. Такий союз може бути дуже сильною платформою для більшої єдності, ефективнішого ухвалення рішень і для колективного лідерства.
Європейський оборонний союз може також бути ефективним інструментом для створення нового керівного органу – Ради європейської безпеки. Вона могла б бути меншою угодою між великими державами-членами ЄС, які мають військову силу – але також із залученням ще кількох держав-членів на ротаційній основі.
До членства в ЄС через оборону
Членство України в Європейському оборонному союзі було б головним кроком на шляху до її повноправного членства в Європейському Союзі.
Через цю інтеграцію в ЄОС ми справді можемо створити серед європейців чітке розуміння інтересу громадян ЄС в членстві України. Поки що такого розуміння бракує.
Зазвичай, коли європейці міркують про приєднання України, то кажуть: "Ми ж хороші люди – можливо, зробимо Україні такий гарний подарунок як членство в ЄС". Це є неправильним підходом.
Членство України в ЄС – це також і наш життєвий інтерес.
Що потрібно для просування в цьому напрямку? Безумовно, насамперед мир в Україні.
І нам потрібно мати план того, як Україна переможе.
Україна це зараз і робить – але, можливо, потрібен ще більш чіткий план її перемоги, щоб підштовхнути Путіна до справедливого миру.
Ми повинні бути готові фінансувати такий план. Перейти від нашої логіки допомоги – коли ми постійно говоримо, що будемо стояти з Україною стільки, скільки буде потрібно – до дещо іншої логіки.
Ми повинні підтримувати Україну для того, щоб Україна перемогла. Саме так буде досягнуто миру.
І тоді подальша дорожня карта могла би бути дуже простою.
Перш за все, неформальна Рада європейської безпеки. Потім створення через міжурядовий договір Європейського оборонного союзу – спочатку серед тих, хто хоче цього. Ми можемо мати певний поріг щодо кількості країн-підписантів. Можливо, 15 країн-членів ЄС було б достатньо для започаткування ЄОС, тоді інші могли б приєднатися пізніше.
Потім – членство України в Європейському оборонному союзі і створення офіційної Ради європейської безпеки в межах створеного Європейського оборонного союзу.
А потім всі інші речі, які нам потрібно розробити дуже скоро – такі як ключові сили і засоби, аби перебрати роль, яку зараз у Європі відіграють американські війська чисельністю близько 100 тисяч осіб. Ну й віднайти 500 мільярдів євро на це. До слова, до 2035 року країни-члени збільшать свої витрати на оборону до 3,5% ВВП. Це близько 7 трильйонів євро.
Питання полягає в тому, як би Україна поставилася до можливості брати участь в Європейському оборонному союзі? Це дуже важливий момент.
Було б дуже добре, якби Київ сприйняв це як вагомий крок вперед і певним чином взяв на себе значну частину лідерства в розробці цієї нової архітектури європейської безпеки.
У ЄС мають бути життєво зацікавлені мати Україну в цій архітектурі – щоб, перш за все, використовувати українські оборонні можливості для зміцнення нашої власної оборонної спроможності. Звичайно, на шляху до того, щоб допомогти Україні досягти миру, а потім також зміцнити українську оборону.
Але варто також дивитися ширше – аби зрозуміти всю важливість нової архітектури європейської безпеки разом з Україною. Бачити довгостроковий вплив цього розвитку на східну частину європейського континенту, включаючи Росію.
Адже сталий мир в Європі може настати завдяки успіху України та надихаючій силі цього успіху на можливий розвиток подій в Росії. Зрештою, з поверненням її до нормального життя.
Текст підготовлено за виступом комісара на заході Центру В. Мартенса "Нова архітектура безпеки Європи: Україна як стратегічний стовп оборонного майбутнього континенту"
Андрюс Кубілюс
комісар ЄС з питань оборони і космосу