Місцеві вибори мали показати країну, яка незабаром обиратиме наступника Емманюеля МакронаРепетиція заміни Макрона: що місцеві вибори говорять про настрої у Франції
Минулими вихідними у Франції відбувся перший тур муніципальних виборів. Попри локальне значення, до них було прикуто чимало уваги.
Адже наступного року у Франції пройдуть президентські вибори, а тому нинішнє голосування мало показати країну, яка незабаром обиратиме наступника Емманюеля Макрона.
Попри те, що попереду другий тур і ще не визначені імена майбутніх мерів найбільших міст, в тому числі й столиці, перший тур вийшов показовим сам по собі. Зрештою, на другий тур йдуть лише 1526 комун, або 4,4% від загальної кількості.
Місцеві вибори продемонстрували стрімку маргіналізацію президентського табору. Натомість ультраправі, хоч і покращили свої результати, однак не так сильно, як багато хто розраховував.
Це вкрай важливо для України, адже хоча принципові для нас питання, такі як передача зброї Києву, загалом мають підтримку у французькому суспільстві (47% проти 39% у противників такої допомоги), проте вона дуже різниться залежно від політичних таборів: 84% серед прихильників президентської більшості, 67% серед правих, 59% серед лівих загалом і лише 36% – серед симпатиків ультраправого "Національного об'єднання".
Тож які зміни електоральних настроїв у Франції показали місцеві вибори? І що це означає в контексті майбутніх президентських виборів?
Вибори з антирекордом
Перший висновок нинішнього голосування – втома виборців.
Офіційна явка склала лише 57,1% – це другий найнижчий показник першого туру муніципальних виборів за часів П’ятої республіки після порушеного пандемією голосування 2020 року. Це саме по собі тривожний сигнал, що збільшує шанси радикалів – партій, що мають потужне ядро виборців.
Щоправда, така низька явка має свої пояснення. Зокрема, у 68% комун було зареєстровано лише один список кандидатів, що позбавило вибори будь-якої інтриги.
Ще у 25 тисячах французьких комун із населенням менше 1 000 осіб виборці більше не можуть обирати окремі імена в бюлетені. Тепер вони мають голосувати за повний список, що послабило відчуття, що один голос ще здатен вплинути на результат.
Віковий розрив робить сигнал ще тривожнішим.
Опитування Ifop, проведене на початку лютого перед голосуванням, показало, що лише 39% виборців віком 18–24 роки та 46% у групі 25–34 років були впевнені, що підуть голосувати, тоді як серед громадян 65+ таких було 72%.
Репетиція президентських виборів починається в ситуації, коли молодші виборці значно менш залучені до місцевої політики, ніж старші покоління.
А про що ж каже саме голосування? Показовими тут є результати у Париж. Адже хоча столиця – це не вся країна, але саме вона відображає багато політичних змін.
На столичних виборах лідирують представники поміркованих партій, при цьому соціаліст Емманюель Грегуар посів перше місце з 37,98%, значно випередивши Рашиду Даті (республіканці) з 25,46%. Позаду них – дві радикальні сили та один центрист, які подолали бар'єр у 10%.
Підсумки не дали одного очевидного переможця. Проте Париж демонструє просту картину французької політики напередодні 2027 року – ліві лідирують, але не є єдиними; праві залишаються конкурентними лише через перегрупування; центр ледве виживає.
Що показали ультраправі?
Саме на правому фланзі вже найвиразніше проглядається, яким може бути 2027 рік.
Тут головне питання вже полягало не в тому, чи може ультраправа партія "Національне об’єднання" Марін Ле Пен та Жордана Барделла показати сильний результат. Тут інтриги немає – ця політична сила вже стала одним із фаворитів виборів.
Тому головна інтрига полягала в іншому:
чи здатна французька правиця, тобто інші праві сили, існувати поза "гравітаційним полем" ультраправих?
Найяскравіший приклад – Ніцца, де Ерік Сіотті, який балотується від Союзу правих за республіку (UDR) за підтримки "Нацоб’єднання", значно випередив чинного мера Крістіана Естрозі (43,43% проти 30,92%), тоді як кандидат від лівих отримав лише 11,93%.
Стратегія Сіотті полягала в тому, щоб скористатися підтримкою "Нацоб’єднання", не демонструючи її надто відкрито. Результат свідчить, що принаймні в частинах муніципалітетів, особливо на півдні, така формула стає електорально життєздатною.
Тулон демонструє протилежну картину. Там "Національне об’єднання" впевнено лідирує: Лор Лавалетт отримала 42,05% проти 29,54% у чинної мерки Жозе Массі та 15,71% у сенатора-республіканця Мішеля Боннюса.
Але на відміну від Ніцци, після першого туру одразу спрацював рефлекс зробити все можливе, щоб запобігти перемозі ультраправих (цей рефлекс може мати вирішальне значення на наступних президентських виборах).
Як наслідок, Боннюс зняв свою кандидатуру і підтримав Массі. Це не гарантує поразки кандидата від ультраправих, але показує, що протидія радикалам досі має значення для багатьох виборців і політиків.
Водночас муніципальна картина "Нацоб’єднання" залишається нерівномірною.
У містах із населенням понад 100 тисяч осіб партія вийшла до другого туру у 20 випадках – краще, ніж у 2020 році, але гірше, ніж у 2014-му. Поза середземноморськими осередками рух залишається слабким у багатьох великих метрополіях.
Натомість у Парижі, Ліоні, Тулузі, Нанті, Монпельє, Страсбурзі та Бордо кандидати "Нацоб’єднання" усюди набрали менше 8%. Однією з причин є територіальна слабкість: у цих великих містах третину ключових кандидатів ультраправі просто прислали ззовні або виставили маловідомих кандидатів.
Стагнація центру, успіх лівих
Другий висновок нинішніх виборів – політичний центр більше не структурує політичне поле.
І хоча Едуар Філіпп – експрем'єр та найімовірніший кандидат у президенти від президентської сили – ще має політичні перспективи, однак макронізм як організуючий політичний центр – вже ні.
Натомість у Гаврі, де Філіпп намагається переобратися, він зробив усе, що потрібно, посівши перше місце з дуже впевненим результатом 43,76%.
Такий результат та очікувана впевнена перемога у другому турі суттєво посилює його президентські амбіції. Едуар Філіпп продемонстрував, що озвучивши президентські наміри, він зберіг національну довіру.
Але його випадок став радше винятком на тлі результатів, продемонстрованих іншими представниками президентського блоку.
Як показали вибори, електоральні позиції утримають (а відповідно, мають шанси залишитися у політиці) ті, хто зробив собі ім’я ще до президентства Макрона, як Едуар Філіпп або інший колишній очільник уряду Франсуа Байру.
Натомість у багатьох місцях президентський табір був або відсутнім, або маргінальним, або зведеним до підтримки місцевих фігур іншого політичного кольору.
Натомість французькі ліві, як показали нинішні вибори, поступово повертають собі виборців.
Проте їхня проблема залишається незмінною – і це лідерство. І це дуже велика проблема в контексті виборів президента.
Соціалістична партія залишається сильною в кількох великих містах, зокрема в Парижі, Ренні та Нанті, а в Страсбурзі Катрін Тротманн, підтримана соціалістами, випередила як правих, так і чинного "зеленого" мера.
Водночас "Нескорена Франція" стає дедалі помітнішою на місцевому рівні. У Рубе її кандидат Давід Гіро отримав 46,6% і був близький до перемоги вже в першому турі, що свідчить про реальну локальну підтримку, а не тимчасовий протест.
Натомість "Зелені" більше не виглядають висхідною силою, як у 2020 році, але залишаються важливими, оскільки часто допомагають утримувати разом розділених лівих.
Ці вибори також нагадують старе правило французької місцевої політики: коріння має значення. У муніципальних перегонах партійні ярлики – лише частина історії. Виборці шукають знайомість, локальне знання і доказ того, що кандидат справді належить до місця, яким хоче керувати.
Це пояснює, чому закоріненість Едуара Філіппа в Гаврі зміцнює його результати, чому "Національне об'єднання" слабше у містах, де його кандидати не мають місцевого авторитету, і чому навіть відомі імена можуть програвати, якщо виглядають підкинутими ззовні.
Філіпп Гюстен, керівник апарату Себастьєна Лекорню, зазнав серйозної поразки у Фужероль-Сен-Вальбер після того, як суперники атакували його як чужинця. Луї Саркозі також програв у Ментоні, прибувши туди лише за кілька місяців до виборів.
* * * * *
Якщо і є переможець першого туру, то це не один табір.
Ліві залишаються найсильнішими у багатьох великих містах – від Парижа до Нанта і Страсбурга, хоча й не визначилися з єдиним лідером.
Ультраправим не вдалося захопити всю країну, але вони продовжують втягувати ширшу правицю у свою орбіту, що особливо видно в таких містах, як Ніцца.
Найочевидніший у програші – центр. Хоча Едуар Філіпп зберіг свої позиції в Гаврі, проте макронізм більше не виглядає силою, що організовує французьку політику.
Другий тур покаже стійкість цих тенденцій. Чи зможуть ліві конвертувати перше місце в дисципліну? Чи об’єднається правиця, не розчинившись у "Національному об'єднанні"? І чи зможе центр залишатися важливим поза кількома локальними осередками?
Відповіді на ці питання стануть вирішальними для прогнозування, в кого з французьких політиків є найкращі шанси стати наступним президентом країни.
Авторка: Шарлотт Гійу-Клер,
журналістка (Франція)