Як Трамп ділить світ на сфери впливу і які загрози це несе Європі
Президент США Дональд Трамп, який приписує собі завершення восьми воєн, під час свого другого терміну вже був залучений до дев’яти військових операцій, найважливішою з яких є та, що нині відбувається в Ірані.
Все це підтверджує не лише надзвичайну нестабільність міжнародного контексту, а й повну непередбачуваність американського президента.
Втім, одна ідея, здається, пов’язує розрізнені події, що останніми роками визначили руйнування післявоєнного та післяхолодновоєнного міжнародного порядку – це переконання, що майбутній світовий порядок буде побудований навколо сфер впливу.
Про повернення моделі сфер впливу і те, що вона означає, читайте в статті колишнього спецрадника топдипломата ЄС (2020–2024) Закі Лаїді Ілюзія нового порядку: чому США, Китаю та РФ не вдасться розподілити світ на зони впливу. Далі – стислий її виклад.
Повернення моделі сфер впливу є ознакою перехідного періоду.
Коли жодна держава не готова або не здатна домінувати у світовому порядку і брати на себе відповідні обов’язки, великі держави дедалі більше намагаються забезпечити контроль у власних регіонах, щоб вести відносини з суперниками з позиції сили.
Жоден політичний лідер не прийняв цю логіку так відкрито, як Дональд Трамп. Будучи непримиренним націоналістом, він прагнув закріпити першість США у Західній півкулі – від Гренландії до Вогняної Землі.
Однак його рішення розпочати війну проти Ірану показало, що його амбіції виходять далеко за межі Америки.
Європа, як і можна було очікувати, також опинилася під прицілом Трампа. Європейські країни кидають виклик технологічному домінуванню США та водночас захищають ліберальні цінності, які рух MAGA найбільше зневажає.
У баченні Трампа це робить Європу ціллю, а не партнером, тим паче рівним.
Тим часом Китайська Народна Республіка дедалі більше розглядає себе як державу, що діє майже на рівних зі Сполученими Штатами. Оскільки кожна зі сторін має значні важелі впливу на іншу, ідея стратегічного компромісу почала набувати популярності в обох країнах.
Прагнучи уникнути прямого зіткнення, США, Китай і Росія знову звертаються до логіки сфер впливу.
Уперше з 1945 року три великі держави – США, Китай і Росія – дедалі більше сходяться в авторитарному розумінні суверенітету та влади: скептицизм щодо ліберальних цінностей, перевага двосторонніх силових відносин над багатосторонніми правилами, чітке розмежування друзів і ворогів та пріоритет рішучих дій над парламентськими чи судовими процедурами.
Те, що об’єднує ці режими – не ідеологія, а спільне відкидання обмежень, які післявоєнний ліберальний порядок накладав на застосування грубої сили. Сила стає єдиним міжнародним правом.
Жоден регіон не є більш уразливим до порядку сфер впливу, ніж Європа.
Хоча адміністрація Трампа продовжує заспокоювати союзників, вона водночас просуває концепцію так званого "НАТО 3.0".
Заступник міністра війни (оборони) США з питань політики Елбрідж Колбі чітко дав зрозуміти: Європа повинна робити більше для власної оборони, але остаточні правила встановлюватимуть США.
Ця невизначеність поглибила розбіжності всередині Європи.
Зіткнувшись з економічною потужністю Китаю, загрозою російської агресії та непередбачуваністю Трампа, Європа опинилася на роздоріжжі.
Дедалі більше вона виглядає не як незалежний стратегічний актор, а як легка здобич для великих держав.
Новий світовий порядок, можливо, вже формується, але його остаточна форма залишається далеко не визначеною.
Єдине, що можна сказати напевно: він буде мало схожий на світ XIX століття.
Хоча сфери впливу часто виправдовують як джерело стабільності, на практиці вони швидше породжують конфлікти, ніж підкорення.
Докладніше – в матеріалі Закі Лаїді Ілюзія нового порядку: чому США, Китаю та РФ не вдасться розподілити світ на зони впливу.