Навіщо в Британії реформують Палату лордів і які ризики це несе
Британська реформа, яка почалась більш як чверть сторіччя тому, може добігти кінця. Йдеться про докорінну зміну принципів роботи Палати лордів – верхньої палати Парламенту Великої Британії.
Про реформу і те, як вона вплине на британську аристократію, читайте в колонці засновника Школи реальної політики імені Вінстона Черчилля Володимира Куренного Британська революція: навіщо уряду Стармера парламентська реформа і які наслідки вона може мати. Далі – стислий її виклад.
Палата лордів – верхня палата британської парламентської системи. Як і все британське, ця палата не мала нічого спільного з верхніми палатами інших європейських країн – чи то Німеччини, чи то Франції, чи то Італії.
"Навіть більше! Аналогів такої інституції взагалі немає ніде у світі", – наголошує автор колонки.
За його словами, Палата лордів практично не має законодавчих повноважень. Її функція – стежити за тими законами, які ухвалюють у нижній палаті – Палаті громад. А крім того, виконувати деякі судові та моніторингові функції.
Палата лордів нині є переважно призначеною палатою, що виконує переглядову та дорадчу функції щодо законопроєктів, які надходять з Палати громад. Її роль полягає не в блокуванні законів, а в перевірці, редагуванні та вдосконаленні їхнього змісту.
На відміну від Палати громад, яка обирається народом на виборах, Палата лордів формувалася з трьох джерел: спадкові лорди; духовні лорди; барони та баронеси, яких призначав монарх за поданням уряду.
Володимир Куренний нагадує, що коли до влади в Лондоні у 1999 році прийшли соціалісти – у Британії вони називають себе лейбористами – на чолі з молодим Тоні Блером, він вирішив позбутися аристократичного анахронізму та ліквідувати спадкових лордів у верхній палаті.
Головний аргумент – у XXI столітті це недемократично.
"І можливо, він мав рацію. Але так само недемократично призначати членів палати урядом. Тим більше, що разом з видатними пенсіонерами в палату потрапляли очевидні друзі лідерів партій, а іноді і їхні родичі та спонсори", – пише засновника Школи реальної політики імені Вінстона Черчилля.
Отже, додає автор колонки, Тоні Блер хотів електоральних балів від прихильників свого політичного табору. Мета – позбутися аристократів, які історично не дуже полюбляють соціалізм…
Тоді, у 1999 році, проти цієї реформи були торі (Консервативна партія Великобританії). Їм вдалося де-факто відстояти так званий перехідний період.
Сьогодні історія повторюється. Лейбористська партія знов при владі. При цьому прем'єр Кір Стармер не може похвалитися видатними здобутками.
"Отже, для мобілізації свого електорату Стармеру потрібне щось дуже ідеологічно ліве. Якась успішна боротьба з символами консерватизму. Мішень була знайдена! 92 аристократи в Палаті лордів", – зазначає автор колонки.
Тепер реформу завершено – Парламент схвалив закон, який остаточно виключає зі складу Палати лордів спадкових перів. Тим самим поклавши край багатовіковій системі успадкування місць.
Більшість британців загалом не проти реформи. Але питання в тому, що їм не подобається і Палата лордів, яка буде повністю призначатися урядами.
Отже, народ хоче виборів. Але політичний клас Лондона проти.
Лейбористський уряд Стармера та його прихильники вважають, що зараз треба обмежитися вигнанням аристократів.
У запропонованої реформи є критики, так звані традиціоналісти. Вони відстоюють право спадкових представників славетних історичних родин засідати в Палаті лордів, тому що у спадкових перів є незалежність від політичної кон'юнктури.
Але, як би не боролись лейбористи з анахронізмами минулого, Британія залишається класовим суспільством. І аристократія – частина гена країни. Без якого Британія просто перестане бути собою.
Докладніше – в колонці Володимира Куренного Британська революція: навіщо уряду Стармера парламентська реформа і які наслідки вона може мати.