Від талібів - до талібів. Історія терактів 11 вересня та війни США зі світовим тероризмом - BBC News Україна
Від талібів - до талібів. Історія терактів 11 вересня та війни США зі світовим тероризмом
- Ольга Просвірова & Ольга Івшина
- Російська служба ВВС
3 хвилин(и) тому
Теракти 11 вересня 2001 року забрали майже три тисячі життів. У відповідь Сполучені Штати оголосили війну світовому тероризму - вона тривала двадцять років. Її жертвами стали понад вісім тисяч військових коаліції та сотні тисяч цивільних в Афганістані, Іраку та інших країнах.
За перемогу боролися чотири президенти США - країни-лідера західного світу, що вбачала свою місію у просуванні демократичних ідеалів на всій планеті. Двадцять років по тому Америка втомилася від цієї війни.
11 вересня 2001 року президент США Джордж Буш-молодший був за півтори тисячі кілометрів від Білого дому. У містечку Сарасота, штат Флорида, в оточенні дітей з початкової школи, викладачів і преси президент розповідав про свою освітню реформу.
- Напади 11 вересня у США: що сталося у цей день
- ФБР розсекретило частину файлів розслідування 11 вересня. Цього вимагали родичі загиблих
Вже в школі Бушу повідомили: літак - ймовірно, маленький гвинтовий - врізався в будівлю Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку. Буш висловив співчуття пілоту цього літака, пройшов до кабінету, привітав дітей, сів на стілець і приготувався слухати, як діти читатимуть вголос.
Ендрю Кард, керівник адміністрації президента, стояв у дверях і намагався вирішити, як розповісти Бушу про другу вежу і разом дати зрозуміти: це не маленькі літаки, а широкофюзеляжні "Боїнги".
Камери були спрямовані на президента, і Кард розумів, що слова доведеться добирати обережно. Він пройшов між партами, нахилився до президента і прошепотів йому на вухо: "Другий літак врізався в другу вежу. На Америку напали".
"Обличчя президента миттєво змінилося. Я подивилася на нього і зрозуміла: щось сталося", - через багато років згадувала дівчинка, яка сиділа в тому класі.
Але ще сім хвилин президент Буш нерухомо сидів на стільці й слухав дітей, потім відповів на кілька запитань, вибачився і вийшов. Нашвидку накидав на аркуші кілька рядків, Буш повернувся до дітей і журналістів. "Тероризм не має шансів проти нас", - заявив він.
Того дня терористи захопили чотири літаки. Два з них врізалися у вежі Всесвітнього торгового центру. Ще один - в будівлю Пентагону неподалік від Вашингтона. Пасажири та екіпаж четвертого літака намагалися чинити опір і повернути собі контроль над управлінням. Цей літак не досяг мети, впавши на поле у Пенсільванії.
Загинули 2977 людей.
"11 вересня 2001 року ми усвідомили глибину власної самовпевненості. Коли хмара з вогню, металу і попелу спустилася на нас у цей сонячний день, нас позбавили тисячі життів. Ця війна була іншою. Армії не підходили до наших берегів, наші військові не були головною метою. Натомість терористи прийшли, щоб вбити якомога більше мирних людей", - пізніше описував цей день 44-й президент США Барак Обама.
"Настав час постійного страху - ніхто не знав, чи будуть ще атаки. Всі були шоковані. Люди спочатку не знали, хто саме несе відповідальність за теракт", - згадує Роуз Геттемюллер, колишня заступниця держсекретаря США.
Увечері того ж дня Буш оголосив: Білий дім переконаний, що за нападами на США стоїть Осама бін Ладен, лідер терористичного угруповання "Аль-Каїда".
"Наша війна з тероризмом починається з "Аль-Каїди", але на ній не закінчується. Вона не закінчиться, поки всі міжнародні терористичні угруповання не будуть знайдені, зупинені та повалені", - заявив Буш, виступаючи перед Конгресом 20 вересня. Сенатори та члени Палати представників влаштували президенту овацію.
Американці беззаперечно підтримали рішення Буша розпочати війну. Пряму трансляцію промови президента у Конгресі дивилися 79% глядачів. Рейтинг Буша за лічені хвилини перевищив рейтинги його попередників з часів Франкліна Рузвельта, який провів країну через Велику депресію і Другу світову війну.
Афганістан. Початок війни
За два дні до терактів 11 вересня афганський польовий командир Ахмад Шах Масуд збирався дати інтерв'ю.
Під виглядом журналістів на зустріч прийшли смертники. Вибухівку вони сховали у відеокамеру.
Масуд отримав надто серйозне поранення - він помер за добу. Вважають, що польового командира, який, імовірно, співпрацював з американськими спецслужбами, вбили за наказом Осами бін Ладена, що переховувався в Афганістані.
Афганістан - за розмірами можна порівняти з американським штатом Техас - занурився в хаос двадцятирічної громадянської війни. На той момент "Талібан" контролював 90% території країни, і лише де-не-де йому протистояли різні сили, переважно - під керівництвом Масуда.
"Я багато разів бував в Афганістані, і мене вразили розміри країни, важкопрохідна місцевість й та складність, з якою сили опору об'єднувалися заради спільної мети", - згадує адмірал Джеймс Ставрідіс, колишній головнокомандувач силами НАТО.
"Аль-Каїда" добре почувалася під крилом талібів - прихильники бін Ладена відкривали тренувальні табори для терористів та вербували нових послідовників. Після 11 вересня Джордж Буш-молодший мав чітку позицію: хто не з нами, той з терористами. Він поставив талібам ультиматум - або вони видають бін Ладена, або США вважатимуть їх ворогами. Таліби відмовили.
"Після того, як американці дізналися, хто стоїть за атаками 11 вересня, вони підтримали президента Буша і його рішення розпочати війну з терором. Я теж вважала, що потрібно зробити все можливе, аби викорінити це зло", - розповідає Роуз Геттемюллер.
У жовтні 2001 року Америка почала найдовшу війну в своїй історії.
"Треба розуміти, що США зазнали масових нападів з боку терористів, яким дозволили тренуватися на території іншої держави. Якби ми не відповіли, на нас би знову напали", - переконаний адмірал Джеймс Ставрідіс.
Успіхи воєнної операції вражали: вже в листопаді таліби без бою здали Кабул, а до кінця місяця під їхнім контролем лишилося лише одне велике місто.
Одночасно в рамках "війни з терором" США почали ще кілька операцій проти "Аль-Каїди" та їхніх союзників у понад двадцяти країнах Африки та на Філіппінах.
Тоді бойові дії проти угруповання підтримували 90% американців.
Де бен Ладен?
Березень 2002 року. Джордж Буш стоїть за пюпітром у пресцентрі Білого дому.
- Пане президенте, - підіймає руку журналіст. - Зараз у виступах ви рідко згадуєте Осаму бін Ладена. Чому? Чи можете ви відповісти на запитання американців: живий він чи мертвий?
- У глибині душі я знаю, що ця людина переховується, якщо взагалі жива. Хто знає, може, він ховається в одній з ям. Ми давно про нього нічого не чули. Але ваша концентрація на одній людині свідчить, що люди не розуміють масштаб місії. Я не знаю, де він. Щиро кажучи, я мало про це думаю. Я думаю про те, щоб постачання у солдатів було гарним, щоб наша стратегія була чіткою, а коаліція - сильною.
Попри перші успіхи у війні, зловити бін Ладена американцям не вдавалося.
В кінці 2001 року американське командування зосередило свою увагу на гірському районі Тора-Бора на південному сході Афганістану, який контролювали таліби. У печерному комплексі ховалися члени "Аль-Каїди".
Кілька років по тому генерал Томмі Френкс, що командував американськими військами в Афганістані, зізнавався: "Ми досі не знаємо, чи був бін Ладен у Тора-Бора в грудні 2001 року. Одні джерела розвідки стверджували, що був, інші вказували, що він втік до Пакистану. Тора-Бора кишіла бойовиками "Талібану" і "Аль-Каїди", але бін Ладен ніколи не був в межах нашої досяжності".
Однак останнє твердження було неправдою. У 2009 році комітет Сенату США з міжнародних справ закінчив розслідування наступу на Тора-Бора. З'ясувалося, що американський міністр оборони Дональд Рамсфельд і генерал Томмі Френкс виділили надто мало людей для затримки терориста в печерному комплексі, тому бін Ладен, який під час бойових дій дійсно був у Тора-Бора, успішно втік, а війна в Афганістані не закінчилася.
Це стало найбільшою невдачею США за всю історію війни проти "Аль-Каїди".
"Озираючись назад, я думаю, що ми повинні були піти з Афганістану після першого року операції, і нам не варто було йти в Ірак, - вважає американський генерал Бен Ходжес. Він керував операціями міжнародної коаліції в Афганістані за часів президентства Барака Обами. - Я кажу це саме з позиції сьогоднішнього дня. А тоді - у 2002-2003 роках - я був командиром бригади. Ми мали завдання. Ґрунтуючись на тому, що я знав і бачив, я вірив, що ми чинимо правильно".
Осама бін Ладен був для американців ворогом, але у першій половині 2002 року посадовці почали переконувати людей: доля лідера "Аль-Каїди" не повинна бути мірилом успіху всієї воєнної операції.
Попри це, на початку 2002-го 83% американців заявили, що схвалюють воєнну кампанію США проти талібів і "Аль-Каїди".
Нова війна. Ірак
У жовтні 2002 року політика з Іллінойсу Барака Обаму запросили виступити на антивоєнному мітингу в центрі Чикаго. 41-річний Обама тоді розраховував обратися в Сенат, тому до пропозиції поставився з обережністю.
З одного боку, міркували члени його виборчого штабу, різке засудження війни в Іраку могло б допомогти Обамі заробити бали у Демократичної партії. З іншого - Америка ще не відійшла від 11 вересня, і на цьому тлі засудження війни могло, навпаки, зашкодити його кампанії.
У день мітингу Барак Обама зі сцени промовив: "Дозвольте мені розпочати з того, що, хоч це й антивоєнний мітинг, я не та людина, яка за будь-яких обставин виступає проти війни". Натовп замовк.
Обама згадав Громадянську війну в США, наслідки атаки на Перл-Гарбор в 1941 році й перейшов до Афганістану та Іраку: "Після 11 вересня, побачивши руйнування, пил і сльози, я підтримав рішення адміністрації президента знайти й викорінити те зло, що вбиває невинних в ім'я нетерпимості. І я б сам охоче взявся за зброю, щоби трагедія не повторилася. Але я проти тупої війни. [...] Я проти війни, що базується не на розумі, а на азарті, не на принципах, а на політиці. Дозвольте мені пояснити: я не маю ілюзій щодо Саддама Хусейна. Він жорстока й безжальна людина, яка вбиває свій народ, щоб зберегти владу. [...] Але я також знаю, що Саддам не становить безпосередньої загрози США чи своїм сусідам".
Джордж Буш-молодший був іншої думки. Режим Саддама Хусейна дратував його ще до 11 вересня, і це роздратування напевно передалося йому у спадок: батько Буша, 41-й президент США Джордж Буш-старший, теж воював в Іраку, але в 1991 році. Тоді режим іракського диктатора Саддама Хусейна вирішив окупувати сусідній Кувейт, щоб отримати контроль над нафтовими родовищами.
Але Бушу-старшому не вдалося повалити режим Хусейна - і він вивів війська з країни, оголосивши, що не хоче жертв серед американських військових.
У 2001 році, як згадує тодішній міністр оборони Дональд Рамсфельд, Буш-молодший попросив його розглянути можливість війни з Іраком за п'ятнадцять днів до терактів 11 вересня.
Відразу після падіння веж-близнюків ці обговорення стали активнішими. Єдина проблема - очевидних причин для вторгнення в Ірак не було, як не було і доказів зв'язку "Аль-Каїди" та Осами бен Ладена з Саддамом Хусейном.
Але вже з січня 2002 року Буш почав говорити про те, що Ірак належить до "вісі зла" й загрожує безпеці США своєю "руйнівною зброєю". Американські спецслужби знали, що Багдад не мав ядерної бомби, але не розуміли, чи має Хусейн біологічну зброю.
Попри це, в лютому 2003 року держсекретар США Колін Пауелл у Радбезі ООН упевнено заявив, що Вашингтон отримав чіткі докази того, що режим Саддама Хусейна має зброю масового знищення.
За місяць почалася війна в Іраку. На той момент її підтримували приблизно 64% американців.
Сумніви
США направили до Іраку понад 130 тисяч військових - це приблизно 10% усієї чисельності збройних сил країни. Ще майже 50 тисяч надіслали союзники Вашингтона. На вигляд потужна армія Іраку не чинила американцям істотного опору.
"Іракські військові мали техніку радянського зразка. Дуже, дуже велику армію - кілька дивізій, що повинні були оборонятися у власній країні. І якщо мета операції - зміна режиму в Іраку, то просто необхідно мати на землі велику концентрацію звичайних армійських підрозділів, а також сили спеціального призначення", - розмірковує генерал Бен Ходжес.
Вже 9 квітня - менш ніж за два тижні після початку вторгнення, - військові США взяли під контроль Багдад. 1 травня 2003 року Буш оголосив про перемогу. Він додав, що в Іраку ще багато чого потрібно буде зробити, але "поворотний момент вже позаду".
Зброю масового знищення в країні так і не знайшли.
Демократична партія США, яка до цього моменту була в опозиції, почала критикувати Буша, а журналісти, дивлячись на кількість жертв і хаос, почали ставити запитання адміністрації президента. У соцмережах вірусним став текст того самого виступу Барака Обами на антивоєнному мітингу.
Тим часом ситуація в Іраку погіршувалася.
"Це дуже дивне відчуття. Пам'ятаю, як в кінці нашого першого відрядження в Ірак, я думав: "Це працює!" Я відчував, що у нас виходило. Звичайно, я відповідав лише за невеличку ділянку на півночі Іраку - район Мосула на південь від нього. Але мені здавалося, що ми все робимо правильно, і наша стратегія працює. Тому я був налаштований дуже оптимістично, коли приїхав до Іраку вдруге, у 2005 році, а потім ще у 2006-му. І ось тоді я побачив, що все змінилося. Зіткнення були значно кривавішими, ситуація - складнішою, а ворог - сильнішим", - згадує генерал Ходжес.
Противники американців, що спочатку ніби розчинилися в пустелі, перейшли до тактики партизанської війни - влаштовували засідки і раптово атакували солдат коаліції. У відповідь США нарощували контингент в Іраку. Зростала кількість загиблих.
В США критика Буша-молодшого досягла свого піку. Ситуацію загострив скандал з тортурами у в'язниці іракського міста Абу-Грейб - у цьому комплексі, побудованому ще за Хусейна, американські військові утримували обвинувачених в злочинах проти коаліції.
У ЗМІ потрапили фото, на яких охоронці піддають ув'язнених тортурам і знущанням. Обвинувачених ґвалтували, змушували виловлювати їжу з тюремних туалетів, катували струмом, роздягали догола і складали в піраміди.
Реальні тюремні терміни - здебільшого короткі - за участь в тортурах отримали вісім американських військових. Серед них не було жодного офіцера.
Скандал в Абу-Грейб спровокував нові атаки на американців в Іраку. Буш визнав, що припустився "певних помилок" в іракському питанні, але відразу ж додав - їх можна виправити додатковими військовими підрозділами.
У 2007 році в Іраку одноразово перебували понад 170 тисяч американських військових - і це без урахування урядових підрядників з приватних військових компаній.
Підпис до фото,
Абу-Грейб"З року в рік і військові керівники, і цивільні лідери бачили потенціал для перемоги. І я пам'ятаю, як з року в рік ми повторювали собі: ми перемагаємо, потрібен ще один рік чи ще кілька тисяч солдатів, щоб довести це до кінця, - каже генерал Ходжес. - Не говоритиму за всіх, але я сам справді думав, що ще трохи, і ми залишимо всі труднощі позаду. На жаль, я помилився".
У квітні 2006 року 64% американців не схвалювали дії Буша в Іраку.
Без видимої цілі
2008 рік. В Афганістані таліби нарощують сили, обстрілюють американські конвої, мінують дороги, нападають на блокпости. В Іраку - затишшя, активних бойових дій США не ведуть.
Американець Пітер Люсьєр стає морським піхотинцем - його беруть в еліту військово-морських сил США. Пітеру 19 років, і про бойові дії він знає переважно з улюблених книжок.
В цей час вибори президента США виграв противник "тупої війни" Барак Обама. Хоч він спочатку виступав за скорочення масштабу операцій так званої "війни з терором", у перші роки його правління чисельність американських солдатів в Афганістані зросла до 100 тисяч людей. Обама відкинув концепцію "війни з терором" і сфокусувався на "Аль-Каїді" та бін Ладені.
У липні 2009 року Пітер дізнається, що за три місяці їде в Афганістан.
"Я був до цього готовий, але трохи нервував. Напевно, частина мене вважала, що все якось минеться, і я нікуди не поїду. Але вийшло інакше".
Коли Люсьєра запитують про війну, він часто розповідає, як вперше побачив мертву людину. На американський блокпост напали. Патруль піхотинців, до складу якого входив Люсьєр, просив про підтримку з повітря. Авіація вбила чотирьох противників.
"Суворий на вигляд старший сержант запитав, чи хочу я побачити тіла загиблих. Я погодився. Я зійшов з насипу і подивився на спину, яку 30-міліметровий снаряд перетворив на м'ясо. І я нічого не відчув. Це був дуже важкий і довгий день, що закінчився авіаударом, внаслідок якого загинула ця людина. Я просто не мав часу і сил, щоб щось відчувати", - згадує Люсьєр.
До того моменту він провів в Афганістані три місяці. Він не бачив ворогів в обличчя, не знав їхніх імен, не бачив тіл. Піхотинці постійно пересувалися провінцією Гільменд, не знаючи мети, не розуміючи, наскільки успішні їхні дії. Внутрішня порожнеча особливо відчувалася серед макових полів Гільменду, каже Пітер Люсьєр.
В Афганістані він провів сім місяців.
"Там, на землі, було важко побачити загальну картину. Тактичні, оперативні й стратегічні цілі були незрозумілі. І ніхто, напевно, не потурбувався про те, щоб сформулювати їх нам. Ми просто робили те, що нам казали. Ми були крихітними частинками великого пазла, який не розуміли".
З Афганістаном у Люсьєра пов'язано багато болю, втрат і розчарування. Війна тривала довго, а суспільство, каже він, ігнорувало проблему. За перші десять років бойових дій в Афганістані Сполучені Штати втратили близько 2 000 своїх військових.
"Коли я повернувся до США, я був дуже розлючений. На цивільних, на морську піхоту, на мою родину і друзів, на людей на вулиці, на Бога. Не думаю, що хтось скаже, що "Талібан" має якусь користь. Але чи допомогла війна зробити Америку безпечнішою? Чи допомогла національним інтересам? Чи краще нам від того, що ми воювали? Гадаю, що відповідь - ні".
Генерал Ходжес, що служив в Афганістані два роки, відповідає на це запитання трохи інакше.
"Великою політичною помилкою є те, що в США так і не підвищили податки для фінансування бойових дій в Афганістані та Іраку. Не лише Буш, але й адміністрація демократів після нього не додали рядок у податковій відомості для підтримки наших спецоперацій. Через це більшість американців не відчували причетності до тих конфліктів. Її відчували лише ті, чиїх близьких відправляли в Ірак і Афганістан. А для інших це була далека війна, - вважає генерал Ходжес. - І тому суспільство не тиснуло на уряд, не вимагало, щоб він вирішував усі завдання якомога швидше. Саме тому все так затягнулося".
Підпис до фото,
"Не говоритиму за всіх, але я сам справді думав, що ще трохи, і ми залишимо всі труднощі позаду. На жаль, я помилився", - згадує генерал ХоджесДо 2010 року Барак Обама вивів основний контингент з Іраку. У країні залишилися близько 50 тисяч військовослужбовців. Джо Байден, що був тоді віцепрезидентом США, оголосив про закінчення бойової операції.
"Барак Обама намагався скоротити участь США і союзників у воєнних операціях, зробити так, щоб контингент більше займався навчанням, консультуванням і підтримкою армії, щоб ця армія могла самостійно захищати країну", - пояснює позицію адміністрації президента колишня заступниця держсекретаря Роуз Геттемюллер.
Рішення Обами вивести війська з Іраку підтримали 78% американців.
Травень 2011 року. Мешканці невеликого тихого містечка Абботтабад на півночі Пакистану не звертали особливої уваги на захищену високими стінами віллу - її ворота відчиняли рідко.
Але за будинком пильно стежили американські військові. 2 травня, близько першої години ночі, спецпризначенці зруйнували стіну вибухівкою. Застреливши кількох мешканців вілли, вони піднялися на другий поверх головного будинку - зі сходів на третьому поверсі на них дивився Осама бін Ладен.
Спецпризначенці вистрілили, але не влучили. Бін Ладен втік до спальні. Відчинивши двері, військові побачили двох дружин терориста, що закривали його від куль. Поруч стояв автомат, але бін Ладен не встиг до нього дотягтися - спецпризначенці застрелили його на місці.
У Білому домі, де за операцією стежили в режимі реального часу, стало тихо. We got him, нарешті вимовив Барак Обама - "Ми взяли його".
Але це був не кінець.
Від Ісламської держави - знову до талібів
У травні 2015 року республіканець Джеб Буш сподівався піти стопами старшого брата і висунути свою кандидатуру в президенти.
У рамках передвиборчого туру Буш приїхав до містечка Ріно, штат Невада. Він переконував присутніх, що рішення Барака Обами вивести війська з Іраку призвело до підйому "Ісламської держави".
До 2014 року ІД захопила землі на півночі Іраку, зокрема Мосул - друге за розміром місто країни. Американцям довелося повернути військових в країну. У 2015 році самопроголошений халіфат охопив від 70 до 90 тисяч квадратних кілометрів у Сирії та Іраку. Бойовики влаштовували теракти по всьому світу.
На зустрічі з Джебом Бушем 19-річна студентка університету Невади Айві Зідріх не витримала:
- Ви стверджуєте, що ІДІЛ (стара назва Ісламської держави. - Ред.) з'явився, тому що ми йдемо з Близького Сходу. Але ІДІЛ виник як відповідь на дії коаліції, яка повалила іракський уряд. 30 тисяч людей, що служили в іракських збройних силах, втратили свої посади. Вони залишились без роботи і без грошей, а натомість мали доступ до зброї. Тому це ваш брат створив ІДІЛ.
Джеб Буш поплескав дівчину по плечу: "А де тут запитання?"
- Не треба мене повчати. Ви могли б просто відповісти на моє запитання.
- Повчати? Ух ти, - здивувався Джеб Буш і знову перевів розмову на Обаму.
У цій суперечці аналітики на боці студентки Айві Зідріх.
Операції американських військових нерідко призводили до численних жертв - це сприяло радикалізації місцевих, особливо молодого покоління, що виросло на війні й в оточенні насильства. Крім того, американці відразу розпустили армію Саддама Хусейна, залишивши майже півмільйона добре озброєних і натренованих солдатів без роботи. Багато з них потім стали успішними польовими командирами ІД. Вважають, що лідер "Ісламської держави" Абу-Бакр аль-Багдаді радикалізувався в ув'язненні в американському таборі Букка.
Захоплений у 2014 році Мосул вдалося відбити лише за три роки. На той час "війна з тероризмом" перейшла у спадок до нового американського лідера - Дональда Трампа.
У той час майже половина американців - 49% - вважали, що США не досягли своїх цілей в Афганістані. 35% позитивно оцінювали успіхи військових. Решта чіткої позиції не мали.
Угода з талібами
У лютому 2020 року в катарській Досі представники американської адміністрації зустрілися з талібами. "Талібан" дав дві найважливіші обіцянки: по-перше, розпочати мирні перемовини з афганським урядом, по-друге, припинити співпрацю з терористичними організаціями, насамперед - з "Аль-Каїдою". Обидві обіцянки дотримані не були.
Підпис до фото,
Спецпредставник США з Афганістану і керівник делегації талібівФахівці вважали цю угоду жахливою - було зрозуміло, що таліби не виконають свою частину угоди. Але американці тоді були надто заклопотані внутрішньополітичними проблемами - спочатку імпічментом, потім пандемією й економічними труднощами, тому на Афганістан звертали мало уваги.
"Трамп просто хотів піти з Афганістану, - каже Джон Болтон, радник Дональда Трампа з національної безпеки. - Він погодився з тим, що ми витратили на Афганістан надто багато грошей і часу. Хоча кілька років його переконували, що це наша страховка, що краще захищатися від тероризму в Афганістані, ніж на вулицях або в небі над Америкою, врешті-решт він вирішив, що хоче піти з Афганістану. І йому було все одно як".
Сам Болтон, за його словами, вмовляв президента цього не робити. Болтон вважав, що, залишивши військових в країні, США зможуть не лише стежити за талібами, але й значно краще розуміти стан справ у Пакистані та плани Ірану.
"Не думаю, що Трамп колись був проти піймання бен Ладена чи знищення "Аль-Каїди". Але він захопився ідеєю, що ядро Республіканської партії хоче покласти край нескінченній війні", - каже Болтон.
Коли американці обрали президентом Джо Байдена, США вже 20 років як воювали в Афганістані. Вже було витрачено понад два трильйони доларів. Вже загинули тисячі американських солдатів і десятки тисяч афганців.
Джо Байден висувався на посаду президента з обіцянкою все ж вивести війська з країни. В середині квітня 2021 року він оголосив: процес буде "впорядкованим" і завершиться до річниці 11 вересня.
"США, по суті, відмовилися від підходу "виведення військ в обмін на виконання умов угоди", і, я боюся, позбавили себе важелів, які ми могли б використовувати, щоб змусити талібів порвати з "Аль-Каїдою", - каже колишній радник Трампа з контртерористичних питань Нейтан Сейлз.
Влітку 2021 року Сейлз продовжує виправдовувати угоду свого колишнього шефа з "Талібаном". Він наполягає, що Трамп виводив би війська тільки в обмін на дотримання талібами їхніх зобов'язань. У разі порушення домовленості США могли б залишити в Афганістані кілька підрозділів. На думку Сейлза, за Трампа на сирійському досвіді військові США навчилися ефективно стримувати опонентів невеликими силами.
"Невелике угруповання з пілотованих та безпілотних літальних апаратів, а також лише декількох тисяч військових на землі могли б чинити істотний тиск на "Аль-Каїду" й перешкодити терористам знову отримати притулок в Афганістані", - вважає Сейлз.
Адмірал Джеймс Ставрідіс, колишній головнокомандувач силами НАТО, не згоден: "Якби Трампа переобрали, ми б у будь-якому випадку вийшли з Афганістану. Швидше за все, навіть ще раніше".
У США за останній місяць провели відразу кілька опитувань громадської думки і з'ясували, що від 53 до 63% респондентів - залежно від постановки питання - в цілому підтримують виведення військ з Іраку. Але те, як саме відбувалася евакуація, не схвалюють 74% американців.
Незавершена війна
За два десятиліття афганську проблему не вдалося вирішити нікому. Джордж Буш був занадто захоплений Іраком. Барак Обама назвав Ірак помилкою, але почав збільшувати, а потім скорочувати контингент в Афганістані. Дональд Трамп підписав з талібами несподівану угоду. Джо Байден спробував мирно вивести війська з Афганістану, але в підсумку йому довелося взяти на себе відповідальність за хаос, в якому військові евакуювали людей з Кабула.
"Американці, особливо молодь, сприймають те, що відбувається в Афганістані, як конфлікт, який не можна завершити. Вони вважають, що США не здобудуть там перемоги, тому що знають, скільки людей було вбито й поранено в цій війні. Американська громадськість була готова до виходу з Афганістану", - каже колишня заступниця держсекретаря Роуз Геттемюллер.
Але американці не були готові до такого виходу. Як і напередодні 11 вересня 2001 року, "Талібан" знову при владі, знову встановлює в країні свої порядки і як і раніше зберігає тісні зв'язки з "Аль-Каїдою", що організувала теракти, з яких усе почалося.
Виходить, що війну з терором виграти не можна?
"Її точно не можна виграти тільки за допомогою жорсткої сили, - вважає адмірал Ставрідіс. - Але поєднання жорсткої і м'якої сили - інструментів дипломатії, економічної допомоги, освіти - може значно знизити загрозу тероризму".
Попри все, Ставрідіс упевнений, що світ став безпечнішим за останні двадцять років - в основному завдяки розгрому "Аль-Каїди", уцілілі бойовики якої зараз зосереджені на виживанні.
З його оцінкою не згоден британський експерт Королівського інституту оборонних досліджень Пол О'Ніл, який служив у королівських військово-повітряних силах і в Іраку, і в Афганістані:
"Я вважаю, що через 20 років після 11 вересня світ не став безпечнішим. Можна успішно боротися з тероризмом, і держави роблять це протягом століть. Але, мені здається, термін "війна з терором" вводить в оману, так само як і термін "війна з наркотиками". По-перше, війна має на увазі, що існують дуже чіткі цілі і буде якийсь кінець цієї війни. Але тероризм - це нескінченне явище. І армія - не найкращий інструмент для вирішення завдань у цій сфері. Військові заточені для вирішення кінцевих і конкретних завдань. І якщо поставити їм безстрокову мету - на кшталт війни з терором - починаються проблеми".
"Мені здається, помилка була в тому, що ми вкладали дуже багато коштів у військових Афганістану й Іраку, але робили абсолютно недостатньо для розвитку поліції, судової і юридичної системи цих країн. А тільки такі інститути мають відомий нам позитивний досвід боротьби з тероризмом у тих чи інших країнах", - резюмує О'Ніл.
"Ми в набагато кращому становищі, ніж 20 років тому, - переконаний американець Нейтан Сейлз. - США і наші партнери по НАТО розробили набір інструментів, які можна використовувати для боротьби з тероризмом. Це не тільки безпілотники або загони спецназу. Прокурори країн коаліції вчать юристів у неспокійних регіонах, допомагають їм обробляти докази, знайдені на полях битв, і радять, як краще представляти ці докази в суді. Американські експерти-прикордонники зустрічаються з працівниками аеропортів у країнах Африки і вчать їх аналізувати пасажирів, які проходять через пункти огляду, допомагають їм визначати потенційно небезпечних мандрівників. Нічого з цього не існувало 20 років тому".
Чи втручатися в глобальні процеси - чи переслідувати тільки національні інтереси? Чаша терезів у голові політиків схиляється то в один бік, то в інший, вважає Пол О'Ніл.
"Коли глобальні конфлікти завершуються, країни повертаються до своїх національних інтересів. За цим ідуть роки миру й відносного спокою. І тоді політики починають помічати, що в світі відбуваються жахливі речі. Вони вирішують, що потрібно втрутитися, і спочатку все йде досить добре. А потім раптом все йде не дуже добре. Тоді політики знову повертаються до вирішення питань, безпосередньо пов'язаних з національними інтересами", - описує О'Ніл події в Афганістані.
- ФБР знало організатора терактів 11 вересня. Чому його не зупинили
- "Як 11 вересня назавжди змінило моє життя"
В Іраку американці досягли головної мети - повалення режиму Саддама Хусейна, але піти з країни не могли ще довгі роки. В Афганістані американці не добилися жодної з поставлених цілей, якщо не брати до уваги ліквідації організатора терактів 11 вересня Осами бін Ладена. Встановити демократію в Афганістані не вдалося. Перемогти глобальний тероризм - теж. Влада знову в руках талібів, а США поспіхом евакуювали з країни персонал і військових - в надії, що за ці роки навчилися запобігати терактам, і 11 вересня не повториться.
Редактор: Поліна Романова
Оформлення: Олеся Волкова
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!