Після вступу України до ЄС усі митні пости на західному кордоні доведеться ліквідувати. На фото – відкриття КПП "Угринів-Долгобичув" з Польщею у 2014 роціУспішні та "страшні" українці: чи є загрози від вступу до ЄС для експорту та держбюджету
Чи витримає український бізнес конкуренцію з європейським при вступі країни до ЄС?
Хто кого боїться – українські підприємці конкуренції з сильнішими європейцями чи бізнес у ЄС – напливу української продукції?
Чи не вб'є перехід на європейські вимоги усі головні переваги українських виробників? Адже завжди є ризик, що вступ до Євросоюзу стане не лише можливістю, але й шоком для конкретної компанії.
І разом із тим – чи витримає бюджет України цей перехід? Адже початок роботи митного союзу між Україною та ЄС повинен майже обнулити одне з ключових джерел бюджетних надходжень.
Відповіді на ці питання значною мірою залежатимуть від перебігу перемовин про вступ України до ЄС (не тільки щодо перехідних періодів, а й щодо креативності у втіленні Києвом окремих євродиректив).
"ЄвроПравда" продовжує цикл публікацій "Кухня євроінтеграції".
Вони підготовлені на основі закритих обговорень з урядом під час підготовки до перемовин з ЄС, а всі цитати у цій статті належать українським урядовцям, які безпосередньо долучені до процесу. Зважаючи на чутливість теми, ми наводимо їхні слова без зазначення авторства.
Ми вже публікували матеріал про стан справ у кластері "Основи", в якому йдеться про реформи в царині правосуддя та держуправління; про очікувані зміни в транспортній сфері, які стосуватимуться ледь не кожного українця, про створення спільного ринку з ЄС та загальні наслідки цього для українського бізнесу.
Та секторальні зміни, важливі для бізнесу, передбачені також іншими главами. Зокрема, у третьому кластері "Конкурентоздатність та інклюзивний розвиток", який став темою ще одного закритого обговорення – про яке ми розповідаємо у цій статті.
Хто кого боїться?
Теза, що українські компанії не здатні конкурувати з європейськими, була досить поширеною і до початку повномасштабної війни, хоча на практиці чимало виробників експортували товари до ЄС і прекрасно почувалися.
Колись одним з важливих аргументів тих, хто бачив українські товари достатньо конкурентними, була дешева робоча сила в Україні. Зараз, через війну, цей фактор фактично нівельований – не лише через зростання вартості робочих рук, а й передусім через їхній дефіцит. Втім, урядовці, що брали участь у дискусії, переконують, що українські компанії не лише зберегли, а й наростили конкретність, що підтверджує і зростання кількості експортерів.
Здатність витримувати конкуренцію – один з ключових параметрів готовності держави до вступу. Але у нього є і зворотний бік.
"Коли ми демонструємо свою конкурентоспроможність, це чомусь з боку європейського бізнесу викликає більше роздратування, аніж захвату", – напівжартома кажуть в уряді.
Найбільш яскравий приклад цього – український агроекспорт (зміни, що чекають на аграрну сферу, будуть темою окремої публікації "ЄП"), де успіхи українських компаній призвели до протестів фермерів з ЄС і навіть блокування кордону.
Проте подібне ставлення відчувають і компанії з інших секторів, де Україна традиційно має потужні позиції: "Ми пишаємося успіхом наших металургів та говоримо, що завдяки їм Євросоюз може посилити свою стратегічну автономію, але бачимо, що металурги з ЄС цьому не дуже раді".
Щоправда, є в Україні й інша оцінка.
В уряді є бажання просити у ЄС перехідного періоду і для української промисловості, яка подекуди продовжує працювати на радянській базі. "У нас є такі складні галузі, які залишилися пострадянськими, а тому потребуватимуть тимчасового перехідного періоду, який дасть змогу максимально адаптуватися до європейського ринку", – визнає один з урядовців.
У тому числі про це просять ті, кого в ЄС вже зараз сприймають як конкурентів.
Так, за словами урядовця, що поділився цими даними, найбільше запитів про перехідні періоди до Кабміну надходять від металургів, а також від цементної галузі.
Це означатиме, що попереду – непрості дискусії, на яких Україна має довести, що запити її бізнесу обґрунтовані. У частині випадків це, напевно, не вийде зробити, адже чимало підприємств адаптуються до майбутніх вимог вже зараз.
Зокрема, ті виробництва, які релокувалися зі сходу країни і у процесі релокації проводять модернізацію. Звісно, вже з урахуванням умов майбутнього членства у ЄС.
Здобути чи не загубити?
Навіть ті урядовці, які відстоюють перехідні періоди, визнають: у частини європейських бізнесів є підстави стерегтися української конкуренції – і це не є взаємно виключними речами. "Український бізнес вже є цілком конкурентними. І це багато кого лякає. А наше завдання полягає в тому, щоб у процесі вступу ми не втратили цю конкурентність", – каже один з українських переговірників. І нагадує, що Україна проходить цей шлях далеко не першою.
У кожній з хвиль розширення приєднання нової економіки до спільного ринку ставало викликом для частини бізнесів у ЄС – і це саме по собі не створює блок для вступу.
Крім того, на щастя, серед європосадовців є чимало тих, хто розуміє: у підсумку приєднання України та її бізнесів посилить економіку Євросоюзу.
Хоча є і ті, хто уникає змін.
"Ті, хто захищає більшу торговельну відкритість для України, використовують слова "конкурентоспроможність" та "ефективність". Це – слова у вжитку тих, хто любить Україну. Але є й ті, хто нас не любить. Вони кажуть: нафіг нам ваша ефективність, нам треба субсидії і гарно жити", – визнають в уряді.
Як наслідок, переговори з питань конкурентоспроможності фактично відбуватимуться на двох рівнях – формальному, а одночасно – у вигляді пояснень того, що Україна не лише не зашкодить економіці ЄС, а й доповнюватиме та посилюватиме її.
Між тим на руку Україні грають також нові зміни в економічному курсі ЄС. Насамперед – бажання мінімізувати економічну залежність від Китаю та інших недемократичних країн.
Перебрати роль Китаю та підлаштуватися під політики ЄС
Важливий аргумент на користь України – нинішній курс ЄС на стратегічну автономію.
Цей курс означає, що Європа прагне якомога більше спиратися на своїх виробників. Україна тут може стати суттєвим посиленням для Євросоюзу.
"Наразі ми готуємо оновлену промислову стратегію України. І тут ми виходимо якраз з інтересів переважно наших практичних партнерів – ми поєднуємо те, що потрібно Україні, і те, що потрібно їм", – розповідають в уряді.
Головна мета тут – сприяти включенню українських компаній у європейські промислові ланцюги: "Так ми, по-перше, досягнемо значно більшої ефективності для нашої промисловості.
А по-друге, і це для нас не менш важливо, партнери України почнуть бачили в нашій промисловості не конкурента, а партнера, а також можливу альтернативу постачальникам з Китаю".
Щоправда, тут є одна проблема – в ЄС конкурентна політика зараз розглядається в контексті зеленого переходу. А відповідно, Україні треба навчитися вписувати свою промислову політику в пріоритети ЄС. І це – виклик не лише для держави, а й для українських бізнесів.
В уряді скаржаться, що стратегічного бачення часом бракує навіть великим компаніям – які, наприклад не враховують навіть у своїх свіжих стратегіях існування вуглецевого податку в ЄС, цілей скорочення викидів тощо.
Переконати Брюссель у тому, що пасивність бізнесів у цьому питанні навіть у 2025-му виправдовує подовження якихсь перехідних періодів, буде нелегко.
Загалом бізнесу часто бракує усвідомлення, що Україна дійсно йде у ЄС.
Це відчувають і урядовці, коли спілкуються з українськими виробниками та переконують їх почати або розширити експорт до Євросоюзу.
"Часом від бізнесу ми чуємо такі запити, що здається, ніби питають не серйозно. Наприклад, коли на якусь продукцію немає жодних обмежень, її можна вільно продавати до ЄС – а бізнес приходить з претензією: "Чому про нас забули, де наша квота?" Поясненню про те, що квоти немає, це ж добре, ідіть і торгуйте – спершу не повірили. Кажуть: ні, нам треба чітко розуміти, скільки тонн ми можемо продати до ЄС", – ділиться досвідом такого спілкування один з представників урядової команди.
Втім, це лише засвідчує, що прямий діалог з бізнесом і далі потрібний та є найбільш ефективним. Ще не у всіх виробників з'явилося усвідомлення того, що Україна йде до повністю вільної торгівлі з ЄС і що вже час готуватися до повноцінного вступу.
У промисловості більше цього розуміння має прийти після того, як Україна зрештою підпише угоду ACAA – так званий "промисловий безвіз". Втім, щоб цей механізм повноцінно запрацював, держава має забезпечити роботу лабораторій та сертифікаційних центрів, висновки яких будуть прийматися у ЄС.
Виклик митного союзу
І нарешті, ще один розділ, який безпосередньо стосується бізнесу – це створення митного союзу. Звичайно, йдеться не про путінський Митний союз з РФ, Білоруссю та Казахстаном), а про повну лібералізацію торгівлі з ЄС, яка має замінити чинний режим вільної торгівлі, що діє за Угодою про асоціацію.
Попри те, що ця перспектива все ще залишається неблизькою, за переговорною главою "Митний союз" Україна має один із найвищих ступенів готовності. У щорічному звіті про розширення ЄК оцінила його на 4 бали з 5. А у Брюсселі на переговорах українським партнерам кажуть, що Україна вже втілила близько 80% необхідного законодавства.
Завершити роботу над рештою 20% завдань за цією главою в уряді сподіваються у найближчі місяці.
Втім, роботи все ще достатньо.
"У нас залишається дуже великий блок завдань, які нам треба зробити, щоб довести спроможність формувати єдину митну територію, єдиний митний союз із ЄС", – визнає один зі співрозмовників "ЄвроПравди".
Окрім митного законодавства, будуть оцінюватися IT-системи, які забезпечують виконання зазначеного законодавства, а головне – спроможність української митниці забезпечити виконання цього законодавства.
Це все вкрай принципово для ЄС, адже після набуття Україною членства український кордон стане зовнішнім кордоном Європейського Союзу. А неготовність України до роботи у єдиному митному просторі створила б чималі проблеми всьому Євросоюзу.
В найгіршому випадку ЄС ризикує отримати величезну діру на своєму кордоні з усіма наслідками.
Тож ЄС буде прискіпливо дивитися на виконання Україною домашнього завдання за цим розділом, щоб убезпечити себе від такого сценарію.
Що це означає для українського бізнесу?
Після вступу до ЄС нові митні ставки можуть бути благом для частини українських компаній, але злом – для іншої частини. Як приклад, мита на експорт до США для України встановлені на рівні 10%, і це нижче за мита експортерів з ЄС (15% для більшості товарних ліній, але за деякими позиціями вище – наприклад, 25%)
Втім, одночасно це означає, що митна політика стане більше передбачуваною. Після вступу України до ЄС перегляд мит буде проводитися не так спонтанно, як часом буває зараз, а бізнес матиме час для адаптації.
І це – саме те, чого так не вистачає українському бізнесу. А мита на торгівлю всередині ЄС – обнуляться.
Тому є всі підстави сподіватися, що ці зміни в цілому підуть на користь українським підприємцям.
Та водночас входження України в ЄС несе чималі ризики для українського бюджету.
Бюджет більше не збиратиме митних платежів з товарів, що походять з країн Євросоюзу – адже ми станемо однією митною територією, а митні пункти на кордоні з ЄС – просто зникнуть.
Крім того, українська митниця автоматично стане частиною митної інфраструктури ЄС. За її правилами, 75% митних надходжень Україна мусить перераховувати у бюджет ЄС, і лише чверть – залишати собі.
Нагадаємо, після нашого вступу в ЄС (очікувано, разом із Молдовою) Україна матиме сухопутний кордон лише з двома країнами поза ЄС – Росією та Білоруссю. І невідомо, чи буде повноцінно відновлена торгівля з ними.
В уряді вже порахували: якщо зараз митні платежі забезпечували 35–45% всіх бюджетних надходжень, то після вступу до ЄС цей показник може впасти до 1%.
І це – виклик, який може мати вплив на всю країну і на який уряду доведеться знайти відповідь у найближчі роки.
Автори: Юрій Панченко, Сергій Сидоренко,
редактори "Європейської правди"