10 нових книжок квітня
Віледж обирає книжки місяця та пояснює, чому їх варто читати
Художня література
«Бідолашні створіння»
Аласдер Ґрей
#книголав, Переклад з англ. О. Оксенич
Роман «Бідолашні створіння» шотландського письменника Аласдера Ґрея – чисте літературне задоволення, якщо, звісно, ви любите постмодернізм. Написана 1992 року, книжка є іронічним переосмисленням готичного роману жахів «Франкенштейн» (1818 р.) Мері Шеллі й має стільки смислових надбудов, скільки подужає вхопити ерудиція читача. Між іншим, екранізація роману, яку здійснив Йоргос Лантімос 2023-го, зібравши зірковий акторський склад, а потім – і врожай нагород, не передає всю глибину книжки, бо позбавлена літературної гри першоджерела. Тож порівняти ці два твори мистецтва однозначно варто.
Порушуючи питання обмежених прав жінок, колоніальної політики, релігії, засад патріархального суспільства, соціальної нерівності, Аласдер Ґрей створює захопливу інтелектуальну оповідь, запитуючи: то хто ж із персонажів книжки насправді ті бідолашні створіння? «Більшість людей в Англії, та й у Шотландії теж, навчені бути чужими інструментами», – каже геніальний лікар, але вигнанець серед людей Богвін Бакстер. Він створює прекрасну Беллу, яку вчить бути вільною, а тому не перешкоджає її пригодам і внутрішнім пошукам. Вона ж порушує усталені норми моралі, жахаючись лицемірства суспільства. Втім, може, й не було ніякої жінки з мозком ненародженої дитини? Раптом це вигадка ще одного персонажа книжки, Арчибальда Максвічнема, який просто заздрив успіхам власної дружини? Цю загадку й доведеться розгадати читачу.
«Китовий плин»
Елізабет ОʼКоннор
«Ще одну сторінку», Переклад з англ. О. Чернікової
Коли роман пише авторка з докторським ступенем з англійської літератури, слід чекати чогось цікавого й вигадливого. «Китовий плин», хоч і є дебютом Елізабет ОʼКоннор, виправдав очікування. Збалансувавши емоційну глибину з умисно спрощеною оповіддю, авторка створила гіпнотичне дослідження ізоляції, суспільно-політичних і навіть промислових змін, пробудження особистості. Події роману відбуваються на віддаленому валлійському острові, незадовго до початку Другої світової війни. Його головна героїня й оповідачка, 18-річна Манод, замкнена в колі родинних обов’язків і усталеного життя місця, де народилася. Кит, що викидається на берег, приносить у будні Манод передчуття змін.
Невдовзі на острів прибувають антропологи з великої землі – Едвард та Джоан. Вони дають дівчині надію, заохочуючи до навчання та переїзду. Втім, їхні добрі наміри виявляться оманою, що водночас розчарує Манод, але й переконає дівчину в тому, що лише вона сама може визначати своє майбутнє… Якщо аналізувати глибше, то «Китовий плин» – це роман і про колоніальний погляд на культуру, і про циклічність життя, і про обмеження ролі жінки в суспільстві, і про зіткнення традиції з модерністю. Елізабет ОʼКоннор наповнює свій твір літературними алюзіями, наприклад, на «Мобі Діка» Мелвілла, звертається до популярного образу острова як місця, що спонукає до самоаналізу, грає зі стилями оповіді. Все разом створює оповідь, що засвідчує талант авторки, за творчістю якої хочеться стежити й надалі.
«Свиняча Голова»
Берґтора Снайбйорнсдоттір
«Видавництво», Переклад з ісл. В. Кривоноса
«Свиняча Голова» – дебют у великій прозі сучасної ісландської письменниці Берґтори Снайбйорнсдоттір, що в оригіналі вийшов 2019 року. Книжка здобула кілька знакових літературних премій країни, а тепер доступна й українському читачу. Роман Снайбйорнсдоттір – плетиво з розповідей про різних людей, чиї долі перетинаються. Він порушує доволі широке коло тем: від ізольованості людини з інвалідністю до труднощів адаптації мігрантів, від прагнення родинного тепла до заперечення кохання, що суперечить усталеним нормам суспільства.
Берґтора Снайбйорнсдоттір пише лаконічно, зваживши кожне слово, але водночас змістовно. Авторка майстерно вибудовує структуру твору, тому його звучання видається гармонійно сповненим емоційних частин, інтерлюдій, аж до кульмінації. Роман «Свиняча Голова» має кілька центральних персонажів: чоловіка з інвалідністю на прізвисько Свиняча Голова, який довго мешкав із матірʼю, а після її смерті, страждаючи від самотності, звернувся до шлюбної агенції, що підібрала йому супутницю життя з Китаю, щоправда, з дитиною; Гелену – матір, змучену післяпологовою депресією, колишню прихильницю вільного кохання й випадкового сексу, яку змінила зустріч із майбутнім чоловіком; і нарешті Хлопчину – китайського хлопчика, названого сина Свинячої Голови, який опиниться в родині Гелени, ледь не зруйнувавши її. Сюжет закручено добре, несподіванок у книжці вистачає. Тому роман «Свиняча Голова» інтригуватиме й триматиме в напрузі до останньої сторінки.
«Собака Фальконе»
Даріо Левантіно
«Видавництво Анетти Антоненко», Переклад з італ. Л. Котляр
«Собака Фальконе» – роман популярного італійського письменника, проза, що залишає по собі неоднозначне враження. Якщо ставитися до книжки, оповідачем якої є вуличний пес Уччо з Палермо, як до художньої літератури для дорослого читача, то, здається, що автор примітизував визначену ним самим мету твору – «змусити читача замислитися над цінністю мужності». Оповідь Даріо Левантіно більшу частину роману не вирізняється сюжетною складністю, розвитком характерів персонажів, конфліктами. Тут усе просто: є пес, йому живеться несолодко, але якось щастить потоваришувати з головним борцем із мафією – суддею Фальконе, тож Уччо стає свідком складної роботи свого названого татуся. Як і годиться псові, він знаходить кохану, але залишається відданим своїй людині, аж поки не стається найстрашніше…
Ледь не весь твір читач перебуватиме в очікуванні певної знакової події, яка має нарешті пояснити, що ж було приховано за простотою оповіді. Коли ж кульмінація нарешті настає, симпатія й жаль до Уччо (бо він собака, як їх можна не любити!) заступають усі інші висновки, зокрема й щодо мужності. Втім, як зазначено на сайті видавництва, 2024 року книжку висували на Премію Стреґа, чи не найпрестижнішу в Італії, в категорії книг для дітей і підлітків. Після цього факту можна з полегшенням знизити планку й не так вимогливо ставитися до роману, насолодившись його атмосферністю.
«Багаття долі»
Оділь Бує
«Фабула», Переклад зі фр. С. Орлової
Історичний роман «Багаття долі» французької письменниці Оділь Бує – це адаптація однойменного серіалу. Події фільму й книжки засновані на реальній трагедії: 4 травня 1897 року в Парижі спалахнула пожежа під час благодійного ярмарку, в якій загинуло понад 120 людей, переважно жінок-аристократок. На цьому тлі розгортаються долі чотирьох головних героїнь: Аліси де Жансан, молодої представниці буржуазії, яка стикається з жорстокою правдою життя, Одетти де Ла Тремуй – жінки, змушеної протистояти зраді та насильству у власній родині, Емеліни, анархістки, що вчиняє теракт на ярмарку, але несподівано змінюється під впливом подій, і Люсіль, амбітної журналістки-феміністки.
Роман, на відміну від серіалу, більше уваги приділяє внутрішнім монологам, психологічним нюансам і соціальним контекстам. Якщо фільм фокусується на динаміці подій, книжка дозволяє зануритися в особисту трансформацію героїнь, в контрасти між класами, статями та переконаннями. «Багаття долі» має сильні жіночі образи, динамічний сюжет, актуальну тематику пошуку жінками свого шляху. Так, деякі сцени здаватимуться надто кінематографічними, але це додає драматизму й легко пояснюється історією створення книжки.
Нон-фікшн
«Тролейбус номер 15. Подорож у близьке минуле»
Наталка Діденко
«Видавництво Старого Лева»
Ліричні мемуари, ніжна, іронічна й жива карта особистого Києва – усе це про книжку «Тролейбус номер 15. Подорож у близьке минуле»української метеорологині, телеведучої й блогерки Наталки Діденко. Авторка виводить читача на зупинки, які зникли з мапи чи нині відомі вже під іншими назвами, але залишились у її серці сформованим образом. Письменниця створює оповідь про колективний досвід покоління, що дорослішало в середині 1970-х, між дефіцитом і дивовижами імпорту, між сиропом з автомата і черевиками «ришельє».
«Печерський міст», «Площа Лесі Українки», «Будинок подарунків», «Оптика» – за кожною назвою зупинки ховаються епізоди з минулого, подані щиро, атмосферно – з найдрібнішими деталями. Авторка звертається до минувщини з іронією, часом – із легкою досадою на власну слабкість, яку провокували умови життя із системною абсурдністю, знайомою кожному, хто пам’ятає радянське дитинство або юність. Наталка Діденко створила книжку, в якій особисті спогади співіснують із широким культурним горизонтом. Її тролейбус їде точно за маршрутом – маршрутом пам’яті, де кожна зупинка є влучною розповіддю про те, ким ми були, ким стали, і що втратили, чи здобули, по дорозі. Звісно, «Тролейбус номер 15» – це зізнання в любові Києву, який в авторки асоціюється з каштанами, тополями, бузком, вербами та липами, Вічному Києву, який ніколи не спить і не боїться змінюватися.
«Щоденник одного генія»
Сальвадор Далі
«Лабораторія», Переклад з фр. І. Рябчія
«Ця книга має на меті довести, що повсякдення генія – його сон, їжа, екстази, нігті, пчихи, кров, його життя та смерть – у корені відрізняється від решти людства», – так починає щоденник Сальвадор Далі, без зайвої скромності зауважуючи, що генієм він є сам. «Ба більше – єдиним генієм, якому випала унікальна нагода взяти шлюб із геніальною Галою – єдиною міфічною жінкою нашого часу». З цих рядків уже зрозуміло, що книжка буде сповнена оригінальності митця, іронії й гумором, крізь які уважний читач побачить справжнього Далі – вразливого, емоційного та залюбленого в мистецтво.
«Щоденник одного генія» охоплює період із 1952 до 1963 року, хоча автор починає оповідь з юності, описуючи, як на його світогляд впливав батько і Ніцше… Немає сенсу переказувати віхи життя видатного митця, майстра епатажу. Головне – розуміти, що книжка Сальвадора Далі – це теж мистецтво, твір, у якому є осяяння й суперечності, абсурдні та зворушливі моменти. Автор пише про сни, Бога, Ґалу, каталонську кухню, вуса, мух, безсмертя… і, звісно, про себе – завжди й насамперед про себе. Далі ставить себе в центрі Всесвіту, і, як не дивно, часом у цьому культі виникає справжність. Він іде туди, куди інші не наважуються й глянути. Якщо остаточно піддатися чарівності генія, то можна сміливо констатувати, що його книжка єманіфестом віри в силу індивідуальності й творчості.
«Людині під силу. Сімсот років гуманістичного вільнодумства, допитливості та надії»
Сара Бейквелл
Vivat, Переклад з англ. Я. Войтка
Сара Бейквелл, британська письменниця та викладачка, вирішила охопити величезний період від 14 століття до нашого часу, щоб розповісти про тих, хто зробив внесок у розвиток гуманістичної думки. Чому це важливо нині? Можливо, тому, що світ дедалі стрімкіше скочується до поляризації, нетерпимості й дезінформації, а знання про гуманізм як традицію думки, що наголошує на цінності людського життя, співчуття та свободи, стає життєво необхідним. Сара Бейквелл у книжці «Людині під силу» звертається до ідей Петрарки й Еразма Роттердамського, Едварда Форстера й Зори Ніл Герстон, які розвивали гуманістичну думку в різних країнах і століттях. Авторка переповідає історії їхніх ідей, показуючи, як вони ставали особистими відповідями на ті чи інші виклики доби. Хтось із цих мислителів прославляв людську гідність, хтось відстоював моральний вибір без опори на надприродне, але всіх єднала віра в силу людини.
«Я гуманіст, а це почасти означає, що я намагаюся поводитися пристойно, не сподіваючись на винагороду чи покарання після смерті», – писав Курт Воннеґут, ніби резюмуючи всі спроби дати визначення поняттю, що вийшло за межі тільки філософії. Книжка Бейквелл – цікаве читво для тих, хто полюбляє тримати свою ерудицію в тонусі, і головне – це нагадування про кращі людські поривання й запрошення до розмови про їхній вплив.
«Баугауз»
Френк Вітфорд
ArtHuss, Переклад з англ. Н. Плахоти
«За короткий час свого існування Баугауз – на краще чи на гірше – спричинив революцію в художній освіті, вплив якої відчувається й донині», – з цими словами авторитетного британського історика мистецтва, письменника, лектора Френка Вітфорда не посперечаєшся. Феномену легендарної мистецької школи дослідник присвятив книжку, вперше опубліковану 1984-го. В ній – історія Європи, мистецтва, масштабних змін у суспільстві Старого світу, спричинених Промисловою революцією. Френк Вітфорд приділяє увагу передумовам виникнення Баугаузу, пояснюючи, що сформувало цілі, які ставила перед собою школа: урятувати всі види мистецтва від ізоляції; підвищити статут ремесел до рівня «красних мистецтв»; створити «постійний контакт між лідерами ремесел і галузей промисловості країни».
Тож книжка Френка Вітфорда крок за кроком розповідає про заснування Баугаузу: від вибору назви й місця розташування до створення спільноти, до якої в різний час входили, наприклад, видатні художники й теоретики Василь Кандинський і Ласло Могой-Надь. Вітфорд акцентує, що попри задекларовані прагнення ідеального мистецького середовища навчальні експерименти школи не завжди їм відповідали, а утопічне бачення нової культури нерідко розбивалося об політичні й економічні виклики епохи. Саме ця критична оптика робить книжку Френка Вітфорда цінною, адже не тільки знайомить з історією школи, але й спонукає до рефлексії, зокрема щодо цілей художньої освіти сьогодні.
«Немає поганих частин. Як відновити цілісність і вилікуватися від травм»
Річард Шварц
«Наш Формат», Переклад з англ. А. Марховської
Доктор філософії, сімейний психолог Річард Шварц переконаний, що популярне нині життя в стилі невпинної цілеспрямованості, матеріалістичності та конкуренції завдає великої шкоди психічному здоровʼю та стосункам людей. Науковець зауважує, що «ми всі в одному човні – планетарній системі життєзабезпечення», тому людство потребує нової поведінкової парадигми, в якій на першому місці стояли б доброта та взаємоповʼязаність. Тоді ми всі «зможемо нарешті перейти від его-, родино- й етноцентризму до видо-, біо- і планетоцентризму». Маючи на меті такі масштабні перетворення, Річард Шварц у своїй книжці пропонує «ключі до оптимістичного світогляду й набір практик, які допоможуть досягти потрібних змін».
Видання «Немає поганих частин» охоплює теми психічного здоров’я, внутрішніх конфліктів, травми, духовності та глобальної відповідальності. Шварц поєднує психологічну модель IFS із гуманістичними ідеалами. Його підхід полягає в поєднанні методів терапії із закликом до культурної трансформації, цілісного й співчутливого життя – з любовʼю до себе й до світу. Книжка мотивує не боротися з «темними» частинами, а вислухати їх. Адже шлях до гармонії починається з прийняття себе.