Навіть критики визнавали – "недипломат" Гренелл відносно успішно виконував поставлені Трампом завдання. Прибічник "миру" коштом Києва: хто такий Річард Гренелл, якому Трамп може доручити Україну
"Недипломат" – так у 2019 році, підсумовуючи перші вісім місяців роботи Річарда Гренелла послом США в Німеччині, писало видання Politico.
Дещо іронічна характеристика, якщо врахувати, що більшу частину роботи в адміністрації Дональда Трампа (та й карʼєри на держслужбі в принципі) Гренелл провів саме в дипломатичній ролі.
З іншого боку, членів обох адміністрацій обраного президента США обʼєднує безумовна лояльність до шефа і (бажано) вміння приносити результати.
Річарду Гренеллу не бракує ані першого, ані другого. Як і вміння добиватися результату за будь-яку ціну.
Реклама:
Саме тому його ім'я зараз постійно згадують у контексті можливого призначення на різні посади у команді Дональда Трампа.
А остання інформація "відправляє" його на вкрай важливу для нас посаду – спеціального представника президента США з питань російсько-української війни.
Тим важливіше детально познайомитися з цим дійсно непересічним членом команди Трампа.
Кар'єра до Трампа
58-річний союзник Трампа, випускник Школи державного управління імені Кеннеді при Гарвардському університеті, практично всю професійну карʼєру присвятив роботі в республіканських штабах та адміністраціях.
До першої офіційної роботи в Білому домі – на посаді директора з комунікацій та публічної дипломатії представництва США при ООН, де він протримався рекордні вісім років, – Гренелл попрацював у президентській кампанії сенатора-республіканця Джона Маккейна (за іронією долі – затятого критика Трампа).
Інша іронія долі: послом США при ООН у 2005-2006 роках (коли Гренелл ще працював у місії) був Джон Болтон – майбутній радник Трампа з нацбезпеки, а згодом – також його запеклий критик.
Після ООН Гренелл також попрацював речником президентської кампанії сенатора Мітта Ромні (так, ви правильно вгадали – і він також стане критиком Трампа і єдиним республіканцем, хто проголосував за перший імпічмент у Сенаті).
А після програшу Ромні Бараку Обамі Гренелл дописував у консервативні ЗМІ, був гостем Fox News і заробляв на життя політичним консалтингом через компанію Capitol Media Partners. Якийсь час на сайті компанії відкрито писали, що її клієнтами були представники, приміром, Ірану, Казахстану та Китаю.
Були в компанії Гренелла клієнти і в Європі, до того ж дуже знайомі й українським читачам.
У 2016 році вона отримала понад 103 тисячі доларів від угорського уряду для піар-супроводу.
Інший клієнт Гренелла – колишній премʼєр-міністр Молдови олігарх Влад Плахотнюк, фігурант сумнозвісної гучної справи про виведення мільярда молдовських леїв із банківської системи країни.
Шлях від критики до лояльності
Шлях до серця Дональда Трампа у Річарда Гренелла нагадує майбутнього віцепрезидента Джей Ді Венса: від неприйняття до лоялізму.
Гренелл не був винятком, коли у 2016 році критикував майбутнього президента США. Та заради справедливості, його критика була ще досить стриманою.
Мабуть, найбільш інкримінуючим буде нині видалений твіт Гренелла зі словами:
"Думаєте, Трамп знає про зовнішню політику? Однозначно, тоді ви – тупі".
Водночас він зрештою підтримав саме Трампа як найбільш перспективного кандидата в президенти США.
Ну а вже після виборів – регулярно писав про Трампа схвальні твіти й хвалив його на Fox News. І так перетворився на повного лояліста тодішнього американського президента.
Починаючи від розслідування щодо втручання Росії у вибори 2016 року і завершуючи оскаржуванням перемоги Джо Байдена на виборах 2020-го – тут Гренелл завжди був (і є) на боці свого шефа.
Ймовірно, саме з цієї причини Трамп і вирішив запросити його до своєї адміністрації у 2017 році.
Серед посад, які Гренеллу нібито планували запропонувати, був і посол при ООН, та зрештою ця роль відійшла Ніккі Гейлі, а сам він мав би вирушити послом у Німеччину.
Мав би – тому що схвалення його кандидатури в Сенаті затяглося на добрі вісім місяців. А все через неповторний стиль коментування всього у соцмережах, де Гренелл зовсім себе не стримує й вступає в конфронтацію з політичними опонентами й журналістами, які, на його думку, надто критикують Трампа і республіканців.
Приміром, про захоплення Мішель Обами спортом Гренелл писав приблизно так: "потом обливається на килимі у Східній кімнаті (це зала для урочистих прийняттів Білого дому)".
Ще до затвердження в Сенаті Гренелл не бачив нічого поганого в тому, аби відверто коментувати німецьку внутрішню та зовнішню політику – наприклад, закликаючи Берлін долучитися до ударів по Сирії.
Цей твіт уже видалений – як і багато інших, найбільш суперечливих твітів, тож історія інтернету здебільшого памʼятає лише обурення ними в Сенаті під час затвердження кандидатури посла в Німеччині.
Посол, який погрожує
Зрештою, у травні 2018-го Річард Гренелл почав свою дипломатичну службу.
І не зрадив собі: не встигнувши як слід освоїтись на новому місці, почав ганити німецькі компанії, які ведуть бізнес з Іраном (якраз того місяця, нагадаємо, Трамп вивів США з іранської ядерної угоди).
Далі – погрожував вивести американські війська з ФРН через будівництво "Північного потоку-2" та недостатні витрати на оборону.
Коментувати внутрішню політику Гренелл не припинив – наприклад, у червні 2018 року ледь не прямо закликав підтримати крайні праві партії Європи (що можна розцінювати як втручання у внутрішні справи держав і порушення Віденської конвенції про дипломатичні зносини). Годі й казати про міграційну політику Меркель.
Щодо недипломатичності Гренелла загалом усе зрозуміло.
Але навіть критики визнавали: "недипломат" відносно успішно виконував поставлені Трампом завдання.
Адже німецькі компанії справді скоротили ділові операції з Іраном, Берлін почав говорити про збільшення оборонних витрат, та й з "Північним потоком-2" справа почала рухатись у позитивний для України бік (аж до санкцій наприкінці 2019-го).
Зрештою, хай як німецький мейнстримний політикум (і провідні ЗМІ – почитайте тільки розгромний профайл у Spiegel) не переварював Гренелла, та той факт, що він наближений до Трампа і висловлює його погляди, змушував рахуватися з американським послом.
Іншим "дипломатичним" епізодом у карʼєрі Гренелла стало його призначення спецпредставником з питань Сербії та Косова.
Якийсь час він поєднував ці дві посади, поки з середини 2020 року не став очільником Національного розвідувального агентства США. Того самого, куди нині номінували Тулсі Габбард.
У своїй роботі спецпредставника Гренелл дотримувався цілковито Трампового підходу укладання "вигідних економічних угод" замість нескінченних переговорів про "нормалізацію" відносин.
Таку угоду справді підписали у вересні 2020 року у Білому домі (українські читачі можуть згадати вульгарний випад пресаташе МЗС Росії Марії Захарової в бік сербського президента Александара Вучича, через який потім перепрошував особисто Путін).
Тоді ЗМІ писали, що через невигідні для Косова економічні положення угоди премʼєр Альбін Курті був змушений подати у відставку.
А безпосередню роль у цьому зіграв начебто Гренелл, який погрожував Курті виведенням миротворців США з Косова, якщо той не погодиться на угоду.
"Тіньовий" держсекретар
Річард Гренелл підтвердив свою лояльність Трампу й після його програшу на виборах 2020-го: допомагав оскаржувати результати голосування в Неваді (хоча сам не вірив у фальсифікації) та залишився в його найближчому оточенні протягом роботи адміністрації Байдена.
Останніми роками він був фактично "тіньовим" держсекретарем, подорожуючи різними країнами за дорученням експрезидента США.
"Балканський" досвід Гренелла став у пригоді родині Трампа.
Коли його зять Джаред Кушнер вирішив придбати зруйновану в бомбардуваннях НАТО 1999 року штаб-квартиру югославської армії та побудувати там готельний комплекс, його супроводжував не хто інший, як колишній спецпредставник з питань Сербії та Косова.
До слова, бізнес-амбіції сімʼї Трампа також поширюються й на Албанію, де планується будівництво туристичних обʼєктів.
Гренелл також був долучений до організації зустрічі Дональда Трампа й турецького лідера Реджепа Таїпа Ердогана минулого року під час тижня високого рівня Генеральної асамблеї ООН – але її зрештою скасували з міркувань безпеки.
На початку року він ледь не втручався в роботу Державного департаменту у Гватемалі, де підтримав наміри крайніх правих зірвати інавгурацію обраного ліберального президента Бернардо Аревало, бо той нібито сфальсифікував результати (якщо це вам щось нагадує, то ви не одні такі).
Та й в останній рік президентської виборчої кампанії Річард Гренелл дуже багато говорив про зовнішню політику США та роботу Держдепу. Наприклад, що державний секретар повинен бути "сучим сином".
Не дивно, що Гренеллу пророкували цю посаду – він чудово впорався з цією роллю в Німеччині. Але Трамп висунув на очільника Державного департаменту сенатора від Флориди Марко Рубіо.
З іншого боку, днями у ЗМІ припустили, що Гренелл може отримати іншу і потенційно не менш впливову посаду в Білому домі – спецпредставника з питань російсько-української війни.
Про створення подібної посади вже писали; а головне, вона якраз лягає в логіку Трампа домогтись якнайшвидшого "завершення війни в Україні" шляхом переговорів.
І Гренелл виглядає цілком підходящою кандидатурою для вирішення цього завдання.
За крок до "українського" призначення
Що можна очікувати від Гренелла, якщо він все ж отримає посаду спецпредставника? Про його актуальні погляди на Україну ми знаємо не так багато – зрештою, українським кейсом Гренелл досі не займався.
У 2023 році він згадав війну в Україні в контексті загальної критики американської дипломатії: "Зараз нам потрібна дипломатія з м'язами. Нам потрібно припинити висміювати жорстких дипломатів. Те, що ми бачимо на прикладі України, свідчить про те, що коли дипломати зазнають невдачі, приходять війна і конфлікт".
Більш конкретним Гренелл був цього літа на круглому столі Bloomberg, коли ділився власними поглядами на варіанти розвʼязання війни в Україні. Тоді з його вуст пролунала пропозиція про створення "автономних регіонів" з одночасним збереженням територіальної цілісності України як складова майбутньої мирної угоди.
Відтоді про "автономії" заговорив і, приміром, Джей Ді Венс, та сам Гренелл зумисне не вдавався до конкретики, сказавши, що "над деталями треба працювати".
Інший пункт "мирних пропозицій" Гренелла полягав у відмові запрошувати Україну в НАТО найближчим часом.
"Ми повинні бути чесними щодо того, чи приймаємо ми нових членів до НАТО, чи ні. Ми не повинні приймати до клубу нових людей, якщо нинішні члени клубу не сплачують свою справедливу частку", – образно висловився він, повторюючи давню критику Трампа про недостатні витрати на оборону.
Іронічно, що ще у 2014 році Гренелл якраз критикував адміністрацію Обами за надміру мʼяку реакцію на російське вторгнення в Україну та пропонував запросити Київ у НАТО, розширити протиракетний щит на сході Європи та… збільшити фінансування "Радіо Свобода" (вочевидь, для протидії російській пропаганді).
Хай там як, усі ключові ставленики майбутньої адміністрації Трампа, як уже писала "ЄвроПравда", насамперед лояльні обраному президенту США – і так само коригували або змінювали свої погляди під його впливом.
Та якщо зрештою Річард Гренелл стане спецпредставником з питань російсько-української війни, в цьому буде щонайменше одна іронія – цього разу для росіян.
Гренелл – відкритий гей, ще до адміністрації Трампа підтримував легалізацію одностатевих шлюбів, а в його адміністрації очолював зусилля з декриміналізації гомосексуальності в усьому світі.
Гренелл навіть називав Трампа "найбільш прогейським президентом в історії США" (щодо чого можна, звісно, сперечатися).
Але можна уявити, як росіянам з їхніми "традиційними цінностями" буде вестися на переговорах з людиною, яка ці "цінності" в їхніх же очах і заперечує.
Автор: Олег Павлюк,
журналіст "Європейської правди"