Передвиборчий мітинг політсили Дональда Туска "Громадянська коаліція". Варшава, 4 червня 2024 рокуДональд Туск набирає вагу для країни. Неочевидні наслідки польських євровиборів для ЄС та України
Вибори до Європарламенту вже завершилися, проте численні коментарі та оцінки їхніх результатів досі хвилями цунамі поширюються в європейських та світових ЗМІ. Їхні автори продовжують аналізувати можливі наслідки рішень виборців – громадян країн Європейського Союзу.
Адже ні в кого немає сумнівів, що вони матимуть фундаментальне значення для найважливіших питань – майбутнього Європейського Союзу (а отже, і його подальшої допомоги Україні), а також процесу розширення.
Як завжди буває, є і хороші, й погані новини.
Найприємніше те, що ультраправі сили не набрали на європейському форумі такої сили, як вони очікували. Коричнева хвиля не затопила Європарламент – нинішнє ліберально-лівоцентристське ядро й надалі контролюватиме більшість, необхідну для прийняття рішень.
Реклама:
Однак рішення ЄС залежатимуть не лише від розподілу голосів у Європарламенті. Ключову роль у діяльності Європейського Союзу відіграє Європейська рада, до складу якої входять лідери держав. А на державному рівні у багатьох випадках стався справжній політичний землетрус.
Проблеми у багатьох країнах, насамперед Франції та Німеччині, посилили роль Польщі в ЄС. Що може стати для України як проблемою, так і можливістю.
Що змінилося у Європі
Тріумф "Національного об’єднання" у Франції та болюча поразка партії Емманюеля Макрона спонукали президента розпустити парламент.
Результати перших опитувань перед анонсованими на 30 червня виборами свідчать про перевагу партії Марін Ле Пен – вона може розраховувати на 35% голосів. Втім, це не означає, що навіть якщо Ле Пен отримає такий результат, вона зможе сформувати майбутній уряд.
Макрон вже заявив, що не піде у відставку незалежно від результатів виборів. Це важлива заява, оскільки у французькій системі правління президент формує зовнішню та оборонну політику, а також має найважливішу прерогативу – використання ядерного арсеналу.
Тож загальний напрям французької політики, зокрема її проукраїнський вимір, не зміниться. Проте легітимність президента може змінитися та ослабнути, що буде використано як у Франції, так і на міжнародному рівні для підриву пропозицій Макрона.
На жаль, також послабилися і позиції німецького уряду та особисто канцлера Олафа Шольца.
Найважливіші партії коаліції, СДПН і "Зелені", досягли результатів, нижчих за і без того дуже низькі очікування. Натомість проросійська правопопулістська "Альтернатива для Німеччини" посіла друге місце в національному рейтингу.
Це досягнення певною мірою нівелює успіх ХДС/ХСС, яка з 29 місцями буде найбільшою силою в Європейській народній партії. Що, безсумнівно, зміцнює позиції Урсули фон дер Ляєн і робить її переобрання президентом Європейської комісії майже точним.
Прийнятний результат європейських виборів не означає автоматичного продовження політики попередньої Єврокомісії. Принаймні, поки не буде названо склад нової комісії та результати переговорів щодо розподілу функцій комісарів та віцепрезидентів.
Проте результат голосування в Німеччині чудово показує, від яких тонких факторів залежатиме майбутня європейська політика.
Будь-які спроби прогнозування мають враховувати розподіл влади в кожній європейській країні, адже їхні лідери формуватимуть Європейську раду та входитимуть до нової Єврокомісії.
І через Раду, і певною мірою через "своїх" уповноважених вони впливатимуть на процес прийняття рішень.
Та вже зараз ми можемо побачити деякі цікаві закономірності.
Ймовірно, Угорщина не змінить свою політику, але її прем'єр Віктор Орбан отримав сильного суперника на внутрішній арені – Петера Мадяра. Не лише за опитуваннями, а й у реальній політичній боротьбі Мадяр отримав підтримку 30% виборців.
Натомість керівна партія "Фідес", незважаючи на збереження лідерських позицій, мала найгірший результат за десятиліття. Сім голосів партії TISZA ("Тиса") Петера Мадяра, яка приєднається до Європейської народної партії, створять відчутну альтернативу урядовому наративу.
Одночасно з послабленням Віктора Орбана свої позиції суттєво посилили італійська прем’єрка Джорджія Мелоні та її партія "Брати Італії".
Мелоні, на відміну від Орбана чи навіть Маттео Сальвіні ("Ліга"), які суттєво послабилися на виборах, проводить проукраїнську та антиросійську політику.
І це дуже важливо, враховуючи важливість Італії в європейській політиці.
Перемога Туска
І хоча на детальний аналіз заслуговують результати виборів кожної європейської країни, зосередимося на Польщі. Адже результати євровиборів у цій країні дуже цікаві та матимуть значний вплив на майбутнє європейської політики.
"Громадянська коаліція" Дональда Туска, найсильніша партія владної коаліції, отримала найкращий результат з 37,1% підтримки та 21 місцем у Європарламенті. Це робить її другою силою в Європейській народній партії.
Натомість донедавна керівна партія "Право і справедливість" посіла друге місце з 36,2% і отримала 20 місць.
Різниця невелика, але має суттєве психологічне значення.
Партія Туска виграла вперше за понад десять років. Нагадаємо, що на парламентських виборах у жовтні минулого року "Право і справедливість" досягла найкращого результату, але не змогла сформувати уряд через нездатність побудувати коаліцію.
Перемога чинної коаліції зміцнює позиції Польщі та особисто Дональда Туска в європейській політиці.
На тлі послаблення позицій Емманюеля Макрона та Олафа Шольца Польща стає найнадійнішим у політичному плані учасником Веймарського трикутника.
Це гарна новина для України, громадянам якої не доводиться боятися зміни стратегічної підтримки Польщею її зусиль у війні з Росією.
Ця підтримка матиме прямий вимір, оскільки зараз тривають переговори щодо безпекової угоди між Польщею та Україною.
Однак не менш важливими будуть позитивна участь Польщі у формуванні проукраїнської політики Європейського Союзу та її вплив на інші політики Альянсу, зокрема в рамках НАТО.
Уряд Туска також заявляє про підтримку європейських прагнень України – і має в цьому підтримку більшості поляків.
Завдання для Варшави та Києва
Однак, на відміну від підтримки військової допомоги, ми не можемо бути певними у незмінності польського суспільного схвалення інтеграції України до ЄС.
Тривожними сигналами стали протести фермерів і вкрай болюча для України багатотижнева блокада прикордонних переходів.
Однією з причин свого гніву протестувальники назвали "нечесну" конкуренцію з боку українського аграрного сектора. Варто додати, що з такими вимогами солідаризувалися майже 80% поляків.
Польські фермери, а до них перевізники – це лише анонс мобілізації груп інтересів, які відчують загрозу конкуренції з боку України.
Саме так було і під час спроб Польщі стати членом ЄС. Ірландці боялися польських фермерів, французи – польських сантехніків.
І хоча ці побоювання виявилися марними, тим не менш, вони використовувалися і будуть використовуватися в боротьбі за інтереси. Навіть у тих випадках, коли вони не підкріплені суттєвими аргументами.
Аграрії перекрили кордон на початку цього року, хоча перевезення сільгосппродукції через кордони з Польщею скоротилося майже до нуля. Тому що насправді фермери не боролися з українською конкуренцією, вони просто хотіли змусити уряд прийняти найкращі рішення для забезпечення рентабельності їхнього виробництва.
Ці складнощі реальної політики повинні розуміти не лише політики в Польщі, а й їхні колеги з України.
Після виборів до Європарламенту відкривається новий етап формування політики Європейського Союзу, в якому Польща відіграватиме дуже важливу роль.
Звичайно, польський уряд використовуватиме цю позицію насамперед для реалізації своїх національних інтересів, тобто зміцнення безпеки та умов для економічного розвитку країни.
Європейський Союз як простір безпеки та розвитку – одне з ключових гасел, яке у квітні, виступаючи у Сеймі, озвучив міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський.
У цьому ракурсі важливо правильно декларувати польську політику щодо України, як з точки зору підтримки війни, так і підтримки європейських прагнень. Зокрема, що розширення Європейського Союзу за рахунок України означатиме для Польщі розширення сфери безпеки та розвитку.
Але це не просто політичне гасло, а стратегічна програма, наповнена конкретними аргументами, які можна протиставити гаслам груп інтересів, які бояться або використовують на свою користь побоювання щодо євроінтеграції України.
Не варто сподіватися на те, що таку стратегічну програму розроблятимуть лише політики. Це завдання для експертних груп і аналітичних центрів з Польщі та України.
На щастя, така робота вже ведеться, яскравою ілюстрацією чого є черговий форум "Україна – Польща", організований Міжнародним фондом "Відродження" у Києві та Варшавським фондом Стефана Баторія.
Автор: Едвін Бендик,
президент Фундації Стефана Баторія (Варшава)