Лукашенко і ненависний український Майдан. Рік білоруського протесту
Більше 4690 кримінальних справ, 610 політв'язнів, 35 тисяч затриманих по всій країні, сотні людей з важкими ушкодженнями та пораненнями, кілька убитих демонстрантів – або на вулиці, або при нез'ясованих обставинах, розвалений опозиційний рух. Ось це і є перший наочний результат білоруських протестів, які спочатку були нав'язані людям як мирні акції – в чому, до речі, і полягала ключова помилка. Підсумок – Лукашенко. І цим все сказано.
Втім, є те, що викликає певну надію у білорусів і, відповідно, остах у самого режиму. Білоруські протести, що почалися в ніч на 10 серпня 2020 року, геть знищили міф про те, що влада Олександра Лукашенка тримається на любові народу. Вона базується виключно на силі, на КДБ. Вона зберігається за рахунок російських грошей і тої силової білоруської вертикалі, яка була створена за рахунок цих коштів з РФ. Та й не тільки коштів. Адже не варто забувати, що і сам Лукашенко зміг обійняти пост глави держави в липні 1994 року завдяки діям російських (а насправді все ще радянських) спецслужб.
І ось цього міфу про всенародну любов тепер не існує. І підтримки, яку з таким запалом на кожних виборах домальовували Лукашенку, який вічно боявся цієї незрозумілої третини негативно налаштованого до нього населення, тепер теж немає. Тому що заради утримання влади режим пішов на знищення власного народу. А білоруси нарешті побачили, що реальна підтримка Лукашенка – не народ, а силовики. Зігнані мітинги бюджетників – гарна технологія, однак вона не захистить від праведного гніву істинних демонстрантів.
Фото: Протесты в Минске / Радыё СвабодаГоловний підсумок року білоруських протестів – зірвані маски. І Лукашенко, розуміючи, що цієї «всенародної любові» під 100% більше немає, що є тотальна і повсюдна ненависть, яка рано чи пізно виллється в реальний бунт, створює з країни справжній концтабір. Бракує в'язниць? – нові поставимо. Люди незадоволені? – будемо катувати і саджати. Так живе Республіка Білорусь останній рік. Хоча насправді вона так живе з 1994 року, просто раніше режим не показував своє реальне обличчя так відкрито.
Багато хто звинувачує білоруський народ у тому, що ці мільйони людей, що вийшли на вулиці десятків міст РБ, не змогли зняти Лукашенко. Звичайно, дівчатка в білих стрічках і хлопці, які залазили на лавочки без кед, люди похилого віку, які несуть квіти і плакати, позбавити країну від диктатури не можуть.
Якщо говорити про планування і направлення протестного потенціалу, то тут провина лежить не на народі, який не звик мільйонами виходити на вулиці і влаштовувати акції непокори. Вина – на білоруській опозиції, а точніше – на певних її діячах. Тому що «мирний протест» – це слоган білоруських силовиків, яким легше відловлювати поодинці людей з бантами в квартирах і дворах. Тому що ці «опозиціонери» зупиняли десятки тисяч демонстрантів від звільнення заручників і в'язнів з білоруських СІЗО. І саме вони винні в тому, що ті, хто кинувся до ізоляторів, були в подальшому побиті або посаджені. Тому що була створена, за прикладом демонстрацій на Болотній в Москві, координаційна рада, ключове завдання якої було розсипатися і поділити протестний рух, як хімічну речовину, на фракції. Тому що, як і в 2011 – 2013 роках в російській столиці, окремі лідери в Білорусі виводили людей на вулиці, які були нашпиговані камерами спостереження.
Білоруси тримають портрети політв’язнів під час опозиційного мітингу, присвяченого неофіційному Дню Свободи в Мінську, Білорусь, 24 березня 2013 р.Тепер опозиційний рух складається з різношерстої маси – хтось перебуває за гратами, хтось – у вигнанні за кордоном, хтось пішов на угоду з режимом, показавши реальне своє обличчя, а хтось займається самопіаром. Дехто співпрацює з білоруськими силовиками, а дехто – з російським капіталом, а є і ті, які й далі готові продовжувати боротися за ідею. Мінський протест був знищений так, як колись і московський – за допомогою силовиків і окремих «координаторів», які сиділи всередині опозиційного штабу.
Саме тому Лукашенко не просто залишився, а посилив свою владу в Білорусі – вже в той момент, коли та сама влада трималася на волосині. Саме звідси викрадення літака в повітряному просторі РБ з іноземними громадянами і цирк з одним із творців телеграм-каналу NEXTA Романом Протасевичем. Звідси і спецоперації білоруських силовиків в суміжних країнах. Звідси знищення реально опозиційних ЗМІ та переслідування своїх же спортсменів.
Втім, Лукашенко скинув маску не тільки перед білоруським, а й перед українським народом. Українці теж любили Олександра Григоровича. Чого тільки варті ці постійні маніпулятивні соціологічні рейтинги, в яких Лукашенко випереджав в популярності навіть діючих українських керівників.
Тепер практично кожен в Україні розуміє, що від Білорусі і від її режиму йде реальна загроза. І Лукашенко це підтверджує своїми заявами в ході прес-конференції, сказаними в день річниці провалу президентських виборів і протестних акцій 2020 року. Адже це він говорить, що готовий з Путіним в будь-яку хвилину «поставити Україну на коліна протягом доби».
Та й це його слова: «Ось ви дострибаєтеся до того, що я одного разу ризикну і переступлю кордон без зброї, і у мене буде не 40% українців [які підтримують мене], а мінімум 90%. І ми Україну повернемо».
Фото: скрін відеоКиєву явно демонструють, що готові на радикальні дії з північної частини українського кордону. Лукашенко дає гарантії, що білоруси першими не розв'яжуть війни з Україною. Однак він не дає гарантій того, що Білорусь не стане місцем для російських провокацій на північній частині українського кордону. Тому й говорить, що Україна – загроза національній безпеці Білорусі.
Яку ж Україну хоче повернути Лукашенко? Україну без двох майданів і революцій. Тому що тільки в мовчазній державі можна малювати собі 90% підтримки. Тому що майдан для будь-якого подібного режиму – єдина пряма загроза. Тому що, якби в Україні не було б протестів, їх би не було і в Білорусі – так думає Лукашенко. Та й Путін.
І насправді для Лукашенко реальною загрозою, як вірно зауважив Віталій Портников, є російський президент, Кремль. Адже вже немає ніякої маневреності між РФ та Заходом, цієї третьої маски, а є виняткова покора волі російського керівництва. Тепер режим Лукашенка залежить від грошей, публічної підтримки і силовиків з Росії. Тому що потенціал у білорусів для реального бунту вже є. І це розуміють всі. Зокрема й Кремль та його спецслужби. Вони ж можуть прибрати режим, замінивши на свій.
Про це, до речі, потрібно вже думати Україні.