Символ війни у В'єтнамі: що лишилось за кадром "Страти в Сайгоні"
Матеріал 18+
Серія фото Едді Адамса, де зафіксовані події за хвилину до вбивстваЗастереження: матеріал містить зображення, які можуть шокувати і не призначені для дітей.
Фотожурналіст Едді Адамс зафіксував один із найвідоміших образів війни у В'єтнамі - момент страти серед хаосу, що панував в Сайгоні під час "новорічного наступу" комуністичної армії 1968 року.
Це зображення принесло йому довічну славу і разом з нею - довічні докори сумління, пише оглядач ВВС Джеймс Джеффрі.
Короткий пістолет вже дав віддачу в плече стрільця, і голова в'язня відкинулася в бік від удару кулі.
На обличчі солдата застигла гримаса жаху від того, що відбувається.
Не можна не відчути жах, відразу і почуття провини під час погляду на цю фотографію - адже ти знаєш, що дивишся на людську смерть.
Фахівці з балістики стверджують, що це фото, відоме під назвою "Страта в Сайгоні", показує саме ту мікросекунду, коли куля потрапила в череп.
- Сорок років падіння Сайгона: факти про війну у В'єтнамі
- Прем'єр В'єтнаму заявив про злочини США під час війни
Зображення, зроблене Едді Адамсом 1 лютого 1968 року, вважають одним із найбільш знакових образів війни у В'єтнамі, що вплинув на її результат.
Начальник поліції Південного В'єтнаму, генерал Нгуєн Нгок Лоан, стріляє у затриманого в'єтконгівця: це фото, яке передрукували тисячі разів, стало символом жорстокості й анархії. Воно підтвердило безглуздість цієї війни. А американці вкотре зрозуміли, що виграти цю війну неможливо.
AP/Briscoe Center for American History"Є щось у природі цього фото, що глибоко впливає на глядача і залишається з ним назавжди", - каже Бен Райт, директор з комунікацій у Центрі американської історії імені Дольфа Бріско.
Цей центр - частина Техаського університету - зберігає архів Адамса: фото, документи, листування.
"Кінозйомка цього ж моменту, хоч вона також дуже лякає, не викликає такого відчуття застиглої трагедії, неможливості й кошмару", - розмірковує пан Райт.
Але знімок не дав - і не міг дати - повної картини того, що відбувалося на вулицях Сайгона 1 лютого. За два дні до цього Народна армія В'єтнаму і В'єтконг почали Тетський наступ. Тет - довгий період новорічних свят, під час якого Південний В'єтнам не очікував військового удару з боку комуністичної Півночі.
Десятки міст на півдні країни були захоплені зненацька.
В Сайгоні відбувалися важкі вуличні бої, всюди панували хаос і паніка - в цей момент південнов'єтнамські солдати схопили командира загону в'єтконгівців Нгуєна Ван Лема біля тіл убитих жителів, яких було понад три десятки.
Пана Лема повели вулицею до генерала, і фоторепортер Адамс почав знімати, як ведуть полоненого. Генерал Лоан подивився на Лема, потім навів на нього пістолет.
"Я думав, він буде погрожувати йому, залякувати, - згадував згодом Едді Адамс, - і машинально підняв камеру і натиснув на кнопку".
Солдати Півдня були впевнені, що загін Лема вбивав цивільних, і його самого генерал вважав винним у смерті сім'ї свого службового товариша: дружини і шістьох дітей. Генерал натиснув на курок.
"Якщо ти будеш вагатися і не виконаєш свій обов'язок, люди не підуть за тобою у бій", - так генерал Лоан пояснив, чому раптово і без попередження застрелив полоненого.
AP/Briscoe Center for American HistoryУ перші 72 години після початку Тетського наступу комуністів генерал Лоан відіграв ключову роль в утриманні Сайгона. За свідченням американського полковника Тулліуса Акампори, який протягом двох років був військовим радником Лоана, той зібрав війська у кулак і не дав здати столицю. (Сайгон здався лише сім років потому).
Першим враженням Едді Адамса від генерала було - "холодний, бездушний вбивця". Але об'їхавши разом з ним всю країну, він змінив свою думку.
"Він - продукт сучасного В'єтнаму і свого часу", - говорив пан Адамс у репортажі.
За рік з невеликим Едді Адамс отримав за свою фотографію Пулітцерівську премію - найвищу нагороду у журналістиці.
Але ані цей успіх, ані вітання колег і президента Річарда Ніксона, ані листи від школярів з усієї Америки не могли заглушити щемливе почуттям провини і туги.
"Я отримував гроші за те, що показав, як одна людина вбиває іншу, - сказав пан Адамс на церемонії нагородження. - Два життя зруйновані, а заплатили мені. Герой - я".
Едді Адамс (праворуч) тримає Пулітцерівську медальАдамс і генерал Лоан продовжували спілкуватися і навіть товаришували після закінчення війни, коли генерал втік з В'єтнаму до США.
Після прибуття Нгуєна Нгок Лоана до США міграційна служба хотіла його депортувати - саме під впливом знаменитої світлини.
Вони зв'язалися з Едді Адамсом і попросили його дати свідчення проти пана Лоана. Фотограф погодився приїхати, але свідчення дав не проти, а на користь генерала. Він навіть виступив по телебаченню і розповів, за яких обставин зробив фото.
Врешті-решт конгрес скасував рішення про депортацію, і пану Лоану дозволили залишитися у США: він відкрив у передмісті Вашингтона ресторан, де подають гамбургери, піцу і в'єтнамські національні страви.
Кілька років потому Washington Post написала про нове життя генерала і оприлюднила зображення постарілого Лоана за стійкою ресторану: він посміхався і виглядав задоволеним.
Але минуле наздогнало його: коли публіка впізнала в ньому "сайгонського ката", бізнес пішов на спад, пану Лоану довелося піти на пенсію. Едді Адамс згадує, що коли востаннє відвідував його ресторан, у туалеті на стіні побачив образливі написи на адресу власника.
Редактор AP Гал Б'юелл, який 1968 року взяв фотографію Адамса, каже, що "Страта у Сайгоні" тримається в топі і 50 років потому, оскільки у стислому вигляді, в межах одного кадру, показує всю брутальність і жорстокість війни.
"Як всі культові знімки, вона увібрала в себе все те, що відбувалося до цього, фіксує момент сьогодення і показує нам смерть в майбутньому, яку гарантують всі війни".
Едді Адамс згодом отримав ще понад 500 нагород за свої фотороботи та зробив блискучу кар'єру. Серед його моделей були Рональд Рейган, Фідель Кастро й інші відомі громадські та політичні діячі.
Свою в'єтнамську фотографію він згадував недобрим словом. Коли Нгуєн Нгок Лоан помер 1998 року від раку, Едді Адамс написав: "На тому знімку - смерть двох людей. Генерал убив бійця В'єтконга; я вбив генерала своїм фотоапаратом".
Сам фотограф помер шість років потому.
***