Не дати Орбану шансу на вето: що чекає євроінтеграцію України у 2024 році
На що чекати після історичного рішення ЄС про відкриття переговорів про вступ?
Розуміючи процедури, принципи функціонування і календар ЄС, – багато чого можна прогнозувати з великою долею ймовірності.
Отже, календарний план євроінтеграції на 2024 рік:
1 лютого – саміт ЄС з затвердженням Ukraine Facility – 50 млрд євро для України на 2024-27 роки. За всіма джерелами, це рішення не має стати проблемою, навіть у випадку блокування Орбаном. На саміті у грудні просто ще не було узгоджено всіх фінансових та юридичних параметрів для варіанту Б, щоб схвалити цю підтримку повз угорське вето.
1 лютого всі країни-члени будуть готові приймати рішення без Орбана (хоча якщо він все-таки просто ще раз вийде на каву – то так буде технічно для всіх простіше).
До березня ми маємо виконати всі 4 додаткових вимоги Єврокомісії, сформульованих у звіті про розширення у листопаді цього року.
По суті, лишилась одна вимога - закон про лобізм. Але важливо, щоб він власне був таким, що обмежує лобізм в інтересах олігархів, а не громадську адвокаційну діяльність в інтересах суспільства.
У березні буде новий проміжний звіт Єврокомісії з оцінкою виконання додаткових вимог, і напевно одразу з рекомендацією щодо затвердження рамки переговорів (negotiating framework) з Україною.
Поки що не зрозуміло, чи у нашому випадку це буде рішення саме Європейської Ради (тобто саміту ЄС), чи все ж, як зазвичай, Ради ЄС (тобто міністрів).
Але у будь-якому разі – це рішення країн-членів, яке приймається консенсусом, тобто знову-таки може бути проблема угорського вето. Тому затвердження рамки переговорів - це наступне велике політичне рішення на нашому шляху до ЄС, яке може спробувати блокувати Орбан.
Далі, після затвердження переговорної рамки – орієнтовно кінець весни – мають офіційно відкритися переговори, тобто має бути проведена перша міжурядова конференція.
Також, залежно від того, що буде прописано у рамках переговорів - мають бути окремі рішення країн-членів про відкриття переговорних глав (загалом їх 35). Якщо буде та сама методологія, що у випадку Західних Балкан - то це окреме рішення Ради ЄС, тобто міністрів країн-членів (консенсусом!), для відкриття кожної глави.
Але можливо у нашій переговорній рамці вдасться відстояти інші підходи. Нам важливо було би відкрити якомога більше глав переговорів у І половині 2024 року.
Потім червень – вибори у Європарламент.
Далі – літо-осінь – вибори голови та членів Єврокомісії. Мандат нинішнього складу Єврокомісії спливає 31 жовтня 2024, до того часу має бути визначений склад нової.
Причому друга половина 2024 року – це час головування Угорщини у Раді ЄС.
Правда, головування у Раді ЄС не дає країні якогось більшого голосу – це лише більша можливість просувати якісь питання для обговорення і будувати консенсус з іншими країнами для ухвалення рішень.
А позаяк це буде як раз період "перезмінки" складу Європарламенту та Єврокомісії – то навряд в Угорщини вийде заблокувати якісь серйозні рішення. Хіба що може пригальмувати відкриття нових переговорних глав з Україною.
Або, ще краще - у переговорній рамці передбачити їх відкриття рішеннями Єврокомісії, та/або кваліфікованою більшістю країн-членів.
І половина 2025 року– головування Польщі у Раді ЄС. І це напевно буде час початку серйозної розмови про бюджет ЄС на наступні 7 років – 2028-2034.
Це буде справді важливий для нас процес, бо гроші на розширення, на прийняття України у склад ЄС мають бути передбачені у цьому новому 7-річному бюджеті.
Також можна спрогнозувати, як ітимуть ці переговори.
По-перше, ці переговори в основному будуть про темпи перейняття європейських стандартів / гармонізації нашого законодавства та секторальних політик з нормами та підходами ЄС.
Для початку, Єврокомісія проаналізує наше законодавство по кожній з глав переговорів – проведе так званий "скрінінг". На основі його результатів ЄС виставить вимоги по тому, що саме Україна має змінити у регулюванні цих сфер, і коли.
Ми муситимемо приймати всі ці вимоги, бо тут діє принцип take it or leave it – якщо хочеш вступати у клуб, то приймай його правила.
Торгуватися ми зможемо хіба що за перехідні періоди в окремих обґрунтованих випадках. Також, за фінансування – знову-таки, у плюс-мінус зрозумілому коридорі можливостей.
Для розуміння, що буде на виході цих переговорів – раджу ознайомитися з текстами договорів про вступ у попередніх випадках – розширень 2004 (Польща та інші), 2007 (Румунія і Болгарія), 2013 (Хорватія) років.
Завдяки впровадженню тимчасових заходів ЄС на підтримку України у час війни, фактично у 2022 році Україні було надано додаткові преференції з авансового приєднання до певних секторів спільного ринку – зокрема, у сільському господарстві (усунення тарифних квот), транспортних послугах (лібералізація автоперевезень), телекомунікаціях (вільний роумінг), свободи руху працівників (доступ до ринку праці для українських біженців, що отримали статус тимчасового захисту у країнах ЄС).
Тому зараз ЄС більше уваги звертатиме на заходи України з впровадження рівного playing field – правил конкуренції, соціальних, екологічних та технічних стандартів.
Якщо український бізнес думатиме стратегічно, то зрозуміє, що краще зараз якомога швидше готуватися і адаптуватися до цих вимог, ніж чекати, поки ЄС звинуватить Україну у недобросовісній конкуренції і почне блокувати доступ до Спільного ринку.
Адже Спільний ринок ЄС побудований на принципах "4 свобод" руху товарів, послуг, капіталів і людей за умови забезпечення рівного рівня конкуренції. Саме задля забезпечення цієї рівної конкуренції гравців на ринку з різних країн-членів законодавство ЄС встановлює певні спільні вимоги щодо мінімально прийнятного рівня екологічних, соціальних, технічних і т.д. стандартів.
Отже, як швидко просуватимуться переговори – залежатиме багато у чому від нас, наскільки швидко ми зможемо виконувати наближення нашого законодавства та його виконання до вимог ЄС.
Ми знову багато будемо чути про "відстоювання національних інтересів", "знищення вітчизняного виробника", "розорення малого та середнього бізнесу" і т.п. речі, які чули вже як мінімум двічі – при вступі України до СОТ у 2000-х і при укладенні Угоди про асоціацію з ЄС у 2010-х.
Хоча тоді "страшилки" переважно були про іноземних виробників, які мовляв завалять Україну своїми товарами, з якими власні виробники не зможуть конкурувати - а зараз будуть казати про "непідйомність" переходу наших виробників на європейські стандарти.
Цікаво, що переговори по ринку праці у нас можуть відрізнятися від попередніх прикладів розширення.
У попередніх розширеннях ЄС, переговори про свободу руху працівників завжди були складними, і зрештою передбачали тимчасові обмеження з боку низки країн-членів. Але у нашому випадку, так виглядає, що країни-члени ЄС скоріше будуть зацікавлені у втриманні українських біженців/працівників, які розвивають їхні економіки.
Переговорні розділи про fundamentals – питання боротьби з корупцією, судової реформи, прав людини тощо – будуть пріоритетними для ЄС. Скоріш за все, саме ці глави відкриють першими, а закриють останніми.
По цих питаннях вимоги ЄС підтримуватимуть МВФ зі своїми "структурними маяками" та США із своїми "бенчмарками реформ".
Тому "пропєтлять" ніяк не вийде - хоча навіть вже зараз, з прикладом Рахункової палати, очевидно, що будуть пробувати, і це викликатиме відверте нерозуміння і роздратування з боку ЄС.
Який, скоріш за все, буде тут додавати все нові і нові вимоги – бо бажатиме пересвідчитися, що українській політичній і правовій системі можна довіряти.
Також, якщо подивитися на наші поточні темпи, то можна прогнозувати, що ми не будемо готові до вступу до ЄС за 2 роки, як обіцяють урядовці.
Так, улітку 2022 були оптимістичні заяви про виконання 7 вимог ЄС, пов’язаних із кандидатським статусом України, вже до кінця 2022 року. По факту, вийшло до кінця 2023-го. І це були лише кілька вимог, а далі буде набагато більше.
Єврокомісія оцінила стан відповідності України по всіх секторах майбутніх переговорів у своєму листопадовому звіті. Якщо порівнювати ці оцінки з тими, які отримали країни Західних Балкан, – то видно, що ми зовсім їх не випереджаємо.
І якщо по тих кількох питаннях, де була політична увага, ми демонстрували прогрес – але по інших його не було.
Наприклад, у секторі транспорту, де Україна отримала доступ на ринок автоперевезень завдяки угоді про лібералізацію 2022 року, - Єврокомісія не побачила практично жодної динаміки наближення до стандартів ЄС за минулий рік.
І тому напевно покаже більше проблем і відповідно завдань, ніж листопадовий звіт Єврокомісії.
У свою чергу, бажання уряду швидко виконати вимоги ЄС може призводити до поспішного прийняття рішень без належної комунікації з цільовою аудиторією, врахування позицій зацікавлених сторін, залучення опозиції.
Яскравим прикладом такого сценарію було ухвалення законодавства про PEPів. З іншого боку, як показав приклад з ухваленням змін до законодавства про національні меншини, за наявності політичної волі, можна знайти консенсусні рішення навіть у дуже складних сферах.
Нам потрібно будувати цю стратегічну політичну єдність навколо питань інтеграції до ЄС, яка була у тих країнах (як Польща та інші), які успішно провели переговори та вступили у ЄС.
Підсумовуючи, проблему угорського вето ми не обійдемо, але це той елемент, на який ми практично не впливаємо.
Нашим завданням є збереження консенсусу "всі мінус Угорщина" країн-членів ЄС, а для цього Україна має демонструвати зразкове виконання всіх вимог по fundamentals і будувати якісний процес реформ по всіх секторах з залученням стейкхолдерів.
Крім того, вже треба починати комунікацію з бізнесом у країнах ЄС (щоб розвіяти страхи і показати можливості від інтеграції України), і готуватися до переговорів про майбутні бюджетні параметри нашого вступу у реформований ЄС – у якому, скоріш за все, буде переглянута спільна аграрна та регіональна політики ЄС, а також правила наповнення бюджету ЄС.
Все це непрості завдання, і багато що може піти не так. Ніхто не дасть гарантії, що переговори завершаться успішно, що їм на заваді не стане брак політичної волі з обох сторін.
Для України, яка інтегрується до ЄС під час війни, це величезний виклик – але також історичний шанс, який не можна змарнувати.
Адже зараз з'являється політичний мотиватор - мега-ціль вступу у ЄС, якої бракувало при виконанні Угоди про асоціацію - коли у принципі ми багато що теж взяли на себе, але можна було відверто не виконувати практично без будь-яких значних наслідків.
Тепер же можна сподіватися на пріоритетизацію всього масиву зобов'язань для вступу для всіх органів влади.
Стаття була вперше розміщена на facebook-сторінці автора та публікується з його дозволу
Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів
Дмитро Шульга Директор програми "Європа і світ" Міжнародного фонду "Відродження"