Чому деякі люди постійно спізнюються?
Getty ImagesНе завжди з неповаги чи розсіяності - часом причини набагато глибші, пояснює оглядачка BBC Capital.
Зізнаюсь: я часто спізнююсь. Хоча й намагаюся з цим боротися. Як не прикро, мені довелося кілька разів пересувати термін здачі цієї статті. Хотілося б удати, що це такий журналістський метод "вживання в роль", але ні.
Знаю, що я не одна. Всім нам знайомі такі люди: нянечка, яка завжди приходить запізно, колега, який затримує усі завдання принаймні на кілька годин, подруга, якій доводиться казати, нібито зустріч призначена на півгодини раніше, ніж насправді, щоб вона прийшла вчасно.
Мало які чужі недоліки так нас злять, як коли нас змушують чекати. Та, що б ви собі не думали, поки черговий раз нудитесь в очікуванні, навряд чи ваші друзі чи колеги спізнюються з простого егоїзму.
Якщо дослідити звичку запізнюватися з наукової точки зору, виявляється, за нею можуть стояти певні психологічні проблеми. Та, на щастя, ситуацію можна виправити.
Усвідомте, що змушує вас спізнюватись - це допоможе вам виправити поведінкуНі, спізнення не дорівнюють неповазі й лінощам
Про непунктуальних людей майже завжди складається негативне враження - але не завжди це справедливо.
"Легко зробити висновок, ніби ці люди неорганізовані, незібрані, грубі й неуважні до інших, - каже мешканка Лондона Герріет Меллотт, клінічний психолог і консультант когнітивно-поведінкового напрямку. - Поза моєю професійною діяльністю, спізнення мене надзвичайно дратують!"
Утім, звичка спізнюватись не заважає багатьом людям бути організованими (принаймні певною мірою) і дбати про те, щоб догоджати друзям, рідним чи начальству. Люди "з вадами пунктуальності" нерідко усвідомлюють, наскільки їхній недолік шкодить стосункам, репутації, кар'єрі чи матеріальному стану, соромляться його й тяжко страждають.
"Можливо, хтось і отримує задоволення від того, що змушує інших чекати. Втім, більшість людей спізнюватися не любить, - пише Діана ДеЛонзор у книжці "Ніколи більше не спізнюсь". - Але повільність - затятий ворог, якого надзвичайно важко здолати".
У спізнень бувають різні причини, але ніхто не любить відмовокВідмовки, відмовки
Деякі причини спізнень, особливо поодиноких, сприймаються в нашому суспільстві з розумінням - наприклад, нещасний випадок або хвороба.
Інші ж класифікуються як "відмовки" і мало кому подобаються.
Люди намагаються видати свою непунктуальність за "милу індивідуальну особливість" чи ознаку геніальності, несумісної з дріб'язковим стеженням за часом.
Хтось каже, що йому найкраще працюється в останню хвилину, інші ж посилаються на біологічні ритми, мовляв, я сова, а не жайворонок.
Джоанна, лондонська вчителька, яка не схотіла вказувати своє прізвище, вважає, що часом її сприймають як непунктуальну через банальне непорозуміння.
"Наприклад, мене запрошують у гості й кажуть: "Приходь після сьомої". А коли я приходжу о восьмій, господарі дратуються", - зітхає вона.
Можливо, регулярні спізнення - не ваша провина. Можливо, це ваш тип особистості.
Люди, що спізнюються, часто мають спільні риси характеру, такі як оптимізм, низький рівень самоконтролю, тривожність і любов до пригод, кажуть експерти.
Індивідуальні відмінності також впливають на те, як ми відчуваємо плин часу.
У 2001 році Джефф Конте, професор психології з Каліфорнійського університету в Сан-Дієго, провів експеримент, в якому поділив учасників на "тип А" (амбітні, схильні до конкуренції) та "тип Б" (творчі, вдумливі, схильні до досліджень).
Він попросив учасників, не користуючись годинником, засікти хвилину часу. Людям типу А здалося, ніби пройшла хвилина, в середньому за 58 секунд, а людям типу Б - за 77 секунд.
Згідно з дослідженням 2001 року, індивідуальні особливості людей впливають на сприйняття ними часуВаш найгірший ворог - ви самі
Люди, що спізнюються, "на диво схильні шкодити самі собі", пише Тім Урбан, блогер і оратор, який виголосив промову про зволікання на конференції TED і знайомий з цією проблемою з власного досвіду.
Він придумав для таких людей спеціальний термін - "ненормальні, що постійно спізнюються" (НПС).
Звісно, причини бувають різні, але дуже часто люди самі провокують проблему. Їх може стопорити надмірна увага до деталей, а також негативне передчуття: "Ой, зараз я спізнюся".
Джоанна наводить болісний для себе приклад: написання звітів про свою роботу.
"Я ніколи не вкладаюся у відведений час, і напевно, люди думають, що я недбало ставлюся до роботи, - каже вона. - Але насправді я обдумую ці звіти тижнями і дуже ретельно оцінюю успіхи кожної дитини. Втім, усі ці плюси перекреслює один мінус - невчасність".
Для деяких людей, спізнення - це "прояв певних труднощів у сфері психічного здоров'я чи неврологічних розладів", каже пані Меллотт.
Якщо ви постійно спізнюєтесь, друзі та колеги, можливо, думають, що ви не поважаєте їхній часВона наводить приклади: "Люди, що страждають на розлад тривожності, часто уникають певного типу ситуацій. Власники низької самооцінки критично оцінюють свої здібності, що може призводити до безкінечної перевірки власної роботи". Депресія ж зазвичай супроводжується браком енергії, і тоді людині ще складніше зрушити з місця.
Вправте собі мізки й приходьте вчасно?
Д-р Лінда Сападін, психолог з приватною практикою в Нью-Йорку і авторка книжки "Як побороти прокрастинацію в цифрову епоху", вважає, що звичка спізнюватись часто бере початок від "нав'язливих думок".
Якщо коротко, забарливі люди зосереджуються на страху, пов'язаному з подією, куди вони бояться не встигнути, чи терміном виконання роботи.
Не в стані подолати цей страх, вони роблять з нього відмовку - як правило, їй передує слово "але".
Наприклад: "Я хотіла прийти вчасно, але не знала, що вдягти"; "Я почав писати статтю, але боявся, що колеги її високо не оцінять".
"Важливо те, що йде після "але", - каже пані Сападін. Вона радить своїм клієнтам замінити "але" на "і". "Але" виражає опір і перепону, а "і" - перехід до розв'язку проблеми, - пояснює вона. - Тоді завдання вже менше їх лякає, і страх не заважає їм діяти".
Пані ДеЛонзор почала свій шлях до пунктуальності з того, що точно визначила причину своїх спізнень.
До цього, вона вже безліч разів намагалася виправитись, але безуспішно.
Та раптом вона усвідомила: насправді їй подобається той проміжок часу, коли доводиться вмикати максимальну швидкість. Зрозуміти й скоригувати це бажання - ось що їй допомогло.
"Розвиваючи в собі пунктуальність, я почала відчувати важливість того, щоб бути надійною людиною, - каже вона. - Невдовзі ця новознайдена якість стала для мене пріоритетом".
Якщо вам набридло чекати неквапних друзів, не чекайте; чітко обумовте, що буде наступного разу, коли вони спізнятьсяБуває, що рідні та друзі людини, яка спізнюється, більше не можуть цього терпіти. Деякі клієнти пані Сападін прийшли до неї, бо хтось із близьких оплатив їм консультацію чи курс.
А тепер слово підбадьорення для тих, хто втомився чекати: лише від вас залежить, з чим ви готові миритися.
"Замість того, щоб злитися чи журитися, ви можете зайняти впевнену позицію й провести межу, - каже пані Сападін. - Просто обговоріть з неквапним другом ваші дії наступного разу, коли він спізниться".
Наприклад, скажіть, що підете в кіно без нього, якщо він не з'явиться протягом десяти хвилин після призначеного часу.
Скажіть колезі, яка не здала свій розділ посібника вчасно, що наступного разу віддасте посібник у друк без її частини (ясно, що директор про це дізнається).
Для мене, поворотний момент настав тоді, коли моя хороша подруга не побоялася дати опір моїй безвідповідальності.
Ми домовились разом побігати в парку, і я спізнилася на годину. "З мене досить, - сказала вона. - Більше я з тобою про жодні зустрічі не домовлятимусь".
Це стало початком позитивних змін у моєму житті: я почала досліджувати причини своєї поведінки, працювати над собою, бути відповідальною перед іншими.
Як говорить приказка, "яке змалку, таке й до останку" - муки, в яких народжувалася ця стаття, свідчать про те, що виправлятися нелегко. Втім, наступного разу, коли хтось мене довго чекатиме, я обов'язково проаналізую причини своєї поведінки й постараюся щось змінити, бодай помалу.
Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Capital.