Мрія Сі Цзіньпіна. Як Китай прямує до лідерства
Україна нині намагається загравати з Китаєм. Водночас у Києві мало хто розуміє, як економіка КНР змінює увесь світ. Дехто – як от наші сусіди, Польща та Туреччина, – ефективно використовує співпрацю із Пекіном, розвиваючи з його допомогою свої регіональні можливості. А дехто – Білорусь, Чорногорія, Венесуела, до прикладу, – не змогли налагодити нормальні бізнес-відносини із КНР та встряли у китайську боргову пастку.
Нині Китай – найбільша економіка за купівельною спроможністю у світі, яка має довгострокову стратегію досягнення свого цивілізаційного лідерства на планеті. Зростання китайського впливу, у будь-якому разі, з часом вплине і на ситуацію в Україні. Тому слід точно розуміти, яку перед собою мету ставить КНР.
Інтернет-конференція президента Китаю Сі Цзіньпіна транслюється на екрані у місті Учжень, Китай, 23 листопада 2020Геостратегія Китаю та її прихована суть
На відміну від своїх попередників – генеральних секретарів Цзян Цземіня та Ху Цзіньтао, – чинний очільник Китаю Сі Цзіньпін, як тільки прийшов до влади у 2012 році, почав нову еру більш проактивної політики Пекіна.
Він відійшов від концепту «бути в тіні та очікувати свого часу», запропонованого ще Ден Сяопінем, та впровадив інший – «продемонструвати себе». У Китаї нова політична епоха отримала назву «період стратегічної можливості», а її ціллю була названа зміна світового порядку.
Хоча Ден Сяонпін казав: «Китай ніколи не буде супердержавою», яка претендуватиме на світову гегемонію, часи змінились, а Сі Цзіньпін порушив традицію зміни очільників держави та впровадив поправки до конституції, котрі дозволяють йому тривалий залишатися при владі.
Нова геостратегія Пекіна отримала назву «китайська мрія». Її основою стало «повернення сильного Китаю» на світову арену, – такою азійська країна була до початку війн із західними імперіями у 19-му сторіччі.
Сі Цзіньпін публічно не артикулював політичні цілі у своїй геостратегії, лише вказав, що його метою є становлення Китаю як повністю розвинутої країної (20% світового ВВП) у 2050 році.
Проте, вочевидь, справжнім смислом «китайської мрії» є відродження регіонального лідерства КНР в Азії й розповсюдження свого впливу на планеті, де тільки це є можливим – стати одним із геополітичних центрів світу.
По-перше, азійський міжнародний політичний порядок існував протягом 2000 років, задовго до приходу європейців, та ґрунтувався на ієрархії і моралі. Його політичним та економічним ядром був Китай. Це надає Пекіну впевненості у діях щодо відновлення своїх історичних позиції.
Китайський суднобудівний завод Yangzijiang Shipbuilding Group, Цзяньцзінь, 18 жовтня 2018 р.По-друге, Китай прагне використовувати непрямі засоби впливу для досягнення політичних цілей, зокрема й фінансові інструменти. Стаючи економічним центром Азії, підписавши Всебічне регіональне економічне партнерство у 2020 році та створивши найбільшу у світі зону вільної торгівлі, Пекін набирає політичну регіональну вагу.
По-третє, Китай в інших регіонах світу, нарощуючи вплив, прагне задовольнити свої прагматичні економічні інтереси, такі як: імпорт різноманітної сировини та продуктів харчування.
Інструменти примусу
Для досягнення геополітичних результатів у Китаю є цілий набір економічних механізмів.
Перше – надання запозичень країнам з низьким кредитним рейтингом, котрі потім будуть не в змозі повернути борги та розплачуватимуться з Пекіном передачею якихось активів чи лояльністю до його політики. Приклади – Єгипет та Чорногорія;
Друге – закриття доступу на свій ринок іншій державі чи зупинка власних поставок на ринок тієї країни з ціллю політичного тиску на неї. Приклади – Японія та Південна Корея.
Третє – економічна допомога країнам, котрі перебувають під міжнародними санкціями, для поліпшення відносин із ними. Приклади – Росія та Іран.
Четверте – використання поставок вакцини проти COVID-19. Приклади – Сербія та Україна (згідно з інформацією західних ЗМІ, Пекін використав саме тему поставок вакцин до України аби спонукати останню відкликати підпис з документу щодо розслідування порушення прав людини у КНР).
26 травня з Китаю в Україну прибула четверта партія (500 тисяч доз) із загального контракту на 1 млн 900 тис. доз вакцини CoronaVac для профілактики COVID-19.Китайські маневри
Найяскравішими прикладами заходів Пекіну щодо зміни світового економічного порядку, як мінімум в межах Євразії, стали ініціатива «Один Пояс, Один Шлях» (ОПОП) та створення своєї власної глобальної фінансової інституції «Азійський Інфраструктурний Інвестиційний Банк» (АІІБ).
Загалом сама ідея про необхідність інфраструктурного інвестування в Азії актуальна: визначено, що регіон потребує $8 трлн у ключову інфраструктуру для підтримки його економічного розвитку.
Пекін став лідером на цьому напрямку, розпочавши ОПОП у 2013 році. Китай мав на меті досягти три глобальні цілі.
По-перше, створивши транзитну інфраструктуру, відкрити нові ринки збуту для своїх товарів.
По-друге, експортувати свою здатність будувати інфраструктуру, враховуючи кризу перевиробництва в самому Китаї: Пекін видавав позику урядам інших держав, на ці кошти китайські компанії щось будували за кордоном, а потім закордонні кабінети міністрів мали повертати гроші.
По-третє, посилити геополітичну вагу в країнах і зменшити вплив США в Євразії. Держави, котрі стали частиною ініціативи ОПОП, не можуть відразу припинити вигідне співробітництво з Пекіном. Таким чином Китай балансує регіональний вплив США.
Сі Цзіньпін на Церемонії відкриття Азіатського банку інфраструктурних інвестицій AIIB в Пекіні, 16 січня 2016 р.
Церемонія відкриття Азіатського банку інфраструктурних інвестицій AIIB в Пекіні, 16 січня 2016 р.Станом на 2020 рік Китай інвестував $770 млрд в 138 країн. Хоча тут необхідно зауважити: обсяг заявлених і реалізованих китайських інвестицій часто драматично відрізняється. По-перше, більшість цифр часто ґрунтується не на кінцевих, а на запланованих витратах. Певна кількість проектів є піаром та залишається лише на папері. По-друге, «червоною лінією» для Пекіну є політична нестабільність у країні-реципієнті інвестицій. Якщо угоду заключив один уряд, але потім він був різко змінений – Китай, перестраховуючись, скоріш за все скасує угоду.
Створений у 2015 році «Азійський Інфраструктурний Інвестиційний Банк» (АІІБ) став одним з двигунів фінансування різноманітних проєктів Китаю у рамках ОПОП.
Сам банк розміщується у Пекіні, його капітал становить близько $100 млрд, вже 104 країни є його учасниками, що робить цю міжнародну фінансову структуру регіональним конкурентом Світовому Банку, Міжнародному Валютному Фонду та Азійському Банку Розвитку. Станом на 2021 рік АІІБ вже роздав позик на суму $14.9 млрд.
Китай заснував АІІБ для досягнення двох основних цілей. Перше: не маючи достатньо впливу в існуючих міжнародних фінансових інституціях, він створив свою організацію, котра зможе незалежно від західних країн проводити власну політику – вирішувати, де та як інвестувати кошти. Друге: у разі послаблення ролі долару в міжнародній фінансовій системі, АІІБ зможе стати тією установою, котра надаватиме позики в юанях. Експорт капіталу є довгостроковою ціллю Китаю.
На набережній Шанхаю