«Ви ― наші герої». Дружини кримських політв'язнів про суди, листи та репресивну систему
З понад сотні українських громадян-політв’язнів Кремля кримськими татарами є 84. Над деким «судові процеси» проходять окремо, більшість же «судять» групами ― наприклад, «ялтинська», «перша бахчисарайська», триває процес над найбільшою групою, «справа 25». Усіх заарештованих звинувачують у тероризмі нібито через причетність до організації «Хізб ут-Тахрір». Вона дозволена в більшості країн світу, у тому числі і в Україні. Але в Росії, що окупувала Крим ― ні.
Халіде, дружина Ремзі Бекірова
Халіде26 березня Ремзі Бекіров разом з дружиною Халіде й сусідом Сулейманом Усмановим провели на адмінкордоні з Кримом дев’ять годин ― російські «прикордонники» не пропускали їх до Херсона. Там вони планували забрати свої закордонні паспорти.
Того дня спантеличена трійця повернулася додому ні з чим ― Ремзі та Сулейману «прикордонники» зумисно зіпсували паспорти і виписали їм за це штрафи. А вже наступного ранку, о шостій, Халіде прокинулася на молитву й побачила, як по освітленій прожектором шторі біжить натовп тіней. Озброєні феесбешники увірвалися в дім.
― Тоді ми зрозуміли, чому нас не випустили в Херсон, ― каже тепер Халіде: ― ми вже були в списку.
Чоловік Халіде Ремзі за роботоюОстанні пів року вся родина Ремзі спала в одязі ― очікували, що по нього прийдуть. Дню обшуку передували три роки активізму й виступів проти окупаційної влади: Ремзі ходив на мітинги, стримив для «Кримської солідарності», став журналістом і вже мав два адміністративні арешти. Разом із сусідами він купував і возив передачі в Ростов-на-Дону, де утримують політв’язнів: уночі фасували пакети, відтак їхали 10 годин, передавали пакунки, приходили на суди, брали інтерв’ю і поверталися додому через три дні. Тієї ночі він саме поїхав у Ростов.
Халіде була вдома з трьома дітьми та батьками, що саме приїхали до неї. Силовики в масках, зі зброєю заповнили дві кімнатки так, що ніде було пройти. Перевернули все. Зрештою, забрали жорсткі диски, ноутбуки, планшети, телефони, Коран і дитячі книги кримськотатарською мовою на експертизу. Через рік їх повернули.
Халіде з дітьмиХаліде заборонили говорити з мамою кримськотатарською, до неї крізь оточення не допускали адвокатку Лілію Гемеджи, а понятими були нетутешні хлопець з дівчиною, що «гуляли селом» о 6-й ранку. Силовики вимагали, щоб Халіде зізналася, де її чоловік ― думали, ховається по сусідах, обшукали все. Переконували, що він організовує терористичну діяльність. А потім і цей слідчий, і конвоїри шепотіли на вухо адвокатові, що все розуміють ― просто така їхня робота.
Ремзі Бекірова разом з Османом Арифмеметовим і Владленом Абдулкадировим затримали того дня в Ростові ― вивезли в ліс і побили так, що тіла були синіми, Осман від удару в голову знепритомнів, а у Владлена з того часу впав зір. Їх доставили літаком у Сімферополь, провели «суд» і тієї ж ночі вивезли в Ростов.
― Я так і не змогла з ним побачитися, ― говорить Халіде. ― Сказали чекати під судом, але не впустили ― обманули. Знову я змогла побачити його тільки через три місяці на суді в Ростові, на черговому подовженні запобіжного заходу.
Про те, що Ремзі й інших активістів побили, жінка дізналася тільки через два роки зі статті Османа, яку той передав із СІЗО для друку. Листи ж Ремзі були спокійними: запевняв, що з ним усе гаразд, але переживає за Халіде та дітей ― здавалося, навіть більше, ніж вона за нього.
Листи від Ремзі з-за ґратПерший лист від Ремзі прийшов через місяць після затримання. Халіде лежала в ліжку з ангіною, коли забіг син з конвертом. Побачила почерк ― швидкий, нерозбірливий ― і розплакалася. Так і плакала над конвертом, не відкриваючи. А потім перечитувала і перечитувала той лист ― за 11 років подружнього життя це перше розставання.
Ремзі був у Ростові дев’ять місяців. За цей час Халіде без пояснень не дозволили жодного дзвінка чи побачення, хоча, за законами країни-окупанта, їх можуть надавати раз на два тижні. Листи йшли тижнями. У селі, де живе Халіде з дітьми, немає пошти, тож листоноша приносить пачку конвертів до місцевого магазину, а продавець телефонує одержувачам ― і тоді Халіде каже йому:
― Лечу до вас! ― і продавець сміється, а вона мчить до магазину.
Коли Ремзі тимчасово був у Сімферопольському СІЗО, вони листувалися через спеціальну систему «Зонателеком» ― Халіде писала електронний лист, його роздруковували і з бланком відповіді видавали Ремзі. Його від руки написаний лист сканували і надсилали файл Халіде. Усе тривало кілька днів. У Ростові ж ця система не працює ― пояснюють, СІЗО нею не обладнане, але Халіде не вірить «владі».
ХалідеЗараз, крім листів, Халіде отримує щоденники з камери та судів Ремзі, які він пише у висланих нею товстих зошитах. Списав уже п’ять. Халіде передруковує кожен, щоб колись видати. Записів так багато, що іноді просить знайомих допомогти ― отримує тоді файли зі знаками питання замість нерозбірливих слів. Почерк розуміє тільки вона. Зі щоденника дізнається те, про що Ремзі ніколи не написав би їй у листі. Він описує судову систему Росії, розповідає історії незаконно ув’язнених, замальовує діалоги з конвоїрами, описує, наскільки принизливим є цілодобове стеження і вбиральня без перегородки просто в камері. А на судах фіксує все: промови прокурора, абсурдні доводи прихованих свідків, цинічних суддів.
― Він описував, якою неймовірною радістю в сірій камері був яскравий молитовний килим, який ми з мамою передали ― стандартні килимки для нього замалі. Я зі сльозами передруковувала розповідь про те, як Ремзі снився Крим, ― каже Халіде. ― Йому снилося, що він вдома, обіймає дітей. А прокинувся ― і знову камера, ліжко, ґрати. Пише, що так защемило в грудях, так захотілося повернутися в сон!.. Пише, що почув звук дощу і музику, яку колись чув у Криму через високе заґратоване віконце, і ніби перенісся в кримську природу. Він не жаліється, але без сліз це неможливо читати.
«Тільки уві сні ми можемо знову зустрітися з рідними», ― так пише Ремзі. Побачитися через скло з Халіде він може тільки на судах ― але й словом перемовитися не дозволено, тільки привітатися. Їй здається, він зовсім не змінився, та все ж помічає: зморшки, сивина, яких у 36 не чекали.
ДітиУ «Справі 25» він у першій «п’ятірці організаторів». «Процес» намагаються завершити якнайшвидше ― проводять «засідання» щотижня у понеділок і вівторок. Їх було вже 18. Халіде вважає: першу п’ятірку хочуть якнайшвидше посадити, щоб з іншими було легше ― мовляв, вина організаторів доведена, то й решта сяде.
Халіде не може їздити на суди щотижня ― треба на когось лишати дітей, та й стан здоров’я не дозволяє. Вона була на трьох засіданнях, на всіх інших ― батько, свекор, брат Ремзі. Щоразу в суді вона все занотовує: міміку, цитати, жарти, недолугість, абсурд. Кілька разів вона віддавала своє місце на суді журналістам ― одночасно може бути тільки п’ятеро присутніх, решта ж чекають на вулиці.
До арешту Ремзі Халіде навчала дітей ментальної арифметики, та покинула це на рік і вже не змогла повернутися до справи, що надто нагадувала про чоловіка. Зараз вона викладає арабську мову і збирається знову вивчати програмування.
Листи від Ремізі з-за ґратТепер списки, що покласти в передачку, беруть уже в Халіде, а вона дивується, якою ж великою була допомога її чоловіка, коли він робив так само. Іноді, коли вже не сила, вона відкриває листування з Ремзі ― там смайлики-сердечка з поїздок у Ростов, коли й триденна розлука здавалася вічністю. Гортає ці смайлики ― і плаче. А вночі, коли не може заснути і бачить тіні від фар на фіранці, щоразу згадує 27 березня 2019 року.
Фатіме, дружина Фархода Базарова
ФатімеФатіме мріє, що колись про все забуде, а зараз як згадує ― ніби заново проживає.
Згадує, як о п'ятій ранку у двері почали тарабанити. Несподіванкою це не стало ― за нею та чоловіком, Фарходом Базаровим, уже два тижні стежили: вони помічали темні авто, що чигали поруч з їхньою вулицею, бачили їх у місті. Фатіме просила чоловіка:
― Давай виїдемо, так родина в безпеці буде.
Але він навідріз відмовлявся ― навіщо тікати з Батьківщини, куди так тяжко поверталися після депортації батьки, якщо ти не злочинець? Так само відмовлявся виїжджати її брат, Асан Яніков. Обоє говорили: «Від неминучого не втекти».
Фатіме з чоловіком«Неминуче» трапилося 27 березня 2019 року ― силовики увірвалися до будинку. Найбільше Фатіме боялася, що підкинуть заборонену літературу й налякають дітей. Та до них у кімнату зайшли в останню чергу ― зжалилися, коли вона просила їх не будити, бо син хворіє. Фатіме вдалося сховати телефон, коли вилучали техніку, і вона тишком зателефонувала братові. Той уже мусив би прокинутися до молитви, але не відповідав. Це здивувало, але не насторожило. Тоді Фатіме зателефонувала тітці, яка й сповістила решту, що в них обшук. Коли до подвір’я почали сходитися люди, силовики зрозуміли, що трапилося ― і дорікнули Фатіме, мовляв, вони ж з нею «по-людськи», дітей не будили. Відмовили в адвокаті, забрали техніку, привели своїх понятих.
― Не бійтеся, ― в’їдливо і голосно казала Фатіме дітям, ― вони нам не зашкодять. Зараз приходять тільки до доброчесних мусульман, злочинців не зачіпають.
Фатіме з дітьмиПотім Фарход за це їй дорікатиме ― не годиться так говорити мусульманці. І вона старатиметься, як і він, не злитися, ковтатиме слова, які хотітиме сказати силовикам.
― Думаю, вони насправді не розуміли, що роблять, ― говорить вона про феесбешників, що прийшли в її дім. ― Напевно, спершу справді вважали нас терористами, а потім побачили, які ж наші чоловіки насправді. Я нагадую собі про це, щоб стримувати гнів.
Так чи не так, але того ранку о 7:30 Фархода забрали в СІЗО. Він швидко підписав «протокол обшуку», бо слідчий почав натякати, що зволікання нашкодить його хворій матері. Поняті протокол перед підписанням навіть не читали, слідчий дозаповнював його після підпису і сміявся, коли вказували на порушення.
Фатіме вийшла на вулицю до автозака. Коли той від’їхав, до двору прибіг батько.
― Баба (тато кримськотатарською ― LB.ua), вам уже сказали?..
― Асанчика забрали…
Тоді Фатіме вперше в житті побачила сльози тата. Мама злягла з високим тиском ― «швидка» того дня так і не приїде, натомість допоможе сусідка-лікарка. Поспішаючи додому, Фатіме дізналася, що силовики забрали ще й Аліма Карімова, брата Фархода.
ФатімеНаступного дня всіх затриманих вивезли в Ростов. Фатіме встигла побачитися з Фарходом ― чомусь відчула, що треба бігти до суду. Прийшла ― а він там, один в «акваріумі». Конвоїри дозволили потриматися за руки.
Фатіме збилася з ліку судів, на які їздила потім. Фарход у «п’ятірці організаторів», тож слухання відбуваються щотижня. У брата рідше. Іноді силовики намагаються не пропустити на засідання, але адвокати вже навчили Фатіме вимагати письмової заборони ― тим не охота щось писати і підписувати, тож пропускають. На судах не можна ані говорити з чоловіком, ані показувати йому щось жестами, ані показувати фото дітей на телефоні ― за все адмінпротоколи. Їздить Фатіме разом з родичами, але ні маму, ні свекруху зі собою не беруть ― може стати погано в дорозі.
У свекрухи через нерви проблеми з тиском і серцем, у мами ― зі шлунком. Худне на очах. Щоб підтримати, Фатіме читає їй вголос хороші новини ― про резолюції, які приймають на підтримку кримських татар, про позов України проти Росії до ЄСПЛ, про вимоги звільнити політв’язнів. Себе ж підбадьорює жартами, вже сміється зі слова «спільники», шукає радість у тому, що суди брата й чоловіка іноді збігаються, жартома каже йому писати більше, бо ж має на те більше вільного часу.
― Фарход змінився ― у ньому тепер помітно так багато внутрішньої сили. Це заряджає, і не тільки мене, а й співвітчизників, ― каже Фатіме. ― Він хоче показати, що його не зламати. Що можна писати що завгодно на папірцях, але все у волі Всевишнього. Якою б не була держава, правда лишається правдою.
Фатіме з дітьмиА Фарход їй пише про неї і всіх дружин, матерів, сестер: «…ви самі стали для нас опорою. Ви ― наші герої, тому що крім щоденних турбот про дітей, ви турбуєтеся й про нас. Ви захищаєте наше добре ім’я, не кидаєте нас, ба більше ― пишаєтеся нами…»
Ельвіє, дружина Еміля Зіядінова
ЕльвієКоли зранку 27 березня 2019 року забирали Фархода і вривалися у дім Ремзі, телефон Еміля Зіядінова почав розриватися від повідомлень і дзвінків. Він одягався, не випускаючи з руки телефон. Ельвіє вже знала, що це означає ― обшуки.
Коли Еміль поїхав, увімкнула онлайн-трансляцію «Кримської солідарності». Обшук за обшуком, знайомих забирала ФСБ. Раптом з відео біля дому Рустема Сейтхалілова Ельвіє побачила, як силовик витягує з натовпу її чоловіка. Кинулася телефонувати. На дзвінок відповіли, і вона почула, як феесбешник каже Емілеві, що його посадять. Коли дзвінок обірвався, Ельвіє подумала, що більше того дня його не побачить.
Але Еміль повернувся додому опівночі ― з виписаним штрафом на 10 тисяч рублів і певністю, що наступним буде він. З того дня вони просто чекали. Ще раніше Еміль виходив на площі з одиночними пікетами, відправляв передачки політв’язням, їздив на суди до співвітчизників у Ростов і Москву. Думав, з Москви не повернеться ― там за ним стежили.
Ельвіє з чоловіком і дітьмиМама Еміля вмовляла його виїхати, але він уперто відмовлявся ― казав, що не може покинути ті родини, чиїх чоловіків і батьків уже затримали.
― Він казав мені: «Уяви, що вони не мають чоловіків, а ти зараз зі своїм чоловіком виїдеш. Як ти зможеш після цього жити?» ― розповідає Ельвіє. Після кожної поїздки до родин політв’язнів вона плакала. ― Я й не бачила його до пуття через ці суди, але не мала права не підтримувати дружин ув’язнених і його.
До них прийшли в липні 2020-го. Було спекотно, і крізь прочинені на ніч вікна Ельвіє почула гуркіт у частині будинку, де мешкають батьки Еміля. Про обшук вона чомусь спершу не подумала. Почула стукіт у двері їхньої частини дому ― і все зрозуміла.
Поки Еміль відчиняв двері, Ельвіє одягалася в сусідній кімнаті. Вийшла ― а в них удома вже купа людей у масках. Серце билося так гучно, що з усієї постанови, яку силувалася почути, вловила тільки «ст. 205» ― і цього було достатньо.
Коли Еміль хотів прочитати молитву, один силовик схопив його за шию й притиснув до стіни ― але удару не було. Мамі Еміля викликали «швидку» через тиск, але вона трималася. У кімнату до поснулих чотирьох дітей зайшли аж наприкінці ― але цього вистачило, щоб один з хлопчиків ще цілий день не міг контролювати випорожнення і ще місяць затинався. За три години все завершилося.
Ельвіє з дітьми― Я була на 7 тижні вагітності, ― говорить Ельвіє, і її щоками течуть сльози. ― Чоловік був дуже щасливим… Після обшуку я чотири місяці не могла прийти до тями, перебіг вагітності був дуже тяжким. І 5 січня в дитини зупинилося серце. Ми маємо чотирьох синів і чекали на доньку ― не дочекалися… Ми з Емілем завжди все переживали разом, без нього мені було так тяжко…
З чоловіком вона не бачилася п’ять місяців. Перший місяць він провів у психіатричній лікарні, куди доправляють на примусову експертизу всіх «терористів». Там Еміль захворів ― зникли смак і запах, була висока температура і головні болі. Тест на ковід ніхто не й не думав проводити. Ба більше, через відмову добровільно проходити експертизу йому й жодної таблетки від голови зумисно не дали.
Про це не знав ніхто ― місяць не допускали навіть адвоката. У СІЗО Еміль ще довго кашляв. Хворіли його співкамерники. Мали 10 місць на 12 людей і спали по черзі. Таблетки, які Ельвіє відправила разом із сертифікатами і чеками, не передавали ще місяць. Побачення Ельвіє і матері Еміля дозволили в листопаді.
― Мама Еміля завжди була такою сильною жінкою, прикладом для мене, ― говорить Ельвіє, ― але після того, як її сина забрали, вона чи не щодня плаче. Мене це так шокувало… Вона каже, що в такому віці вже хоче спокійно і мирно жити, натомість щодня думає, як він там. Вона дивиться на його дітей і плаче.
Ельвіє з квітня їздить на суди до Еміля разом з його мамою. Слухання відбувається щопонеділка. За розкладом мусить бути з 10-ї до 13-ї, але ще жодне не почалося вчасно ― останні засідання тривали заледве годину. Чотири слухання скасували без попередження: три ― через те, що забракло конвоїрів, одне ― через те, що суддя зламав ногу. Наступне слухання ― 27 липня.
Малюнок чоловіка, який він передав з тюрмиДо суду впускають тільки трьох ― кажуть, через карантин. Заходять двоє близьких і журналіст, тож іноді доводиться лишатися за зачиненими дверима. Якось Ельвіє взяла на суд сина, але його не впустили, нібито щоб не травмувати психіку ― тож він побачив батька тільки в перерві, а решту часу просидів у коридорі.
Суд закінчується, жінки дають інтерв’ю ― і знову рушають у дорогу. З усієї доби поруч з Емілем вони можуть провести заледве годину. Йому не можна говорити, тож просто жестами показує: «Ви в моєму серці».
Суди для Ельвіє не новина ― ще у 2016 році Еміль брав її зі собою на процеси проти перших затриманих. Вона йшла у зал, щоб своєю присутністю підтримати дружин затриманих, а він лишався з немовлям на вулиці. Це була «перша сімферопольська група», у якій були тренери Еміля з тхеквондо Теймур і Узеїр Абдуллаєви. Еміль казав, що буде підтримувати їхні родини, поки живий. Після першого такого суду Ельвіє всю дорогу додому плакала ― не могла повірити, що можна так цинічно звинувачувати в тероризмі за обговорення того, що мусульманин мусить бути миролюбним. У Ростов Еміль дружину не брав ― туди їздили тільки чоловіки.
― Я завжди казала Емілеві: «Як я буду жити без тебе? Навіть один день такого життя не уявляю», ― каже Ельвіє. ― А 7 липня ось уже рік розлуки.
У Сімферопольському СІЗО листи Емілеві не віддавали. У Ростові він їх тепер отримує постійно, часто від дітей інших політв’язнів.
― Він пише мені, що насправді навіть не уявляв, як це гріє душу, коли сам писав ув’язненим друзям, ― говорить Ельвіє. ― А на побаченні в Сімферополі казав, що з теплом згадує день обшуку, бо так багато людей прийшли його підтримати.
Ельвіє із синомЕльвіє пише Емілеві, коли їй особливо тяжко ― бо уявляє, наскільки ж тяжче йому. Додає дитячі фото, малюнки, вони лишають фарбою відбитки долонь. Вона звиклася з тим, що трапилося, але бувають дні, коли хоче замкнутися вдома і нікого не бачити.
― В одному з перших листів він написав мені зізнання в коханні… ― Ельвіє починає плакати і вимикає камеру, але продовжує: ― «Як я радий, що саме ти моя дружина і що в нас є мрії, які ми здійснимо, коли побачимося знову».
Ельвіна, дружина Ельдара Кантемирова
ЕльвінаІсторія Ельдара Кантемирова з «алуштинської групи» починається ще 2014 року. Він ходив на мітинги, пікети. Одним з перших арештованих «26 лютого» був його двоюрідний брат, відтак Ельдар почав ходити на суди, підтримувати родини під час обшуків, писати про репресії в соцмережах. У 2017 році він виходив з одиночним пікетом проти затримань «бахчисарайської групи». Щоранку прокидався і перевіряв, кому треба допомога і чи треба до когось їхати.
Перший обшук у його домі пройшов 8 листопада 2017 року. Дві машини ОМОН, собаки, зброя, маски, оточений двір. Вилучили всю техніку, порушили адмінсправу, а наприкінці слідчий сказав, що наступного разу прийдуть уже з постановою про арешт, якщо Ельдар не покине Крим. Відтак до родини ще п’ять разів приходили силовики, Ельдар отримав штраф на 10 тисяч рублів за одиничний пікет.
Фото батька― Чоловік дав слабинку, ― говорить Ельвіна. ― Слідчий сказав йому, що розуміє, проти чого той протестує, і якщо підписати пояснювальну, нічого не трапиться. Коли після підпису ми отримали штраф, то ще глибше зрозуміли цю систему.
Після цього Ельдар уже майже не пропускав обшуки й суди, ще завзятіше висвітлював, що відбувається. 27 березня, коли Ельдар був біля дому Ремзі Бекірова, один силовик у відповідь на відмову покинути територію сказав: «Наступним будеш ти!»
Через півтора місяця, 10 червня, так і сталося. О шостій ранку постукали в дім батьків Ельдара в Алушті, де вони ночували того разу. Але пройшло все спокійніше, ніж уперше ― тільки одна машина силовиків, не надто ретельний обшук. Привели своїх понятих, з помилками записали протокол, заборонили телефонувати адвокатам. Ельдарові вручили постанову, і через плече Ельвіна прочитала: «Ст. 205.5».
Ельвіна з дітьмиКоли силовики з Ельдаром поїхали в Зарічне до їхнього дому, Ельвіна зателефонувала адвокатові. Той встиг приїхати і під час обшуку домігся, щоб понятою була сестра Ельдара, заявив клопотання про потребу в перекладачах, застосування Женевських конвенцій, про те, що Ельдар є громадянином України ― це загальмувало процес.
Ельдара забрали до Сімферопольського СІЗО. Поки тривала його примусова психіатрична експертиза, Ельвіні дозволили прийти на побачення разом з дітьми. Через рік Ельдара етапували, і ці етапи, здавалося, не мали кінця краю. Ельвіна каже:
― Я жартую, що він побував практично в усіх СІЗО Південного округу: Таганрог, Краснодарський край, Ростов, Сімферополь. Часті зміни камери й СІЗО ― це один з елементів тиску на кримських політв’язнів.
ЕльвінаСудові засідання почалися в травні. Ельвіна їздила «народними бусиками», купленими співвітчизниками, і не пропустила жодного ― на 21 збилася з ліку. Взимку на суди нікого не пускали нібито через пандемію. Знаючи, що нічого не зміниться, рідні все одно чотири місяці їздили до Ельдара, писали клопотання, чекали під стінами. Коли ж на суди почали пропускати, іноді відмовляли дітям, іноді 70-річній мамі Ельдара, брехали, що заарештовані нібито хворіють.
― Пристав рік тому склала на мене протокол, нібито я була без маски, хоча це не так, ― розповідає. ― Спершу мене визнали винною, але апеляцію ми виграли. Річ не у штрафі на 500 рублів, річ у тому, що я хотіла довести: це все для того, щоб не дати нам потрапити до суду, а жодні клопотання наших адвокатів не задовольняють.
Слухання повинні відновити 28 липня. Це мусило б бути останнє засідання, проте в справу ввели третього прокурора, який і визначатиме термін вироку ― Ельвіна підозрює, що він його збільшить.
У справі Ельдара, як і в інших, є прихований свідок. Першого ж дня «арештовані» могли послухати частину записів зі своїми розмовами, за які їх і звинувачують у тероризмі. Поки діти спали, Ельвіна ночами перечитувала розшифровки, де Ельдар з іншими чоловіками говорять про політику РФ щодо кримських татар, важливість присутності на судах і мирного спротиву.
Щоразу, як Ельвіна їздить навідувати чоловіка, діти передають йому листівки.― Вони відразу зрозуміли, хто записував розмови, ― каже Ельвіна. ― Але як мусульмани не могли звинувачувати в такому, не переконавшись.
За її словами, цей чоловік ― Енвер Халілов. Йому 59, і до Криму він переїхав уже після його анексії з Новоолексіївки в Херсонській області. Йому швидко виготовили потрібні документи, він почав ходити в місцеву мечеть, звертався до чоловіків по допомогу, приєднувався до дискусій. Постійно розпитував про ставлення до обшуків кримських татар. І з першого дня все записував на диктофон. Уперше він виступив як прихований свідок у справі «ялтинської групи», але на останніх засіданнях змінив показання на користь підсудних ― щоправда, це нічого не змінило для справи. У його розкаяння повірили. Але даремно.
― Переконавшись, наші рідні написали в громаду Запрудного листа з проханням бути обережними з цією людиною, ― говорить Ельвіна. ― Ми думаємо, що деякі записи ФСБ дали послухати навмисно, щоб «злити» його. Більшість прихованих свідків так само колись скористалися допомогою і довірою.
Коли Ельдара арештували, Ельвіна сказала йому, що жодні погрози не примусять її відмовитися від боротьби за його звільнення, за звільнення кожного і за безпеку тих, хто зараз продовжує допомагати родинам політв’язнів. А зараз Ельдар у відповідь поміж описами етапів, умов перебування в СІЗО і засідань пише їй про те, що зламатися означає визнати, що система перемогла їх. Пише про те, що це просто ще один етап у боротьбі і що дітей теж треба виховувати як непокірних злу. Пише: «Жити і продовжувати боротьбу можна і у в’язниці. Тюрма ― це не крапка».
Ельвіна з молодшою донькою