Блог історика: "Бабин Яр" - найвідоміша книга про Київ
Stanislaw Tsalyk90 років тому — 18 серпня 1929 року — в Києві народився Анатолій Кузнєцов, автор відомого роману-документа "Бабин Яр".
Ця книга стала найголовнішою в його житті й водночас — найвідомішою в ХХ столітті книгою про Київ. Її видали у понад 40 країнах світу.
Між рядків
Восени 1965 року 36-річний Анатолій Кузнєцов, уже знаний письменник, автор повістей "Продовження легенди", "У себе вдома", численних оповідань і кількох кіносценаріїв, приніс у редакцію московського часопису "Юность" рукопис документального роману про Київ "Бабин Яр". Над ним працював два роки, але задум виношував протягом двох десятиліть.
Йшлося не лише про трагічні події, які відбувалися в Бабиному Яру в 1941-1943 роках.
- Євген Євтушенко: після поеми "Бабин Яр" мене звинуватили в антипатріотизмі
- "Я йшов по коліях у Бабин Яр": історія дитини, яка вижила
Твір виявився масштабнішим: то була хроніка життя окупаційного Києва, яким його колись побачив 12-річний хлопчик Толя Кузнєцов.
Він розповів про знищення Хрещатика у вересні 1941, яке здійснили не німці, а енкаведисти (він перший про це написав). Про підрив Успенського собору в Лаврі. Про те, що більшість киян раділа втечі радянської влади.
Так життя в окупації ще ніхто не подавав.
Анатолій Кузнєцов. "Роман-газета", 1958 рік, №2 (159)Зразком вважали роман Олександра Фадєєва "Молода гвардія", в якому молодь під керівництвом більшовиків-підпільників відчайдушно бореться з німцями. Цей твір включили до шкільної програми, а його екранізацію нагородили Сталінською премією.
Натомість у "Бабиному Ярі" ані Толя Кузнєцов, ані його друзі нічого героїчного не роблять. Вони шукають способи вижити й не потрапити в німецьку облаву.
Проте окупаційною хронікою автор не обмежився.
Дав замальовку того, що передувало війні — так у романі з'явилася тема Голодомору і терору 1937 року.
- "Рятівник Всесвітів": вчитель, який захистив сотні дітей від нацистів
- У Франції найвищими нагородами відзначили "мисливців на нацистів"
Автор простежив, як по війні радянська влада "прикривала" злочин нацистів у Бабиному Яру. Замість поставити на місці загибелі десятків чи сотень тисяч людей пам'ятник, почали будувати на кістках містечко атракціонів. Так у книзі з'явилася розповідь про Куренівську трагедію 1961 року.
Між рядків читалося: комуністи майже нічим не відрізняються від нацистів.
Український переклад вийшов у Києві 2009 року. Переклав Сергій БатуринЗахований рукопис
Перші записи того, що відбулося з ним в окупованому Києві, Толя зробив у липні 1943 року в хаті на Куренівці, де жив з мамою та дідусем. У місті ще порядкували німці.
"Ночами, коли засипала мати, я при каганці почав записувати історії з життя", - пізніше зізнався він.
Ті перші нотатки були про те, як ходив з дідом по селах міняти речі на їжу, і в яку халепу вони втрапили. Як одна скотарка видала німцям єврейського хлопчика. Пізніше ці сюжети увійдуть до "Бабиного Яру".
Зберігати такі записи було небезпечно.
"Списані аркуші, — продовжував Кузнєцов, — я моментально ховав за пазуху при найменшому шереху, а потім, загорнувши в шматки старої клейонки, закопував у сараї, в кутку, в сухий пісок".
Перша публікація "Бабиного Яру", порізана радянською цензурою. "Юность", 1966 рік, №8, с.7У подальшому житті він ще не раз буде закопувати свої рукописи. В тому числі, й рукопис повної версії "Бабиного Яру", яким "зацікавиться" КДБ.
"Рідною мовою була українська"
Коли німці залишили Київ, підліток знову взявся нотувати — цього разу в зошиті, який сам змайстрував.
"У товстий саморобний зошит, — згадував, — я, в ті часи голодний, судомний хлопчисько, по гарячих слідах записав усе, що бачив, чув і знав про Бабин Яр. Поняття не мав, навіщо це роблю, але мені здавалося, що так потрібно. Щоб нічого не забути. Зошит цей називався „Бабин Яр", і я ховав його від сторонніх очей".
Роман вийшов через два десятиліття російською. Але оті записи "по гарячих слідах", здається, він робив українською. Згодом у "Бабиному Ярі" зауважить про себе і своїх друзів дитинства: "Ми всі навчалися в українській школі. Нашою рідною мовою була українська".
Радянська пропаганда стверджувала, що вул. Свєрдлова (так називали Прорізну), сусідній Хрещатик та прилеглі до нього вулиці підірвали німці. А. Кузнєцов першим написав, що це зробили енкаведисти. "Киев. Архитектурно-исторический очерк". - Київ, 1964 рік, с.122Одного разу мати під час прибирання виявила секретний зошит. Прочитала, заплакала і сказала, що коли-небудь Толя має написати про це книгу.
Так уперше вголос пролунала думка про майбутній роман — і, як виявилося пізніше, про життєву місію Кузнєцова.
"Я пережив усю німецьку окупацію в Києві, на Куренівці, поруч з Бабиним Яром. Події 1941 року наклали відбиток на все моє життя. Можливо, я і письменником став тільки тому, що мав потребу розповісти про страшну трагедію, яка розігралася на моїх очах", - так пояснив він згодом.
Натомість тривалий час годі було й думати про таку книгу.
"Після війни в Радянському Союзі, — свідчив письменник, — був розгул антисемітизму: кампанія проти так званого "космополітизму", заарештовували єврейських лікарів-"отруювачів", а назва "Бабин Яр" стала ледь не забороненою".
Кошмари минулого
Шанс легалізувати тему випав лише в першій половині 1960-х, коли сягнула свого піку хрущовська "відлига" і рамки дозволеного почали розширюватися.
Кузнєцов запропонував ідею "Бабиного Яру" головному редактору "Юності" Борису Полєвому. Той охоче підписав з автором угоду — сенсаційний роман сприятиме збільшенню накладу журналу. А зв'язки головреда в Кремлі дозволять "пробити" гостру публікацію.
Письменник виїхав працювати над романом у Київ на Куренівку. Адже закінчивши Літературний інститут у Москві, уже кілька років мешкав у Тулі.
Вдвох з мамою згадували певні епізоди, назви, прізвища.
Розповідь А. Кузнєцова про підрив енкаведистами Успенського собору цензура виправила на протилежне, приписавши німцям. Саме так це офіційно подавали в ті часи. "Государственный заповедник-музей "Киево-Печерская лавра". Путеводитель". - Київ, 1961 рік, с.43"Мама дуже допомогла мені під час роботи над цією книгою, уточнюючи подробиці", - подякує він потім у фіналі "Бабиного Яру".
Натомість робота просувалася повільно і тяжко.
Він згадував: "Цей роман я починав писати в Києві, в хаті у матері. Але потім не зміг продовжувати й поїхав: не міг спати. Ночами уві сні я чув крик... Цей кошмар переслідував мене. Я прокидався, коли чув у вухах крик тисяч загиблих".
В одному з приватних листів, написаному безпосередньо під час роботи над романом, прохопився: "Не думав, що кошмари минулого можуть так приголомшувати після 20 з гаком років. Мені призначений курс відновлення нервової системи протягом місяця, поки що приймаю сильнодійні ліки, від яких усі відчуття притупилися і голова погано працює. Навіть за машинкою сидіти важко".
Він тікав з Куренівки до Тули. Повертався. Бабин Яр не відпускав його. Знову починалися кошмари, зупиняв роботу. Влітку 1965-го завершував роман у Києві.
А коли нарешті приніс рукопис в "Юность", ситуація в СРСР змінилася — реформатора Микиту Хрущова відправили у відставку, починалася епоха Леоніда Брежнєва.
Спотворений "Бабин Яр"
Нова доба принесла не розширення рамок дозволеного, а навпаки — звуження.
Борис Полєвой, як і раніше, брався "пробити" ризикований твір через цензуру, але попередньо в журналі його "відредагували", тобто скоротили з перекрученням змісту.
Перше повне видання "Бабиного Яру". Frankfurt/М, 1970"Роману ніби відрізали голову і перевернули все догори дриґом, — коментував оте "редагування" Кузнєцов. — Якщо моя книга була спрямована проти будь-якої тиранії, будь-якого знущання з людей, то в "Юності" вона перетворилася на чергове обурення з приводу гітлерівського фашизму. Якщо я в книзі вказав на те, що Києво-Печерську лавру підірвали енкаведисти, то з варіанту "Юності" випливало, що її знищили гітлерівці".
Цензори, своєю чергою, теж пройшлися по тексту.
"У мене, — розповідав письменник, — було три розділи під назвою "Горіли книги": спочатку книги горіли в 1937 році — під час сталінських чисток, потім в 1942-му - при німцях і, нарешті, в 1946-му — при нових безчинствах революційних мракобісів. Цензура залишила тільки одну главу: про те, як горіли книги при владі німців".
Мовляв, роман антифашистський, критикуйте лише гітлерівський режим. Хоча насправді роман був антитоталітарним — викривав і нацизм, і комунізм.
Прибрали також усі критичні зауваження про Сталіна, адже доба Хрущова з її курсом на десталінізацію завершилася.
У такому спотвореному вигляді "Бабин Яр" — навіть назву вдалося зберегти з величезними зусиллями! — надрукували без згоди автора в 1966 році в "Юності", а наступного року видали окремою книжкою у видавництві "Молода гвардія".
Світова сенсація
Будь-якій фізичній еміграції завжди передує еміграція внутрішня.
Після драматичної публікації "Бабиного Яру", а особливо після подальшої заборони роману, Кузнєцов писав переважно "у стіл". Спочатку невеликі оповідання, ще в реалістичній манері, потім — сюрреалістичний роман. Ці твори не збирався друкувати в СРСР.
Ідея втечі на Захід заради публікації повного варіанту найголовнішої своєї книги — "Бабиного Яру", заволодівала ним усе сильніше. Здійснити це вдалося влітку 1969-го. Поїхав у літературне відрядження до Великої Британії й залишився там.
Англійський переклад повного "Бабиного Яру". London, 1970. Translated by David FloydУ СРСР заборонили будь-які згадки про втікача, вилучили з бібліотек його книги, а також журнали й газети з публікаціями його творів або інтерв'ю, поклали "на полицю" фільми за його сценаріями.
Хай там як, свою головну місію письменник виконав — чесно розповів жорстоку правду про те, чому був свідком, і домігся видання без цензурних ножиць.
Публікація за кордоном повного "Бабиного Яру", наступні переклади багатьма мовами стали світовою сенсацією. А роман — однією з головних книг ХХ століття.
До речі, в безцензурному виданні автор зауважив щодо русифікації та репресій проти українських дисидентів у 1960-ті роки: "На розі Хрещатика й Прорізної нині — Міністерство культури України, яке русифікує залишки цієї культури. В ім'я соціалістичного гуманізму по всій Україні йдуть політичні процеси, а вільнодумців саджають у табори".
Анатолій Кузнєцов помер 1979 року в Лондоні, не доживши двох місяців до свого 50-ліття.
"Він був дивною, обдарованою, багатогранною, складною і хорошою людиною", - написала потім Сільва Рубашова, яка допомагала йому в еміграції готувати до друку повний "Бабин Яр".
Роман і досі перевидають у різних країнах. У 2009-му вийшов, нарешті, український переклад. Того ж року на Куренівці з'явився пам'ятник письменнику: "скульптурна цитата" з його "Бабиного Яру".
Пам'ятник Анатолію Кузнєцову в Києві виконаний у образі 12-річного Толі, який став свідком жахливих подій у "Бабиному Ярі"Натомість вулиці Анатолія Кузнєцова — автора визначної книги про Київ — у Києві досі немає.
Хочете отримувати найцікавіші статті в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!