"На Західному фронті без змін" - новий фільм за старим антивоєнним романом Ремарка
Rainer Bajo/NetflixNetflix розпочинає 28 жовтня показ нового фільму німецького режисера Едварда Бергера "На Західному фронті без змін".
Жорстко, безкомпромісно знятий фільм у новий час актуалізує класичний однойменний роман Еріха Марії Ремарка про Першу світову і на тлі кривавої війни, що йде в Європі, звучить надзвичайно своєчасно.
Важливо згадати історію його літературного першоджерела.
Ім'я Ремарка асоціюється насамперед із його чудовим романом "Три товариші". Портрет "втраченого покоління", яке пройшло страх війни, був пронизаний відчаєм і безнадією. Але разом з тим він дихав романтизмом, був гімном дружбі і ніс у собі чарівність розкутості і свободи Веймарської республіки, яка ще не занурилася у безодню гітлеризму Німеччини.
Страшна війна, що викривила долі трьох товаришів і визначила їх настільки відчайдушно ризиковане і водночас таке чарівне легке ставлення до життя з автомобільними перегонами, нестримним споживанням алкоголю і сексуальною свободою, залишалася фігурою замовчування, прихованим тлом, про яке герої "Трьох товаришів" намагалися не розмовляти.
Важка доля роману
Ймовірно тому, що нелюдські жахи пройденої ним війни Ремарк змусив себе знову пережити у своєму ранньому, написаному 1928 року романі "На Західному фронті без змін".
У 1916 році 18-річного Ремарка мобілізували і відправили на Західний фронт, де вже менш ніж через рік його тяжко поранили. Кілька місяців він провів у шпиталі, але залишався чинним солдатом аж до кінця війни. Під час демобілізації у січні 1919 року Ремарк відмовився від присудженої йому нагороди - ордена Залізного хреста І ступеня.
Навіть у відносній свободі Веймарської республіки публікувати настільки гостро антивоєнний роман видавництва побоювалися, і окрема книга з'явилася на світ тільки після газетної серіалізації фрагментів роману, що почалася в листопаді 1928 року і викликала величезний резонанс.
Обкладинка першого видання роману "На Західному фронті без змін"Вже навесні 1929 року "На Західному фронті без змін" став найбільш продаваною книгою у Німеччині за всю історію. На 7 травня 1929 року було видано 500 тис. екземплярів роману.
Того ж року роман переклали 26 мовами, зокрема українською.
Зроблена 1930 року однойменна голлівудська екранізація увійшла в історію кіно. На третій церемонії Оскара в листопаді 1930 року фільм отримав купу нагород, зокрема найголовніші - за найкращий фільм і найкращу режисуру Льюїсу Майлстоуну. Він і досі вважається класикою кіно.
Однак у самій Німеччині антивоєнний пафос Ремарка входив у протиріччя з правоконсервативною, реваншистською ідеологією, що дедалі виразно панувала в країні.
4 грудня 1930 року на німецькій прем'єрі вже оскароносного фільму нацистські коричневосорочечники під безпосереднім керівництвом Йозефа Геббельса влаштували вакханалію: вони жбурляли в зал смердючі бомби, чхальний порошок і запустили туди зграю мишей. З криками "Євреї! Єврейський фільм!" нацисти кидалися на глядачів і зрештою змусили кіномеханіка припинити показ.
Посилений наряд поліції охороняє берлінський кінотеатр Mozartsaal перед одним із перших показів американського фільму "На Західному фронті без змін" у Німеччині. 6 грудня 1930 р."За десять хвилин зал перетворився на справжній бедлам, - із захопленням описував цю подію у своєму щоденнику Геббельс. - Поліція була безсила. Розгніваний натовп зганяв свою злість на євреях. Це наш перший великий прорив. "Геть євреїв! Гітлер на порозі!" - кричали ми. Поліція нам симпатизувала. Тисячі людей із захопленням стежили за тим, що відбувається. Ми перемогли. Газети підтримують нас. Нація на нашому боці. Одним словом - перемога!"
У 1931 році Ремарка висунули на Нобелівську премію - і літератури, і миру. Спілка німецьких офіцерів протестувала проти цієї номінації на тій підставі, що роман очорнює німецьку армію та її солдатів.
Під тиском нацистів фільм у Німеччині заборонили, а з приходом їх до влади та сама доля спіткала і роман "На Західному фронті без змін". 10 травня 1933 його, як і інші книги Ремарка, піддали публічному спалюванню на багаттях.
Сам Ремарк через два дні після приходу нацистів до влади 31 січня 1933 остаточно і назавжди залишає Німеччину. Він жив у США, потім повернувся до Європи. Багато пив, пережив травматичну закоханість та роман із Марлен Дітріх. Помер у 1970 році та похований у Швейцарії.
З початком Другої світової війни Ремарк залишає Європу і в 1947 приймає американське громадянство. Цей знімок зроблено після його прибуття до США у 1939 році.Роман "На Західному фронті без змін", проте, живе, інтерес до нього протягом десятиліть не спадає.
1978 року американський телеканал CBS випустив на екрани нову 150-хвилинну телеекранізацію, яка отримала "Золотого Глобуса" та "Еммі" як найкращий телефільм року.
1982 року Елтон Джон включив до свого альбому Jump Up! пісню All Quiet on the Western Front, текст якої його постійний співавтор Берні Топін написав під враженням від роману Ремарка.
У 2016 році, у своїй Нобелівській лекції після присудження йому літературної премії, Боб Ділан назвав "На Західному фронті без змін" однією з трьох (поряд з "Мобі Діком" Германа Мелвілла та "Одіссеєю" Гомера) книг, які найбільше на нього вплинули.
"Це книга, - говорив він, - у якій ти втрачаєш дитинство, втрачаєш віру в осмислений світ і в людину. Ти поринаєш у кошмар. Затягуєшся в таємничий потік болю і смерті. Ти відчайдушно борешся зі знищенням. Тебе просто стирають з землі. Після цієї книги я не хотів читати жоден інший роман. І не читав".
Однак у самій Німеччині ставлення до роману залишається непростим. Країна досі важко переживає травму розв'язаних нею двох світових воєн, і її кінематографістам знадобилося майже сто років, щоб перенести на екран важку, жорстоку прозу Ремарка. Тим більш примітним є результат.
Обережно, спойлери!
Жорстокий, але потрібний фільм
Група юних новобранців-добровольців, одягнених у нову, з голочки, військову форму у припливі патріотичного ентузіазму готується до відправки на Західний фронт. "На Париж! Скоро ми пройдемо з парадом Парижем!" - захоплено підбадьорюють вони один одного і натовп родичів, друзів і співгромадян, які зібралися підтримати їх.
Із захопленням та патріотичним натхненням юний Пауль Боймер та його товариші сприймають призов до армії. Вони готові завоювати Париж.Захоплення та інтерес виявляються дуже швидкоплинними. Першого ж дня у брудних мокрих траншеях на них обрушується шквал вогню французької артилерії. Хтось одразу гине, інші корчаться у муках від відірваних снарядами рук та ніг. Один із новобранців, м'який інтелігент Людвіг, сліпо, навпомацки, намагаючись знайти окуляри, які злетіли з нього, розгублено бурмоче: "Я не такого чекав..."
Пронесена через жах війни дружба - єдина світла пляма в цьому похмурому, страшному, важкому, але дуже правдивому і потрібному фільмі. Але і ця світла пляма тоне в крові. Надії на гідне мирне життя після війни майже ілюзорні. Друзі це усвідомлюють, і невипадково всі вони гинуть.
Рідкісні хвилини затишшя, солдатської дружби та єднання52-річний німецький режисер Едвард Бергер досі працював здебільшого на телебаченні. Найвідоміша його робота - телесеріал-трилер "Німеччина-83" про засланого агентом у Західну Німеччину співробітника спецслужби НДР Штазі.
Роман Ремарка, як каже Бергер, глибоко сидить в історичній пам'яті - і його самого, і багатьох німців - це частина національної ДНК. Екранізація - спосіб перемогти той сором, і жах, і почуття провини, з якими Німеччина живе вже сто років.
Фільм свідомо, принципово, навіть навмисне об'єктивний. У ньому, на відміну від більшості військових фільмів, немає правих і винних, немає героїв. Є лише жертви. І є страх.
Жах від щохвилинної смерті - від тіл, які чавлять танки, спалюють вогнемети, які корчаться у потоці отруйних газів; жах від непереборного, тягнучого холоду, голоду та бруду в окопах; жах від потоків крові, чи то від снарядів, що розриваються, або від відрізання без наркозу грубою ножівкою роздробленої ноги.
Є жах від повного емоційного отупіння головного героя, юного Пауля Боймера (Фелікс Камерер), який, збожеволівши від безперервної бійні, ножем, як м'ясник, заколює удар за ударом пораненого французького солдата. І, нарешті, усвідомивши, що втрачає людську подобу, розмазує по оброслому сантиметровим шаром корости обличчю сльози, що ллються потоком.
Емоційне отупіння, ступор - неминучий результат жахливої та безглуздої бійні, в яку разом з іншими солдатами поринає головний герой фільму Пауль Боймер (Фелікс Камерер)Є жах від холодної, жорстокої байдужості до життів солдатів генералів, які смакують у своїх штабних вагонах вишукану їжу та вино.
І тим більше - жах від відданого в день закінчення війни 11 листопада 1918 таким генералом, одержимим тупим патріотизмом фанатиком-солдафоном, наказу в п'ятнадцять хвилин, що залишилися до домовленого припинення вогню, йти в атаку. Саме в цій атаці, рівно з боєм годинника, що сповіщає кінець війни, Пауль гине від багнета ворога.
Німецький генерал-солдафон, фанатик війни, який відправляє солдатів на вірну та безсилу загибель за 15 хвилин до настання перемир'яФранцузькі генерали не набагато кращі за німецьких. Маршал Фош так само холодний і байдужий і так само не хоче йти на найменші поступки заради порятунку тисяч життів.
До цього його безуспішно закликає єдина розумна і не позбавлена милосердя людина з обох боків вищого командування німецький дипломат Матіас Ерцбергер (Даніель Бруль). Він - послідовний противник війни і організатор досягнутого все ж таки в листопаді 1918 року миру.
Але він же за роки, в 1921 році, стане жертвою тих, хто не вибачив йому цього і звинуватив його в зраді вкрай правих терористів-реваншистів.
Війна - пекло, війна - нісенітниця
Війни - вічний і, на жаль, непозбутний супутник історії людства. І кожен фільм про війну неминуче викликає паралелі з нинішніми війнами.
Бергер розпочав та завершив роботу над фільмом ще до 24 лютого 2022 року.
Єдиний герой фільму, який намагається припинити безглузду бійню - німецький дипломат Матіас Ерцбергер (Даніель Бруль). У реальному житті через три роки після закінчення війни за свої зусилля Ерцбергер поплатився життям - його вбили ультраправі реваншисти, які вважали його зрадником."Звичайно, тоді, коли я починав роботу два з половиною роки тому, те, що відбувається зараз, передбачати було неможливо, - каже режисер. - Але я думав про поширювану Європою бацилу націоналізму - в Угорщині, Франції, Англії, навіть у Німеччині. Саме з цих думок і виріс фільм. Тепер цілком очевидно, до чого ведуть демагогія та пропаганда: подивіться на молодих людей у Росії, які йдуть на війну з переконаністю в тому, що вона законна та справедлива. Тема війни завжди актуальна".
Бергер далеко не першим в історії кіно показує війну як пекло, страшний та безвихідний жах. Досить згадати німецький "Підводний човен", американські "Мисливець на оленів" або "Апокаліпсис наших днів" або радянський "Йди і дивися".
Далеко не вперше у його фільмі війна показана і як нісенітниця, як абсурд. Ця традиція походить від гашеківського Швейка, переконливо представлена в блискучому романі Джозефа Хеллера "Пастка-22" і не менш блискучої його екранізації, як і в класичному фільмі Стенлі Кубрика "Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав боятися і полюбив бомбу".
Але, на відміну від цих фільмів, абсурд війни у "На Західному фронті без змін" не комічний. Ремарку, його героям та авторам фільму не до сміху. Жах охоплює глядача на завершальних кадрах фільму - через роки, в останні миті війни, ми бачимо той самий окоп, в якому Пауль Боймер та його товариші опинилися, тільки-но потрапивши на фронт.
І заключний титр фільму: "За чотири роки війни лінія Західного фронту не зрушила ні на метр. За цей час тут загинуло три мільйони людей".
На Західному фронті без змін…
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!