Історії дітей Балканських воєн, народжених від ґвалтівників-солдатів їхніми жертвами
Мати Айни ніколи не говорила про її батька, а сама Айна не питала - хоча, за її словами, "відчувала, що щось не так".Щойно російська армія, яка напала на Україну наприкінці лютого, почала відступати, потроху звільняючи окуповані території, світ побачив свідчення численних звірств, скоєних загарбниками під час окупації.
Тепер українські слідчі за підтримки західних партнерів та міжнародних правозахисних організацій розслідують тисячі справ за фактами вбивства мирних жителів (тільки з братської могили у звільненому Ізюмі, за словами місцевої влади, ексгумовано останки 436 загиблих). Задокументовано сотні випадків застосування окупантами тортур та зґвалтувань.
"Наші слідчі вивчили справи про випадки сексуального насильства, вік жертв яких варіюється від чотирьох до 82 років, - повідомив членів Ради ООН з прав людини Ерік Мозе, який очолює міжнародну комісію з розслідування злочинів, скоєних російськими військовими в Україні. - Члени комісії задокументували і випадки незаконного затримання, тортур та зґвалтування дітей".
Солдати, які ґвалтують мирне населення на тимчасово окупованій ними території, - поширена практика воєнного часу. Причому факти подібних зґвалтувань можуть роками і десятиліттями замовчуватися самими жертвами, які найчастіше відчувають сором за те, що сталося, і не готові розповісти про жах, який їм довелося пережити.
- "Порізав обличчя і ґвалтував": як російські військові знущаються над жінками і дівчатами
- Як українські біженки стають жертвами секс-торгівлі
Ще складніше доводиться жінкам, що завагітніли, і з тієї чи іншої причини приймають рішення зберегти зачату від ґвалтівника дитину (наприклад, за медичними показаннями) - найчастіше для того, щоб відмовитися від неї відразу після пологів.
Кореспондентка Сербської служби BBC Марія Янкович розповідає історії таких дітей, народжених жінками від солдатів-ґвалтівників майже 30 років тому, під час війни у Боснії та Герцеговині.
Айне Юсіч із Сараєва було 14 років, коли до її рук потрапило досьє з описом випадків зґвалтування її матері та докладним перерахуванням отриманих травм. Дочитавши документ до кінця, Айна з жахом дізналася, що від одного з ґвалтівників жінка завагітніла і народила дитину.
Помилки бути не могло: у документах було ім'я дитини, яка народилася. Це було її ім'я.
"Для мене це була така травма, я ніби знепритомніла", - згадує Айна в інтерв'ю BBC.
Хоча вона сама на війні не була, за її словами, цей "воєнний ляпас" вона відчула практично фізично.
Через чотири роки, ледве досягши повноліття, аналогічну правду про своє походження дізналася Лейла Деймон, яка виросла у Великій Британії, на протилежному від Балкан кінці Європи.
Ще немовлям Лейлу удочерила подружня пара британських журналістів, які на початку 1990-х висвітлювали війну в Боснії та Герцеговині.
Сам факт усиновлення був відомий. Але лише у дорослому віці Лейла дізналася, що "на удочеріння мати її віддала, щоб не задушити своїми руками", оскільки теж завагітніла після зґвалтування військовими, отримавши внаслідок пологів серйозну психологічну травму.
"Це досить дивно - усвідомлювати, що ти стала жертвою людини, про існування якої навіть не підозрювала", - згадує Лейла.
За її словами, це унікальний досвід, переживання якого практично не відрізняється від фізичного болю.
За оцінками ООН, у роки війни у Боснії та Герцеговині (з 1992 по 1995 рік) жертвами сексуального насильства там стали від 12 до 50 тисяч жінок.
В результаті на світ могло з'явитися кілька тисяч дітей - хоча ці оцінки дуже приблизні.
Офіційного реєстру таких дітей у Боснії та Герцеговині не ведуть, проте Айна та Лейла входять до організації під назвою "Забуті діти війни". Заснована у 2015 році психіатром Амрою Деліч, вона стала першою такою у світі.
Історія Айни: "Жінка з дитиною - але без чоловіка"
Материнські документи воєнних часів Айна потай шукала по всьому будинку, мучившись питанням про те, ким був її батько.
Мати ніколи про нього не говорила, а Айна не питала - хоча, за її словами, "відчувала, що щось не так".
"Всі діти знали, як звуть їхнього батька, а я ні", - пояснює вона.
Мовчання матері Айна легко могла собі пояснити. Варіантів, як їй тоді здавалося, було не те щоб багато: батько з матір'ю або розлучилися, або він - як і батьки багатьох ровесників - загинув на війні.
"Але в моєму випадку все було інакше", - згадує вона.
Сьогодні Айні вже 29. Психолог за освітою, вечорами вона любить дивитися з друзями баскетбол, а живе, як і раніше, в Сараєві, де очолює організацію "Забуті діти війни".
1992 року, у віці 22 років, її мати зґвалтували солдати хорватської армії.
Перші роки свого життя Айна провела на конспіративній квартирі - серед 150 жінок, які стали жертвами сексуального насильства.
Лише за кілька років мати, за її словами, знайшла в собі сили повернутися на батьківщину.
"З дитиною, але без чоловіка", - наголошує Айна.
У дитинстві вона ніяк не могла зрозуміти, чому сусіди та знайомі вживають на адресу матері різного роду принизливі слова.
"Її відкрито соромили: казали, що вона нерозбірлива у зв'язках, - згадує Айна. - Якось навіть знайшли колишнього хлопця моєї матері - ще шкільних часів - і сказали, що це мій тато".
"Думаю, навіть сьогодні, якщо жінка повернеться в маленьке містечко з дитиною і без чоловіка, реакція оточуючих не сильно відрізнятиметься", - додає вона.
Однолітки цькували Айну, повторюючи те, що чули від своїх батьків, тому її мати (а згодом і вітчим) постійно переїжджала.
Вона каже, що абсолютно не сердиться на матір, хоч і виросла, не знаючи правди про своє походження.
У приміщенні громадської організації "Забуті діти війни" у СараєвіПитання про батька
Правду вона дізналася після переїзду до Зениці, де пішла до середньої школи. Тоді питання про те, хто її батько, почали ставити цілком офіційно.
Перший раз - прямо під час вступу. Заповнюючи форму, адміністратор спитала в Айни ім'я її батька: "Я сказала, що тато помер - і тоді вона попросила свідоцтво про смерть".
В цей момент Айна побачила, як її мати поспішно підійшла до адміністратора і щось шепнула їй.
Вдруге, за її словами, "матері, яка б могла її врятувати", поблизу не виявилося. Питання про ім'я батька їй поставив учитель історії - на очах усього класу.
"Я відкрито сказала, що не знаю відповіді. Навіть не знаю, звідки в мене така сміливість взялася..." - згадує вона.
Вона сказала, що замість імені батька може назвати ім'я вітчима - і в цей момент відчула, що просто зобов'язана дізнатися правду.
"Коли я була дитиною і чула, як мене дражнять, я ігнорувала ці образи або відповідала тим же, - каже вона. - Але коли тобі 14 років, й всі довкола знають, як звуть їх батька - все, крім тебе! - у тебе всередині ніби щось ламається".
Вона зрозуміла, що, куди б вона не пішла, питання про ім'я батька переслідуватиме її невідступно.
Страшна правда
З'ясувати правду вона вирішила самотужки. Коли нікого не було вдома, вона почала ритися в старих документах матері і одного разу виявила першу частину відповіді.
Це були документи про пережите зґвалтування - з поліції, медкомісії, інших служб.
"Там було чорним по білому написано, що в результаті мама завагітніла та народила дитину на ім'я Айна Юсіч", - згадує вона.
Айна дивиться убік, начебто зосереджено про щось розмірковуючи. А потім продовжує - тоном, що майже не змінився: "Я так довго шукала відповідь на запитання, хто я. Але коли дізналася, мовчала майже дев'ять місяців".
Айна (у світлій сорочці) грала у спектаклі "В ім'я батька", що розповідає про дітей, народжених в результаті війниТільки коли всі навколо - як у школі, так і за її межами - помітили, що поводиться вона якось дивно, Айна зважилася на відверту розмову з матір'ю.
"Це був найважчий момент у моєму житті, - згадує вона. - Я так боялася зробити їй боляче, нагадавши про пережитий жах. А вона боялася мене - що я почну її за це ненавидіти".
Хоча зустріч була дуже емоційною, а розмова вийшла дуже непростою, Айна жодного разу не пошкодувала про своє рішення. Тому що з того часу, за її словами, вони з матір'ю живуть душа в душу - "бо знаємо, хто ми, і знаємо, що абсолютно не винні в цій історії".
Історія Лейли: "Від тебе відмовилася мати, яку ти навіть не знала"
Лейлі Деймон теж 29 років. Як і Айна, вона пристрасно цікавиться психологією та вірить у розмовну психотерапію.
Тепер Лейла живе у Манчестері. Працює у маркетинговій компанії, любить довго гуляти пішки, йогу та ресторани.
Ми не зустрічалися особисто, але спілкувалися дистанційно. У розмові Лейла справляє враження практичної, яскравої молодої жінки.
11 років тому цього не було й близько. Тоді прийомні батьки розповіли їй правду про батька - що він зґвалтував мати Лейли під час війни в Боснії, і вона виявилася не в змозі забрати народжену від нього дитину.
Щоб розповісти їй правду, вся сім'я на три тижні вирушила відпочивати до Боснії.
На початку 1990-х Ден Деймон і його дружина Сіан працювали журналістами в Боснії, яку роздирала війна. Однією з героїнь їхніх репортажів стала мати Лейли, у якої взяли інтерв'ю невдовзі після пологів.
Коли вони зрозуміли, що їй довелося пережити, і побачили, за яких умов живуть діти в боснійському притулку, вони вирішили всиновити дитину.
"Я була приголомшена, - згадує Лайла. - Важко зрозуміти війну та її наслідки, якщо ви не відчули".
Насамперед, за словами Лейли, вона подумала про той жах, через який пройшла її мати.
Новонароджена Лейла у пологовому будинку в СараєвоНаступні роки виявилися для Лейли найважчими.
"Зґвалтування - це така тема, що, як тільки ви порушуєте її, люди почуваються неймовірно незручно, - пояснює вона. - Однак, чим більше ви намагаєтеся не звертати уваги на щось неприємне чи болісне, тим гірше стає".
Їй знадобилося багато часу, щоб зрозуміти, що їй потрібна допомога професіоналів: "Мені був потрібен хтось, хто провів би мене через весь досвід ідентичності, сексуального насильства".
Лікування тривало дев'ять місяців, і Лейла каже, що пережила їх лише завдяки неймовірному коханню та підтримці з боку батьків та друзів.
Спочатку вона не була впевнена, що зважиться на зустріч зі своєю біологічною матір'ю.
"Я боялася, що вона знову від мене відвернеться", - пояснює Лейла. І каже, що відчувала заздалегідь: від цієї зустрічі із зовсім незнайомою людиною їй буде боляче.
Проте через рік Лейла зателефонувала до боснійського посольства і сказала, що хоче познайомитись із матір'ю.
Кілька років вони спілкувалися дистанційно, в основному листуванням, допоки Айна не організувала для них особисту зустріч.
Лейла почала переживати за кілька місяців до призначеної зустрічі. Вона боялася нагадати матері про пережиті жах війни і взагалі не дуже розуміла, як з нею спілкуватися: "Адже я не говорю по-боснійськи, а вона не розуміє по-англійськи".
Зрештою, у 2017 році Лейла приїхала до Боснії на зустріч, яку вона описує як "сюрреалістичний досвід". Вперше побачивши матір, вона миттєво забула про мовний бар'єр: її захлеснули емоції.
Сьогодні, за словами Лейли, у них гарні стосунки: "Я завжди відвідую її, коли приїжджаю до Боснії. Я люблю цю країну, і Боснія завжди буде моїм другим домом".
Проте щоразу, коли вона відвідує матір, Лейла "ніби відчуває в кімнаті дух війни", а на матір іноді накочують страшні спогади.
Тепер Лейла Деймон відкрито розповідає про своє походженняЗнайомство Айни і Лейли
Лейла розповіла свою історію BBC ще у 2014 році. Їй тоді вже було за 20, але вона не знала жодної людини, якій довелося б пережити щось подібне.
Айна на той час знала правду про своє походження вже сім років, але інших дітей зі схожою долею теж не знала.
Дівчата познайомилися завдяки Амрі Деліч, нейропсихіатру та психотерапевту із Зениці, яка багато років працює з жінками, які пережили зґвалтування військовими.
Самим жінкам-жертвам допомагають благодійні організації - а от дітьми, народженими від ґвалтівників, за її словами, ніхто не займається.
Сам термін - діти, народжені через війну, - вона вперше почула у червні 2015 року, коли на міжнародній конференції познайомилася з дітьми з Німеччини, народженими у країні після Другої світової внаслідок зґвалтування солдатами армії союзників.
Деліч вирішила дізнатися, скільки дітей зі схожою долею народилося в Боснії і як вони живуть. Інформацію про "дітей війни" вона видобувала всіма доступними їй засобами - через друзів та знайомих, сама дзвонила до закладів, шкіл, дитячих будинків, асоціації психологів, закордонних організацій.
"Деякі зі знайдених мною дітей та їхніх матерів відмовилися брати участь у дослідженні, - говорив вона. - Були серед них і ті, хто на той момент, як і раніше, не знав правди про своє походження".
Бідність та депресія
"Діти, які народилися в результаті війни, виросли без підтримки і допомоги суспільства, - запевняє Деліч. - Деякі з них живуть у злиднях, часто їм навіть немає з ким поговорити".
За її словами, багатьом відмовляють у праві знати правду про своє походження. Крім того, у таких дітей значно частіше діагностують розлади психіки - такі як депресія та посттравматичний синдром.
"Стигматизації зазнавали 85% дітей, причому кожна друга з них зазначала, що стигма негативно впливає на якість їхнього життя, відносини з іншими людьми та особисті досягнення".
"Дуже важливо, щоб дітей, народжених у результаті війни, офіційно визнали вразливою категорією, - упевнена вона. - Тільки так цим людям можна повернути гідність та допомогти відчути себе частиною суспільства".
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!