Байден-Путін: навіщо вони зустрічалися?
Вже напередодні зустрічі президентів Сполучених Штатів і Росії говорили, що Байдену і Путіну просто нема про що розмовляти, що зустріч завершиться без будь-яких підсумків, що розраховувати на відновлення атмосфери взаємної довіри – з огляду на позицію Путіна – просто не доводиться. Насправді, навіть з протокольної точки зору, все виявилося навіть гірше, ніж передбачалося.
На попередньому американсько-російському саміті у Гельсінкі в 2018 році, за участю президентів Трампа і Путіна, хоча б була спільна прес-конференція. Попри те, що конкретних підсумків теж не було і про той саміт зовсім забули. Але на цьому саміті навіть такої прес-конференції не було! І Путін спеціально підкреслив, що вони з Байденом не обмінялися запрошеннями відвідати Вашингтон і Москву. Здавалося б, звичайна протокольна подробиця, у епоху коронавірусу навіть ввічливість, яка нікого ні до чого не зобов'язує. Однак і цього жесту не було. Якщо ж вважати підсумком саміту згоду з небезпекою ядерної війни, то ми відразу ж потрапляємо у епоху 62-річної давнини, коли перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов домовлявся із президентом Дуайтом Ейзенхауером. Але навіть у тих переговорах було більше змісту.
Фото: EPA/UPGЩе до Женеви ми розуміли, навіщо цей саміт президенту Путіну з його прагненням продемонструвати, що ніякої міжнародної ізоляції немає і він, незважаючи на вигнання з «вісімки», залишається одним з лідерів сучасного світу. Тепер ми розуміємо, навіщо ця зустріч була потрібна президенту Байдену. По-перше, це його стиль – розмовляти у будь-якому випадку, навіть коли це жорстка розмова. По-друге, йому важливо було довести до Путіна, що Захід буде серйозно реагувати на його дестабілізуючі дії. (Навряд чи для Путіна це є важливим, тому що будь-яка жорстка реакція позначається насамперед на економіці Росії і рівні життя її громадян, а Путіна це абсолютно не цікавить, йому б своїх силовиків прогодувати і досить). По-третє, Сполучені Штати зараз набагато більшою мірою стурбовані Китаєм, а не Росією – це було помітно навіть на прес-конференції американського президента. І Путін, на думку Байдена, повинен якось розділити його заклопотаність – адже у нього такий довгий кордон з Китаєм!
Фото: EPA/UPGАле Путін навряд чи тут стане союзником Байдена просто тому, що успіхи Китаю – це і його успіхи. Країна, яка стверджує, що авторитаризм може процвітати – гарант того, що путінський режим збережеться ще на десятиліття. А ось Америка з її прихильністю до демократії – зовсім не гарант. Вона ворог. Ворог не Росії. Ворог особисто Путіна і його шпани.
Саме тому це був приречений саміт. Але для України він став не просто констатацією статус-кво, а скоріше навіть прогресом. Напередодні зустрічі Байдена з Путіним на саміті НАТО було підкреслено, що Україна зможе отримати ПДЧ, а сам Байден зазначив, що Крим і Донбас не є перешкодою для нашого вступу в НАТО. Таким чином, було ще раз продемонстровано, що Путін може скільки завгодно проводити свої уявні «червоні лінії», а Байден може впевнено їх ігнорувати. І так, це навряд чи призведе у найближчому майбутньому до врегулювання ситуації на Донбасі. Але може призвести до нерозповсюдження конфлікту на нові регіони України – бо, виявляється, скільки не окупуй, а євроатлантичної інтеграції це не зупинить. Що ж, у нинішній ситуації вже це буде для нас досягненням і головним підсумком саміту у Женеві.
Фото: EPA/UPG