Мілітаризація і курс на НАТО. Чи реально втілити гарантії безпеки для України

15/09/2022, 13:03:25

Офіс президента

У Києві презентували концепцію системи міжнародних гарантій безпеки України. Вона, за задумом її творців, повинна не тільки допомогти Україні впоратися з нинішнім російським вторгненням, а й застрахувати її від нової агресії Росії в майбутньому.

Попри те, що цю концепцію тільки зараз почнуть обговорювати її потенційні підписанти - Росія серед них не значиться - вона вже викликала вкрай нервову реакцію у Москві.

Якщо напрацьовані у Києві пропозиції будуть підтримані партнерами, насамперед країнами НАТО, Україна форсовано мілітаризуватиметься та ще глибше з ним співпрацюватиме, не відмовляючись при цьому від намірів у майбутньому вступити до складу Альянсу.

• "Миру не може бути взагалі". Чим і чому закінчилися переговори України та Росії
• Війна окремо, переговори окремо. Що відбувається у діалозі між Україною та Росією

Утім, опитані ВВС експерти оцінили перспективи реалізації Київського безпекового договору неоднозначно.

З одного боку, він, звичайно, кращий, ніж Будапештський меморандум, який повинен був гарантувати безпеку України після її відмови від ядерної зброї. З іншого - у Києві замахнулися на створення конструкції безпеки, аналогів якої в сучасному світі знайти не вдається, і зовсім не факт, що вона запрацює саме так, як задумували її творці.

Будапешт - Стамбул - Київ

На початку 90-х, після розпаду Радянського Союзу, Україна виявилася власницею третього за величиною ядерного арсеналу у світі. В силу різних причин від цього арсеналу Києву довелося відмовитися.

Тоді вперше в історії України постало питання про надання їй певних гарантій безпеки та територіальної цілісності з боку сильніших держав.

Підписання Будапештського меморандуму

Саме з цією метою у 1994 році підписали Будапештський меморандум. У ньому США, Велика Британія та Росія зобов'язалися поважати незалежність та кордони України, утримуватися від сили та економічного тиску проти неї, а також домагатися від Ради безпеки ООН невідкладних дій, якщо Україні загрожуватиме будь-яка небезпека.

Анексія Криму та початок конфлікту на Донбасі у 2014 році показали, що Будапештський меморандум був мертвонародженим.

Він просто не передбачав ситуації, коли агресором щодо України виступає підписант цього самого меморандуму плюс ще й постійний член Радбезу ООН, який мав на цю агресію реагувати.

Інші підписанти, Вашингтон і Лондон тоді просто розвели руками: положень, які б юридично зобов'язували Штати та Британію заступитися за Україну, той документ справді не містив.

Навчена гірким досвідом Будапештського меморандуму, Україна повернулася до теми гарантій своєї безпеки на початку цього року. На її кордоні тоді сконцентрувалися десятки тисяч російських солдатів, західні розвідки попереджали про підготовку Росією повномасштабного вторгнення.

Менш ніж за добу до початку війни, 23 лютого, Володимир Зеленський на спільній пресконференції з президентами Польщі та Литви говорив: "Не є секретом, що "Будапешт" не працює... Ми самі себе захищаємо за підтримки наших партнерів. Але гинуть саме українці, тому Україні потрібні безпекові гарантії, чіткі, конкретні, і вже зараз".

Український лідер додав, що, на його думку, серед країн, які мали б надати Києву такі гарантії, повинна була б бути і Росія: "Не секрет, що я багато разів пропонував президенту Росії сісти за стіл перемовин і говорити, тому що це питання діалогу, а не питання умов".

У той час Росія наполегливо вимагала від США та НАТО гарантувати, що Україна ніколи не стане членом Альянсу. Цього тижня агентство Reuters повідомило, що незадовго до вторгнення головний кремлівський перемовник з Україною Дмитро Козак нібито повідомив Володимира Путіна, що отримав від Києва гарантії відмови від вступу до НАТО - очевидно, в обмін на відмову Росії від планів розпочати велику війну, - але Путін цю угоду відкинув.

Нарешті, вже після початку повномасштабних бойових дій на території України, у лютому-березні-квітні цього року, коли Київ та Москва ще вели переговори про врегулювання конфлікту, ідея про гарантії безпеки, які мала б отримати Україна після закінчення цієї війни, також постійно обговорювалася перемовниками.

У "Стамбульському комюніке", представленому 29 березня, йшлося про те, що Київ погоджується на позаблоковий статус без'ядерної держави, відмовляється від розміщення на своїй території іноземних військових баз та контингентів, а також обмежує військову співпрацю із Заходом в обмін на "чіткі документальні гарантії безпеки" від низки країн.

У початковому задумі до переліку цих країн входили всі постійні члени Радбезу - тобто, в тому числі, і Росія.

Getty Images

Втім, вже дуже скоро стало зрозуміло, що "Стамбульське комюніке" не запрацює. Переговори між Києвом та Москвою остаточно заглухли, і зараз в обох столицях визнають: повернення до цього документа неможливе.

Проте у Києві про сам концепт гарантій безпеки не забули. 1 липня цього року розпочала свою роботу спеціальна група з питань міжнародних гарантій безпеки для України. А 13 вересня "група Єрмака - Расмуссена", названа так за прізвищами її співголов, глави Офісу президента України Андрія Єрмака та колишнього генсека НАТО Андерса Фога Расмуссена, представила результат своєї роботи - рекомендації щодо змісту майбутньої конструкції безпеки України, Київського безпекового договору.

Нові гарантії

Насамперед, визнають творці цього документа, унікальна система безпеки, яка ним вибудовується, може вважатися перехідною: рано чи пізно Україна вступить до НАТО і приєднається до системи колективної безпеки Альянсу - "один за всіх і всі за одного".

Офіс президента

А доки Україна не стала членом НАТО, наріжним каменем її безпеки має бути 51-ша стаття Статуту ООН, яка гарантує кожній державі невід'ємне право на індивідуальну чи колективну самооборону.

Документ констатує: для того, щоб Україна була здатна захистити себе, вона потребує ресурсів на утримання багаточисельних збройних сил, інвестицій у свій оборонно-промисловий комплекс, масштабної передачі озброєнь та інтенсивних навчань для її військових під егідою ЄС та НАТО.

Тому, йдеться в рекомендаціях, група країн-гарантів має зобов'язатися:

• надавати Україні фінансову допомогу для підтримки її оборонного бюджету;
• спрямовувати кошти, у тому числі безповоротно, на відновлення та розвиток ОПК України;
• передавати Києву технології для виробництва озброєнь та експортувати в Україну зброю;
• проводити регулярні навчання українських військових;
• реалізовувати програму протидії кіберзагрозам;
• постійно обмінюватися розвідданими.

Внаслідок такого співробітництва в Україні не лише має остаточно сформуватися регулярна армія, здатна протистояти російській агресії. У документі йдеться про сили територіальної оборони, "які б включали всіх цивільних осіб віком від 18 років".

Окремо у рекомендаціях фігурує питання санкцій. По-перше, гаранти повинні зобов'язатися не знімати з Москви існуючі, узгоджені з 2014 року, санкції, доки Росія:

• не припинить нинішню агресію проти України;
• не гарантує, що не нападе на неї у майбутньому;
• не компенсує Україні збитків, завданих під час вторгнення.

Будь-яке зняття з Росії санкцій, йдеться у рекомендаціях, має відбуватись "у тісній координації з Україною".

На майбутнє - автори документа вже розмірковують про період після закінчення нинішньої війни - країни-гаранти мають узгодити пакет санкцій обсягом не меншим від нинішнього, який автоматично застосується до Росії, якщо вона знову нападе на Україну.

Фундаментальні принципи цієї системи безпеки будуть міститися у підписаному всіма гарантами спільному документі про стратегічне партнерство.

Невід'ємною частиною цієї системи стане ціла низка двосторонніх документів, які Україна підпише з кожним гарантом окремо, та в яких буде прописано обсяг та тип допомоги, яку Київ отримає від кожного конкретного гаранта.

Андрій Єрмак стверджує, що зобов'язання гарантів щодо України будуть юридично зобов'язуючими, а всі ці договори ратифікують їх парламенти.

Як працюватимуть гарантії

За задумом авторів документа, напрацювати та підписати повноцінний договір про гарантії безпеки, що ґрунтується на їхніх рекомендаціях, можна хоч зараз, не чекаючи закінчення нинішньої війни. Зрештою, багато його положень - про постачання в Україну сучасного озброєння, обмін розвідданими чи санкції проти Росії - і так реалізовуються вже сьогодні.

Але як працюватимуть ці гарантії після того, як війна, що триває зараз, закінчиться?

Отож, якщо в майбутньому Росія знову зважиться напасти на Україну, гарантії безпеки активуватимуться запитом, який Київ повинен буде надіслати своїм партнерам у разі загрози.

Це важливо, наполягають автори рекомендацій: адже для запуску всього механізму реагування на загрозу не потрібно буде чекати будь-якого підтвердження чи схвалення, наприклад, від Ради безпеки чи Генасамблеї ООН.

Представлення документа збіглось із успіхом наступу ЗСУ на Харківщині

У найкоротший час - наприклад, протягом 24 годин з моменту отримання запиту (конкретні часові рамки ще обговорюватимуться під час підготовки тексту договору) - гаранти повинні будуть зібратися для колективних консультацій. Протягом, наприклад, 72 години - має бути ухвалене рішення про активацію розширених гарантій коаліцією партнерів України.

Подробиці цих гарантій, очевидно, будуть прописані у двосторонніх документах, які Київ підпише зі своїми партнерами, але йтиметься про надання Україні озброєнь, застосування санкцій проти Росії, політичну підтримку Києва.

"Розширені гарантії у випадку нової агресії мають застосовуватися у разі, якщо Україна зазнає нападу на своїй території в рамках міжнародно визнаних кордонів", - йдеться у рекомендаціях. Тобто, слід читати, сфера дії гарантій поширюватиметься і на Крим, і на окуповані нині території Донбасу, а тим більше Запорізької та Херсонської областей.

Хто такі гаранти?

Рекомендації дають досить однозначну відповідь на питання про те, хто саме увійде до кола країн-гарантів безпеки України.

Наївні ідеї про те, що гарантувати безпеку України може нинішній агресор - Росія чи, припустімо, його сателіт Білорусь, які висловлювалися навесні цього року і вже тоді критикувалися київськими та західними експертами, зараз до уваги не беруться.

"Після воєнних злочинів, що їх Росія скоїла в Україні, немислимо, щоб вона стала державою-гарантом. Те саме стосується і Китаю, який зараз підтримує Росію, - сказав ВВС Андерс Фог Расмуссен. - Ми шукатимемо гарантів у колі демократичних держав, насамперед, членів НАТО, але й за межами Альянсу також".

У самих представлених у Києві рекомендаціях список потенційних гарантів описується так: "До договору можуть приєднатися такі країни як США, Велика Британія, Канада, Польща, Італія, Німеччина, Франція, Австралія, Туреччина, країни Північної Європи та Балтії, Центральної та Східної Європи - але список не є вичерпним".

У документі йдеться і про те, що до певних конкретних питань, які будуть порушені у "великому" договорі, зможуть приєднатися й інші країни - наприклад, ті, що зараз входять до "формату Рамштайну" щодо забезпечення України озброєннями.

Проте, підозрюють опитані ВВС експерти, потенційні труднощі з реалізацією положень документа, напрацьованого групою Єрмака-Расмуссена, можуть розпочатися вже на етапі створення списку гарантів.

"Цей документ передбачає, що деякі країни НАТО ухвалять додаткові гарантії безпеки, які будуть запропоновані Україні. А це означає, що ці країни можуть опинитися в майбутній війні з Росією, якщо справи підуть погано. Документ не передбачає, що це означатиме для згуртованості і стабільності НАТО", - каже заступник директора лондонського Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень Джонатан Ійял.

"А це докорінно порушує принцип НАТО, згідно з яким усі його члени мають одні й ті самі зобов'язання та завдання. Тому я, чесно кажучи, вважаю неможливим, щоб Німеччина та Франція просто взяли на себе такі зобов'язання. А якщо вони цього не зроблять, думаю, це матиме серйозні проблеми для здатності НАТО функціонувати і матиме прямо протилежний ефект, заохочуючи когось у Москві перевірити, чи справді ці гарантії безпеки щось означають", - продовжує Ійял.

Відкритим залишається питання, чи захоче взяти на себе зобов'язання гаранта Туреччина. З одного боку, вона продовжує активно співпрацювати з Україною, зокрема, постачаючи їй знамениті ударні дрони "Байрактар". З іншого - вона зберігає в міру теплі відносини з Москвою, активно критикуючи західну санкційну політику щодо Росії.

"Переконати Анкару приєднатися до угоди, яка передбачає введення більш чи менш автоматичних санкцій проти Росії у разі нового нападу, буде політично складно", - визнає Ян Бонд, голова відділу зовнішньої політики лондонського аналітичного Центру європейських реформ.

ЗСУ

Реально чи нереально?

Втім, Ян Бонд вважає, що, хоч про повноцінну реалізацію пропозицій групи Єрмака-Расмуссена доти, доки російські військові перебувають на українській землі, говорити складно, загалом документ "не є надто амбітним у плані такої оборони в стилі НАТО - мовляв, інші країни мають надавати Україні військову допомогу".

"Думаю, на теперішньому етапі це реалістична позиція", - каже він.

Ізраїльський військовий експерт Давид Гендельман наголошує на відмінності нинішнього документа від абстрактних гарантій безпеки, з якими Україна мала справу в минулому.

"Це протилежність Будапештському меморандуму, (який передбачав, що) "ми віддаємо можливості самооборони, в даному разі ядерну зброю, а ви нам обіцяєте непорушність наших кордонів". Тут, кажучи простими словами, ми бачимо (позицію) "ми нічого не віддаємо, а ви нам допомагаєте стати сильнішими у самообороні" , - каже він.

"По суті, це розширення та закріплення зобов'язаннями того, що вже відбувається зараз: фінансова допомога Україні, постачання озброєнь, підготовка особового складу ЗСУ, обмін розвідданими. Тому цей договір має більше шансів втілитись у щось реальне та принести реальну користь, ніж абстрактні гарантії у стилі того ж Будапештського меморандуму", - переконаний Гендельман.

Опитані ВВС експерти зазначають, що ключова відмінність рекомендацій групи Єрмака-Расмуссена від попередніх пропозицій щодо безпеки для України полягає в тому, що вони не передбачають згоди Києва на якийсь вимушений компроміс задля забезпечення своєї безпеки - на кшталт відмови від курсу на НАТО чи заборони на міжнародні військові навчання на своїй території.

Тим не менше, Джонатан Ійял із Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень вважає цей документ нереалістичним.

"По-перше, вкрай малоймовірно, що такі країни, як Німеччина чи Франція, зможуть запропонувати Україні такі самі гарантії безпеки, як, наприклад, Польща… Не виключено, що кожна окрема країна спробує запропонувати військову допомогу по-своєму. Але в результаті вийде заплутаний список різних гарантій, одні надійніші за інші, інші переконливіші, а в сумі все це створить ситуацію, за якої шанси прорахуватися будуть дуже великі», - каже Ійял.

"По-друге, документ абсолютно відкрито передбачає в майбутньому можливість прямого військового протистояння між Заходом і Росією без серйозної підготовки громадської думки на Заході щодо таких зобов'язань", - говорить він, припускаючи, що в перспективі такий підхід може призвести до розколу НАТО на табори країн готових та не готових воювати за Україну.

Викликає питання в експерта і положення документа про те, що описані ним гарантії покриватимуть всю міжнародно визнану територію України, включно з тим самим Кримом.

"Теоретично це правильно. Але давайте будемо чесними, це передбачає зобов'язання щодо звільнення Криму від російського контролю. Я сказав би, що свідчень міжнародної підтримки таких широких зобов'язань щодо безпеки України зараз немає", - зауважує він.

З іншого боку, визнає Ійял, найперше, чого неминуче вимагатиме Україна в момент закінчення війни, - це гарантії допомоги від Заходу в разі нової агресії Росії.

"У цьому сенсі Расмуссен та Єрмак підготували те, з чим нам і так рано чи пізно доведеться стикнутися. Але моє переконання полягає в тому, що такі гарантії безпеки ніколи не зможуть бути закріплені офіційно, тому що вони порушують базовий принцип: ти отримуєш гарантії безпеки тільки при вступі до НАТО чи ЄС, і ці гарантії є такими самими, як і в інших держав у цих союзах", - резюмує він.

"Горітиме земля і плавитиметься бетон"

Тим часом на публікацію проєкту системи гарантій безпеки для України вкрай нервово відреагували в Москві.

"Прологом до третьої світової війни" назвав цей документ заступник секретаря російського Радбезу Дмитро Медведєв.

"Якщо ці недоумки продовжать нестримне накачування київського режиму найнебезпечнішими видами озброєнь, то рано чи пізно військова кампанія перейде на інший рівень... І тоді вже західним країнам не вдасться відсидітися у своїх чистеньких будинках і квартирах... У них у прямому сенсі горітиме земля і плавитиметься бетон. Нам теж сильно дістанеться. Всім буде дуже погано", - написав він у телеграм-пості, в якому знайшлося місце і для емодзі у вигляді усміхнених фекалій, і для цитати з біблійної книги Апокаліпсису.

Прессекретар Володимира Путіна Дмитро Песков був менш емоційним, заявивши, що "підготовлений київською владою документ" перетворює "проведення спеціальної військової операції" на навіть ще актуальніше.

"За існуючого статусу-кво, становища, навряд чи хтось може дати Україні більшу безпеку, ніж керівництво цієї країни. Тільки воно має вчинити дії, які ліквідують загрозу для РФ, і всі чудово знають, які це мають бути дії", - додав він.

Зеленський каже, що говорити з Росією можна тільки після того, як її війська заберуться з України

Що далі?

Так чи інакше, співголови робочої групи проголосили перший етап своєї праці завершеним і тепер починають наступний: просування своєї концепції на рівні потенційних підписантів договору.

Адже, розповів Андерс Фог Расмуссен ВВС, під час підготовки рекомендацій вони свідомо не консультувалися з урядами країн, які, за їхнім задумом, могли б стати гарантами безпеки України.

Вже у вівторок Андрій Єрмак в онлайн-форматі презентував ці напрацювання політичним радникам глав держав та урядів восьми держав центральної та східної Європи.

Доручення просувати Київський договір безпеки на міжнародному рівні отримали міністр закордонних справ України та спікер Верховної Ради. Андерс Фог Расмуссен на зустрічі з Володимиром Зеленським пообіцяв представити ці рекомендації на особистих зустрічах із представниками урядів західних держав.

Втім, уже зараз Расмуссен визнає: головною точкою докладання зусиль у цьому сенсі мають бути Сполучені Штати Америки.

"Якщо США не підпишуть договір, забудьте про нього. У нього ніхто не повірить, - сказав він в інтерв'ю ВВС. - Якщо ж США підпишуть, це зроблять ще ціла низка країн".

Джонатан Ійял не бачить шансів на те, що Вашингтон піде на запропоновані в документі гарантії безпеки: занадто високим у такому разі стає ризик того, що Штати все-таки виявляться втягнутими в безпосереднє протистояння з російськими збройними силами, якого вони старанно намагаються уникнути.

Расмуссен у відповідь на пряме запитання, чи показували драфт опублікованого у вівторок документа держсекретарю США Ентоні Блінкену, який минулого тижня відвідав Київ з неанонсованим візитом, каже: ні.

Хоча, визнає він, у підготовці документа брали участь колишні американські високопосадовці - наприклад, радник з національної безпеки президента Джорджа Буша-молодшого Стівен Гедлі, колишній посол США при НАТО Іво Даалдер або колишня заступник міністра оборони Мішель Флорной.

"Я думаю, що в цілому (США) будуть задоволені", - прогнозує Расмуссен реакцію офіційного Вашингтона на документ про гарантії.

І Расмуссен, і Єрмак стверджують, що створити повноцінний договір на базі розроблених ними рекомендацій, а підписати його з першими країнами-гарантами потрібно якнайшвидше. При цьому конкретних часових орієнтирів вони не називають.

"Це тижні, місяці, роки?" - запитав кореспондент ВВС у Андерса Фога Расмуссена, який уникав прямої відповіді на це запитання.

"Ну, точно не роки", - розсміявся він у відповідь.

Ви завжди можете отримувати головні новини в месенджер. Достатньо підписатися на наш Telegram або Viber.