"Дуже швидко подорослішали". Розповіді киян, які вирішили з дітьми залишитися у столиці
Війна Росії проти України триває вже майже два тижні. За даними ООН, за цей час країну покинули майже два мільйони людей, переважно жінки з дітьми. Проте деякі батьки принципово вирішили залишитися і зараз перебувають з малюками в самому епіцентрі конфлікту.
Станом на 9 березня головні бої російсько-української війни точаться поблизу Маріуполя, Сум, Харкова, Миколаєва та Києва. Саме столиця, за даними українського Генштабу, залишається однією з ключових цілей російських військ. Росіяни, за їхніми даними, намагаються оточити Київ і готуються до штурму мегаполісу.
У таких умовах евакуація киян відбувається майже щодня і майже безперервно. Фактично щогодини з Центрального залізничного вокзалу відходять декілька поїздів в західні області України і в Польщу. Також мешканці столиці намагаються вивести свої родини автотранспортом.
Точної цифри, скільки киян вже залишило свої домівки, немає. Але вулиці зазвичай гамірної столиці порожніють. І справа тут, вочевидь, не тільки в комендантській годині. Мало хто з батьків, особливо тих, які мають малолітніх дітей, може витримати по 8-10 повітряних тривог на день, ночівлі в підвалах і постійні загрози ракетного удару.
Попри це, BBC News Україна вдалося поспілкуватися із молодими батьками, які, маючи можливості для виїзду з Києва, вирішили не залишати домівку. Їхні імена та деякі подробиці місцеперебування змінені з міркувань безпеки. З цих самих причин у тексті відсутні фотографії героїв.
Майдан Незалежності у Києві"Бігти нікуди"
За вікном багатоквартирного будинку на західній околиці Києва звучить ритмічне бахкання. Маленька дівчинка без остраху, але з великою цікавістю тягнеться до підвіконня, намагаючись подивись на джерело дивного шуму. За вікном починає завивати сирена, а телефони дзвенять сповіщеннями про загрозу удару з повітря.
Пропустити подкаст і продовжити подкаст
Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти
Випуски
Кінець подкаст
"Настуню, ану швидко відійди від вікна. Це, мабуть, наша ППО (протиповітряна оборона - Ред.) так гучно працює", - батько маленької Анастасії, 27-річний Володимир, підхоплює її і швидко заносить в коридор. Саме тут, а не в запиленому і захаращеному підвалі будинку, вирішили зробити тимчасовий прихисток для дитини на час повітряної тривоги.
Перед самим початком війни Насті виповнився один рік. Останніми тижнями маленька швидко навчилася ходити і тепер безупинно досліджує всі закутки трикімнатної квартири. Крім неї в квартирі живуть ще мама Оксана, тато Володимир, його сестра та їхні батьки.
Можливість виїхати з Києва у них є, пояснює Володимир. У перший день війни, 24 лютого, родина вже завантажилася в автомобіль і вирушила в напрямку дачі в Київській області. Але великі затори на виїзді зі столиці змусили їх змінити плани.
Цілком ймовірно, це врятувало життя і здоров'я членів молодої сім'ї. Зараз уся місцевість, де розташована їхня дача, перебуває фактично під окупацією ворога і в зоні постійних бойових дій.
"Бігти немає куди і бажання такого вже немає", - пояснює тепер Володимир, який має і особистий транспорт, і пропозиції від родичів на Західній Україні, куди можна було б евакуюватися.
Постійні повітряні тривоги і бахкання артилерії за вікном, зазначає Володимир, поки що не дуже лякають його маленьку донечку.
"Вона ще маленька і не розуміє, що відбувається", - каже він. Єдина причина, яка змусить родину залишити столицю, це "початок бойових дій безпосередньо в місті", зазначає чоловік і зашторює переклеєні скотчем вікна.
Для багатьох киян метро стало єдиним місцем, де можна сховатися"Діти швидко подорослішали"
Людмила, якій 31 рік, мешкає на території найбільшого київського житлового масиву - Троєщини. Жодного військового об'єкту чи оборонного підприємства тут немає. Але саме цей район в перші дні війни став ледь не головною мішенню ракетних ударів росіян. В їхньому прицілі опинилася ТЕЦ-6, яка розташована тут і забезпечує теплом майже весь лівий берег Києва.
Також вранці 27 лютого уламки російської ракети впали недалеко від будинку Людмили. Від вибуху в квартирах багатоповерхівок повибивало вікна, згоріли припарковані у дворі автомобілі.
Ці обстріли і вибухи вона, мати 3-річного сина і 8-річної доньки, пам'ятає дуже добре. Вони відбувалися фактично в сусідніх дворах, і гучні звуки серед ночі лякали і будили дітей. Але залишати столицю родина все ж не планує. Тим більше, що в троєщинській квартирі, окрім дітей та їхніх батьків, мешкають також бабуся та прабабуся. Вмовити їх евакуюватися виявилося найважче, каже Людмила.
"Варіантів спочатку залишити Київ не було, а коли почали надходити пропозиції, то небезпека на дорогах була досить великою, тим більше вивезти старше покоління складніше через їхню впертість і заяви, що "я вже життя прожила". А без них їхати - не варіант!" - пояснює киянка.
Щодо малечі, то вона, як не дивно це лунає, за два тижні війни вже ввійшла в ритм такого життя і звикла до безпекових правил. До тих правил, які зазвичай собі дозволяють ігнорувати дорослі.
"Діти за цей короткий термін дуже подорослішали, чітко знають і розуміють, що потрібно робити в разі повітряної тривоги і куди бігти. Але те, що в XXI столітті вони це відчувають на собі… Дуже страшно, коли повітряна тривога, зносити їх сплячими в підвал, а на ранок діти навіть не розуміють, як вони там опинилися", - з відчаєм у голосі додає молода мама.
За її словами, вони з чоловіком сплять по черзі, щоб не пропустити повідомлення про повітряну тривогу. Що має такого статися, щоб вони залишили Київ, Людмила сказати не може. Але називає це "найгіршим варіантом розвитку подій", про який навіть не хочеться думати.
Стриманого оптимізму, каже мешканка Києва, їй додає лише віра в Збройні сили України.
Багато киян вступили до територіальної оборони Києва"Це наш дім"
Коли мешканець столичної Дарниці Костянтин, колишній фотограф, заступає на патрулювання в підрозділі київської тероборони, його дружина Оля готує вечерю для їхніх малюків - сина і доньки 5 і 7 років. Родина, що живе недалеко від Дарницької площі, принципово вирішила не тікати з рідного міста. Більш того, 30-річні молоді батьки стали на його захист.
Варіантів і пропозицій виїхати було більше, ніж вдосталь. Наприклад, ІТ-компанія, в якій працює Ольга, заявила про готовність фінансово і логістично допомогти з переїздом на Західну Україну чи до Європи.
"Тож варіант евакуюватись в мене був і зараз є. Ми ухвалили рішення залишитись, бо це наш дім. Це місце, де ми почуваємось у безпеці. Багатоденна дорога, життя в незнайомому місці, в незрозумілих умовах наразі видається більшим стресом, ніж ніч у підвалі", - пояснює мама двох дітей в коментарі ВВС News Україна.
За її словами, родина зараз не має жодних проблем з продуктами та комунікаціями, а також має в наявності "дуже гарне" бомбосховище поруч з будинком.
Війна - не нове поняття в цій родині. Ольга родом з Донецька, там досі живуть її батьки. Тож її діти з малечку стикнулися з таким речами, як обстріли і вибухи.
"Ми не приховуємо від них нічого, називаємо речі своїми іменами. Обговорюємо, що може статись і що ми будемо робити в різних випадках. Мабуть, найскладнішим моментом поки було те, що чоловік пішов до ТРО, діти за нього переживають, бояться, що він загине. Але розуміють, що він нас захищає", - каже Оля.
Її чоловік, Костянтин, більш лаконічний. "Київ - це моє місто. Я тут народився, виріс. І готовий померти саме тут", - зізнається киянин.
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!