Євросоюз обмежує Росію в Арктиці
Глава МЗС Ісландії Гудлаугур Тор Тордарсон передає березовий молоток міністру закордонних справ Сергію Лаврову як символ початку головування РФ в Арктичній раді під час міністерської зустрічі в Рейк’явіку, 20 травня 2021Наразі ми бачимо підвищену увагу до Арктики зі сторони Китаю та мілітаризацію Росією Півночі. Діяльність цих двох держав непокоїть у першу чергу країни Північної Європи. Проте менш наочні зміни, як-от підвищення рівня моря, глобальне потепління, перспективи використання північних морських шляхів, впливають та впливатимуть на усі країни ЄС. Тому оновлення та чіткішого визначення європейських інтересів в Арктиці очікували вже давно; задля цього й напрацьовувалася стратегія.
Складність полягала в тому, що Європейський Союз мав врахувати в документі інтереси арктичних держав ЄС (Данії, Швеції та Фінляндії), а також Норвегії та Ісландії, які не є членами Співдружності, однак асоціюються з ЄС за багатьма договорами. Брюссель також мав виробити нові підходи в роботі з іншими з іншими арктичними та приарктичними державами. Додаткова складність полягає у тому, що усі арктичні держави опублікували власні стратегії щодо Арктики, згідно із національними інтересами. До того ж подібні документи оприлюднили й інші країни Європи, наприклад, Німеччина та Франція.
Фото: facebook/Arctic CouncilТепер Європейський Союз у своїй оновленій арктичній стратегії позиціонує себе більш впевненим гравцем із конкретними інтересами в регіоні. Здебільшого у ЄС сфокусуються на співробітництві для забезпечення миру та безпеки, стійкому розвитку Арктики, кліматичних питаннях. Найбільш резонансними виявились підходи в Європейському Союзі по боротьбі із кліматичними кризами в Арктичному регіоні. Саме кліматичні проблеми і мають стати основним напрямком, за яким ЄС збільшуватиме свій вплив на Півночі.
Зміни клімату Брюсселем визначено найбільшою загрозою, з якою зіткнулася Арктика, і її рівень вже досяг безпрецедентної кризи. Водночас наслідки потепління в Арктиці йдуть поряд із посиленням інтересу до арктичних ресурсів й інтенсифікацією використання північних морських транспортних шляхів, що може перетворити регіон на арену локальної та глобальної конкуренції і загрожуватиме інтересам ЄС.
Відповідно до пріоритетів нової арктичної стратегії, вже у короткостроковій перспективі в Європейському Союзі мають розпочати поступову реалізацію заборони на розвідку та видобуток нових ресурсів в Арктиці. Оскільки основною причиною кліматичних змін є використання людством викопного палива, а ЄС імпортує таке паливо у великих кількостях. Брюссель домагатиметься, щоби нафта, газ та вугілля залишалися в арктичних надрах. Із цією метою Єврокомісія планує підготувати багатостороннє юридичне зобов’язання, яке не допускатиме нових розробок вуглеводнів в Арктиці. Ще один варіант – на рівні ЄС не імпортувати видобуті на Півночі енергетичні ресурси.
Саме тема заборони видобутку вуглеводнів в Арктиці вже викликала хвилю критики в Москві. Росія, економіка якої у значній мірі залежить від видобутку та експорту природних ресурсів, має масштабні плани із видобутку вуглеводнів в арктичній та приарктичній зонах. Оскільки значна частка такого експорту припадає на країни ЄС, постало питання практичної реалізації європейських планів боротьби із кліматичними змінами та готовності до діалогу на цю тему з іншими арктичними гравцями.
Фото: gazprom-neft.ruНовий порядок денний та спроби регламентувати правила видобутку природніх ресурсів в Арктиці не забезпечить стабільності регіону. Навряд чи Європейському Союзу вдасться обійти й проблеми мілітаризації Арктики, зосередивши увагу здебільшого на кліматичній тематиці. Спроби ввести заборону на здійснення розвідувальних робіт у сфері видобутку вуглеводнів вже спричинили несхвальні висловлювання деяких країн.
У Росії одразу побачили «антиросійський» характер нової європейської арктичної стратегії, мета якої – «обмежити суверенітет РФ на Півночі». В поєднанні із присутністю НАТО у регіоні, європейські ініціативи названі росіянами викликом та спробою послабити РФ на стратегічному напрямку. У Москви з’явився ще один привід говорити про утиски її прав в Арктиці Заходом, тому конструктивного діалогу годі й чекати.
Для ЄС головним буде знайти підтримку своїх ініціатив щодо Арктики серед союзників, і визначити перехідні механізми у напрямку зеленої енергетики із тими країнами, які видобувають вуглеводні на Півночі. Як бачимо, навіть при спробах боротьби із кліматичними змінами, проігнорувати чи обійти проблеми мілітаризації Арктичного регіону вже навряд чи вдасться, оскільки саме військовий фактор розглядається арктичними державами визначальним у гарантії їх суверенітету на Півночі.