Думки про війну, або де ми ховаємо наші ікла
Тренування шведської армії у гавані Вісбю на острові Готланд.Зрозуміло, що гра британців і шведів на випередження, навіть в обхід США, – це свідчення усвідомлення небезпеки та й того факту, що ворожа Росія ближче до Лондона чи Стокгольма, ніж до Вашингтона.
А ще – це свідчення втрати віри у лідерство США, легковажно втрачене непередбачуваним Трампом та не відновлене його наступником. Але – і це, можливо, найголовніше, – дуже тонка робота із психікою Путіна, яку у Лондоні ретельно вивчили.
Йдеться про особливості сприйняття світу хазяїном Кремля. Захоплений вивчення можливостей викривлення історії, Путін не міг не читати Нікколо Макіавеллі. Зокрема, про те, що «сильний, але несмертельний удар означає смерть для того, хто його наніс». Путін жити хоче. Удар розраховувати навчився. Його психіку цілком розкривають два історичні епізоди. Перший – захоплення Криму, на що він наважився після ретельної перевірки, що удару на відповідь не буде. Другий – нервове натискання на гальма після збиття турецькою ППО російського літака Су-24 у листопаді 2015 року. Як тільки перезрілий кадебешник отримує належну відповідь, одразу згадує про обережність та відкатується назад. Це в нашій справі має виключне значення.
Політичні розклади та символіка 2022 року
Уважні спостерігачі за творенням сучасної історії переконують, що наступний рік має особливе значення для Путіна, який мріє про історичну місію. А саме, 30 грудня 1922 року було утворено Союз Радянських Соціалістичних Республік. Та й самому кремлівському диктаторові виповниться 70 років – вік, що вимагає підведення підсумків.
Із яким політичним розкладом сил хазяїн Кремля підходить до кінця 2021 року?
Фото: EPA/UPGПо-перше, він утворив та підтримує надзвичайно високий рівень небезпеки для України та щонайменше країн Центральної і Східної Європи. Остаточно приборкав Білорусь та може розраховувати на те, що режим Лукашенка втягнеться у будь-який сценарій війни, яку запропонує Росія. Жорстка вертикаль влади дозволяє РФ приймати та оперативно реалізовувати рішення. В той час, коли консенсус НАТО здається втраченим та залишилася тільки двостороння активність. То ж момент наступу для Росії зараз є досить вдалим. Правда у тому, що НАТО сьогодні – найслабкіший за всю його історію.
З іншого боку, багато хто каже про формування нових, більш компактних та мотивованих союзів. І, наприклад, зміцнення співробітництва України, Великобританії і США, та й не виключено, вже, що й Швеції, створює контури майбутньої антипутінської коаліції. То ж варто активно працювати із країнами Заходу – вони мають усвідомити, що Україна є не частиною проблеми, а частиною її вирішення.
Тимчасові контингенти американських військ, як це нині у Польщі, дуже бажані. Гадаю, можливість тісної співпраці між Об’єднаним комітетом начальників штабів США та Генеральним штабом ЗСУ є цілком реальною – у галузі оперативного отримання розвідувальної інформації. Ще більш важливою є перспектива розгортання на території України оборонних об’єктів, як наприклад, національної системи ПРО США. Не зайвою сьогодні було б повернення до пропозиції спільного виробництва у Дніпрі ракет-мішеней для НПРО США. До речі, розроблена у Дніпрі найпотужніша у світі ракета «Сатана» досі на бойовому чергуванні в ВКС РФ.
Спецпризначенці зі США, України та Великої Британії на спільних навчаннях на борту есмінця DefenderВійськовий важіль Кремля та можливість його застосування
Росія повністю готова до масштабної війни.
Найбільш вірогідними українські військові називають два сценарії.
За першим війна може розгорнутись, починаючи з прикордонного конфлікту в Білорусі. Тут можуть бути здійснені диверсії, прикордонні заворушення. Все, що вписується у шаблон кадебістської школи – зробити все чужими руками.
Інший, ще більш привабливий сценарій для Путіна – організація внутрішніх заворушень. Тоді і зміна влади виглядатиме досить органічною.
Отже Путін шукає момент послаблення в Україні. Якщо такий момент настане, то він безумовно ним скористається – у випадку, якщо потужного спротиву не очікуватиметься. Вірогідність такого ходу дуже висока.
Момент може наступити у будь-який час. Чому? Тому що маневри біля кордонів та гра збройними м’язами є більше психологічними тиском, ніж підготовкою до реальної війни. Війна, якщо прийде, не з кордонів. Автору довелося бути свідком захоплення Вільнюсу в 1991 році, коли створений під Йонавою батальйон десантників демонстративно завантажував зброю у бойові машини, на Вільнюс здалеку кинули псковську повітряно-десантну дивізію. Такі традиції, а рука Москви справді довга. Ракети, літаки й вертольоти, потужність Чорноморського флоту та відданість режиму Лукашенка, звісно підбадьорюють Путіна. Але є й речі, які його лякають до смерті. Наприклад, «Правий сектор» – не як організація, а збірне поняття, у яке вміщується здатність української нації до боротьби.
Чоловік з литовським прапором біля радянського танку, Вільнюс, 13 січня 1991 року.Є ще один вагомий нюанс: Путін може наважитися на удар, якщо буде впевнений, що гейм буде короткий. Ось це спробуємо запам’ятати.
Український шлях: можливі кроки
Звісно, Україна багато чого втратила за ці роки. Зокрема, виявилася нездатною здійснити раціональне переозброєння – з прицілом на нинішню, сучасну війну. Роками зволікала із розвитком системи територіальної оборони. Не придушила до кінця агентурні мережі РФ всередині власних гілок влади та безпекових відомств.
Однак багато чого й досягла. Зокрема, попри неоднорідність суспільства, готовність жити у ритмі Москви демонструє виразна меншість. А народжена у часи Незалежності молодь готова до збройного опору Росії, у якій бачить найбільшого ворога для свого майбутнього. Сьогодні «Правий сектор» України – це понад 300 тисяч ветеранів АТО та ООС, а їхні бойові навички можуть створити такі втрати серед переважно необстріляних російських вояків, що Кремль отримає ефект «строкатої стрічки» з відомого оповідання Конана Дойля.
Вагомим аргументом може стати вчасна підготовка структур територіальної оборони. Закон про національний спротив вже ухвалено, і ми маємо його чимось наповнювати. Варто попіклуватися про насичення Військ територіальної оборони легкими озброєннями – від легких мінометів до ПТРК, бажано на колісній базі. Такі автономні підрозділи здатні розмити поняття поля бою та лінії фронту, зокрема, завдавати ударів противнику з будь-якого місця, включно із захопленої ворогом території.
Що стосується підготовки до прикордонного конфлікту, то варто забезпечити можливості для застосування різних силових структур, спеціально підготовлених підрозділів Нацгвардії, поліції, прикордонників, та, звісно, Сил спеціальних операцій ЗСУ. На жаль, влада не прислухалася до чисельних заяв експертів щодо необхідності прийняття закону про приватні військові компанії та формування під наглядом держави таких структур. То ж нині рекомендація може полягати в тому, щоб створювати парамілітарні угруповання на базі структур територіальної оборони, забезпечених стрілецькою зброєю, гранатометами, гранатами.
Фото: facebook/МВС УкраїниТож не варто недооцінювати довжину кремлівської руки, але не варто її й переоцінювати. Варто просто готуватися до війни. Серйозно. Усім.
Ще один аспект – посилення контррозвідувального режиму, хоча б у прикордонних областях та у вузлових місцях з критичною інфраструктурою. Останнє особливо торкається Харківської та частково Сумської і Полтавської областей.
Усвідомлення занадто високої ціни війни з Україною для путінського Кремля є найкращим запобіжником.
Уроки на майбутнє
Лише здатність застосовувати силу є головною передумовою виживання та розвитку України.
Фото: slovoidilo.uaВ Україні вже змінилося військове керівництво, і воно більш підготовлене до належної відповіді, ніж попереднє. Доказом цього стало бойове застосування безпілотника «Байрактар».
Путін, зі свого боку, пришвидшує ситуацію, тому що розуміє – пройде ще трохи часу і Україна вийде із зони своєї вразливості.
Україна мусить переглянути плани переозброєння, тому що оптимальний і розумний шлях передбачає акценті на тактичних и оперативно-тактичних системах, які зроблять підрозділи максимально автономними й автоматизованими. Автоматизація та роботизація та тлі форсованих розробках ракетного щита мають стати доктриною Києва.
Нам потрібно близько п’яти років щоб вийти з зони небезпеки масштабної війни від ворожої Росії. Але для цього треба збільшити бюджет на переозброєння хоча б втричі. Зубів для впевненого та ефективного протистояння недостатньо – потрібні гострі клики.
Фото: Командування Сил спеціальних операцій ЗС України