"Я кинула університет, щоб усиновити брата та сестру"
Коли сім'я Джемми Бер переживала кризу, вона за долю секунди ухвалила рішення, яке змінило усе її життя. У віці, коли більшість людей переймаються стосунками та кар'єрою, Джемма зосередилася на зведених браті й сестрі.
Дитинство Джемми важко назвати звичайним.
"Я пам'ятаю, як проводила багато часу у спальних мішках, дивлячись на зорі", - каже вона.
Її родина у синьо-білому Land Rover об'їхала більшу частину Європи й подорожувала з Балі через Малайзію до Таїланду.
"Моя мама, безперечно, мала вільний дух, - каже Джемма. - Вона думала, що для мене це буде фантастичний досвід - навчатися під час подорожей і знайомитися з новими людьми".
Джейн, мама Джемми, зі своїм сином у 1992 роціДо 10 років Джемма розмовляла кількома мовами. Рік по тому сім'я жила на старому вітрильному човні на узбережжі Середземного моря в Туреччині. Але коли стосунки її матері з партнером розірвалися, Джемма і чотирирічний Келвін повернулися разом із нею до Уельсу.
"Думаю, моїй мамі подобалася ідея мати ідилічний будинок з трояндами над дверима, багато дітей і собак, - каже Джемма. - І вона була дуже близькою з моєю бабусею, тож ми повернулися до Брекона".
На той час, коли Джемма складала випускні іспити у школі, у матері Джемми, Джейн, був новий партнер - муляр, якого всі називали Шейкі - з яким у неї народилися хлопчик і дівчинка, Алекс і Біллі, на 14 і 15 років молодші за Джемму.
"Шейкі був дуже харизматичним, і я думаю, що вони щиро кохали одне одного, - каже Джемма. - Але він дійсно багато пив".
Джейн вийшла заміж у 1996 роціПропустити подкаст і продовжити подкаст
Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти
Випуски
Кінець подкаст
Шейкі любив перехилити чарку після роботи - іноді багато чарок. Було вже пізно, і Джейн хвилювалася. Вона намагалася телефонувати, але або не було сигналу, або він не відповідав, тож вона сідала в машину та їхала шукати його, залишаючи Джемму глядіти трьох дітей.
"І я не знала, коли вона повернеться", - згадує Джемма.
Потім Джейн також почала багато пити, і все полетіло шкереберть.
"Коли я приходила зі школи, то ті хатні справи, які зазвичай мали бути зроблені, зроблені не були - прибирання кухні після сніданку, подібні речі не робилися увесь день", - каже Джемма.
Потім, коли вона готувалася до чергових іспитів у 2001 році, Джейн і Шейкі вирішили переїхати до Андалусії в Іспанії. Вони мали фінансові труднощі через пиятику Шейкі, а там було багато роботи для мулярів.
"Я думаю, що це мало стати новим початком, - каже Джемма. - І з того, що я бачила, перші кілька місяців були дійсно позитивними".
Джемма залишилася в Уельсі зі своєю бабусею і думала, що зможе переїхати до Іспанії після іспитів, а Келвін, її молодший брат, поїхав жити до свого батька.
Але вже за кілька місяців вона дізналася жахливі новини - Джейн потрапила у ДТП.
Джемма спробувала зателефонувати Шейкі, щоб дізнатися подробиці, але відповіді не було. Вона почала відчайдушно шукати інформацію, і у пригоді їй стали шкільні уроки іспанської - вона телефонувала в усі лікарні на півдні Іспанії, щоб знайти свою матір.
Коли їй врешті вдалося поговорити з Шейкі, він був у важкому стані. За його словами, вони переходили невелику дорогу, коли Джейн збила вантажівка. За лічені години вона померла. Їй було всього 40 років.
"Я почувалася абсолютно безпорадною, - каже Джемма.- Наче я була у морі без якоря, компаса і будь-чого іншого".
Після похорону Джейн у Бреконі Шейкі повернувся до Іспанії з Алексом і Біллі.
"Це здивувало багатьох людей, - каже Джемма, - але я думаю, що частково він робив це тому, що моя мама була там щаслива".
Джемма все ще розглядала варіант поїхати до них до Іспанії, але вона добре склала іспити, тому тепер також мала й інші варіанти.
"І я вирішила вступити до університету - частково тому, що я думаю, що моя мама хотіла б цього", - каже вона.
На усі свята Джемма знаходила найдешевший переліт до Іспанії, завдяки чому у її студентських друзів склалося враження, що вона веде досить екзотичний спосіб життя.
"Це було не зовсім так", - каже вона.
Шейкі та діти жили в невеликому містечку, де всі знали одне одного. Тож усі знали, що він випивав, бо він був постійним клієнтом у барах по всьому місту. Коли Джемма відвідувала їх, було очевидно, що він погано дає раду.
Він займався будівельними роботами й витрачав усі свої заробітки в пабі, або пропадав цілими днями. Попри дедалі більшу залежність від алкоголю, він не хотів звертатися по допомогу.
"У нас були часті суперечки з цього приводу, коли я туди їздила - він взагалі не погоджувався з тим, що у нього є проблеми, він повністю це заперечував", - каже Джемма.
"Я думаю, що він справді вважав, що робив усе, що міг у дійсно складних обставинах. Але він проводив більше часу в пабі, ніж з дітьми", - додає вона.
Коли Джемма була в університеті, усе трималося на Марісі - няні, яку Шейкі найняв, щоб допомагати йому з дітьми.
"Вона домовилася, щоб вони пішли в іспанську школу, - розповідає Джемма. - Вона була просто чудовою, і вона їх обожнювала".
Але Маріса отримала звістку про те, що її мати захворіла, і була змушена негайно повернутися до Аргентини.
Через кілька тижнів Джеммі зателефонували і повідомили, що Алекс і Біллі потрапили під опіку.
"Моє серце було розбите, - каже вона. - Але мене це не здивувало".
Джемма негайно вирушила до Іспанії. Їй сказали, що Шейкі має бути тверезим протягом трьох місяців, принаймні стільки ж часу мати роботу, а також мати будинок, якщо він хоче мати шанси повернути дітей.
Відтоді, як дітей забрали, він заборгував орендну плату і втратив будинок. Джемма допомогла йому знайти роботу та житло. Але вона не могла змусити його відмовитися від випивки.
"Мені здається, він знав, що він алкоголік, але я ніколи не чула, щоб він зізнався в цьому вголос, - каже Джемма. - Він не міг зупинитися.
Через три місяці влада в Іспанії повідомила Джеммі, що якщо хтось із родини не зможе подбати про Алекса та Біллі, вони будуть усиновлені. Не було жодної гарантії, що вони залишаться разом, або що вони будуть поміщені у сім'ї, які говорять англійською. Можливо, Джемма навіть не зможе продовжувати їх бачити.
"І я почула, як я кажу: "Ну, тоді я про них подбаю - надішліть мені бланки".
Джемма поклала слухавку і незабаром почала сумніватися у тому, чи правильно вона вчинила.
"Не в сенсі, чи правильно це було, а чи я була правильною людиною, щоб це зробити, - каже вона. - Я хвилювався щодо того, що доведеться відірвати їх від мови та культури, які вони знали… Люди, які усиновлюють, зазвичай мають багато грошей, вони можуть мати гарні домівки - у мене ж не було абсолютно нічого".
Сім'я Джемми не могла повірити, на що вона на таке підписалася, лише через шість місяців після закінчення навчання.
"Вони були настільки розгнівані на Шейкі, вони не розуміли, чому мені довелося "занапастити своє життя", щоб виправити проблему, яку він створив, - каже вона. - Вони використали цю фразу - я сама ніколи так на це не дивилася".
Але Джеммі було лише 23, і всі хвилювалися, що вона не знає, у що втягується.
Джемма з братом і сестрою у дитячому будинку в Іспанії, 2007 рікОфіційний процес усиновлення був тривалим і складним. Протягом 18 місяців, які знадобилися для прийняття рішення, Джемму неодноразово попереджали, що шанси отримати опіку над дітьми незначні.
"Мені постійно говорили, що мені їх не віддадуть, бо в мене не було будинку, або в мене не було правильного облаштування, в мене не було цього, не було того", - вона каже.
Джемма повернулася до Брекона, тому що вважала його правильним місцем для життя, якщо вона все-таки отримає опіку, тоді як в Іспанії Алекса та Біллі перевели з притулку до надзвичайно суворого, традиційного католицького сиротинця. Джемма розповідає, що вони до сьогодні здригаються, коли бачать черниць.
Вона не могла їм нічого сказати про те, що вона намагалася зробити.
"Я не хотіла давати їм марні надії. І до того часу вони перестали питати, поїдуть вони додому чи ні", - згадує вона.
Нарешті, одного сонячного липневого дня адвокат з усиновлення зателефонував Джеммі й сказав, що вона може їхати до Іспанії, щоб забрати Алекса та Біллі, як тільки вона захоче.
"Я не можу описати це відчуття - чи то полегшення, чи хвилювання, чи страху, чи, мабуть, усе це разом", - каже вона.
Протягом кількох днів Джемма знайшла новий будинок і облаштувала його за допомогою кредитної картки, яку мати сказала їй використовувати лише в надзвичайних випадках. Переліт для себе та дітей вона оплатила так само.
Алекс і Біллі досі не здогадувалися, що має статися.
"Вони були в повному захваті, - каже Джемма. - Це було дивовижно, але я думаю, що вони також не дуже в це повірили - їх так багато разів підводили".
Таким чином 24-річна Джемма раптом стала відповідальною за двох дітей, восьми та дев'яти років.
У фінансовому плані все було важко. Джемма не могла працювати, бо не могла дозволити собі платити за послуги няні. І оскільки вона ще не була законним опікуном Алекса та Біллі, вона не мала права на більшість пільг. Перші шість місяців їм утрьох доводилося жити на 90 фунтів стерлінгів на тиждень.
"Це були щасливі часи, - згадує Джемма, - але це також були надзвичайно бідні часи".
Спочатку Алекс і Біллі постійно трималися разом, наче приклеєні.
"Однією зі справді позитивних ознак було те, що вони почали сваритися, - каже Джемма. - Вони так довго були лише удвох. Я подумала, що це дійсно хороший знак, що вони починають здобувати незалежність".
Вони призабули англійську, тож університетський курс викладання англійської як іноземної раптом став їй у пригоді. Вона приклеїла наліпки на всі речі в домі, англійською та іспанською мовами, щоб допомогти дітям запам'ятати слова, які вони забули.
"І через кілька тижнів вони просто почали говорити: "Джемма, ми не говоримо іспанською, ми тепер говоримо англійською".
Батьківство було надзвичайно важкою працею.
"Є так багато речей, які потрібно зробити. Не можна зупинятися і думати про це", - каже вона.
Із дітьми бувало непросто.
"Бували часи, коли я хапалася за голову й думала: "Як би я хотіла, щоб моя мама була тут, бо я пам'ятаю, як я так само поводилася з нею, і мені дуже, дуже шкода".
Під час поїздки до Аргентини до няні, яка піклувалась про дітей в ІспаніїЛише через рік Джемма отримала спеціальний наказ про опіку та юридично стала мамою дітей. Це стало поворотним моментом для Алекса та Біллі, які настільки звикли до переїздів, що навіть не вірили, що зможуть залишитися з Джеммою назавжди.
Принаймні стільки ж часу знадобилося, щоб Джемма змогла виходити кудись ввечері, а про стосунки вона навіть не думала.
"Я взагалі не розглядала можливість побачень протягом тривалого часу, аж поки дітям не виповнилося десь 16 років", - каже вона.
Коли вона почала працювати повний робочий день в Управлінні національного парку Брекон-Біконс, вона боролася з тим, що вона описує як "відчуття материнської провини".
"Я добре усвідомлювала, як важко боролася за те, щоб вони були тут, - каже Джемма. - Якщо я проводила багато часу на роботі або якщо була занадто втомлена, щоб займатися тим, що вони хотіли, мені це дуже важко давалося".
У якийсь момент Шейкі повернувся до Британії з Іспанії. Він жив у притулку для бездомних у Свонсі, де Джемма відвідала його в 2017 році.
"Він втратив увесь свій блиск і бешкетність, - каже вона. - Я думаю, що він дуже шкодував. Але я кажу дітям, що їхній тато не був поганою людиною, він не був злим, він був дуже хворий".
Шейкі напився до смерті у 2018 році.
Тепер, коли Алекс і Біллі приблизно того ж віку, що й була вона, коли вона збиралася їх усиновити, Джемма розуміє, чому деякі люди вважають, що вона робить помилку.
"Якби вони прийшли і сказали мені, що хочуть усиновити двох дітей, я б цього не пережила!" - сміється вона.
Але вона ними дуже пишається.
"Вони так багато пережили. Вони могли б піти зовсім іншим шляхом, але вони такі прекрасні, розвинені люди", - каже Джемма.
Обидвоє успадкували від матері пристрасть до подорожей. Після отримання шкільних іспитів Алекс рік подорожував Новою Зеландією, а потім працював інструктором зі сноубордингу в Канаді, а Біллі вивчає подорожі та туризм у коледжі.
І з часом Джемма почала більше почуватися не мамою, а сестрою.
"Я як старша сестра, але з додатковими надздібностями, я думаю, що це, мабуть, найкращий спосіб це описати", - каже вона.
Змінилася ще одна річ - тепер незнайомці не такі спантеличені, коли їх бачать.
"Коли вони були молодшими - або коли я була молодшою - люди часто запитували мене, скільки мені років і скільки років дітям, і я бачила, як вони подумки рахують та підіймають брову, - каже Джемма. - Іноді я казала, як є насправді, але здебільшого давала думати, що вони хочуть".
Зараз Джеммі 38 років, будинок належить лише їй, і вона має набагато менше прання. Вона у стосунках вже сім років, але каже, що ніколи не хотіла мати власних дітей. Проте абсолютно не шкодує, що виховувала брата та сестру.
"Це найкраще рішення, яке я будь-коли приймала", - каже вона.
Усі фотографії надала Джемма Бер.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!