Чоловік, який після коми став відлюдником і 40 років живе у горах
Майже сорок років Кен Сміт відмовляється від звичайного життя. Він оселився у власноруч збудованій хатині без електрики і водогону на березі віддаленого озера Лох-Трей у шотландському високогір'ї.
"Це гарне життя, - каже він. - Усі хотіли б так, але ніхто не наважується".
Можна посперечатися, чи справді добувати їжу збиранням дарів лісу й риболовлею, заготовляти дрова та прати одяг у старому кориті - це ідеальне життя. Особливо якщо вам 74 роки.
Від хатини Кена Сміта до найближчої дороги дві години пішки.
"Місця тут дикі, - коментує він. - Дороги немає, хоча раніше, поки не зробили греблю, хтось тут жив".
1929 року на озері збудували гідроелектростанцію. Через підйом води затонули два селища.
"Їхні рештки там, - каже Кен, дивлячись на озеро з висоти пагорба. - Один я залишився при виграші".
Дев'ять років тому на зв'язок з ним вийшла кінодокументалістка Ліззі Маккензі. Нещодавно вона зняла про нього для ВВС фільм під назвою "Самітник Трея".
Уродженець Дербіширу у центральній Англії, Кен пішов працювати у 15 років - будував пожежні депо.
У 26 його життя змінилося назавжди. Повертаючись з вечірки, його жорстоко побила якась банда. Він отримав крововилив у мозок і пролежав непритомний 23 дні.
"Мені казали, що я ніколи не одужаю. Що назавжди залишусь німим, не зможу ходити. Але я впорався, - розповідає він. - Тоді я і вирішив, що більше не житиму за чужими правилами, лише за своїми власними".
Кен почав мандрувати, обираючи самотні куточки.
На кордоні з Аляскою йому раптом спало на думку: а що буде, якщо звернути з дороги й піти світ за очі?
Кен пройшов пішки 37,5 тис. кілометрів і не був удома майже десять років.
За цей час померли його батьки. Кен дізнався про це, тільки повернувшись, і, за його словами, спочатку нічого не відчув. "Я не відразу усвідомив, що трапилося", - каже він.
На батьківщині його тепер ніщо не тримало. Кен знову вирушив у дорогу, пройшов усю Британію, і в заповіднику Раннох-Мур його раптом накрило.
"Я йшов і плакав, - каже він. - І я подумав: де найбезлюдніше місце у Британії?"
"Я ходив околицями озера, заглядаючи в кожну бухточку в пошуках точки, звідки не було б видно жодного будинку. І нарешті натрапив на цю гущавину".
Мандри Кена закінчилися. Він знайшов місце, де захотів залишитись.
Середина 80-х. Кен щойно збудував свій будинокВін припинив плакати і почав будувати з колод хатину. Щоб визначитись з дизайном, спочатку зробив кілька макетів з маленьких паличок.
Минуло 40 років. Зараз його домівку зігріває вогонь, але в будинку немає ні електрики, ні газу, ні водогону, ні, тим більше мобільного сигналу.
Дрова треба рубати в лісі. Кен вирощує овочі й збирає ягоди, але головним джерелом їжі є озеро.
"Якщо ви хочете жити незалежно, треба насамперед навчитися рибалити", - каже він.
Однак самотнє життя має свої ризики, і зрештою вони себе проявили. У лютому 2019 року, за десять днів після від'їзду Ліззі Маккензі, в засніженому лісі з Кеном стався інсульт.
Його врятувала цивілізація, від якої він утік.
Відлюдник мав із собою мініатюрний радіомаяк, який подарувала йому Ліззі, і він подав сигнал SOS.
Поклик про допомогу пройшов через супутник системи GPS і був зафіксований у Г'юстоні, штат Техас. Американці оперативно поінформували британську владу, і Кена перевезли на гелікоптері до лікарні у найближчому місті Форт-Вільям.
Сім тижнів лікарі боролися за його життя, переконуючи повернутися до людей, оселитися у міській квартирі та скористатися послугами догляду за літніми людьми. Але Кен хотів одного: повернутися додому.
Пропустити подкаст і продовжити подкаст
Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти
Випуски
Кінець подкаст
Так він і вчинив, але через погіршення пам'яті й зору змушений тепер покладатися на людей більше, ніж хотілося б. Лісник кожні два тижні привозить їжу, за яку Кен платить зі своєї пенсії.
"Люди дуже добрі до мене", - каже він.
Приблизно за рік він знову опинився в лікарні. Розвалився дров'яний стіс, і чоловік отримав травми.
Але самітник стоїть на своєму.
"Я точно залишуся тут до кінця своїх днів, - каже він. - Я пережив багато різних моментів, і нічого. Усі ми на Землі не назавжди. Рано чи пізно я знову захворію, або ще щось трапиться, і зі мною станеться те саме, що й з іншими. Але я сподіваюся прожити до 102 років".
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!