Повернення епохи анонімок і доносів. Блог з Луганська
Увечері, коли з теми дітей, школи, врожаю та чогось іще такого розмова зійшла нанівець, моя сусідка сказала: "А знаєш, чим я зараз займаюся? Пишу листи".
Тема листів - це окрема історія, що висвітлює нову тенденцію в Луганську останніх років - реанімування майже забутої практики написання анонімок і доносів.
У випадку моєї сусідки - вона втратила роботу. Звільнилася через втому і образу на керівництво - уся її діяльність полягала в тому, що вона з самого ранку й до вечора реагувала на листи-скарги в одному з місцевих "міністерств".
Звільнилася вона, звісно, не через зміст цих листів, а через перепрацювання, низьку зарплатню і постійний тиск з боку керівництва.
І в якийсь момент вона почала писати такі ж листи сама - добре розуміючи, як працює увесь механізм зсередини.
Моя сусідка звертається зі скаргами всюди: жаліється на смітник, який розташований занадто далеко, на відсутність ливнівок, на погану дорогу біля дому.
Це її відповідь системі, з якої вона пішла, - нехай, мовляв, розбираються, нехай пишуть відповіді, нехай працюють. У відповідь на якусь мою історію, вона, не довго думаючи, порадила: так напиши на них.
Дійсно, останні шість років повернули в Луганськ епоху доносів та анонімок. Автором відродження забутих "традицій" став колишній "голова республіки" Ігор Плотницький, який створив цілу низку інстанцій, куди можна написати й поскаржитися.
Звертатися можна як звичайною поштою, так і електронною, а іноді й узагалі просто зателефонувати. Були часи, коли розглядалися навіть листи без підпису - "влада" цікавилася буквально будь-яким зверненням.
Про більшість "гучних" справ звітували в місцевих новинах, створюючи з сюжетів справжні кінобойовики, коли спійманого на хабарі викладача демонстрували з мішком на голові та в оточенні озброєних людей.
Судячи з усього, така система швидкого реагування на проблеми населення мала працювати на імідж Плотницького, але часто все скочувалося до того, що люди просто скаржилися на небажаних конкурентів чи багатших, ніж вони самі, сусідів.
Звісно, за однією лише анонімкою, без будь-яких вагомих доказів посадити нікого не могли, але попсувати життя такі листи цілком здатні - людину затримували, допитували, вимагали пояснень. Вона потрапляла "на олівець" певних відомств.
Уявіть, що до людини раптово приходить група в костюмах, затримує її і забирає. "Зберегти обличчя" в такій ситуації здатні далеко не всі.
Анонімки - це фактично нічого, не документ, а лише фактор залякування. Хто це розуміє, просить показати інші підстави для звинувачень, окрім листа від невідомих людей.
Причиною доносів могло стати все що завгодно - від цілком реальних фактів корупції до чогось дуже умовного. Одне з популярних звинувачень, які перевірити важко, - співпраця з Україною. І потрапити під цю статтю міг майже будь-хто, хто їздив до України, або має там родичів.
Яскравим прикладом для мене був раптовий візит дільничого з розпитуваннями про нашого сусіда.
У 2014 році той разом із родиною виїхав до України і в Луганську відтоді бував наїздами - зустрічався з друзями та провідував матір. А ще пив, гуляв, жив на широку ногу. Часто привозив дитину на літо.
Окрім гласних вечірок звинуватити його було ні в чому. Але в очі дуже кидалося інше - гроші. Від них на нашій вулиці за останні шість років відвикли.
Сусідська дитина наївно розповідала на вулиці про те, як відпочиває за кордоном, як кілька разів на рік буває на морі та ходить до приватної школи.
Місцеві дітлахи одну лише згадку про море сприймають як ознаку неймовірної розкоші. І як тільки приїздив сусід, на вулиці одразу ставало гучно - приїздили його друзі, лунала музика, у дворі пахло шашликами.
У нас про такі гуляння вже забули. В людей немає грошей, роботи. Діти поїхали на заробітки - хто куди, - а тут вино ллється рікою. І хтось поскаржився на сусіда куди потрібно. Живе, мовляв, в Україні, сюди приїздить на нових автівках, явно видає якусь інформацію.
Дільничий тоді обійшов усю вулицю. І - як відрізало. Ані сусід, ані його дитина сюди більше не приїздять. На нашій вулиці знову тихо, спокійно, шашлики смажать рідко, а будь-який дохід усі намагаються приховати.
І це теж нова особливість часу - приховувати свої доходи та успіхи. Нормально - це показово жалітися на життя. Розповідати про те, як все погано, складно, дорого.
Моя сусідка - та сама, що пише скарги, - підказала мені дивовижний варіант вирішення конфліктного питання, пов'язаного із системою водовідводу між сусідами.
Не надто вірячи в ідею, ми звернулися в "міністерство будівництва". Багаторічну суперечку дивним чином вирішили - комісія у складі п'яти людей (юрист, дільничий, архітектор, працівники "скаргових" інстанцій у костюмах) справили на наших сусідів таке сильне враження, що проблемне питання просто закрилося.
Наразі ж усе стало трохи складніше. Анонімні скарги більше не розглядаються - окрім листа-звернення, від заявників вимагають також надати конкретні факти порушення закону.
Але скільки людей постраждало, поки діяли старі правила, підрахувати непросто. Недарма останні шість років тут порівнюють з поверненням репресій 1930-х.
Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!