Не зносити, а переосмислити: як у Європі перетворюють шахти на музеї, а заводи – на культурні центри
Швидкий плин часу розмиває актуальність і необхідність багатьох речей. Зокрема, це стосується промислових об'єктів. Деякі з них не відповідають технологічному прогресу. Деякі не мають грошей на утримання, тому банкрутують та зачиняються. Ці будівлі можуть стояти десятиліттями, поки їх не знесуть, щоб побудувати житловий комплекс.
Утім, не всі об'єкти з цієї сфери стають купою каміння після демонтажу. У багатьох європейських країнах їм дають другий шанс, перетворюючи на суспільний простір, який дозволяє заробити копійчину в міський бюджет.
Такий процес перетворення, коли стара закинута будівля знову вводиться в експлуатацію, називається ревіталізацією. Це може бути культурний центр, коворкінг, концертний майданчик чи музей. Варіантів багато.
У цій статті ЕП покаже п'ять світових прикладів, як старі місця набули нового сенсу.
Sio Silo
У дев'яностих роках влада Осло вирішувала, що робити з місцевим елеватором, який уже не працював.
Чиновникам спало на думку переробити будівлю на житлову. Спочатку там планували зробити готель, але згодом споруда стала студентським гуртожитком з назвою Sio Silo.
Величезну будівлю, де раніше зберігали зерно, перетворили на 226 смарт-квартир, що займають 16 поверхів.
На перший погляд, вони маленькі, але завдяки округлим стінам та світлу, що потрапляє з усіх боків, приміщення виглядають просторими.
Для всіх осель довелося спроєктувати та виготовити спеціальні меблі, які б підкреслювали незвичність приміщення та могли вмістити все необхідне.
У цьому рішенні є і плюс, і мінус. Плюс – у мешканців уже є готові меблі. Мінус – їм не буде куди поставити власні меблі.
Сілезький музей
Прекрасний приклад ревіталізації та створення громадського простору – Сілезький музей у Катовіце. Він складається з двох частин. Перша розташована в будівлі колишнього Grand Hotel, друга, цікавіша, – під землею.
Як так вийшло? Основою музею стала вугільна шахта, яка перестала працювати в 1990-х роках.
Проєктом займалося австрійське агентство Riegler Riewe Architekten. На поверхні вони створили парк, а в підземеллі – виставкові площі із спеціально збереженим обладнанням шахти.
Усе було зроблено для того, щоб ефектніше представити артефакти і, як наслідок, історію міста.
Gasholders London
Газгольдер – це великий резервуар, призначений для зберігання природного газу. Їх у Європі зберіглося чимало, бо кілька століть дому газ був одним з головних джерел для опалення та освітлення.
Час минав, технології розвивалися, а будівлі газгольдерів залишалися закинутими. Лише в останні два-три десятиліття міста почали їх перебудовувати. Найкращим зразком ревіталізації таких об'єктів можна вважати Британію.
Три чавунні газгольдери біля вокзалу Кінгс Кросс стоять з 19 століття. Вони набули негласного статусу культурної спадщини. Бюро Wilkinson Eyre розуміло це, коли підходило до проєкту їх перевтілення.
Фахівці залишили архітектурну сутність та автентичність, але наповнили її новим змістом: житлом преміум-класу. Так з'явився Gasholders London – комплекс із 145 квартир, вартість яких починається з 800 тис фунтів стерлінгів.
Хафенсіті
Квартал Хафенсіті в Гамбурзі можна вважати одним з найбільш амбітних ревіталізаційних проєктів у Європі. Його реалізація почалася в 1997 році і триватиме до 2025 року. Проте вже зараз можна оцінити результати.
У 16 столітті Гамбург став торговим центром Європи завдяки виходу до моря, а порт у Хафенсіті – центром тяжіння для торговців з усього світу.
Так тривало до кінця 20 століття: порт почав програвати технологічному прогресу, а люди почали освоювати занедбані склади і цехи для своїх потреб.
Місто вирішило осучаснити квартал, зберігши історичну спадщину. Тепер Хафенсіті – місце, де люди живуть, відкривають офіси, зустрічаються на каву або дивляться концерти в прекрасній будівлі Ельбської філармонії.
Каапелітехдас
Як організувати культурний простір, добре знають у Гельсінкі. Влада зробила кластер, який об'єднав музеї, магазини, громадські організації, ресторан. Найголовніше – для цього нічого не довелося будувати.
У 1939 році в місті з'явився "каапелітехдас", у перекладі з фінської мови – кабельний завод. Понад сорок років підприємство виготовляло кабелі, аж поки в кінці 1980-х років не закрилося.
На початку 2000-х років влада Гельсінкі викупила об'єкт і перетворила його на культурний центр. Однак Каапелітехдас приваблює не тільки культурним наповненням.
Це ще й відмінний бізнес, який приносить бюджету кілька мільйонів євро щорічно, адже тут можна орендувати площу під будь-яку активність.
Потрібно попрацювати? Будь ласка. Відкрити магазин? Запросто. Провести концерт? Легко. Орендувати сауну на даху для колективних посиденьок? Так, таке теж є.
Думка експерта
Раміль МехтієвРаміль Мехтієв, СЕО девелоперської компанії ENSO
Ревіталізація за останні 30-40 років набула неабиякого поширення у Європі як один з основних напрямів розвитку мегаполісів.
Це актуально і для України. Навіть у столиці є багато напівпокинутих промислових об'єктів у центрі міста. Часто вони перетворилися на склади або стоять пустими.
Потенціал таких об'єктів дуже високий. Їх можна перетворити на громадські простори, побудувати там житло та офіси, комерційну інфраструктуру, парки, музеї, надати їм нового сенсу. Вони стануть магнітами, центрами життя сучасних містян.
Дуже складно перетворити території колишніх заводів на житлові райони, не руйнуючи повністю те, що було. На заваді стають будівельні норми, тому часто простіше знести все й побудувати на цьому місці щось нове.
Справді цікавими стають ті проєкти, що зберігають форму та дух первинних об'єктів.
При плануванні зон на місці промислової забудови архітектори повинні враховувати низку факторів, серед яких – місцеві культурні особливості, емоційний настрій населення, певні історичні моменти.
Це непросто, проте саме такі проєкти потрапляють у підручники з архітектури.