Лука Нікулеску очолив уряд, в якому реальні важелі впливу зосереджені в руках соціал-демократівРумунія народила уряд. Як багатомісячна політична криза лишила ультраправих поза владою
Після п'яти місяців політичної кризи і трьох невдалих спроб Румунія нарешті отримала нового прем'єр-міністра та уряд.
На перший погляд, це могло б стати приводом для полегшення. І для президента Нікушора Дана, який нарешті зміг завершити кризу, і для європейських партнерів Бухареста, і для самих румунів, які протягом останніх місяців спостерігали за черговим етапом політичної нестабільності.
Зрештою, і для України також, адже у разі дострокових виборів новий уряд могла би формувати недружньо налаштована до Києва ультраправа партія "Альянс за об'єднання румунів" (AUR).
Однак не все так просто.
Більшість портфелів у новому уряді отримали соціал-демократи, які й були головною причиною нинішньої політичної кризи. Проте ця перемога може виявитися для них пірровою.
Шантаж, що спрацював
20 жовтня парламент Румунії висловив вотум довіри уряду Луки Нікулеску.
Голова уряду є дипломатом, колишнім послом у Франції та координатором процесу вступу країни до Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Позапартійний статус Нікулеску мав допомогти подолати суперечності між політичними силами, які протягом попередніх місяців так і не змогли домовитися про нового очільника уряду.
Проте справжня інтрига полягає у складі запропонованого ним уряду.
Із 18 міністерських посад 12 – тобто дві третини – отримали представники Соціал-демократичної партії (PSD).
Фактично, погодившись відмовитися від прем'єрського крісла, соціал-демократи забезпечили собі контроль над більшістю ключових урядових портфелів.
Особливого значення цьому результату додає той факт, що саме PSD дала старт нинішній кризі. Навесні 2026 року соціал-демократи вийшли з урядової коаліції, відмовилися від подальшої підтримки кабінету Іліє Боложана, а згодом разом з ультраправим AUR підтримали вотум недовіри уряду.
Три попередні спроби сформувати уряд продемонстрували, що без домовленостей із PSD отримати необхідну парламентську більшість практично неможливо. Соціал-демократи, попри вихід із попередньої коаліції, зберігали достатньо голосів, щоб блокувати формування нового уряду та диктувати власні умови потенційним партнерам.
Водночас час працював не на користь політичних сил, які залишалися при владі, насамперед Націонал-ліберальної партії (PNL). Саме з ними виборці дедалі більше могли асоціювати затяжну політичну нестабільність та нездатність сформувати повноцінний уряд.
Але головним чинником тиску стала перспектива дострокових парламентських виборів. Упродовж 2026 року AUR утримувала лідерство в соціологічних опитуваннях, отримуючи близько 38-40% підтримки серед виборців, які визначилися зі своїми симпатіями.
Звісно, соціал-демократи також ризикували. Вони вдавалися до блефу і навіть натякали на можливість коаліції з AUR – або після дострокових виборів, або навіть у поточному складі парламенту.
Але така неприродна коаліція обернулася б погіршанням відносин з Брюсселем. До того ж соціал-демократи розуміли, що у разі дострокових виборів чимало нинішніх депутатів та сенаторів взагалі залишились би без крісел, а сама партія у коаліції з ультраправими стала б лише міноритарним гравцем.
Складний вибір постав і перед PNL – тепер вже колишньою партією влади.
Ліберали могли перейти в опозицію, дистанціювавшись від непопулярних рішень майбутнього кабінету. Однак у PNL обрали інший сценарій – підтримати уряд Нікулеску під час голосування, але відмовитися від участі в його складі.
Так партія допомогла завершити кризу, фактично передавши соціал-демократам як контроль над урядом, так і політичну відповідальність за його роботу.
Уряд із двома лідерами
Попри формально незалежного прем'єра, реальні важелі впливу на діяльність кабінету зосереджені саме в руках соціал-демократів.
Така конфігурація створює для нового голови уряду Луки Нікулеску доволі незвичну ситуацію. Формально саме він очолює уряд і відповідає за реалізацію його програми, однак більшість міністрів мають власний центр політичного впливу поза межами прем'єрського кабінету.
Особливу роль у цій конфігурації може відігравати віцепрем'єр від PSD Маріан Някшу.
На відміну від позапартійного Нікулеску, він має тісні зв'язки з партійним керівництвом і значний досвід політичної роботи. Саме Някшу може стати головним координатором діяльності міністрів-соціал-демократів та посередником між керівництвом PSD і прем'єром.
У сукупності це забезпечує соціал-демократам значно ширші можливості впливати на державну політику.
На додачу PSD зберігає вагомі позиції в інших державних інституціях, зокрема керівництві Палати депутатів, місцевому самоврядуванні та державних агентствах. Партія також має політичний вплив на формування складу Конституційного суду та інституту Народного адвоката.
Проте соціал-демократи чудово розуміють, що нинішній успіх може виявитися пірровою перемогою.
Вони можуть зіткнутися з проблемою, яка свого часу стала однією з причин розпаду попередньої коаліції.
Навесні 2026 року PSD виступила проти політики жорсткої бюджетної економії. Проте, попри певне покращення економічних показників, фундаментальні проблеми румунської економіки нікуди не зникли.
Новому уряду доведеться продовжувати бюджетну консолідацію, стримувати зростання державних видатків і водночас виконувати соціальні зобов'язання перед населенням. Соціал-демократи, які ще кілька місяців тому критикували політику затягування пасків, тепер самі відповідатимуть за значну частину її реалізації.
Шанс для лібералів
Наступні парламентські вибори у Румунії мають пройти у 2028 році.
Цей час для PNL та її лідера Іліє Боложана може стати можливістю перезапустити партію та повернути їй статус головної правоцентристської сили країни.
І, схоже, перші контури такої стратегії вже починають вимальовуватися. За інформацією румунських джерел, Боложан розглядає можливість створення широкого реформаторського правоцентристського альянсу.
Його основою могли б стати PNL та Союз порятунку Румунії (USR), а потенційним партнером – партія "Сила правих" (Forța Dreptei) колишнього прем'єра Людовіка Орбана. На боці такого альянсу буде й нинішній мер Бухареста – популярний націонал-ліберал Чіпріан Чуке.
Значною мірою успіх цієї стратегії залежатиме від результатів роботи нового уряду. У разі економічних невдач соціал-демократи ризикують втратити частину підтримки.
Однак відкритим залишається питання, до кого перейде розчарований електорат – до прозахідної та дружної до України PNL чи до різних популістів, насамперед до AUR.
* * * * *
П'ятимісячна урядова криза завершилася компромісом, який дозволив кожному з її учасників оголосити про власну перемогу.
Президент Нікушор Дан отримав незалежного прем'єра, соціал-демократи – контроль над більшістю урядових портфелів, а ліберали – можливість перейти в опозицію та розпочати підготовку до наступних виборів.
Стороною, що програла, можна назвати ультраправих.
Завершення політичної кризи позбавило AUR шансу на дострокові вибори та на прихід до влади вже на початку наступного року.
Однак справжнього переможця визначать наступні два роки, які продемонструють можливість уряду стабілізувати економіку та відновити довіру виборців.
Нинішнє призначення уряду може стати як початком нового періоду політичної стабільності в Румунії, так і лише черговим етапом кризи, який зрештою і відкриє ультраправим шлях до влади.
Автори:
Сергій Герасимчук, заступник виконавчого директора Ради зовнішньої політики "Українська призма",
Ростислав Клімов, експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"