Розвідка заради інвестицій: держава змінює підхід до управління надрами
Фото: zmist.pl.uaЕфективне управління мінерально-сировинною базою є фундаментальним стовпом національної безпеки, макроекономічної стабільності та геополітичної суб'єктності будь-якої держави, що володіє значними покладами природних ресурсів. В епоху глобального енергетичного переходу, декарбонізації економіки та перекроювання світових ланцюгів постачання, стратегічні та критичні корисні копалини набули статусу ключового драйвера технологічного прогресу.
Для України, надра якої містять одні з найбільших у Європі покладів титану, рідкісноземельних елементів, літію та високоякісних залізних руд, питання ефективного залучення інвестицій у видобувний сектор це питання стратегічного виживання та успішного повоєнного відновлення.
Реклама
Протягом останніх тридцяти років підходи української держави до розвитку власної мінерально-сировинної бази зазнавали глибоких, часом полярних трансформацій, еволюціонуючи від жорсткого адміністративного контролю радянського зразка до цілковитого самоусунення держави та перекладання всіх геологорозвідувальних ризиків на приватний сектор.
У липні цього року Державна служба геології та надр України ініціювала відновлення прямого державного фінансування пошукових та пошуково-оціночних геологорозвідувальних робіт, спрямованих на металічні та неметалічні корисні копалини, переважно стратегічного та критичного значення.
Цей безпрецедентний крок сигналізує про усвідомлену спробу імплементації сучасної гібридної моделі — моделі «державного інвестиційного мультиплікатора». У цій парадигмі обмежені бюджетні асигнування використовують як високоточний інструмент для створення преконкурентних геологічних даних, здатних мінімізувати первинні ризики для приватного капіталу та згенерувати непропорційно великі іноземні інвестиції.
Геологорозвідувальні роботиДеталі відновлення фінансування геологорозвідувальних робіт
Детальний аналіз бюджетної програми на 2026 рік розкриває низку параметрів, які дозволяють оцінити масштаб та цілеспрямованість нової державної політики. Загальний обсяг фінансування заходів із розвитку мінерально-сировинної бази у державному бюджеті на 2026 рік становить 186,94 мільйона гривень. З цієї загальної суми 43,9 мільйона гривень спрямовані безпосередньо на пошукові та пошуково-оціночні геологорозвідувальні роботи.
Ці кошти мають на меті забезпечити приріст ресурсів та формування верифікованих пакетів геологічних даних по пріоритетних проявах корисних копалин для їх подальшої пропозиції як вітчизняним, так і іноземним інвесторам.
Решта бюджетних коштів розподілені на критично важливі супутні заходи: геологічне картування, системний моніторинг підземних вод, моніторинг екзогенних процесів, контроль за раціональним використанням надр, а також інформаційно-методичне забезпечення, що включає масштабне оцифрування баз даних, відкритих даних та ведення балансів корисних копалин.
Невидима основа економічного відновлення: REE-потенціал України та необхідність стратегічного переходу до моделі повного циклу
Реклама
Фахівці Державної служби геології та надр визначили 69 конкретних об'єктів, на яких до кінця року будуть виконані відповідні роботи з геологорозвідки, моніторингу та наукових досліджень. Структура розподілу коштів яскраво свідчить про зміщення фокусу державної політики виключно на критичні та стратегічні корисні копалини. Згідно з оприлюдненими даними, роботи проводитимуться щодо руд заліза, титану (зокрема ільменіту), фосфоритів, рудних та нерудних апатитів, а також рідкісноземельних елементів.
Фото: dolota.uaЗ макроекономічної точки зору, сума у 43,9 мільйона гривень (трохи менше ніж один мільйон доларів) є об'єктивно недостатньою для проведення повномасштабної геологорозвідки з нуля (так званих greenfield-проєктів). У гірничій справі лише буріння однієї мережі глибоких свердловин з відбором керна та його подальшим лабораторним аналізом може коштувати мільйони доларів.
Проте заявлені обсяги приросту ресурсів свідчать про те, що державні кошти спрямовані не на фізичне буріння у незвіданих районах, а на високоточне геологічне вивчення, переоцінку історичних даних, сучасне 3D-моделювання родовищ та точкові пошуково-оціночні роботи на вже відомих перспективних рудопроявах. Цей підхід є ілюстрацією переходу держави від ролі прямого оператора до ролі генератора преконкурентних геологічних даних. Щоб повною мірою осягнути значущість цього переходу, необхідно здійснити ретроспективний та порівняльний аналіз трьох моделей управління геологорозвідкою.
Порівняльний аналіз моделей управління геологорозвідкою в Україні
Ефективність розподілу державних коштів у видобувному секторі вимірюється здатністю обраної управлінської моделі трансформувати первинні бюджетні витрати у реальний приріст валового внутрішнього продукту, створення високооплачуваних робочих місць, генерацію податкових надходжень. Еволюція державних підходів в Україні охоплює три історичні концептуальні етапи.
- Модель 1: Адміністративне освоєння (до 2020 року)
Модель адміністративного освоєння є прямим інституційним спадком радянської командно-планової економіки, яка за інерцією продовжувала функціонувати в Україні. В основі цієї парадигми лежала абсолютна монополія держави на всі стадії життєвого циклу родовища: від регіонального геологічного картування до безпосереднього видобутку та збагачення корисної копалини.
Механізм функціонування цієї моделі спирався на розгалужену мережу державних геологічних підприємств. Держава, через профільні міністерства та відомства, самостійно фінансувала 100 відсотків витрат на геологорозвідувальні роботи. Бюджетні кошти виділялися переважно без належного макроекономічного обґрунтування потенційної рентабельності майбутнього видобутку.
Бирзулівський ГЗКРеклама
Головними ключовими показниками ефективності для геологічних експедицій були не інвестиційна привабливість знайденого об'єкта чи його здатність генерувати грошовий потік, а суто кількісні показники виконання плану: обсяги пройдених погонних метрів свердловин, або сукупний номінальний приріст запасів корисних копалин на державному балансі.
Основою цієї моделі була радянська класифікація запасів, яка жорстко базувалася на критеріях геологічної вивченості та виділяла категорії А, В, С1, С2 для розвіданих і попередньо оцінених запасів, а також категорії Р1, Р2, Р3 для прогнозованих ресурсів. Державна комісія України по запасах корисних копалин (ДКЗ) здійснювала монопольний та жорсткий контроль за затвердженням запасів.
Хоча ця система була надзвичайно деталізованою з академічної та геологічної точок зору, вона мала критичну ваду: система повністю відривала геологію від ринкової економіки. Затверджені в ДКЗ запаси часто виявлялися абсолютно нерентабельними при спробі їх видобутку в ринкових умовах. Радянська система не враховувала вартість залучення капіталу, реальні логістичні витрати на міжнародних ринках, екологічні ризики та високу волатильність світових цін на метали.
Модель відзначали колосальна капіталомісткість та відсутність інвестиційного мультиплікатора. Держава брала на себе 100% технологічних та фінансових ризиків. Витрачені кошти не залучали додатковий приватний капітал, оскільки механізми передачі розвіданих родовищ у приватний сектор були непрозорими та часто корупційними, здійснюючись через кулуарні процедури апробації запасів без проведення відкритих аукціонів.
Модель призвела до ізоляції українських надр від глобальних ринків капіталу. Західні банки, міжнародні інвестиційні фонди та інституційні інвестори принципово не визнавали звіти, складені за радянською системою ДКЗ. Відсутність документу, відомого як «Банківське техніко-економічне обґрунтування» (Bankable Feasibility Study), та невідповідність звітів міжнародним стандартам, таким як JORC або NI 43-101, робили практично неможливим залучення масштабного проектного фінансування під заставу розвіданих запасів.
Зрештою, це породило ефект «геології заради геології», коли левова частка бюджетних коштів йшла на утримання роздутих штатів державних інституцій, а не на створення ліквідних інвестиційних активів, через що численні унікальні родовища критичних матеріалів так і залишилися законсервованими.
- Модель 2: Пасивне очікування (2020–2025 роки)
Усвідомивши корупційну складову та хронічну економічну неефективність прямого адміністративного фінансування геологорозвідки, український уряд ухвалив радикальне, але контроверсійне рішення — повністю припинити фінансування геологорозвідувальних робіт з державного бюджету. Цей п'ятирічний період в історії вітчизняного надрокористування можна охарактеризувати як модель «пасивного очікування» або неоліберального аукціонного підходу у його найрадикальнішій формі.
У цій парадигмі держава повністю усунулася від процесу створення нових геологічних знань. Головним і єдиним інструментом розвитку галузі стала система електронних торгів Prozorro.Продажі. Державна служба геології та надр формувала лоти (ділянки надр) виключно на основі ретроспективних радянських звітів та виставляла їх на відкриті електронні аукціони. Філософія цього підходу полягала в наступному: якщо родовище становить комерційний інтерес, невидима рука ринку спрацює — приватний інвестор сам купить спеціальний дозвіл на аукціоні, самостійно профінансує дорогу розвідку, візьме на себе всі ризики.
Графітовий карʼєрРеклама
З точки зору антикорупційної політики, ця модель стала беззаперечним проривом, оскільки аукціони на платформі Prozorro забезпечили високий рівень прозорості розподілу спеціальних дозволів та принесли значні одноразові надходження до бюджету. Однак, з точки зору стратегічного розвитку мінерально-сировинної бази, особливо у сегменті стратегічних та критичних металів, ефективність моделі виявилася вкрай низькою.
Головною причиною провалу стало ігнорування феномену «долини смерті» у геологорозвідці. На етапі ранньої розвідки геологічні ризики є астрономічними; за світовою статистикою, лише один із тисячі розвідувальних проєктів врешті-решт стає рентабельним гірничодобувним підприємством. Приватні юніорні компанії, які виступають драйверами відкриттів, були нездатні залучити венчурний капітал для участі в аукціонах на ділянки в Україні, щодо яких були відсутні сучасні, верифіковані за міжнародними стандартами базові дані.
Як наслідок, на аукціонах успішно продавалися здебільшого родовища будівельних матеріалів (пісок, щебінь, граніт) або вуглеводнів, де геологічний ризик є мінімальним, тоді як складні рудні об'єкти з глибоким заляганням залишалися поза увагою серйозних гравців.
В карʼєрі Заваллівського родовища.Більше того, ця модель призвела до втрати динаміки приросту запасів. Відсутність нових геологічних відкриттів зумовила поступове проїдання старих, раніше розвіданих запасів. Без генерації свіжих даних держава втратила здатність пропонувати якісний інвестиційний продукт на міжнародному ринку; наявна геологічна інформація морально та фізично старішала, а її надійність викликала дедалі більший скепсис в іноземних інвесторів.
Катастрофічним вузьким місцем цієї моделі стали також регуляторні бар'єри, зокрема процедура оцінки впливу на довкілля (ОВД). Після сплати десятків мільйонів гривень, надрокористувач стикався з вимогою проходження тривалої та складної процедури ОВД ще до початку повноцінних робіт. Нерідко з'ясовувалося, що на чесно виграній на аукціоні ділянці існують новостворені об'єкти природно-заповідного фонду, або діяльність блокувалася категоричним опором місцевих громад, що паралізувало мільйонні інвестиції на роки. Оскільки ризик непроходження ОВД повністю лягав на інвестора, це радикально дисконтувало вартість усіх спеціальних дозволів на аукціонах.
Модель пасивного очікування довела, що сама лише наявність прозорої торгової платформи не здатна генерувати інвестиційний бум у видобутку стратегічних руд; капіталомісткі проєкти вимагають від держави якісної інформаційної підготовки та справедливого розподілу первинних ризиків.
- Модель 3: Державний інвестиційний мультиплікатор (Сучасний підхід, 2026 рік)
Рішення про цільове виділення 186,94 мільйона гривень у 2026 році знаменує довгоочікуваний перехід України до третьої, гібридної моделі управління геологорозвідкою, яка протягом багатьох десятиліть успішно домінує у розвинених гірничодобувних юрисдикціях. Це модель «державного інвестиційного мультиплікатора», яка реалізується через створення високоякісних преконкурентних геологічних даних із застосуванням міжнародних стандартів звітності.
У макроекономічній теорії мультиплікатор інвестицій — це специфічний коефіцієнт, який демонструє, у скільки разів зростає сукупний національний дохід при початковому, навіть незначному збільшенні автономних інвестиційних витрат. У контексті геологорозвідки це відображається наступним чином: держава витрачає відносно невеликі кошти на базові преконкурентні дослідження, щоб зняти найвищий рівень первинної невизначеності щодо наявності корисної копалини. Таке різке зниження ризику робить геологічний об'єкт фінансово прийнятним для приватних компаній, які згодом вкладають уже власні, у десятки разів більші кошти в детальне експлуатаційне буріння, проектування та будівництво гірничо-збагачувальних комбінатів.
Полтавський гірничо-збагачувальний комбінатРеклама
Світовий досвід беззаперечно підтверджує ефективність цієї моделі. В Австралії федеральний уряд, через агенцію Geoscience Australia, систематично фінансує програму під назвою «Resourcing Australia's Prosperity», виділивши на неї 566 мільйонів доларів на найближчі десять років. За даними незалежного аудиторського звіту компанії Deloitte Access Economics, преконкурентні геологічні дані, надані державою, лише у 2021-2022 фінансових роках забезпечили створення 76 мільярдів доларів доданої вартості для австралійської економіки та підтримали понад 80 тисяч робочих місць.
Економічний мультиплікатор витрат у цьому випадку вражає: кожен долар, вкладений австралійською державою у преконкурентні дослідження, генерує від 5 до 15 доларів приватних інвестицій лише на етапі ранньої розвідки.
Схожі результати демонструє Канада, де урядова ініціатива Targeted Geoscience Initiative (TGI) забезпечує економічне повернення інвестицій (ROI) на рівні 7,3 до 1, допомагаючи індустрії знаходити глибоко залягаючі родовища за допомогою штучного інтелекту.
У Фінляндії державні інвестиції в Геологічну службу (GTK), яка створює загальнодоступні цифрові бази даних, дозволяють країні стабільно утримувати лідерські позиції у глобальному рейтингу інвестиційної привабливості Fraser Institute.
В Україні застосування механізму роботи державного мультиплікатора полягає у формуванні максимально привабливих інвестиційних лотів шляхом де-рискінгу. Анонсований приріст запасів по залізу до 1 мільйона тонн та по апатитах до 1,6 мільйона тонн на практиці означає переведення ресурсів із категорії загальних маловивчених (Inferred, або можливі ресурси) у категорію значно краще вивчених (Indicated, або обчислені ресурси), що є критичною вимогою для розрахунку економічної доцільності майбутнього видобутку.
Оновлені та ретельно верифіковані дані формуватимуть основу лотів, які згодом будуть виставлені на платформі Prozorro.Продажі або передані на міжнародні конкурси Угод про розподіл продукції (УРП). Коли іноземний інвестор бачить верифіковані державою сучасні дані, ризик інвестування стрімко падає, початкова вартість лота на аукціоні обґрунтовано зростає, а рівень конкуренції підвищується, що гарантує надходження до бюджету, які багаторазово перекриють первинні державні витрати.
Наріжним каменем цієї моделі є безповоротна відмова від радянських стандартів звітності. 25 вересня 2025 року Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову №1197 «Про внесення змін до Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр». Цей фундаментальний документ остаточно та юридично гармонізував національну систему класифікації з Рамковою класифікацією ООН (РК ООН) та міжнародним шаблоном CRIRSCO.
Фото: Урядовий порталВідповідно до цих кодексів, ресурси жорстко класифікуються за ступенем достовірності виключно на виміряні (Measured), обчислені (Indicated) та можливі (Inferred). Всі геологічні звіти, підготовлені за державні кошти надалі підписуватимуться сертифікованими Компетентними Особами (Competent Persons).
Це докорінно змінює правила гри, адже іноземні видобувні корпорації зможуть напряму використовувати українські звіти для залучення капіталу на міжнародних фондових біржах та для отримання проектного фінансування від західних банків. Держава бере на себе найважчий етап підготовки геологічних даних, колосально прискорюючи час до виходу проекту на ринок (time-to-market).
Геоекономічний вектор: Стратегічне значення руд заліза, титану та РЗЕ
Європейський Союз взяв незворотній курс на повну декарбонізацію власної економіки до 2050 року в рамках Європейського зеленого курсу, що вимагає безпрецедентних обсягів критичних мінералів для виробництва акумуляторів електромобілів, вітрогенераторів, сонячних панелей та модернізації електромереж.
Сергій Войцеховський: «У будь-якому електромобілі є мінімум 70 кілограмів китайського графіту»
Реклама
Ухвалений у 2024 році Акт ЄС про критичну сировину (CRMA) встановлює амбітні та обов'язкові цілі на 2030 рік: видобувати 10% стратегічних матеріалів, переробляти 40% і отримувати з вторинної переробки 25% всередині Європи.
Проте сувора реальність свідчить про значні труднощі в реалізації цього плану. Звіт Європейської аудиторської палати (ECA), оприлюднений на початку 2026 року, констатує, що Європа стикається з масштабними та системними труднощами у фінансуванні внутрішнього видобутку. Європейські кредитори та інституційні інвестори продовжують вважати гірничі проєкти «високоризиковими» активами через надзвичайно жорсткі ESG-вимоги (екологічні, соціальні та управлінські стандарти), постійний опір місцевого населення відкриттю нових шахт та неконкурентоспроможні ціни на енергоносії.
У цій складній ситуації Україна виступає ідеальним стратегічним партнером, здатним закрити значну частину сировинних потреб ЄС. Меморандум про стратегічне партнерство між Україною та Європейським Союзом щодо критичної сировини, підписаний ще у 2021 році, формує надійну політичну рамку для такої інтеграції.
Заваллівський графітовий комбінат в Кіровоградській областіВідновлення державного фінансування геологічної розвідки — це практичне, матеріальне наповнення цієї рамки. Створюючи високоякісні дані за стандартами CRIRSCO, Україна готує проекти, які мають високі шанси отримати статус «Стратегічних проектів» згідно з європейським CRMA, що відкриє доступ до європейських фондів розвитку та суттєво спростить регуляторні процедури.
Не менш критичним для України є трансатлантичний вектор співпраці. 30 квітня 2025 року між урядами України та Сполучених Штатів Америки було підписано рамкову угоду про створення Американо-українського інвестиційного фонду відбудови (URIF). Цей документ, розроблений на замовлення Міжнародної фінансової корпорації розвитку США (DFC), націлений на залучення американських інвестицій у видобуток понад 30 видів критичної сировини в Україні, включаючи титан, літій, рідкісноземельні елементи, берилій, кобальт та інші. Фонд URIF покликаний стимулювати американські компанії інвестувати в українські надра, надаючи механізми страхування військових та політичних ризиків.
Державні інвестиції Держгеонадр у преконкурентну розвідку є комплементарними до цієї двосторонньої угоди. Щоб американський фонд міг почати фінансувати проєкти (наприклад, через складний механізм Угод про розподіл продукції), йому необхідні якісно підготовлені ділянки надр з доведеними запасами.
У випадку титану, де Україна історично займала сильні позиції завдяки розсипним родовищам, майбутнє галузі лежить у розробці величезних корінних родовищ, таких як Стремигородське, які є технологічно складнішими, але мають гігантські запаси. Планований Держгеонадрами приріст ільменіту на 0,9 умовних одиниць у 2026 році дозволить значно розширити ресурсну базу для залучення таких світових гігантів переробки, як Chemours (DuPont), які вже активно працюють з українською сировиною.
Щодо рідкісноземельних елементів, то їх глобальний ринок сьогодні жорстко та майже безальтернативно контролюється Китаєм, на який припадає близько 68% світового виробництва. Родовища РЗЕ в Україні, такі як Пержанське на Житомирщині чи Анадольське в Приазов'ї, раніше обліковувалися державним балансом фрагментарно.
Видобуток корисних копалинПідтверджений за стандартами JORC значний обсяг РЗЕ в Україні миттєво стає об'єктом стратегічного інтересу для країн Заходу, що робить поточні державні витрати на їх дослідження надзвичайно рентабельними.
Інвестиції у картування та переоцінку запасів заліза мають на меті не просто збільшення обсягів видобутку, а пошук руд з винятково високим вмістом заліза, придатних для екологічних технологій прямого відновлення заліза (DRI), що є шляхом виживання української металургії в умовах дії європейського механізму CBAM.
Інституційні та регуляторні каталізатори моделі мультиплікатора
Для того, щоб перехід до моделі державного інвестиційного мультиплікатора запрацював як злагоджений механізм, самих лише бюджетних асигнувань недостатньо. Інвестиції Держгеонадр у геологорозвідку виступають своєрідним «апаратним забезпеченням», тоді як критично необхідним «програмним забезпеченням» є докорінно модернізована регуляторна екосистема. У цьому контексті слід відзначити кілька фундаментальних реформ.
Щоб преконкурентні геологічні дані могли реально мультиплікувати інвестиції, вони мають бути миттєво та легкодоступними для капіталу в будь-якій точці планети. Протягом десятиліть геологічна інформація в Україні зберігалася виключно у паперовому вигляді у фондах ДНВП «Геоінформ України», а доступ до неї був максимально ускладнений бюрократичними та фізичними бар'єрами, що створювало ідеальне середовище для корупції та відлякувало інвесторів.
Запровадження «Електронного кабінету надрокористувача» на базі Державного геологічного порталу (який був успішно інтегрований з єдиною екологічною платформою «ЕкоСистема») радикально змінило архітектуру доступу до даних. Відтепер інвестор має можливість отримувати доступ до детального Каталогу геологічної інформації в режимі онлайн.
Для найбільш комплексних та стратегічних проєктів держава створює спеціалізовані віртуальні кімнати даних (Data Rooms). Дані, отримані за рахунок фінансування 2026 року, будуть після їх обробки миттєво оцифровані та завантажені у ці захищені кімнати. Це рішення дозволить іноземним геологічним та інженерним командам аналізувати українські об'єкти дистанційно.
Згенеровані державним коштом у 2026 році геологічні дані капіталізуватимуться та перетворюватимуться на реальні проєкти видобутку через два основні правові механізми:
Електронні аукціони на Prozorro.Продажі: Цей механізм залишатиметься базовим для більшості об'єктів надрокористування. Вже на початку 2026 року відбулися успішні електронні торги, де, зокрема, була реалізована найдорожча ліцензія на видобуток стратегічного графіту. Якісно підготовлені за державний кошт, верифіковані лоти залучатимуть значно більшу кількість учасників, що максимізуватиме фінальну ціну продажу ліцензії та забезпечить значні надходження до державного бюджету. Додатковим стабілізуючим фактором є ухвалення законопроєкту №15454, який встановлює чіткі строки проведення аукціонів, додаючи необхідної прогнозованості цьому процесу для бізнесу.
Угоди про розподіл продукції (УРП): Для наймасштабніших, капіталомістких проєктів зі стратегічними мінералами (таких як видобуток літію чи розробка глибоких покладів титану) держава активно реанімує механізм УРП. УРП передбачає, що приватний інвестор повністю фінансує розвідку та розробку родовища, а згодом компенсує свої витрати частиною видобутої продукції (або її еквівалентом у грошовій формі), при цьому держава гарантовано отримує свою частку прибутку.
У січні 2026 року відбулася знакова подія — було визначено переможця першого в історії України відкритого конкурсу УРП на металічні корисні копалини (розробка стратегічного літієвого родовища «Ділянка Добра» дісталася компанії Dobra Lithium Holdings JV, LLC). Механізм УРП є найбільш юридично захищеним та привабливим для великих транснаціональних гравців (наприклад, для інвесторів, залучених через американський фонд URIF), оскільки він на рівні закону фіксує податкові та регуляторні умови незмінними на десятиліття вперед, захищаючи капітал від політичних ризиків.
Ділянка ДобраОдним із найгостріших та найскладніших вузьких місць моделі пасивного очікування була обов'язкова Оцінка впливу на довкілля (ОВД). У новій парадигмі управління надрами держава робить серйозні кроки, намагаючись знайти тонкий баланс між гарантуванням екологічної безпеки та забезпеченням інвестиційної привабливості об'єктів. Кабінет Міністрів України схвалив реалізацію експериментальних проектів щодо суттєвого спрощення процедури проходження ОВД, зокрема для підприємств, що здійснюють діяльність на територіях, наближених до бойових дій.
Одночасно, провідні експертні та екологічні середовища пропонують імплементувати практику перенесення повномасштабної ОВД виключно на етап безпосередньої розробки проектів видобутку, знімаючи цей важкий часовий та фінансовий тягар з інвестора на етапі первинної преконкурентної розвідки.
Стратегічні перспективи розвитку галузі
Державне фінансування геологорозвідувальних робіт у 2026 році — це стратегічна інвестиція у майбутнє, купівля вхідного квитка на висококонкурентний глобальний ринок критичних мінералів. Ефективність цього історичного кроку буде максимізована лише за умови бездоганної, безперебійної координації між власне геологічним розвідуванням (отриманням фізичних даних), цифровою інфраструктурою (віртуальними Data Rooms), прозорими юридичними механізмами передачі прав (Prozorro, УРП) та адаптивною, сучасною екологічною політикою (оптимізацією процедури ОВД). За умови дотримання цих параметрів, Україна має всі необхідні передумови перетворити свій геологічний потенціал на стійкий драйвер повоєнного економічного відновлення та розвитку.